Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПИСЬМЕННИЦЬК╤ МОСТИ
Жовтень для кримських укра╖номовних письменник╕в видався досить таки багатим на зустр╕ч╕ з...


КОЛОМИЙКИ, АРКАН, ВЕСНЯНКИ, КЛАСИКА...
Чи важко дитин╕ навчитися грати на музичному ╕нструмент╕? Безперечно, важко! Потр╕бна наполеглива...


В╤РА РО╥К ТА ╥╥ КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА У КНИЖКАХ
Майстриня прожила життя так, як говорить в╕чна б╕бл╕йна ╕стина: «Т╕льки те тво╓, що ти...


ЧАР╤ВН╤ РИМИ НАТАЛ╤ МАЗУР
А в╕н ╖╖ сьогодн╕ не з╕гр╕в Н╕ доторком, н╕ поглядом, н╕ словом, Хоч зустр╕ч ╖х була невипадкова...


В╤ЧНА П╤СНЯ Л╤Д╤╥ СКРИПКИ
Скрипка Л╕д╕я Павл╕вна народилася на Волин╕, мешка╓ в Ки╓в╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 26.09.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#39 за 26.09.2014
МИКОЛА ЗЕРОВ: НЕОКЛАСИКА ПОЛ╤ТИЧНИХ РЕПРЕС╤Й

На здобуття Шевченк╕всько╖ прем╕╖

ДНЯМИ секретар╕ат Нац╕онально╖ сп╕лки журнал╕ст╕в Укра╖ни одноголосно ухвалив р╕шення подати на здобуття Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка книжку публ╕цистики Серг╕я Шевченка «Соловецький рекв╕╓м». Ц╕╓╖ новинки нема╓, на жаль, у продажу, але вона ц╕лком доступна читачев╕, котрий ще не забув дороги до б╕бл╕отеки. Зб╕рку видано державним коштом – як соц╕ально значущу л╕тературу – за програмою «Укра╖нська книга» 2013 року, тож майже весь ╖╖ тираж над╕йшов до б╕бл╕отечно╖ мереж╕ кра╖ни.
К╕лька рок╕в тому кремл╕вська влада заборонила укра╖нському досл╕дников╕, автору книжок про Соловки й Сандармох С. Шевченку в’╖жджати на територ╕ю РФ. Та цей недружн╕й крок лише додав публ╕цистов╕ натхнення в п╕дготовц╕ ново╖ правдиво╖ книжки про злочини радянсько╖ ╕мпер╕╖. Пропону╓мо нашим читачам один з нарис╕в, що побачив св╕т у виданн╕, яке, на думку редакц╕╖, ц╕лком справедливо й заслужено пода╓ться на здобуття найвищо╖ в╕дзнаки в царин╕ публ╕цистики.

МИКОЛА ЗЕРОВ: НЕОКЛАСИКА ПОЛ╤ТИЧНИХ РЕПРЕС╤Й

Народжений в козацькому З╕ньков╕,
Чув п╕д ногами в╕н Елладу й Рим.
Нестримно╖ фантаз╕╖ Гольфстрим
Його в часи в╕дносив бароков╕...

Леон╕д Череватенко
(Микола Зеров, 2007)

 ...Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об пором.
Стр╕чай, товаришу Хароне,
╕ з лихом, ╕ з добром.

Василь Стус
(Пам’ят╕ Миколи Зерова, 1977)

