Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 07.03.2014
ТАРАС ШЕВЧЕНКО ОЧИМА В╤РИ РО╥К

Шевченк╕ана

Кожен укра╖нець зна╓, що наш великий просв╕титель Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року, назве не задумуючись його «Запов╕т» ╕ ряд ╕нших в╕рш╕в, деяк╕ з його картин. Тобто фактично люди знають, що це був талановитий поет ╕ чудовий художник. Однак мало хто з них замислю╓ться над тим, що дав Т. Шевченко Укра╖н╕, сво╓му народов╕, чому його так ц╕нують ╕ люблять в усьому св╕т╕. Кожен скаже: «Тарас Шевченко — це символ нашо╖ нац╕╖». ╤ ц╕╓ю фразою в╕добража╓ться суть феномена Шевченка.
Мен╕ хочеться розпов╕сти, як ставилася моя мама — В╕ра Серг╕╖вна Ро╖к до Тараса Шевченка, що говорила про нього, коли я був ще школярем та ╕ п╕зн╕ше. У 1946-1952 роках я навчався в чолов╕ч╕й семир╕чн╕й школ╕ Н╓винномиська Ставропольського краю Рос╕╖. Цей населений пункт, який став м╕стом перед Другою св╕товою в╕йною, знаходиться на П╕вн╕чному Кавказ╕, на берез╕ норовливо╖ ╕ бурхливо╖ р╕ки Кубань.
Я дуже любив читати, й одного разу в пер╕од мого навчання у шостому клас╕ мама принесла додому книгу з в╕ршами нев╕домого мен╕ тод╕ поета ╕ сказала: «Ц╕ в╕рш╕ тоб╕ потр╕бно обов’язково прочитати. Вони написан╕ укра╖нською мовою, але я думаю, що ти справишся. Ц╕╓ю книгою я хочу тебе зац╕кавити, щоб ти зрозум╕в нашу сутн╕сть, адже ми — укра╖нц╕. Я не знаю, чи будемо ми коли-небудь знову жити в Укра╖н╕, однак пам’ятати ╖╖ ми повинн╕ завжди. Поет, який написав ц╕ в╕рш╕, — Тарас Григорович Шевченко, допоможе тоб╕ зрозум╕ти мо╖ слова».
Де мама взяла цю книгу, я не знаю, та ╕ в голову н╕коли не приходило запитати ╖╖ про це. Я почав читати ╕ в╕дразу побачив знайом╕ мен╕ рядки: «Реве та стогне Дн╕пр широкий». Цю п╕сню дуже часто сп╕вав м╕й батько Михайло Стратонович, коли щось майстрував. П╕сня мен╕ дуже подобалася ╕ я завжди прилаштовувався б╕ля батька ╕ тихенько слухав. У батька був тихий голос ╕ сп╕вав в╕н з таким сумом, що мен╕ хот╕лося плакати.
Тод╕ я зрозум╕в, що ╕ м╕й батько зна╓ ╕ любить цього поета. Моя мама н╕коли не сп╕вала. Якось я запитав ╖╖ про це ╕ отримав в╕дпов╕дь, що важка контуз╕я позбавила ╖╖ ц╕╓╖ можливост╕. «Мен╕ це дуже важко», — сказала вона.
Чим б╕льше читав, тим б╕льше у мене з’являлося запитань, з якими я звертався до батьк╕в: хто так╕ гайдамаки, де знаходиться Чигирин, хто так╕ Котляревський, Гонта, Зал╕зняк та ╕нш╕. ╤ треба сказати, що в основному я отримував в╕дпов╕д╕ на сво╖ запитання. Мене зац╕кавила ╕стор╕я Укра╖ни, але книг на цю тему в б╕бл╕отеках школи ╕ м╕ста не було. Тому сво╖ знання я добував поступово, вже коли вчився в техн╕кум╕ у С╕мферопол╕ та ╕нститут╕ в Дн╕пропетровську. Ставши дорослим, зрозум╕в, чому мама так говорила про Шевченка, бо його в╕рш╕ — це плоть ╕ кров укра╖нського народу, його живий дух, його думки ╕ спод╕вання. В сво╖х творах поет немов зливався з народом ╕ це було ╓дине гармон╕йне ц╕ле стану душ╕ вс╕х укра╖нц╕в. Недарма кажуть, що «Кобзар» супроводжу╓ все життя укра╖нц╕в в╕д народження до смерт╕.
Вже проживаючи в Криму, мама п╕сля сво╓╖ першо╖ персонально╖ виставки в С╕мферопол╕ говорила мен╕ та батьков╕, що дуже хоче показати сво╖ вишит╕ вироби в Державному музе╖ Т. Шевченка в Ки╓в╕, бо його творч╕сть т╕сно пов’язана з народним мистецтвом. Не знаю, чи просила вона когось ╕з кер╕вництва в галуз╕ культури про це, однак мр╕я ╖╖ зд╕йснилася восени 1974 року. З особливою горд╕стю мама називала число «понад 45 тисяч». Саме ст╕льки людей, за даними музею, в╕дв╕дало ╖╖ виставку.
