Версiя для друку Обговорити в форумi

…Нарешті долинув до нас голос вже далекої, але завжди рідної України. Ці слова розуміння й підтримки надійшли з Києва, де зворотною адресою є адреса родини відомого українського класика – Олеся Гончара, того самого, який вже став символом, хоча насправді був живою пристрасною людиною, котра разом з нами (чи то ми разом з ним?) увійшла до періоду новітньої історії Української держави, яка тільки-но почала розбудовуватися.
«Тримаймось! Вірмо! Будьмо!» – це слова з підпису на книзі «Фронтових поезій» Олеся Гончара, подарованої мені особисто. І за ними – розуміння трагічної ситуації, в якій перебувають сьогодні кримські українці, та бажання вселити надію на те, що в долі українського Криму ще не поставлено крапку, і що українська Україна вистоїть у нерівній боротьбі із супротивником (якби ж то не з кровними братами!). Ці слова підтримки я сприймаю саме так. І вони для мене зливаються зі словами самого славного письменника, який розмірковував у передмові до своєї фронтової творчості, зокрема, так:
«Ті, за чиїми плечима фронти, безмірні далечі визвольного походу, сподіваюсь, знайдуть у цих юначих записах щось близьке своєму серцю; а можливо, чимось доторкнуться ці рядки й до душі тих, кому випала інша доля, хто виростав і формувався уже по цей бік золотого екватора Перемоги».
Так, ми — люди «іншої» долі, але як часто стосовно нас, українських газетярів у Криму, застосовувалися слова «фронт», «форпост», і не безпідставно. Але ми, нечисленні, таки програли цю невидиму війну, і дорогою на роботу тепер я бачу на вулицях справжні російські бетеери, що блокують українські військові частини.
Чи міг би уявити щось подібне незабутній Олесь Гончар, котрий 18 років тому відійшов у кращі світи? Ось що читаю в передмові до іншої його книги, яка теж міститься в бандеролі і присвячена самому ювілею:
«Письменник і громадський діяч Олесь Терентійович Гончар у відповідальний для України час відчув, що змушений брати на себе місію проводиря нації, яка після тривалого вимушеного відпочинку почала гуртуватися з новою силою. До порад, настанов всесвітньо відомого художника слова прислухалися всі. Їх як керівництво до дії зобов’язана була брати влада. Він став над тодішнім духовним процесом, добре усвідомлюючи, що хтось має нести цей тяжкий хрест. Важкі п’ять літ нашої соборності і самостійності лягли й на його виснажені фізично, але сильні духовно рамена».
Цікаво, а що б порадив українській владі Олесь Терентійович сьогодні? Чи знайшов би він виправдання ситуації, яка склалася в країні, де чомусь найвищими моральними авторитетами стало модним виставляти колишніх президентів, серед яких бракує хіба що Віктора Януковича.
Наслідки врядування цих людей, що сьогодні є катастрофічними, мали б змусити суспільство звернутися до справжньої української інтелігенції, для якої єдиною користю є утвердження ідеалів добра і справедливості. Гадаю, що славний ювілей великого сина українського народу має стати підставою замислитися над цим усім, хто хоче зберегти нашу тяжко вистраждану країну для нащадків, навіть якщо і без Криму.
Тримаймося! Вірмо! Будьмо! І діймо так, щоб усміхалися з небес зоряні очі кращих дітей України!

Тамара СОЛОВЕЙ

Олекса ЮЩЕНКО
ОЛЕСЮ ГОНЧАРУ

Над Альпами підніс
 він знамено –
Не відцвіте, не полиня воно.
Він Перекоп узяв,
 як Таврію пройшов,
З Людиною в степу
 мандрує знов.
Світ полюбив
 і сонця шлях високий,
Взяв олівець в дорогу
 і – неспокій.
Співає славу людові-герою,
Що поруч,
 не за казкою-горою,
Але читач, як сонячна гора,
Стоїть за щире слово
 Гончара.

1959 р.

Данило КОНОНЕНКО
МОВ ТРОНКА У СТЕПАХ…

Коли цвітіння настає пора,
Коли весна
 смичком струмка заграє,
Тоді ми
 з днем народження вітаєм
Славетного Олеся Гончара!
Олесь Гончар –
 сумління України,
Любов пречиста.
Пісня і зоря.
По духу вірний правнук
 Кобзаря,
Великий син
 великої родини.
Він наш увесь.
Він — твій митець і мій.
Улюбленець вкраїнського
 народу.
Він – втілення думок його
 і мрій,
Палкий поборник правди
 і свободи.
Він порохом важких доріг
 пропах,
Він – із тривог і болю.
Весь – неспокій!
Його душа – мов тронка
 у степах,
Його душа –
Собор надій високих!
Ущух Циклон.
Та вогник – пломенить!
І бригантина в мандри
 вирушає,
До Берега Любові завертає,
Де майстер і тривожиться,
 й не спить!
Бо вже ж цвітіння
 настає пора.
Бо вже весна на кобзі сонця
 грає…
Вся Україна славить і вітає
Свого Співця –
 Олеся Гончара!
Квітень 1993 р. (вірш написано до 75-річчя О. Гончара)

Петро РОТАЧ
ЗОЛОТОКРИЛЕ СЛОВО ГОНЧАРА
Пам’яті письменника

В наших душах слово правди сіяв,
Закликав проснутись ницих сплюх…
Не відійде, не подаленіє
Його образ, його світлий дух!
Буде він Собором височіти
На далекі і близькі світи,
І нова Вкраїна свіжі квіти
Не забуде сину принести.
Він для неї пильнував на чатах,
Гідність боронив її всякчас,
Слово Гончара золотокриле
Надихатиме на творчість нас!

м. Полтава, 16 липня 1995 р.

Олександр БІЛАШ
О. ГОНЧАРУ

Як Вас любили всі, Олесю!
І я між них у тім числі.
Чи то в Карпатах, чи в Одесі,
Чи на Дунаї, чи на Пслі –
Здається, що нема землі
Чи навіть закутка глухого,
Де б не яснились Ви на тлі,
Що ґрунтувалося для Бога.
У Вас тепер одна дорога…
До неї йшли Ви навпростець.
Вже ні одна пересторога
Не віщуватиме кінець.
Як Вас любили всі, Олесю!
Здається, навіть вороги…
Бо Ви були як чисте плесо
Серед болотної нудьги.
Нехай покриють незабудки
Останній шлях, останню путь.
Щоб Ваші всі слова-набутки
Лишились нам на незабудь…

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2014 > Тема "Українці мої..."