Версiя для друку Обговорити в форумi

З БОЛЕМ У СЕРЦІ КАЖУТЬ ДМИТРО ТА АНІТА ПЕТРОВИ, ЯКІ ПРИЇХАЛИ ДО НОВОВОЛИНСЬКА З КРИМСЬКОГО ДЖАНКОЯ...

«ПОПУТНИЦЯ, НЕ РОЗДУМУЮЧИ, ЗАПРОПОНУВАЛА НАМ КІМНАТУ У ВЛАСНІЙ КВАРТИРІ»

З цим молодим подружжям, яке виховує чотирирічного сина Богданчика, ми зустрілися у фойє готелю «Дон Кіхот». Саме там на пропозицію власника закладу депутата міської ради Василя Бутинця й поселилися кримчани. Перше враження від біженців — щирі, відкриті, ерудовані люди. І справжні патріоти України. Бо на моє запитання, що спонукало їх залишити рідні місця й з маленькою дитиною вирушити у невідомість, почула категоричне, сказане в один голос: «Ми не хочемо жити в Росії!».
Аніта — корінна кримчанка, за національністю — українка. Народилася і виросла в Джанкої. Там живуть її мама, бабуся та прабабуся. До народження первістка працювала організатором гастрольної діяльності концертів та цирку «Шапіто». Свого часу побувала і на Волині, і на Рівненщині, і на Хмельниччині, тому давно позбулася страху спілкування з «бандерівцями». Хоч завжди розмовляла російською мовою, на Західній Україні жодного разу не відчула до себе упередженого ставлення. Знала, що тут живуть добрі, сердечні люди.
Однак нинішнім теплим ставленням була надзвичайно вражена.
— Коли з Ковеля маршруткою їхали до Нововолинська, поруч сиділа жінка старшого віку, — згадує Аніта. — Розговорилися дорогою. Коли я запитала, чи є у місті готель або якийсь гуртожиток, де можна зупинитися, моя попутниця, навіть не роздумуючи, запропонувала кімнату у власній квартирі. Щиро подякувала їй і скористалася порадою тимчасово зупинитися в готелі поблизу автозаправки «Окко». Щойно там довідалися, що ми з Криму, відразу зменшили вартість проживання наполовину. А через два дні власник «Дон Кіхота» запропонував безплатно поселитися. Нас забезпечують безкоштовними сніданками, пригощають кавою та чаєм, дозволяють користуватися багатьма іншими послугами. Дізнавшись, звідки й чому ми приїхали на Волинь, солідну знижку на харчування дав власник кафе «Ольга» Олег Простопчук. — А після невеликої паузи молода жінка додала: — На жаль, такої щирості та безкорисливості бракує нашим кримчанам…
З нею погоджується чоловік Дмитро — джанкойський зять. Уродженець міста Кременчука, він вирішив переїхати не на свою рідну Полтавщину, а на Волинь. Каже, що для цього мав вагомі аргументи: високий рівень життя і культури спілкування, близькість кордону з Польщею, більша ймовірність працевлаштуватися й налагодити свій побут. У Джанкої працював у магазині з продажу мобільних телефонів.

«КОЛИ МОЇ ЗЕМЛЯКИ ПІСЛЯ РЕФЕРЕНДУМУ ВЕСЕЛИЛИСЯ, Я ГІРКО ПЛАКАЛА»

У Джанкої молоде подружжя мешкало в однокімнатній квартирі малосімейного типу, де в принципі було все необхідне. Напевно, хтось інший не ризикнув би зірватися з насидженого місця, та ще й у такий непевний час. Але Петрови завжди обстоювали свої переконання й ніколи не погоджувалися з проросійськи налаштованими земляками, що в Росії буде жити краще. І навіть коли з сусідами виникали суперечки на цьому ґрунті, Аніта не стримувалася й відкрито заявляла: «Як ви можете зраджувати свою країну?».
Переважна більшість кримчан, розповіла жінка, не знають історії і чомусь не хочуть збагнути, що не може бути кращим життя на чужині. Вони не розуміють елементарного: повернення до Радянського Союзу — ілюзія. Їхні земляки, вважає вона, зазомбовані російською пропагандою. Українські канали в Криму останнім часом практично не транслюють, а решта — схиляють жителів півострова до того, що їхній край — «исконно русская земля».
Петрови кажуть, що висловлювати інші думки стало просто небезпечно. Тим паче, коли вулицями ходять озброєні «зелені чоловічки». До психологічного тиску додалися економічні проблеми: неможливо зняти готівку в банкоматах, не вистачає продуктів, рахунки в банках заблоковано… Одне слово, рішення їхати молода сім’я прийняла без зволікань.
Коли, розмовляючи телефоном із Джанкоєм, повідомляють, як їх зустріли в Нововолинську, багато хто не вірить. Аніта зізнається: проживши тиждень, зрозуміла, що Західна Україна тримається на трьох китах — релігійності, культурі та працелюбності, і не полишає надії, що й кримчани згодом це осягнуть та зміняться.
Є, звичайно, й такі люди, які віддані Україні. Однокласниця Аніти в інтернет-мережі написала короткий лист Путіну: «Не потрібно нас захищати, звільніть лише нашу територію». А під меседжем «Крим, вставай, Сєбя нє продавай!» підписалося уже 140 тисяч кримчан, зокрема й Петрови.
У перші дні Євромайдану більшість їхніх земляків були пасивними. Значна частина засуджувала мітингувальників.
— Люди вірили, що Янукович наведе лад і зробить, як і обіцяв, кращим життя для всіх, — до розмови долучається Дмитро. — На жаль, ми глибоко помилялися…
— Як оцінюєте результати «референдуму» і поспішні дії Путіна щодо приєднання Криму до Росії? — запитую.
— Коли по телебаченню показували, як проросійськи налаштовані люди танцювали і співали з радості після озвучення результатів так званого референдуму, я гірко плакала. Я не ворог своїм землякам, але впевнена, що невдовзі вони щиро пошкодують, що зробили такий вибір.

«ПОВЕРНЕМОСЯ ДОДОМУ ЛИШЕ ЗА УМОВИ, ЩО КРИМ БУДЕ УКРАЇНСЬКИМ»

Аніта й Дмитро за два тижні проживання у Нововолинську встигли ознайомитися з містом. Вважають його майже європейським. Тут чисто, затишно і красиво. І головне — комфортно у спілкуванні з людьми. Але й без проблем не обходиться.
У далеку дорогу та ще й у такий непростий час багато готівки з собою не брали, а майже всі заощадження перевели на картку ПриватБанку. І коли кілька днів тому виникла потреба зняти гроші, жоден банкомат не видавав і гривні. Звернулися у відділення ПриватБанку, де їм пояснили, що всі рахунки кримчан заблоковано. Навіть друзі не змогли переслати кошти, бо грошові перекази термінали також не приймали. Правда, працівники запевнили, що днями картки розблокують.
Не все так просто й із працевлаштуванням. Але, вважає Аніта, їхній сім’ї сприяють добрі сили.
— Якось днями розмовляла зі своєю колишньою колегою, яка нещодавно народила донечку, — підтверджує свою версію співрозмовниця. — Вона й дала мені контактний телефон директора цирку «Шапіто», що зараз — це ж треба так! — гастролює на Волині. З’ясувалося, що їм украй потрібен організатор гастрольної діяльності, та ще й із досвідом роботи. Отож, по суті, уже працевлаштована. Пообіцяли забезпечити житлом у кемпінгу при цирку. Наразі це нас влаштовує.
А щоб віддячити новим друзям за їхню щирість і доброту, Аніта домовилася з директором, що наприкінці березня вони приїдуть в Нововолинськ. Понад те цирк виділить 200 безкоштовних квитків для сиріт та дітей із малозабезпечених сімей.
— До Криму збираєтеся повертатися? — запитую на закінчення розмови.
— Ми дуже сумуємо за своєю маленькою батьківщиною, але поїдемо туди, якщо вона буде територією незалежної України, — почула у відповідь.

Алла ЛІСОВА
 
 На фото: Аніта, Дмитро та Богданчик Петрови зі своїм нововолинським благодійником Василем Бутинцем.
http://www.volyn.com.ua/?rub=9&article=0&arch=

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2014 > Тема "З потоку життя"