Пр╕звище Миколи Костьовича Зерова – поета-неокласика, блискучого перекладача, знавця антично╖ л╕тератури – потрапило в поле зору орган╕в ВЧК–ГПУ–НКВД, якщо в╕рити самим же дзержинцям, в╕дтод╕, як в УРСР слово укра╖нець стало синон╕мом слова «нац╕онал╕ст». А сталося це просто з колиски червоно╖ ╕мпер╕╖.
П╕д час сл╕дства в листопад╕ 1935-го за сфальсиф╕кованими матер╕алами крим╕нально╖ справи чек╕сти змусили професора Зерова так ╕ написати в заяв╕:
«Весь мой путь от начала Октябрьской революции вплоть до ареста в апреле 1935 года был путем украинского буржуазно-националистического деятеля, сыгравшего заметную роль в деле формирования националистических к-р кадров».
Але цього здалося мало енкаведистам ╕ в╕йськовим прокурорам, тому вони ще раз «копнули» глибоко, аж до жовтневого перевороту:
«С первых годов революции до момента ареста я занимал руководящее место в националистических к-р кругах, являясь идеологом, руководителем, вдохновителем и организатором отдельных к-р националистических групп, входивших в единую цепь националистического подполья, организованно выступавшего против Соввласти». Дал╕ професора змусили визнати ще й певний «заклик до терору»: «Зачитанное мною у [Максима] Рыльского стихотворение П. Кулиша «До кобзи», одной из строф которого я придал значение поминок по расстрелянным Косынко (письменник Григор╕й Косинка. – Авт.) и др[угим] украинским националистам, ставшим на путь террора, являлось прямым призывом к террору с моей стороны. Мое чтение прозвучало как заявление о солидарности с расстрелянными, как голос сожаления о их судьбе, как призыв к мести по отношению к руководителям партии и власти на Украине». А наприк╕нц╕ «свого узагальненого висновку з показань» в’язень, зв╕сна р╕ч, мав засв╕дчити, що вважа╓ себе винним, в╕дпов╕дальним за «терористичн╕ тенденц╕╖» та запевнити: «...Я стал на путь осознания своих преступлений, содеянных мною против Советской власти на протяжении многих лет, с первых годов Октябрьской революции».
«Неокласики» пол╕тичного терору змусили професора – справжнього поета-неокласика – п╕дписатися п╕д тим траг╕ком╕чним витвором чек╕стських фантаз╕й у присутност╕ начальника 4 в╕дд╕лення Особливого в╕дд╕лу УГБ НКВД УРСР ╕ Ки╖вського в╕йськового округу Володимира Писар╓ва ╕ в╕йськового прокурора КВО Перф╕ль╓ва. Останн╕й ще й додав казенну фразу: «Заявление Зерова, помимо письменного документа, принято мною устно полностью».

Захищав Миколу Хвильового

Згадки про Миколу Зерова знаходимо в арх╕вних справах репресивних орган╕в р╕зних рок╕в. Професора викликали як «св╕дка» на судовий процес так звано╖ «Сп╕лки визволення Укра╖ни». А п╕сля самогубства Миколи Хвильового в травн╕ 1933 року з його ╕м’ям ╕ д╕яльн╕стю пов’язали багатьох ╕нших, як писали чек╕сти, представник╕в «л╕тературно-нац╕онал╕стичних к╕л». У протокол╕ допиту ╢вгена Черняка в╕д 21 червня 1933 року чита╓мо:
«...Будучи редактором «Життя й революц╕я», я в разгар борьбы партии с хвильовизмом представлял страницы журнала для выступления Филипповичу, Зерову, Дорошкевичу и другим выступить в защиту хвильовизма. Фактически я дал возможность создать единый фронт против партии, путем вмещения статей в защиту Хвилевого, представителям украинских контрреволюционных кадров»...
╢вген Йосипович Черняк, як ╕ Павло Петрович Филипович, як ╕ професор Зеров, згодом опиниться на Соловках. У склад╕ великого тюремного етапу вс╕х трьох восени 1937-го в╕дправлять на розстр╕л за Медвежу Гору в урочище Сандармох. Вирок буде виконано 3 листопада.
У згаданому журнал╕ того ж 1933 року буде надруковано з незначними скороченнями сонет Миколи Зерова «Чистий четвер», написаний 1921-го:
...Свiчки i теплий чад.
 З високих хор
Луна╓ спiв туги i безнадi╖;
Навколо нас – кати
 i кустодi╖,
Синедрiон, i кесар, i претор.
Це долi нашо╖ смутний узор,
Це нам пересторогу пiвень пi╓,
Для нас на дворищi
 багаття тлi╓
I слуг гуде архi╓рейський хор.
I темний ряд
 ╓вангельських iсторiй
Звучить як низка тонких
 алегорiй
Про нашi пiдлi i скупi часи....
 ...Не дивно, що в нов╕ п╕дл╕ часи, в листопад╕ 1934-го, Миколу Зерова зв╕льнили з науково╖ роботи в ун╕верситет╕. Переживши ще й непоправну втрату – 1 листопада помер його 10-р╕чний ╓диний син Котик (Костик) – Зеров у хвилини розпачу напише в╕рш «Finale», що переда╓ невимовний душевний б╕ль поета:
...Ос╕нн╕й день, тепло
 ╕ сонце ясне
Побачили мене сухим
 стеблом.
Стою н╕мий ╕ жити
 вже безсилий:
Вся думка – з б╕лим
 ╕ смутним горбом
Немилосердно ранньо╖ могили.
У с╕чн╕ 1935-го професор мусив податися до столиц╕ СРСР шукати замовлень на переклади. Там улаштувався на якусь роботу в к╕нематограф╕. А вноч╕ проти 28 кв╕тня його заарештували на станц╕╖ Пушк╕но в П╕дмосков’╖. У травн╕ справу над╕слали до Ки╓ва й туди ж в╕дправили спецконво╓м трьох громадян, н╕бито причетних до «контрреволюц╕йно╖ нац╕онал╕стично-терористсько╖ орган╕зац╕╖»: Миколу Зерова, Миколу Руденка та Григор╕я Тарасевича. Дружина професора Соф╕я Федор╕вна Зерова ходила на побачення з чолов╕ком до колишнього ╤нституту шляхетних д╕виць – у тому будинку м╕стилася установа НКВД.
На перших допитах Микола Костьович заперечував будь-яку свою причетн╕сть до контрреволюц╕йно╖ д╕яльност╕. Але ж методи й способи допит╕в бувають р╕зн╕...