Мама з горд╕стю розпов╕дала, що в музе╖ вона бачила авторськ╕ малюнки Т. Шевченка, його твори. П╕сля ц╕╓╖ виставки вона сказала, що ╖╖ наступна мр╕я, яку реально зд╕йснити, — Кан╕в. «Це священна земля для укра╖нц╕в ╕ вс╕х людей, як╕ шанують Т. Шевченка», — сказала вона. В сво╖й книз╕ «Мелод╕╖ на полотн╕» мама пише: «У 1979 роц╕ сп╕вроб╕тники Кан╕вського музею-запов╕дника Т. Шевченка на чол╕ ╕з заступником директора з науки З╕на╖дою Опанас╕вною Тарахан-Березою запросили мене взяти участь у конкурс╕ «У в╕нок Кобзарев╕», який проводився у музе╖ на честь 165-о╖ р╕чниц╕ з дня народження поета. На цей конкурс я вишила панно «Запов╕т» червоними нитками полтавською гладдю ╕ папку «Кобзар» — лиштвою ╕ гладдю «качалочка». Орнамент папки вишила червоними ╕ чорними нитками з незначним додаванням зеленого ╕ жовтого кольор╕в. Вийшла дуже вдала кольорова гама. Ц╕ роботи тепер перебувають у фондах музею Т. Шевченка в Канев╕. Вони дуже сподобалися сво╓ю витончен╕стю ╕ колоритом. Як результат, у 1980 роц╕ мене ╕ мо╖х учениць запросили в цей музей з персональною виставкою, практично в╕дразу п╕сля виставки у Варшав╕. У виставц╕ в Канев╕ взяли участь 14 мо╖х учениць...».
Пам’ятаю, ск╕льки радост╕ було в маминих очах, коли вона розпов╕дала, що перемогла в конкурс╕! Справа була нав╕ть не в сам╕й перемоз╕, адже до того часу ╖╖ як вишивальницю уже дуже добре знали в Укра╖н╕. Найголовн╕шою для не╖ була перемога саме в Шевченк╕вському конкурс╕, причому на кан╕вськ╕й земл╕.
К╕лька сл╕в про З╕на╖ду Тарахан-Березу, яка стала головним л╕тописцем Тарасово╖ дол╕. З-п╕д ╖╖ пера вийшло к╕лька дуже важливих наукових книг, присвячених Т. Шевченку. Мама подружилась з нею, а пот╕м стали дружити ╕ наш╕ с╕м’╖. Коли мама померла, то З╕на╖да Опанас╕вна привезла на ╖╖ могилу жменю священно╖ кан╕всько╖ земл╕.
У 1980 роц╕ мама як почесний г╕сть Шевченк╕вського запов╕дника посадила клен в його парку. Через чверть стол╕ття за допомогою чолов╕ка З╕на╖ди — В╕ктора Савича вона знайшла це дерево ╕ сфотографувалася б╕ля нього. Мама з великим задоволенням бувала в Канев╕, дивилася на величний Дн╕про з високих круч, ╕з в╕кон квартири З╕на╖ди ╕ В╕ктора на восьмому поверс╕ в будинку, що сто╖ть на його берез╕.
— Я в╕дпочиваю в Канев╕ ╕ морально, ╕ ф╕зично, — говорила В╕ра Серг╕╖вна. — Мен╕ тут легко ╕ в той же час сумно, що Шевченко так рано п╕шов з життя.
Другий раз маму запросили з вишивками в Кан╕в у 1998 роц╕. Це була 56 персональна виставка ╕ тут же ми урочисто в╕дзначили ╖╖ 87 р╕чницю з дня народження. В останн╕ роки життя в не╖ був особливо напружений граф╕к ви╖зних виставок. Вона була дуже затребувана: пропозиц╕╖ сипалися, як ╕з рога достатку, тому не вс╕ приймалися. Та коли в 2007 роц╕ над╕йшло запрошення з музею народно-декоративного мистецтва Шевченк╕вського запов╕дника, вона сказала мен╕: «Я дуже хочу знову по╖хати в Кан╕в, останн╕й раз вклонитися праху Тараса Григоровича. В╕двези мене туди». ╤, звичайно, я виконав ╖╖ бажання.
П╕сля виставки в Хмельницькому художньому музе╖ в липн╕ 2007 року ми при╖хали в Кан╕в. Дуже урочисто пройшло в╕дкриття персонально╖ експозиц╕╖ «Укра╖нський рушничок». Було дуже багато людей. Вони дякували мам╕ за ╖╖ невтомну д╕яльн╕сть у розвитку народно╖ творчост╕, в╕тали з присво╓нням звання Героя Укра╖ни.
В останн╕ роки п╕сля в╕дкриття виставок ми в╕д’╖жджали додому, а пот╕м при╖жджали на ╖х закриття. Однак цього разу було не так. Мама сказала, що залишиться в Канев╕ на весь пер╕од роботи виставки. «Я хочу тут побути довше, подивитися на Дн╕про. Мен╕ тут добре так само, як ╕ в Лубнах. А ти не турбуйся, ╖дь додому. З╕на ╕ В╕ктор будуть поруч», — сказала вона ╕, як виявилося, мала рац╕ю. Це була ╖╖ остання по╖здка в Кан╕в.
Мен╕ було при╓мно отримати 29 вересня 2013 року прив╕тання з нагоди мого 75-р╕ччя з Канева за п╕дписом генерального директора Шевченк╕вського нац╕онального запов╕дника В. Колом╕йця, де ╓ так╕ слова: «Д╕яльн╕сть ╕з популяризац╕╖ мистецького надбання Вашо╖ мами — В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к, Героя Укра╖ни, доброго друга нац╕онально╖ святин╕ в Канев╕, ╓ вагомим внеском у духовну скарбницю нашого народу. Цим Ви засв╕дчу╓те в╕рн╕сть найвищому Шевченковому запов╕ту — любов╕ до Укра╖ни та ╖╖ нац╕ональних святинь...».
Кр╕м проведення персональних виставок, мама брала участь у вс╕х загальнокримських ╕ республ╕канських виставках, присвячених Т. Шевченку. А в 1981 роц╕ на запрошення Академ╕╖ мистецтв колишнього Союзу РСР вона по╖хала з╕ сво╖ми вишитими виробами в Лен╕нград. ╥хня експозиц╕я була розгорнута 9 березня в Катерининському зал╕ академ╕╖ в рамках заход╕в, приурочених 167-╕й р╕чниц╕ з дня народження Т. Шевченка. Повернулася мама зв╕дти окрилена, рад╕сна. ╥й було при╓мно д╕знатися, як у цьому м╕ст╕ поважають ╕ люблять видатного укра╖нського поета ╕ художника, як захоплено зустр╕ли ╖╖ виставку, а лен╕нградськ╕ художники говорили, що ╖╖ роботи наповнен╕ Шевченк╕вським духом. Мама привезла книгу в╕дгук╕в про виставку. Наведу окрем╕ з них:
«Джерелом для створення таких вироб╕в людських рук ╓ народна п╕сня, народна душа, поез╕я та ╕стор╕я». (М. Корн╕йчук, науковий прац╕вник).
«Власна фантаз╕я на традиц╕йн╕й основ╕ — це прекрасно!» (В. Вишневська, перекладач).
«Роботи В. С. Ро╖к вражають сво╖м ╕стинно народним характером ╕ в той же час сучасним осмисленням народних традиц╕й. Величезний смак, багатство прийом╕в, точн╕сть в╕дбору засоб╕в, лакон╕зм — все це да╓ дивовижний ╕ часто при╓мно-неоч╕куваний ефект». (М. Поб╓д╕нський, театрознавець).
Завдяки мам╕ я до найменших подробиць ознайомився з творч╕стю поета, побував у ряд╕ м╕сць, пов’язаних з його життям. Особливою горд╕стю для мами було те, що в нашому м╕ст╕ Лубни, та ╕ взагал╕ на Полтавщин╕ побував Т. Шевченко. Вона говорила: «Полтавщина — це серце Укра╖ни, ╕ Шевченко, звичайно, обов’язково повинен був в╕дв╕дати наш╕ кра╖».
╤нод╕ вона нап╕взапитально, нап╕вствердно запитувала мене: «Спод╕ваюся, ти тепер розум╕╓ш, ск╕льки зробила для Укра╖ни ця людина?».
Я пом╕тив, що в к╕нц╕ свого життя вона част╕ше зверталася до поез╕╖ Шевченка. Мама ╕нод╕, особливо в березн╕, просила Олександра Польченка, щоб його вихованц╕ з╕ студ╕╖ «Св╕танок» прочитали ╖й Шевченк╕вськ╕ в╕рш╕.
У 2004 роц╕ у м╕й день народження мама подарувала мен╕ книгу, видану в 1912 роц╕ в Москв╕. Це зб╕рник, присвячений пам’ят╕ Т. Шевченка. В куточку вона написала лакон╕чно: «Це дуже ц╕нна книга», а усно сказала: «Бережи ╖╖. Я думаю, що в С╕мферопол╕ тако╖ книги б╕льше нема╓».
Коли п╕дросли внуки ╕ правнуки, вона почала ╖м пер╕одично говорити про Тараса Шевченка, просила, щоб обов’язково читали його в╕рш╕. Мене це не здивувало, адже завдяки мам╕ я сам зм╕г зрозум╕ти глибину ╕ велич ц╕╓╖ людини.

Вадим РО╥К,
заслужений прац╕вник транспорту Укра╖ни та АР Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12943

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков