Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕТРО КУХАРЧУК: ЗАМОРОЗЬ
Присвячую мо╖й перш╕й вчительц╕ Греченюк Ганн╕ Васил╕вн╕, вчительц╕ укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


З ПОКРОВИ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ЗИМА
У цей день уперше запалювали у печах, щоб «роз╕гр╕ти ╖х на зиму».


«СЕРЦЕ Д╤ТЯМ В╤ДДАЮ!..»
Попереду у Натал╕╖ К╕чун-Лемех нов╕ плани, нов╕ творч╕ ╕де╖. Дай Бог ╖х зреал╕зувати!


ЖУРАВЛИН╤ КЛЮЧ╤
Жовтень холодний - оч╕куй тако╖ ж зими.


ФЕОДОРА ОС╤НЬ П╤ДТИНА╢...
24 вересня — свято преподобно╖ Феодори.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#29 за 18.07.2014
ПОЕТ, УКРА╥НА ╤ Ж╤НКА
Степан ЛИТВИН

Л╕тература

Поникли р╕дн╕ стяги жовто-син╕...
Уже гармати наш╕ не гудуть...
Полон...
╤ право п╕дда╓ться сил╕:
Брат╕в забито...
Вже його ведуть...
Ведуть його, смуглявого такого.
Вродливого такого, як весна,
Вразливого, палкого, молодого...
Загине наша п╕сня чар╕вна!
Програли б╕й
чи вир╕шальну битву!
Теря╓мо Вкра╖ноньку живу...
Ведуть, а в╕н сп╕ва╓, як молитву.
П╕днявши руку, наче корогву:

«Дише тихо ╕ важко моя сторона,
простяга╓ до з╕р сво╖ руки...
В день такий на земл╕
розцв╕та╓ весна
╕ тремтить в╕д безмежно╖ муки...»

А конво╖р:
— Ти б краще помолився,
Покаявся, що мучив р╕дний край.
— А може, сам ти, брате,
помилився!
— Не помиливсь! Молись або...
сп╕вай!

«Так н╕хто не любив.
Через тисяч╕ л╕т
лиш приходить под╕бне кохання.
В день такий розцв╕та╓
 весна на земл╕
╕ земля убира╓ться зрання».

— Ти н╕жний, видно.
 Жаль: загинеш марно…
(А вишн╕ цв╕т так н╕жно нависа...)
— То що за п╕сня? Так торка╓ гарно!
— Та це я... м╕ж боями написав...
— Сам написав? На «понт» береш,
 як бабу!
— ╥й-богу, сам! Стр╕ляй уже,
 не муч...
— Стрельнуть не трудно...
Ех, вертай до штабу!
Ще, може, п╕деш
визволяти Збруч! —
Вже й трибунал...
— Дозвольте доложити!
Така у нього п╕сня про любов!
В╕н може революц╕╖ служити.
А н╕... то... накаж╕ть вести ╕знов...
Безжальна тр╕йка у селянськ╕й хат╕.
Лице знайоме старшого... Земляк!
Шахтарськ╕ руки. Брови волохат╕.
— Володька! Не чекав...
 Ну як же так!
Ви ж б╕дар╕, ви злидар╕, Сосюри.
У тебе ж нав╕ть не було штан╕в...
Ну як ти м╕г пристати до Петлюри,
До пос╕паки нелюд╕в-пан╕в?
╤ мовив красень,
морщачись в╕д болю
(Осколок руку в т╕м бою протяв):
— За правду я, за Укра╖ну й волю...
Повстав Петлюра —
 я й п╕шов до лав...
— За правду?
Ми за правду до загину!
Ми за свободу жертву╓м життям!
За Укра╖ну!
Ми за Укра╖ну,
За Укра╖ну лен╕нську, затям!
Ти, знаю, не дурний,
 не без осв╕ти...
Як╕ ж п╕сн╕ у тебе? Прочитай. —
Засяяла любов. Запахли кв╕ти.
Загомон╕в завод. Заграв ручай...
— Так задушевно, хлопче,
 дуже сильно!
З таким талантом
 йти до ями гнить?..
(╤ дво╓ ╕нших теж глядять
 прихильно.)
╤ди радянську владу боронить! —
Замовк.
╤ чути, як в саду стр╕ляють.
Як недобит╕ кличуть матер╕в...
У серце хлопц╕в кул╕ по-ц╕-ляють...
Ой св╕те милий, чом ти озв╕р╕в?
Чому так бенкету╓ш, смерте клята!
Невже не затупила ще коси?
За в╕що, люди, брат вбива╓ брата.
Вбива╓ сина батько,
батька — син?
— То як, земляче?
 Йдеш чи н╕ ╕з нами?
— Згадай про мами ╕ сестер б╕ду!
— Якщо за правду ви б’╓тесь
 з панами,
За волю, за Вкра╖ну, то... ╕ду...

«Вкра╖ну з краю в край
 проходили з боями…
Червоно танув сн╕г
 в пожежах барикад...
╤ громом молодим
 котилося над нами,
лунало на ланах:
 «Вперед за Владу Рад!»

У дн╕ страшн╕, буремн╕, лихов╕сн╕,
Коли п╕шов за р╕дний край в бо╖,
Тебе, поете, врятувала п╕сня...
А може, ти порятував ╖╖.
Для Укра╖ни врятував ╖╖?
╤ знов — бо╖...
 атаки знов, м╕й падку!
Вбивати мусить той,
 хто так любив...
Н╕кого не вбивав, х╕ба випадком.
Навмисне ж так н╕кого ╕ не вбив...
Гармати стихли.
Чом же серце тисне
Якийсь тягар, пече тяжкий вогонь?
Сп╕вця од смерт╕ врятувала, п╕сне.
Куди ж тепер ти поведеш його?
В кохання поведеш, в га╖, на луки,
В садочок, де жоржини й панич╕.
На рад╕сть поведеш його й на муки.
На допит у п╕двал╕ уноч╕...
Ти доведеш його до божев╕льн╕
(Згадають, у як╕м служив рою!..)
Х╕ба ми в ц╕й в’язниц╕, Боже, в╕льн╕?
Х╕ба нам тепло в сонячн╕м краю?..
Хл╕бами, п╕сне, поведеш густими
В голодомору неймов╕рний жах...
Стр╕лятимуться правди
 побратими,
А ╕нших закатують в таборах...

...╤ знов бо╖. ╤ знов ревуть гармати...
Мабуть, надовго затягло блакить.
Вставай на ката, Укра╖но-мати,
Нев╕льнице, щоб Г╕тлера розбить!
На фронт! ╤ мессершм╕тт╕в
 завивання...
Пожеж╕, кров...
╤ «Лист до земляк╕в»...
╤ знов атаки... знову бомбування...
╤ в╕дступ знов,
╕ наступ знов полк╕в...
С╕я╓ мир... Та чом так душу палить
Тяжкий вогонь,
 г╕ркий, важучий сп╕в?
Ще вор╕женьки не ус╕ пропали...
Вкра╖н╕ вистачало ворог╕в...
Нас катували Муравйов, Ден╕к╕н...
Адольф ╕ Йосиф — темн╕ сили зла...
Богине перемоги, дужа Н╕ко,
Чом переможцям вол╕ не дала?
Травневий день,
 пахучий день чудовий...
Чому ж не т╕льки сирота рида?
Чом г╕рко плачуть не лише удови?
Спливла в╕йна, та не мина б╕да...
Добр╕шими не стали комун╕сти:
Не можуть без насильства,
 горя, сл╕з...
Благають д╕ти хл╕бороб╕в: «╥сти!»,
Батьки в Гулаз╕ зводять комун╕зм.
Везуть льв╕в’ян незборних
 до Сиб╕ру,
Везуть терноп╕льчан на Колиму...
Я знаю, що повторююсь доп╕ру.
Та де життя ╕накшого в╕зьму?
Сплива життя... Така б╕да навколо:
Вкра╖н╕ тешуть дошки для труни...
╤ наче дол╕та╓ в наше коло
Сп╕вучий голос, н╕жний ╕ журний...
Нехай в╕н т╕льки у душ╕ брин╕в —
Луна╓ гр╕м ненарожденних сл╕в.
Тод╕ таких непромовленних сл╕в:
«О юнь моя, мо╖ Д╕нець ╕ Збруче,
Вас не забуть, од вас не утекти...
Я серце надривав, палив сп╕вуче,
Коли Вкра╖ну мучили кати...
Хот╕лось жити чесно,
 мужньо, гордо.
Давав нер╕дко в╕дкоша доб╕.
Життя ж нам римувало: «орден — ордер»
(Не той, що на квартиру, далеб╕).
Лиш по мен╕ в╕дкрита буде тайна.
Як пробивавсь з-п╕д лен╕нських ╕дей.
Я не Христос — людина лиш звичайна.
Але й мо╓ розп’яття десь гряде...
Я так любив п’янке дихання степу.
Смак поц╕лунку, туп╕т скакуна...
Я так любив см╕ливого Мазепу,
Отамана Трясила... Та й Махна!..
Усяк╕ ми — повстанц╕ та бандити.
Звитяжц╕ духу та раби Москви...
Коли ж, нащадку,
 нас почнеш судити,
Себе на м╕сц╕ наш╕м уяви.
╤ ти почу╓ш кулю Хвильового,
╤ ти почу╓ш стог╕н Кул╕ша
Й Олега Кошового... (неживого
╤ дос╕ бродить десь його душа...)
╤ ти почу╓ш Улю: тихо плаче,
Уляна Громова тихенько плаче...
Замислись, друже, хто ╖х видавав...
За Укра╖ну йшли вони, юначе,
А я не знав — не так ╖х осп╕вав...
Сини мо╖ в╕дважн╕, люб╕ дон╕.
Ранковий цв╕т од хуги облет╕в...
Вас мучили не т╕льки
 в Краснодон╕...
Нас мучать ╕з глибинних прав╕к╕в...
Було усе: Хмельниччина...
Ру╖на...
В боях держави не розвив народ.
Але Вкра╖на не помре н╕коли.
Бор╕мося ж за не╖ м╕ж негод!»
С╕я╓ день...
Та чом так душу палить
Тяжкий вогонь,
 старий, новий вогонь?
Сп╕вця колись ти, п╕сне,
 врятувала.
Куди ж тепер ти поведеш його?
Ти поведеш його в н╕ме ридання,
У чорторий, у темну водоверть...
Ти поведеш його
 в таке страждання,
Що краще б, п╕сне, повела на смерть!
Ти поведеш в безсонн╕ довг╕ ноч╕.
Його снагу до крапельки в╕зьмеш...
Ти, наче ворон, вип’╓ш кар╕ оч╕,
Всю вип’╓ш кров,
 любов палку, без меж...
╤ роз╕пнуть його на шпальтах
 «Правды»,
Вноч╕ жбурнуть у кривди крутояр.
Сп╕вець неправди
 (м╕ж рядк╕в — ╕ зради) —
Читайте, академ╕к ╕ школяр!

«Люб╕ть Укра╖ну, як сонце, люб╕ть,
як в╕тер, ╕ трави, ╕ води...
В годину щасливу ╕ в радост╕ мить,
люб╕ть у годину негоди...»

За те, що вчив любити Укра╖ну,
Що так любив народи, вс╕х людей,
Захочуть вбити п╕сню солов’╖ну.
Захочуть серце вийняти з грудей!..
О, п╕знаються люди в гор╕, в туз╕ —
Життя повторить ╕стину просту.
Коли не поздоровкаються друз╕,
Як╕ ран╕ш в╕тались за версту.
Я сам це диво постер╕г, поете,
Отам, де Ярослава гордий вал.
Знущатимуться не статт╕ —
 декрети...
Зрад╕╓ недруг: «Отакий провал!»
╤ спалять прол╕ски ╕ ряст морози,
╤ не проб’ються з-п╕д сн╕г╕в
 кв╕тки...
╤ тамуватимуть г╕ркуч╕ сльози
На пам’ятних уроках вчительки...
Заплаче син, вертаючись з╕ школи,
Покара на Мар╕ю упаде...
Але Вкра╖на не помре н╕коли
╤ п╕сня у в╕ках не пропаде!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13624

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков