Версiя для друку Обговорити в форумi

Прошу слова!

Що таке красномовні нездари, ми мали можливість переконатися протягом тримісячного стояння на Майдані. Здавалося б, після такого досвіду їх на гарматний постріл не можна було допускати до керівництва державою, особливо в такий складний період. Тим не менш, загадковим способом на ключових державних постах опинилася, спортивними термінами мовлячи, дворова команда, яка, свято вірячи в те, що «Захід нам допоможе», найбільшу ставку робить саме на дипломатію Європи та Сполучених Штатів. Утвердившись як професійні опозиціонери, десятиліттями плентаючись у хвості влади, звикнувши до цієї своєї ролі, вони ледь не зрадили Майдан, підписавши угоду зі вже заплямованим кров’ю Януковичем про перевибори президента 21 грудня, тим самим легітимізуючи його злочини, визнаючи його право знову балотуватися на цей пост. Лише безкомпромісна позиція не надто відомого до того лідера Майдану, дії якого наші герої спершу тривалий час таврували як провокативні, його рішучість та дієвість врятували справу.
Найбільша проблема новоявлених очільників держави полягала в тому, що жодна команда не мала вже сформованого тіньового уряду. Причини того цілком зрозумілі і багато в чому витікають зі сказаного вище. Цілком природно, що у сформованого нашвидкуруч уряду ще більше проявилася ота «дворовість».
За нормальних обставин то було б не так очевидно. Спливло б чимало води, доки народ розтямкав би, що й нові королі, м’яко кажучи, не надто обтяжені одягом. Але ми отримали кризу. Отут би знадобився вже готовий уряд, міністри якого, як розігрітий двигун, з ходу бралися б до справ. Призначення відбулись, щоправда, без традиційних для українського політикуму спікеріад та міністерик. От лишень якісний бік нової влади викликає багато запитань.
Так, щойно призначені очільники СБУ та МВС, на мою думку, не сприйняли з усією серйозністю кримський путч. Збройне захоплення ВР, Ради міністрів Криму не отримало належного реагування з їхнього боку. Їхня поїздка до Криму з метою урегулювати те «непорозуміння» особисто була від самого початку приречена на невдачу і засвідчила лише те, що вони не проаналізували ситуацію, що склалася. Ситуація ж була вже на той момент настільки серйозною, що лише блискавичні дії нової влади могли попередити подальше розкручування її суїцидального маховика. Аби зрозуміти про що йдеться, візьмемо лише два аспекти. Не найважливіші. Суб’єктивні. Поставмо себе на місце ВВешників чи «беркутівців», яким весь час втовкмачували, що вони відстоюють законність і справедливість (припустімо навіть, що були й такі, які свято вірили в те). Аж раптом той, хто був символом влади, непорушності її основ, втікає, кинувши їх напризволяще. Не знаю, наскільки обґрунтованим було рішення випустити тих «беркутів» з Києва. На сторінці свого Фейсбуку пан Гриценко повідомляв, що супроводив їх ще з одним депутатом ВР до Умані, аби уникнути конфронтації з постами Самооборони. Як на мене, то було неоднозначне рішення. Все ж на той час я бачив те як позитив, як спробу уникнення непотрібних жертв з обох боків. Але ж з тим «Беркутом» треба було працювати. Негайно, невідкладно. Повернувшись в регіони, де влада і частина населення були інфіковані вірусом антимайдану, перестрашені усвідомленням відповідальності за ті злочини, в які їх було втягнуто, що їм лишалося робити? Готувати допрівські кошики? А ті тисячі, кого за гроші звозили ешелонами до Києва, хто відловлював студентів, викрадав активістів, громив магазини, кафе, нищив автомобілі — чи не мали вони страху за вчинене? Відповідь риторична. Тут би новій владі і розставити все на свої місця – чітко й недвозначно запевнити, що покарання будуть застосовані лише законним шляхом і виключно до тих, чию вину буде доведено в судовому порядку. Впевнений, що такі заяви, широко розповсюджені засобами масової інформації, значно зменшили б рівень тих страхів, знизили б напругу в цілому.
Замість того, постановами про розформування підрозділів «Беркуту», фактично оголошенням їх поза законом, відкриттям прокуратурою кримінальних проваджень, скасуванням і справді антиукраїнського мовного закону можливість мирного урегулювання було бездарно втрачено. Владі сердечно хотілося не втратити довіру розколошканого протистоянням Майдану, який саме оплакував свої жертви, вона хотіла продемонструвати свою силу. Але чи оволоділа вона на той момент ситуацією в країні? Чи замінила кадри Януковича на місцях на тих, хто міг проводити їхню волю, їхню політику? В черговий раз воза було поставлено попереду коняки. Чи ж дивно, що та засмикана тварина замість того, аби сумирно потягнути того возика, заходилася хвицатись?
Було б дивно, якби «старший брат», який протягом усього періоду незалежності доклав стільки зусиль, аби повернути Україну в лоно Російської імперії, не скористався тими відвертими ляпами наших нездар, аби кардинально розвернути хаотичний розвиток подій на свою користь. Впевнений, що російські аналітики, стратеги детально прораховували можливі варіанти розвитку подій (насправді, їх було не так вже й багато) і на певному етапі, відчувши, що київська влада в якийсь момент протиставила себе тим регіонам, де ще не вивітрився вплив влади попередньої, ризикнули задіяти свою карту.
Чи можна було зупинити втручання на цьому етапі? На моє глибоке переконання, – так. Захоплення парламенту, кабміну автономії групою невідомих озброєних осіб, які, за словами колишнього вже кримського прем’єра Могильова, діяли аж так коректно, що залишили міліціонерам, охороні їхню табельну зброю, неозброєні благодушні наряди міліції в очепленні тих будівель, підозрілі переміщення бронетехніки ЧФ РФ у безпосередній близькості від Сімферополя – яких ще в біса сигналів, які б свідчили про те, що відбувається принаймні державний переворот, потребував Київ? А якщо розуміння того, ким були ті невідомі, таки було, то чому ж тоді замість нікчемної, від самого початку приреченої на провал спроби поїздки очільників МВС та СБУ до Криму, не було задіяно спецпідрозділи, які за своїм призначенням саме й створені для попередження та нейтралізації подібних загроз? Чому від самого початку, негайно, в перші ж години, як те стало відомо, не були задіяні військові підрозділи ЗС України? Не було впевненості в їхній вірності присязі? Лише нікчеми, які не відають, що таке присяга, могли мислити так. Ось тепер маємо певні докази тієї вірності, та чи не запізно? «Зелені чоловічки» заполонили півострів. Хтось каже про вісімнадцять, хтось про більш ніж тридцять тисяч. Новий «прем’єр» автономії, обраний, очевидно, тими «невідомими озброєними» людьми, бо ж крім них та кількох своїх депутатів до ВР не допустили навіть представників преси, вже формує армію «кримського народу». Щоправда, то вже більше як декорація, бо джерело сили, впевненості нової влади зовсім в іншому.
Я не буду торкатися в цій статті позиції Російської Федерації, її президента, відповідності того, що чинять наші сусіди (і брати, як вони люблять те підкреслювати) в сенсі моралі, права та міжнародних угод. На сьогодні це ворог, що топче мою землю. Мої претензії до київської влади, яка по наших спинах забралася у високі кабінети. Чи адекватні їхні дії викликам, які постають сьогодні перед Краєм, тій небезпеці, яка йому, а отже, й нам з вами, загрожує? Як я бачу – ні. Ми знову є свідками тактики, вже знайомої нам по Майдану: «стояти і не провокувати», доки старшина домовляється на верхах. Ця тактика, беззаперечно, з одного боку, дозволяє не ризикувати людськими життями, а з іншого, — виводить старшину в рятівники нації. Забудьмо на хвилю про ефективність тієї тактики на Майдані. Питання в іншому – чи придатна вона у воєнний час. Озирнімося – війська окупанта без жодного спротиву крокують моєю країною. Продовжується мінування в районі Чонгара (а це вже Херсонщина), позавчора захопили прикордонний відділок у Чорноморському, вчора — військову частину в тому ж селищі, вчора ж колона з п’ятнадцяти вантажівок рушила до села Оленівка, що на мисі Тарханкут. Сьогодні маємо повідомлення про те, що «зелені чоловічки» вже оволоділи ракетною частиною поблизу того села.
Нашим гарнізонам у Криму віддано наказ не застосовувати зброю. Тепер ту зброю майже повсюдно контролюють російські війська. В деяких гарнізонах наші вояки ще не допускають загарбників до ракетної зброї, оволодіння якою загрожує дуже серйозними наслідками. Уявіть собі, що українською ракетою буде збито цивільний чи військовий літак третьої сторони, що нею завдадуть удару по якомусь судну, військовому кораблю! Це значною мірою легітимізувало б окупацію нашої території, адже можна було б показувати потім пальцем на незугарних майданутих хахлів, у яких дах рве, і яких, відповідно, треба взяти під контроль.
Що ж робить «наша» влада, аби припинити інтервенцію, покласти край окупації Криму, запобігти завоюванню самої України, втрати незалежності? Влада веде перемовини зі стурбованим Заходом. Про їхній успіх можемо судити самі, бо «васька (маю на увазі, звісно ж, ВВП) слушает да ест». Може, Кримом вирішили пожертвувати? Деякі наші відомі експерти вважають, що Путін задовольниться Кримом. В позавчорашньому ефірі «Громадського ТБ» про це говорили п.п. Горбач та Гарань. Прогноз Володимира Горбача щодо того, що «зелені» захоплять частину південної та східної України з тим, щоб потім повернутися на попередні позиції – до Перекопу, непродуманий, безпідставний. Південь і схід України абсолютно життєво необхідні Росії в цьому розкладі. Без них хоч якесь довше існування кримського режиму просто неможливе, оскільки без енергопостачання, без Дніпрової води, без сухопутного сполучення з Росією Крим «загнеться» дуже швидко. Окрім того, Путіну потрібні промислові потужності цих регіонів. Миколаївський суднобудівний вже точно. Це наша імпотентна влада всі роки незалежності не знала, що з ним робити. Якщо ж і далі продовжувати лінію поведінки наших «героїв» у ВР, уряді, РНБО, які й на Майдані обзивали тих, хто робив якісь рішучі кроки, провокаторами і нині закликають стояти, самі сидячи в безпечних (поки що) місцях, то В. В. Путін, заохочений такою геройською поведінкою, безсумнівно, пройде всю країну наскрізь. Тоді залишиться хіба що реанімувати партизанського Сидора Артемовича...
Пан Гарань, з усією повагою до нього, теж помиляється. Путін вже робить кроки, про які я мовлю. Експерти наче сліпі. Крим лише плацдарм для подальшого наступу.
Що ж робити? Облишити переговори з Євросоюзом, США, НАТО і братися до зброї? Так, але переговори мають тривати. Більш того, їх треба вести ще енергійніше. Цілком зрозуміло, що прагматичний Захід жодним чином не бажає втягуватись у війну, тим більш з противником, який недвозначно розмахує ядерним кийком. Після тридцяти років відносної стабільності на білий світ знову виповз привид ядерної війни. Все ж Захід чудово розуміє необхідність поставити на місце новоявленого фюрера, який за прикладом свого попередника (Sudetenlsnd 1938) так завзято взявся захищати нібито порушені права співвітчизників, що не зупиняється перед загарбанням території сусідньої країни. В світі усвідомлюють, що ігнорування подібних дій може не лише призвести до неконтрольованого розширення числа країн з ядерним статусом, а й до хаосу, який може виникнути через бажання й інших країн переглянути післявоєнні (Гельсінська домовленість) кордони. Заява Голови об’єднаних штабів Збройних Сил США про готовність надати в разі потреби в тому числі й військову допомогу Україні свідчить багато про що. А все ж того нічого не буде, якщо самі не застоїмо свого Краю.
Програно, втрачено, як в стратегічному, тактичному, матеріальному, моральному плані стільки, що потонути тепер легко й просто, а от вигребтись... Все ж, на мою думку, найперше варто було б поглянути, хто це довів нас зараз до такого сорому, аби негайно усунути їх (до крові не закликаю), доки ті нездари не загубили всю справу. В Україні є досить талановитих генералів, офіцерів, які ще можуть витягнути цю кампанію. Друге. Негайно закрити кордон з Росією. Третє. Негайно ввести війська в Крим. Почнеться війна? З ким – Росія й досі каже, що її флот на базі, інших військ вони тут не мають. Отже, тут лише невідомі і НЕЗАКОННІ збройні формування. Маємо не лише право – ОБОВ’ЯЗОК навести лад на своїй території. Відсиджування, очікування, що все якось розсмокчеться, прийде добрий дядько Сем, агент 007, рудий Ганс з волохатими руками і повитягує нам каштани з жару, є нікчемними, як і ті, хто їх плекає. Необхідно докласти всіх зусиль до розблокування наших обложених гарнізонів. Чого варта країна, яка піддає гідність своїх вояків такому довгому випробуванню, приниженнями, відчуттям зрадженості?! Лише власна активна, безкомпромісна позиція та задіяння всіх дипломатичних важелів впливу може сподвигнути США та Велику Британію надати військову допомогу. Необхідно докласти всіх зусиль, аби притягнути на допомогу збройні сили НАТО. Не забувати про всебічну роботу з самою Росією. Вона має відчути всі «вигоди» агресора. Справедливість на нашому боці, перемога буде за нами.
Не знаю, чи є у наших заклопотаних (жодної іронії) державців час проглянути новини з Криму. Я дуже хотів би, аби вони побачили сльози жінок, що стоять уздовж кримських доріг, тримаючи українські та кримськотатарські прапори, скандуючи «Крим — це Україна», татарських жінок, дівчат, діточок, які співають Гімн України, кричать «Україно, не полишай нас!». Шкодую, що не бачили вони очей молодого капітана, начальника прикордонного відділу «Чорноморське», полковника з євпаторійського зенітно-ракетного полку. Гірко і соромно за українську (чи й справді українську?) владу від того видовища… Київська влада здала українців Криму, яких вона, зрештою, ніколи й не помічала, здала росіян, які разом з усією країною були з нами і в горі, і в радощах всі ці роки, здала кримських татар – єдину титульну націю Криму, чи не найукраїнськіших громадян України тут. І якщо гріх за зраду свого народу великий, то наскільки ж більшим він має бути, коли зраджують народ іншої національності, який довірився тобі!
Дуже гірко, що чомусь затих безкомпромісний Майдан. Мовчить, мов у рота води набрав. Тисніть на владу, хлопці! Це наша країна. Не втратьмо її!

Валентин БУТ
с. Міжводне Чорноморського району АР Крим

ТИМ ЧАСОМ...

Міністерство закордонних справ України передало російській стороні ноту у зв’язку з приходом на територію України кораблів Балтійського і Північного флотів Росії, які порушили режим перетину держкордону України, – повідомив директор департаменту інформаційної політики МЗС Євген Перебийніс. За його словами, Україна вимагає, щоб ці російські кораблі негайно залишили територіальні води України.
У МЗС зазначили, що такі дії російської сторони порушують низку двосторонніх українсько-російських угод, норми українського і міжнародного законодавства...
Міністр оборони України Ігор Тенюх закликав українців зберігати холодну голову і бути реалістами. Військові знають свою справу, а життя людей – понад усе. Про це міністр написав на своїй сторінці у Фейсбук. «Прошу всіх Вас зберігати холодну голову і бути реалістами! Протягом тривалого часу «попередники» систематично і цілеспрямовано знищували ресурси та обороноздатність Збройних Сил України, продавали майно, нехтували кадрами та фахівцями, деморалізовували українського офіцера, проводили фактичне роззброєння військ», – написав І. Тенюх. Міністр оборони також пояснив: «Наша з вами мета – довгострокова перемога та досягнення цілей нашої з вами єдиної країни, а не короткострокова, спровокована ворогом бійня, навіть якщо і героїчна».
«Терпіння всім, виваженості і ще раз прошу бути реалістами! Військові знають свою справу! Життя людей – понад усе!!!» – закликав міністр оборони.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2014 > Тема "Резонанс"