"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2014 > Тема "З потоку життя"
#33 за 15.08.2014
ХОЧ ╤ НАРОДИЛАСЯ Я НА ПОЛ╤СС╤, СВО╢Ю БАТЬК╤ВЩИНОЮ ВВАЖАЛА КРИМ...
ОТАК ЖИВЕМО...
Хоч ╕ народилася я на Пол╕сс╕, а дитинство мо╓ пройшло на Херсонщин╕, та батьк╕вщиною сво╓ю до останнього часу вважала Крим. Одразу п╕сля зак╕нчення школи подалися ми з найл╕пшою подругою у С╕мферополь вступати до Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету, бо обидв╕ мр╕яли стати вчительками укра╖нсько╖ мови. Скоро пролет╕ли наш╕ студентськ╕ роки, здобули ми омр╕яну спец╕альн╕сть, а мен╕ ще й судилося долею тут, в Криму, зустр╕ти сво╓ кохання. Вийшла зам╕ж, згодом з’явилися д╕ти. Було нелегко. Адже власного житла у С╕мферопол╕ не мали, доводилося винаймати. Допомагали батьки, чим могли. Часто ╖здила додому разом з д╕тками, щоб пров╕дати р╕дних. А вони вже старалися мене завантажити продуктами, щоб вистачило до наступного при╖зду. Так, на харчах ╕з села ╕ росли наш╕ д╕ти. Скоро п╕шли в дитсадок, а пот╕м ╕ в школу. Я влаштувалася на роботу. Отак С╕мферополь для мене став р╕дним, я не в╕дчувала, що живу в чужому м╕ст╕, тим паче, у чуж╕й кра╖н╕. Як ось тепер… Починаючи з того часу, коли в нашому м╕ст╕ ╕ по всьому Криму почали з’являтися «зелен╕ чолов╕чки» з автоматами… Колишн╓ гостинне, прив╕тне м╕сто повол╕ ставало якимсь чужим. На вулиц╕ була весна. Зам╕сть звичних в╕тань на б╕гбордах «З╕ святом Весни!», «З 8 Березня!» ми бачили: «16 марта – референдум», «Крым и Россия — едины!». Те, що в╕дбувалося дал╕, не могло нав╕ть приснитися в страшному сн╕. Референдум таки стався. ╤ як показало нам рос╕йське телебачення (укра╖нське ж нам вимкнули), виявля╓ться, що майже вс╕ хот╕ли, щоб Крим був у склад╕ Рос╕╖. Вони рад╕ли, що в Криму тепер новий президент, який наведе порядок, не допустить до Криму н╕ ки╖всько╖ хунти, н╕ бандер╕вц╕в, н╕ якихось «правос╓к╕в». А головне, що н╕хто н╕чого не втратить, вс╕м одразу стане жити краще. Наближалися веснян╕ кан╕кули. Зазвичай, мо╖ д╕ти вже сам╕ ╖здили автобусом на кан╕кули до бабус╕ та д╕дуся в сус╕дню Херсонську область. Не по╖хали. Адже в╕дпускати було страшно. Люди розпов╕дали, що вже на меж╕ Криму ╕ Херсонсько╖ област╕ стоять блокпости. Не в╕дпустила я свою доньку ╕ на Всеукра╖нську ол╕мп╕аду з укра╖нсько╖ мови, що мала в╕дбутися на Черкащин╕. Побоялася. Знайом╕ розпов╕дали, що в Джанко╖ по вагонах ходять нев╕дом╕ люди у в╕йськов╕й форм╕ з автоматами. Не хот╕лося травмувати дитину. Наближався кв╕тень. В╕н запам’ятався тим, що перестали працювати укра╖нськ╕ банки, у тому числ╕ й «Приватбанк». Наш╕ зарплатн╕ картки заблокували. Пот╕м, як ╕ вс╕ ╕нш╕ кл╕╓нти банк╕в, вир╕шила спробувати отримати сво╖ зароблен╕ кошти в Фонд╕ захисту вкладник╕в, та це було можливим т╕льки для кл╕╓нт╕в з кримською пропискою або ж з паспортом громадянина Рос╕╖. Мен╕ вв╕чливо пояснили, що я звернулася не за адресою, бо для них я — громадянка ╕ншо╖ кра╖ни, ╕ д╕йсно — на що я спод╕валася? Проте маю знайомих з кримською пропискою, як╕ також дос╕ не отримали н╕яких кошт╕в, а у них були значно б╕льш╕ суми… Настав травень. Зак╕нчувався навчальний р╕к. Потр╕бно було сплатити благод╕йн╕ внески у фонд школи. Почалися проблеми з пошуком банку. Знайшовся один-╓диний, де можна було зд╕йснити таку оплату. Це була кримська ф╕л╕я (уяв╕ть т╕льки соб╕!) Краснодарського крайового ╕нвестиц╕йного банку. Пот╕м виникла проблема з оплатою гуртк╕в, як╕ в╕дв╕дували д╕ти. Оск╕льки так╕ кошти йшли на казначейський рахунок, то ╖х можна було перерахувати т╕льки через в╕дд╕лення «Укрпошти» ╕ т╕льки в рос╕йських рублях! (А об╕цяли, що гривня буде в об╕гу нар╕вн╕ з рублем до 2016 року). Та проблема була не в рублях, ╖х легко можна було купити в будь-якому обм╕ннику. Проблема в тому, що т╕льки на пошт╕ можна було сплатити за гуртки, за дитсадок, за комунальн╕ послуги. Т╕льки тут можна було отримати пенс╕ю чи, скаж╕мо, «дитяч╕» кошти. Пам’ятаю, що к╕лька раз╕в приходила ╕, дивлячись на величезну чергу, не наважувалася до не╖ ставати. Пот╕м змучен╕ люди почали самоорган╕зовуватися: писати списки, сл╕дкувати, щоб до каси не потрапляли люди без черги. Ось так, через к╕лька дн╕в стояння у так╕й черз╕ мен╕ вдалося заплатити. Зрозум╕вши, що б╕льше такого випробування не витримаю, заходжу по дороз╕ в «Российский национальный коммерческий банк», який з’явився на м╕сц╕ укра╖нського державного «Ощадбанку», зам╕нивши всього лиш вив╕ску з найменуванням установи. Ц╕кавлюся у прац╕вниц╕ банку, чи можу я тут оплатити за шк╕льний гурток. Вона в╕дпов╕да╓: «Да, можете. Только комиссия будет 200 рублей. Ну, это пока нет договоров», — одразу поясню╓ мен╕ д╕вчина, побачивши мо╖ велик╕ кругл╕ оч╕. А мен╕ потр╕бно було сплатити за гурток лише 150 рубл╕в… Таким чином з боргами в школ╕ ми розрахувалися. Та почалися ╕нш╕ переживання. Донька зак╕нчувала 9 клас. Як╕ екзамени буде складати — достеменно не було в╕домо: чи буде укра╖нська мова, чи не в╕дм╕нять ╕стор╕ю Укра╖ни? Спасиб╕, лишили все, як ╕ планувалося. Спочатку об╕цяли, що укра╖нськ╕ атестати будуть обов’язково. Та отримали д╕ти т╕льки рос╕йськ╕. Причому, що в червоному, що в звичайному — оц╕нок не побачиш, ╕ н╕якого тоб╕ додатка до атестата. Навчалися д╕ти в школ╕ з укра╖нською мовою викладання 9 рок╕в, а тепер не можна, бо це не передбачено Федеральним законом Рос╕╖. В десятому, одинадцятому — т╕льки рос╕йською. ╤ заяви батьк╕в про навчання ╖хн╕х д╕тей р╕дною мовою не забезпечать ╖м таке право. Стерп╕ли ╕ це. Лишалося ще якось про╖хати через кордон, доставити на л╕то д╕тей до бабус╕ й д╕дуся. Були переживання стосовно того, що коли д╕ти ╖дуть т╕льки з мамою, то потр╕бен дозв╕л на ви╖зд в╕д батька. Але пропустили. Я залишила д╕тей у батьк╕в ╕ з╕бралася знову до С╕мферополя. Мама, як завжди, склала мен╕ в м╕сто сумку з╕ свого городу, ╕ я╓чок назбирала, щоб я не тратилася на ╖жу, змогла трохи зекономити грошей (тим б╕льше — коли зарплатна картка заблокована). Усп╕шно пройшла укра╖нську митницю. П╕д’╖хали до рос╕йсько╖, здали паспорти та м╕грац╕йн╕ картки (хто без кримсько╖ прописки) на ре╓страц╕ю. Цього разу перев╕ряли приск╕пливо багаж. Моя «одеська» (як назвав вод╕й) сумка чомусь привернула увагу перев╕ряючих. Мене викликали з автобуса ╕ запропонували показати, що везу. Я почала д╕ставати та показувати: ось картопля, ось ог╕рки, це цибуля, це коробка з яйцями, тут — молоко. Чолов╕к, який все це оглядав, раптом пов╕домив мен╕, що це провозити не можна. — То що, тепер заберете? – запитую. Чолов╕к зн╕яков╕в. – Це ж мама мен╕ дала, – кажу йому. Митник п╕шов щось спитати у старшого. Повернувся ╕ сказав, що оск╕льки у мене все в невелик╕й к╕лькост╕, то, як виняток, мен╕ дозволять цього разу провезти ц╕ продукти. Та строго додав, щоб я запам’ятала, що наступного разу яйця, м’ясо, молоко в сирому вигляд╕ я не провезу н╕ в якому раз╕, ╕ що все це просто викинуть. Автобус, нарешт╕, рушив дал╕. А в душ╕ така образа ╕ щем... Як зрозум╕ти цю абсурдну заборону мо╖й та ус╕м ╕ншим мамам, як ╖м заборонити допомагати, хоч в такий спос╕б, сво╖м, тепер уже «закордонним» д╕тям? – думалося мен╕. Настав серпень. Потр╕бно було ╖хати за д╕тками. Туди кордон перетнула без проблем. Правда, т╕льки у чолов╕к╕в перев╕ряли сумки на укра╖нськ╕й сторон╕. Перев╕рили ╕ в мого сус╕да. Чолов╕к ╖хав з Армянська до Кривого Рогу. В╕н розпов╕в мен╕, що коли все сталося, то в╕н одразу ви╖хав з дружиною ╕ молодшим сином до Кривого Рогу, бо не бачив б╕льше тут майбутнього. А от його донька залишилася в Криму, довча╓ться на вчителя укра╖нсько╖ мови в ф╕л╕ал╕ Ялтинського педагог╕чного ╕нституту. А ще чолов╕к пом╕тно нервував стосовно свого укра╖нського паспорта, бо йому напередодн╕ мало б виповнитися 45 рок╕в. Адже був начуваний, що якщо не вчасно вкле╓на фотокартка, то зсаджують з автобуса. Але все зак╕нчилося благополучно. При╖хала до батьк╕в. Довго розмовляли-радилися, як дал╕ бути: чи ╖хати до Криму, чи перебиратися в Херсонську область назовс╕м. ╤ в батьк╕в настр╕й тривожний, адже ходили чутки, що з нашого та сус╕днього с╕л хочуть зробити пол╕гон для укра╖нських в╕йськових, бо села розташован╕ поруч ╕з Сивашем, а там ╕ до Криму рукою подати. Тож з╕брали ми реч╕ ╕ знову в╕дправилися у С╕мферополь, поки тут ще в╕дносно спок╕йно. Мама знову намагалася заповнити сумки якимись продуктами, але я просила не ризикувати, взяла лише якийсь м╕н╕мум. Та далеко ми не до╖хали. Автобус зупинився на укра╖нськ╕й митниц╕, зайшов чолов╕к, який з╕брав паспорти, св╕доцтва на д╕тей, у мене запитав про дозв╕л в╕д батька. Я в╕дпов╕ла, що нема╓. Провели до старшого. З’ясувалося, що на д╕тей до 14 рок╕в потр╕бен дозв╕л в╕д батька на вв╕з у Крим. Причому, як пояснили мен╕ п╕зн╕ше, якщо в чолов╕ка не кримська прописка, то дов╕рен╕сть, видана в Криму, вважа╓ться не д╕йсною на територ╕╖ Укра╖ни. Я намагалася переконати митник╕в, що ╖хн╕й батько перебува╓ зараз у С╕мферопол╕ на робот╕, що ми там живемо, ╕ д╕ти навчаються там у школ╕. Показала дов╕дки з╕ школи. Але мен╕ в╕дпов╕ли, що я можу ╖хати т╕льки з одн╕╓ю дитиною, як╕й вже виповнилося 15 рок╕в, тобто з донькою. А от з сином – не можна. Йому 14 рок╕в виповниться т╕льки у вересн╕. Я, звичайно, не змогла б╕льше н╕чого доказувати, не змогла стримати сл╕з. Коли вод╕й, намагаючись якось мен╕ допомогти, порадив зателефонувати чолов╕ков╕, щоб той п╕дтвердив, що так воно все ╕ ╓, його нав╕ть не захот╕ли слухати. Мене обурювало, що наш╕, укра╖нц╕, не пускають сво╖х же, укра╖нц╕в, у наш Крим. Ясна р╕ч, що кошти за квитки, як╕ я оплатила аж до С╕мферополя, н╕хто вже мен╕ не в╕дшкодував. Ми змушен╕ були повернутися. Знову довелося витратитись на такс╕, щоб до╖хати до свого села. По дороз╕ заглянули до приватного нотар╕уса. Запитую, чи видають вони так╕ «батьк╕вськ╕» дов╕реност╕. Мен╕ в╕дпов╕ли, що роблять терм╕ном на 3 м╕сяц╕ за 150 грн. Присутн╕сть батька обов’язкова. Робити дов╕рен╕сть вже не було сенсу, бо п╕сля цих пригод знову кудись ╖хати вже не хот╕лося. Домовилися з чолов╕ком, що в╕н ви╖де нам назустр╕ч, а на укра╖нськ╕й сторон╕ пересяде до нас в автобус. Отак ╕ перебралися. Багаж цього разу не перев╕ряли, даремно я в╕дмовилася в╕д маминих харч╕в... Було чутно, як дехто з пасажир╕в не стримував свого захоплення в╕д рос╕йсько╖ митниц╕: «╤ чемн╕ прац╕вники, ╕ швидко працюють, ╕ нав╕с спорудили, щоб людям сонце в голову не пекло. Нав╕ть поставили апарат, що фури просв╕чу╓. А укра╖нськ╕ митники б╕дн╕, голодн╕ ╕ зл╕…». Можливо, наша митниця ╕ вигляда╓ набагато скромн╕шою в╕д рос╕йсько╖, не така комфортабельна. Але вона наша ╕ р╕дна. Каб╕нки пофарбован╕ в синьо-жовт╕ кольори, над ними майорять укра╖нськ╕ прапори, а прац╕вники митниц╕… Зовс╕м вони не зл╕, а навпаки добр╕, порядн╕, й до того ж патр╕отичн╕ люди, котр╕ чесно виконують св╕й обов’язок в непростих умовах, серед степу з пекучим сонцем. А солдати живуть просто неба в палатках. А на сторож╕ ╖х сто╖ть закопаний у землю танк, направлений дулом на Крим, а кругом написи: «Обережно, зам╕новано!». Мабуть, кожн╕й нормальн╕й людин╕ моторошно ста╓ в╕д цього усього. Х╕ба ж таким ма╓ бути кордон м╕ж ненькою-Укра╖ною ╕ Кримом? Чи таким ма╓ бути кордон м╕ж батьками ╕ д╕тьми? Та чи не перекриють нам його зовс╕м — так, як закрили укра╖нське телебачення, укра╖нськ╕ банки, укра╖нськ╕ класи? А тепер ще й моб╕льний зв’язок перервали з р╕дними, котр╕ мешкають за межами Криму, зупинивши роботу укра╖нського оператора «Ки╖встар». Тож нема╓ вже сил мовчати. К╕лька дн╕в тому зустр╕ла знайому вчительку, яка отримала цього року всього лише чотири години укра╖нсько╖ мови. Адм╕н╕страц╕я школи порадила ╖й, бо вона ще молода, переучуватися на вчителя рос╕йсько╖ мови. — В нашому ТНУ таке навчання коштуватиме 27 тисяч рубл╕в на р╕к, а вчитися треба два роки, — каже моя знайома. А ще вона додала, що ╖╖ оклад становитиме 4 тис. рубл╕в, це при тому, що квартира, яку вона винайма╓, кошту╓ 6 тис. руб. щом╕сяця. — Ось ╕ду купувати картку рос╕йського оператора «МТС», щоб мати зв’язок з батьками та учнями, — додала наостанок вчителька. Скоро д╕тям до школи, час ╕ти на шк╕льний базар. Та все в╕дкладаю цей пох╕д на п╕зн╕ше, бо не впевнена, що вистачить кошт╕в хоча б на найнеобх╕дн╕ше. Чула, що до к╕нця цього року необх╕дно взяти рос╕йськ╕ паспорти. Теж в╕дкладаю, бо не лежить душа. Знаю, що непросто буде його отримати, бо ж без прописки. Доведеться ходити по судах ╕ доказувати всякими пап╕рцями, що я тут давно живу ╕ працюю. Була впевнена, що вл╕тку зможемо продати будиночок в кримському сел╕ б╕ля моря, який д╕стався нам в╕д батьк╕в чолов╕ка, що придба╓мо хоч малесеньку квартиру й нарешт╕ матимемо кримську ре╓страц╕ю. Та не сталося, як гадалося. ╤ продати зараз не можна, все парал╕зовано. Ще ж треба буде п╕дтвердити сво╖ права власност╕ в╕дпов╕дно до рос╕йського законодавства. А часу на роздуми лишилося до 1 листопада, саме в цей день зак╕нчу╓ться законний терм╕н перебування нашо╖ с╕м’╖ тут, вдома, в Криму. Пот╕м знову треба перетинати кордон, щоб продовжити терм╕н. Чи пропустять наступного разу? Нев╕домо. Вже й не знаю, чого чекати дал╕ й на що спод╕ватися, де набратися сил, щоб долати ус╕ т╕ проблеми, що почалися п╕сля брутального втручання чужо╖ для нас держави у наше життя. А р╕дна Укра╖на вою╓ на сход╕… Чи почу╓ вона голоси таких, як я, «полонених» в окупованому Криму, чи порадить, як нам дал╕ жити?
Любов ХОМЕНКО м. С╕мферополь
Арт-виставка «Страх ╕ над╕я»: в╕дколотий в╕д Укра╖ни Крим
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2014 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13762
|