Листувався з Василем Чаплею

Обвинувальний висновок у згодом об’╓днан╕й справ╕ Миколи Зерова, Марка Вороного та ╕нших так ╕ кортить назвати «липовим» – за характерним пр╕звищем прокурора Головно╖ в╕йськово╖ прокуратури РККА Липова, який цей документ склав ╕ п╕дписав 1936 року одразу п╕сля Р╕здва Христового – 8 с╕чня.
У липовому твор╕нн╕ чита╓мо, що професор-л╕тературознавець Микола Зеров:
«а) входил в состав руководства контрреволюционной организации, ставившей перед собой задачу свержения Советской власти на Украине и создания буржуазной независимой украинской республики;
б) на протяжении ряда лет активно проводил работу по воспитанию и подготовке контрреволюционных националистических кадров с целью вооруженного захвата власти и отторжения Украины от СССР;
в) свою работу проводил под лозунгом и в целях фашизации Украины, являлся вдохновителем идей террора, организовал террористические группы с целью совершения террористических актов над руководителями Коммунистической партии и Соввласти...».
П╕д час обшуку в обвинуваченого Зерова вилучили книжки «Чорна Рада» Пантелеймона Кул╕ша, «Пол╕тика» «с автографом расстрелянного террориста Косынко» та ╕ншу «нац╕онал╕стичну» л╕тературу.
Про «зв’язок з репресованим к-р елементом» св╕дчив ╕ вилучений лист висланого за контрреволюц╕йну д╕яльн╕сть мовознавця Василя Чапленка – в той час в╕домого на Дн╕пропетровщин╕ укра╖нського громадського д╕яча й письменника Василя Чаплю. Його 1929 року заарештували у справ╕ «СВУ», про яку в╕н уперше д╕знався в╕д сл╕дчого. Арешт ╕ 7-м╕сячне ув’язнення позбавили його роботи. А дал╕ – понев╕ряння, пере╖зди, п╕д час яких митець не полишав наукових досл╕джень: вивчав гов╕рки укра╖нц╕в, писав, але видав сво╖ книжки лише за кордоном, куди потрапив 1945 року п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни.

 Визнав свою «провину»

П╕д час обшук╕в, проведених у сл╕дч╕й справ╕ № 1377, у звинувачених виявлено таке. У поета Марка Вороного збер╕галися: «Стаття фашистського д╕яча за кордоном Донцова, нац╕онал╕стична л╕тература «╤стор╕я Укра╖ни» Грушевського, «╤стор╕я укра╖нсько╖ л╕тератури» Льв╕вського видання та ╕н.». У викладача укра╖нсько╖ мови й л╕тератури Анан╕я Лебедя: «Б╕ограф╕чн╕ записи розстр╕ляних терорист╕в Косинка ╕ Фальк╕вського, фотозн╕мки колишнього Голови Центрально╖ Ради ╕ Директор╕╖ УНР Винниченка, одного з кер╕вник╕в к-р орган╕зац╕╖ «СВУ» Дурдук╕вського та в╕домого укра╖нського нац╕онал╕ста Хвильового, фотомонтаж есер╕вських видань ╕ нац╕онал╕стична л╕тература «╤стор╕я укра╖нсько╖ л╕тератури» ╢фремова, «╤стор╕я Укра╖ни» ╕ «Кобзар» петлюр╕вського видання з «тризубом» на обкладинц╕, стенограф╕чний зв╕т «СВУ», книжка «Пол╕тика» Косинка та ╕н.». У науковця Бориса Пилипенка знайшли «шовкову стр╕чку з вишитим УНР╕вським гербом «Тризуб» ╕ брошуру з УНР╕вським г╕мном «Ще не вмерла Укра╖на».
Арм╕йський прокурор Липов, констатувавши, що вс╕ звинувачен╕ визнали себе винними, вир╕шив над╕слати сл╕дчу справу до Ки╖вського в╕йськового округу для передач╕ ╖╖ на розгляд в╕йськового трибуналу.
Р╕шення не змусило надто довго чекати: 28 березня 1936-го з Москви в Медвежу Гору (ББЛАГ НКВД) над╕слано листа п╕д грифом «та╓мно» ╕ доданими меморандумами на ш╕стьох укра╖нц╕в, засуджених 1-4 лютого того ж року в╕йськовим трибуналом КВО. На закритому зас╕данн╕ без участ╕ стор╕н звинувачення ╕ захисту Микол╕ Зерову присудили 10 рок╕в ув’язнення, решт╕ – так само або трохи менше. «Всех их содержите на о. Соловки, а в случае прибытия до открытия навигации – на Морсплаве. Обеспечте невозможность побега. Возьмите на спецучет», – написав начальник ГУЛАГ НКВД ком╕сар державно╖ безпеки III рангу Матв╕й Берман (мине час ╕ в 1939-му його розстр╕ляють, згодом реаб╕л╕тують).
Через Лен╕нград, Медвежу Гору та Кем в’язн╕в доправили на б╕ломорський арх╕пелаг. Колишн╕й соловецький в’язень Юр╕й Чирков у сво╖х спогадах в╕дтворив розпов╕дь Анан╕я Лебедя про пригоду, що сталася 1935 року з Максимом Рильським, який «хоча й ходив у неокласиках, але писав у р╕зних жанрах, по╓днуючи л╕ризм ╕з соц╕альними замовленнями». «Гнучк╕сть спини» урятувала поетов╕ життя: в╕рш, присвячений Стал╕ну, сподобався верховному ╕нкв╕зитору, який наклав резолюц╕ю: «Автора заохотити, можливо, з нього згодом вийде новий класик укра╖нсько╖ л╕тератури». Прогностичн╕ резолюц╕╖ Йосифа В╕ссар╕оновича, як в╕домо, справджувалися, тож молодший неокласик став не т╕льки класиком, а й депутатом, академ╕ком, геро╓м, а його колеги, як пише Чирков, д╕ставши по десять рок╕в, прибули в Соловки, де часто вечорами п╕д монастирськими склеп╕ннями дзвен╕ла латинь Верг╕л╕я ╕ Горац╕я.

Творив на Соловках

Як багато хто з укра╖нц╕в, засуджених у справах УНКР (укра╖нсько╖ нац╕онал╕стично╖ контрреволюц╕╖), Микола Зеров перебував у СЛОН╕ на спецобл╕ку й «агентурно пророблявся». Про це св╕дчить, зокрема, оперативне пов╕домлення в╕д 20 листопада 1936 року – щодо виявлення зв’язк╕в ув’язнених:
«З\к Зеров Николай Константинович 17-го ноября с. г. при встрече беседовал с источником и, когда узнал, что в лазарет Санчасти прибыл для работы в качестве врача з\к Удовенко Владимир Васильевич, осужд[енный] по ст. 58-2-11 на 8 лет, то з\к Зеров, сильно обрадовавшись, стал рассказывать, что Удовенко — его задушевный друг и выражал большое желание скорей его увидеть. Вечером того же дня источник, встретившись с з\к Удовенко, передал ему о своем разговоре с Зеровым и Удовенко также проявил большой интерес к личности Зерова и спрашивал, как он может поскорей его увидеть».
Про великого майстра словесност╕ Семен П╕дгайний згадував у сво╖х «Соловецьких портретах»: через два чи три м╕сяц╕ Миколу Костьовича влаштували «по блату» в соловецьк╕й б╕бл╕отец╕, згодом в╕н нав╕ть пробував читати допов╕д╕. Залюбки д╕лився думками, охочим допомагав вивчати латинь. ╤нколи читав сво╖ переклади, з-пом╕ж них – «Ене╖ду» Верг╕л╕я. «Люди подивляли незламний дух поета й ученого, який на краю св╕ту м╕г творити. Творити захоплено ╕ наполегливо, – писав П╕дгайний. – Не можу твердити, що роботи Зерова загинули, але що рукопис у нього забрано – це безперечно (переклад пропав або знищений – про це писав з табору дружин╕ сам поет. Дата останнього його листа – 19 вересня 1937 року. – Авт.). – На «Морсплав╕» групу, що з нею в╕дплив Зеров, ще раз обшукали, в╕д╕брали власн╕, нетаборов╕ реч╕, одягли вс╕х лише в таборовий одяг, пообр╕зали ╜удзики та позабирали пояси. З посиленим конво╓м по╖здом кудись вивезли. Уже в с╕чн╕ 1938 року, коли я був на тому самому «Морсплав╕», в╕д╕бран╕ у в’язн╕в реч╕ розкрадали «урки» та в╕льнонайман╕ енкаведисти»...
Професора-медика Володимира Удовенка розстр╕ляють, як зазначено в акт╕, 8 грудня 1937-го. Тод╕ ж стратять Анан╕я Лебедя. А Марка Вороного ╕ Бориса Пилипенка – 3 листопада, як ╕ поета-неокласика Миколу Костьовича Зерова...
Т╕льки через ш╕сть десятил╕ть у глухому закутку карельсько╖ земл╕ знайдуть немилосердно ранн╕ могили кращих син╕в Укра╖ни. З шести ф╕гурант╕в «справи Зерова, Вороного та ╕нших» дивом виживе й повернеться з╕ СЛОНу-СТОНу в Укра╖ну лише один – педагог Леон╕д ╤ванович Митькевич («згодом мешкав у Черн╕гов╕», напише про нього ╕сторик Серг╕й Б╕лок╕нь).
Миколу Зерова реаб╕л╕товано 1958 року. Водночас перев╕ркою було встановлено, що колишнього сп╕вроб╕тника НКВД УРСР Федора Овчинникова, який брав участь у розсл╕дуванн╕ справи, за порушення соцзаконност╕ засуджено, а ще одного його колегу за фальсиф╕кац╕ю сл╕дчих матер╕ал╕в зв╕льнено з орган╕в держбезпеки за фактами, що дискредитують звання оф╕цера.
...На Лук’ян╕вському кладовищ╕ в Ки╓в╕, де похований Котик Зеров, сто╖ть гран╕тна плита, на як╕й виграв╕ювано й ╕м’я його репресованого батька та роки життя поета (1890-1937). Тепер уже в╕домо, що справжня остання адреса Миколи Костьовича – на розстр╕льному пол╕гон╕ НКВД у Карел╕╖...
А в Укра╖н╕, в З╕ньков╕ на Полтавщин╕, як зауважу╓ харк╕вський ╕сторик Вадим Джувага, батьк╕вська хата Зерових, з незрозум╕ло╖ ╕рон╕╖ дол╕, сто╖ть ╕ дос╕ на вулиц╕ Дзержинського – керманича ВЧК-ГПУ, чи╖ в╕рн╕ учн╕ вкоротили в╕ку Микол╕ Зерову й добряче попсували кров╕ решт╕.
Восени 2007 року на ц╕й родинн╕й хатин╕ в╕дкрито мемор╕альну дошку з ╕менами видатних людей, як╕ вийшли в широкий св╕т ╕ багато зробили для добра Укра╖ни. Це, звичайно, брати Зерови – Микола ╕ Дмитро (славетний ботан╕к, академ╕к АН УРСР, дв╕ч╕ лауреат Державно╖ прем╕╖ УРСР у галуз╕ науки ╕ техн╕ки). А от третьому братов╕ Михайлов╕ Оресту (поет, перекладач, педагог), який ем╕грував до Н╕меччини й за кордоном видав твори брата-неокласика, чомусь не пощастило: м╕сця на дошц╕ йому, на жаль, не знайшлося...

Серг╕й ШЕВЧЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 26.09.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14028

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков