Версiя для друку Обговорити в форумi

Точка зору

Завтра – референдум. Можна додати – так званий. Можна назвати його клоунадою і фарсом. Але він все одно стане підставою для тих, хто його проводить, аби від’єднати Крим від України і передати його до складу Російської Федерації.
По усіх російських телеканалах, на які тепер замінено в Криму українське телебачення, говорять про «відкритість і прозорість» цього заходу, хоча насправді він не відповідає конституційним нормам України, та і чи може бути «відкритим» референдум у закритому Криму, очепленому іноземними військами, куди не пробратися ні з моря, ні з суші, ні з повітря? Як вже зауважувалося, не проникнути сюди і з телеефіру, а найбільше потерпілих у цій московській спецоперації серед носіїв інформації – журналістів.
 Про спецоперацію можна говорити з повною відповідальністю – сьогодні Росія стоголосо волає про фашистську хунту і давно не залишається сумніву, за чиїм сценарієм і з якою метою близько року в Криму відбувається полювання на міфічних фашистів.
 Отже, нині Росія має намір захистити кримчан від «чумы киевского беспредела», оскільки «бандеровско-фашистские бандиты» вирішили «наказать и поставить Крым на колени». А ще «с завтрашнего дня заставить всех говорить по-украински». На подібні цитати можна розібрати усі російські новини, а також «аналітичні» виступи, що транслюються в Криму.
Та найбільше мене зачепило те, що, на відміну від інших колишніх республік Радянського Союзу, які мають свою офіційну назву, лише Україна на 23-му році свого існування й досі для Росії не є Україною, вона є просто «нєзалєжною», й цим все сказано. І нехай би так дражнилася якась невихована дитина, але ж не поважні ведучі інформаційних програм.
А ті, хто не використовує евфемізмів, обов’язково вживають прислівник «на» і, якщо зірветься з вуст «в Україні», негайно поправляються, нібито припустилися дезінформації, отже, нав’язують думку, що Україна насправді є не державою, а просто якоюсь нічийною територією, що підлягає «розпаюванню». Ось і розпайовують, починаючи з Криму.
Але, як заявляє пан Константинов, це лише початок «великого похода России на Украину». Соромно слухати цього горе-діяча, який відверто має співвітчизників за дурнів. Особливо щодо соціальних гарантій, «на порядок вищих» зарплат і пенсій тощо. А на перехідний період він обіцяє збереження всіх соціальних виплат за рахунок кримського бюджету. У всякому разі, саме це джерело називає офіційна Москва, не поспішаючи брати на себе якісь соціальні зобов’язання. А тепер подивімося правді в очі: Крим завжди був дотаційним регіоном, здатним забезпечувати лише половину своїх потреб. Курортний сезон цього року можна вважати проваленим, а прогнози пересічних пенсіонерів щодо цього, якими радують кримські ЗМІ, є не реальнішими, ніж прогнози бабаків щодо погоди.
Тож утримувати кримчан, а передовсім армію тих самих пенсіонерів буде просто ні за що. А припущення новітніх кримських керманичів, що Україна «никуда не денется» і буде, як і раніше, постачати сюди електроенергію і воду, могло б викликати лише іронічну посмішку, якби не погрожувало катастрофічними наслідками. Даючи такий прогноз, кримські високопосадовці явно не враховують, що плювати в колодязь, з якого, можливо, ще доведеться напитися, не варто. І плюють туди невпинно. Втім, «фашистська» держава з «нелегітимним» урядом, голову якого «обрала Америка», зрештою, може і образитися. Тим більше, що «нелегітимному» Арсенію Яценюку саме цей пост кілька разів пропонував і досі «легітимний» Віктор Янукович.
Тож, підсумовуючи сказане, мушу зауважити: блаженний, хто вірує. А «паломники» таки дійсно потягнуться дружними рядами до виборчих дільниць, одурманені безсоромною безальтернативною агітацією, і потягнуть за собою решту поміркованих громадян у безпрецедентну авантюру.
А щоб ніхто і ніщо не заважало клеїти з людей дурнів, у суспільстві було проведено «зачистку» від тих, хто активно доносив свою відмінну позицію до кримчан. Серед викрадених — євромайданівці батько і син Ковальські та Андрій Щекун. І дай, Боже, щоб після голосування вони повернулися живими і здоровими.
Напередодні референдуму, як і щодня після 9 березня, біля пам’ятника Тарасові Шевченку збираються люди, вимагаючи свободи для українських активістів. Те, що викорінити ідею не так просто, як ізолювати від суспільства людину, показав і нинішній мітинг. На зміну Сергію Ковальському та Андрію Щекуну прийшли інші, молоді російськомовні хлопці, вони підхопили жовто-блакитний прапор, який хтось вже бачив затоптаним у багнюку. Молодь виступала проти референдуму і за збереження цілісності України. Вона говорила про те, що український Крим – це їхня Батьківщина, і тут ніхто нікого не ображав за мовною чи національною ознаками.
— Двадцять років ми жили в спільній домівці, їли один хліб і не знали, що хтось тримає за пазухою камінь! – наголошував один із мітингуючих, серед яких було багато випускників сімферопольської Української гімназії.
А якби держава вчасно подбала про своє майбутнє і така гімназія була не одна, її боронити вийшло б тепер людей в рази більше.
Дівчата в українських віночках співали пісню «Я молюсь за Україну». А серед тих, хто виступав, як і в колі мого спілкування, дедалі голосніше лунала думка, що, окрім Господа, нам вже надіятися ні на кого. Бо коли перемагає кривда і всі навкруги, здається, сліпі і глухі, до кого ж апелювати?
— Я люблю Україну! Мої думки і почуття завжди будуть з нею. Ми ніколи не здамося! – лунає з мікрофона. А далі — патріотичні вірші севастопольських юнаків та дівчат.
— Я – кримська татарка. Я люблю Україну і хочу в ній жити. Давайте вірити, що трапиться диво…
Хтось обурюється тим, що сьогодні в Криму у вжитку суто новітній документ – тимчасове посвідчення громадянина України, хтось – тим, що на референдум запрошують давно померлих, а проголосують замість них – живі. В мене – особистий досвід: виголошуючи, що немічні старі люди до безтями прагнуть проголосувати і вже багато таксистів жадає безкоштовно розвозити урни по домівках, кримські керманичі через соціальні служби зобов’язали під розписку стареньких та інвалідів посприяти передачі Криму Росії.
А вибір серед запропонованих в бюлетені варіантів дійсно не великий: це Крим як суб’єкт Російської Федерації або ж «самостійна держава» у складі України. А чому ж не відображена позиція тих, кого влаштовує нинішній статус Криму або хто хотів би бачити його рядовою українською областю? Та тому, що не для того ж город городився…
Ще недавно В. Константинов, намагаючись відповісти на запитання, в чому утискаються російськомовні кримчани, пояснював, що їм незручно листуватися з київською владою, іншої сфери обмеження їхніх інтересів, як не старався, просто не знайшов. А вже сьогодні, розраховуючи й надалі пити українську воду та користуватися українською електроенергією, він заявляє про дві державні мови в Криму: російську і кримськотатарську, для українців не залишаючи абсолютно нічого.
Тож для свого народу — все і навіть державна зрада, море обіцянок й для кримських татар, які є організованою силою, що може примусити рахуватися зі своєю позицією, для українців же лише образи і приниження.
А вони, між іншим, у переважній більшості роблять вигляд, що цього не помічають і що увесь негатив кримських політиків спрямований лише на соратників Ірини Фаріон та представників «Правого сектора». І в це повірили не лише в Криму, а навіть у Львові. Така вже в українців ментальність. Втім, чим більше вони виняться і каються, тим більше і успішніше на цьому спекулюють вороги України.
А як же ті хлопці з «Небесної сотні», що дивляться сьогодні на нас з вами згори, як же ті, хто з останніх сил продовжує свою боротьбу за життя в лікарнях? За кого і ради кого ці люди свідомо пішли на голгофу?
Вони зробили це і ради нас, кримчан, що поділяють з ними спільні цінності, але залишаються сьогодні чужими серед чужих і вже стають чужими серед своїх.
І не така страшна Росія, як атмосфера, що в ній панує, до якої далеко навіть тоталітарному режимові часів Януковича. Там немає місця ні слову правди, ні людській гідності, ні загальнолюдським, ні християнським орієнтирам. Варто лише пригадати зустріч на ток-шоу росіян з кримськими «беркутівцями», які катували людей і яких росіяни зустрічали стоячи тривалими оплесками.
13 березня мітинг, подібний сімферопольському, відбувся і в Ялті. Про це повідомив один із його ведучих Мирослав Мисяк. На учасників зібрання, що виступали за мир і за цілісність України, напали проросійські тітушки. Потрощили апаратуру, покалічили людей.
Невже, щоб елементарно – не били, нам знову доведеться відмовитися і від рідного слова, і від власного світобачення, і від своєї історії та героїчних предків, а натомість муситимемо лащитися до нових господарів і на догоду їм «кусати» своїх, бо інакше – не вижити?
Подібне моє покоління вже проходило за радянських часів, але порівняно з ситуацією в нинішній Росії то були лише квіточки. Та мені шкода не себе, а оцю патріотичну молодь, яка вже вдихнула повітря свободи, а тому ніколи не вважатиме духовне рабство за норму.
Замість того, щоб йти на референдум, юні організатори мітингу запропонували у неділю ліпити і варити вареники. Нібито, перечекавши один день, можна буде повернутися в свою країну і жити звичним життям.

Тамара ФЕДОРЕНКО

P. S. Референдум відбувся. Дива не сталося...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2014 > Тема "Резонанс"