Версiя для друку Обговорити в форумi

Ну що б, здавалося, слова...

1958 року в Москві видали «Кобзар» з майже всіма поетичними творами Тараса Шевченка. Порівнюючи московський переклад з українським оригіналом, переконуємося у фальшуванні творів Шевченка. Наведемо кілька прикладів російського перекладу слів «москаль» і «московський», що їх часто вживає у своїх творах поет.
Кожен з нас пригадує початок поеми «Катерина»: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями». Офіційні більшовицькі коментарі стверджують, що «москаль» — це «солдат». Але це слово, як ми знаємо, Шевченко вживає в інших місцях для означення національності. І тут московські перекладачі, супроти всяких засад перекладу, обходять це слово, аби тільки не образити почуття своїх читачів. У такий спосіб сфальшовано не тільки поетичні образи, а й думки Шевченка.
Ось приклади з «Розритої могили».

В оригіналі:
Ой, Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну!
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала…
У перекладі:
О, Богдан мой,
Сын мой милый!
Горе мне с тобою,
Что ты сделал, неразумный,
С матерью родною?
О, Богдан, когда б я знала,
Что мне жизнь судила,
Я тебя бы в колыбели
На смерть задушила.
В оригіналі:
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалі
Господарювати…
У перекладі:
Но растет уж перевертень…
Вырастет, поможет
Он хозяйничать
В отчизне чужаку…

У поемі «Сон», де є такі Шевченкові слова:
То город безкраїй,
Чи то турецький,
Чи то німецький,
А може, то й московський…
У російському перекладі:
В тот город — не знаю —
То ли турецкий?
То ли немецкий?
А может быть, что и русский!
В оригіналі:
Ото дурний! А ще й битий
На квиток повірив
Москалеві. От і читай,
І йми ти їм віри!
Російський переклад:
Вот дурак!
Расписке поверил
Чиновничьей!
Вот и читай их,
Не теряя веры!
В оригіналі:
Може, Москва випила
(Україну)
І Дніпро спустила
В синє море, розкопала
Високі могили —
Нашу славу.
Перекладачі сфальшували так:
Может, выжжена Украйна?
Может, Днепр спустили
В сине море? Раскопали
Курганы — могилы,
Нашу славу?
В оригіналі:
А межи ними і землячки
Де-де проглядають.
По-московськи так і ріжуть,
Сміються та лають
Батьків своїх, що змалечку
Цвенькать не навчили
По-німецьки, — а то тепер
І кисни в чорнилах!
П’явки! П’явки!
Може, батько
Останню корову
Жидам продав, доки вивчив
Московської мови.
Україно! Україно!
Оце твої діти,
Твої квіти молодії,
Чорнилом политі,
Московською блекотою
В німецьких теплицях
Заглушені! Плач Україно!
Бездітна вдовице!
Перекладено:
А меж ними и землячки
Кое-где мелькают,
По-господски так и чешут
Да отцов ругают,
Что те, мол, не обучили
Деток своих малых
По-немецки, — а теперь вот
И кисни в чернилах!
Пиявки, пиявки!
Отец, может,
Последней лишился
Коровеньки, чтоб ты русской
Грамоте учился.
Украина!
Это твои сыновья родные,
Чернилами политы,
Под царевой беленой
В немецких темницах
Заглохшие! Плачь, Украина!
Сирая вдовица!

Поему «Великий льох» теж сфальшовано, позаяк вона є гострим обвинуваченням Москві за лихоліття в Україні:
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох.
Перекладачі огидно змінили на:
Когда начальство роскопает
И славный
Обкрадет подвал…
У Шевченка:
Як Батурин славний
Москва вночі запалила…
Перекладачі сфальшували так:
Как Батурин славный
Рать царева подпалила…
.................
Ну, а в твоїй Московщині
Є чим похвалиться?
Чи чортма й тепер нічого?
Перекладено:
А в той земле царевой
Есть ли
Чем питаться?
Иль черт знает,
Как убого?
Читаємо у Шевченка:
Січ… жидвою поросла.
Та й москаль
Незгірша штука:
Добре вміє гріти руки!
Перекладачі змінили на:
Сечь Немчугою обросла.
Русские цареви слуги
Тоже греть умеют руки!
У Шевченка:
По-московськи лає…
У московській бані…
Так малий льох в Суботові
Москва розкопала…
Перекладено:
Крепкой бранью осыпает…
Царева баня…
Малый подвал раскопали…

У поезії «Стоїть в селі Суботові» є такі Шевченкові слова:
Москалики, що заздрили,
То все очухрали… —
Сфальшували на:
Царских слуг
Объяла зависть,
Все поразоряли.
А в поезії «Чигирине, Чигирине» є слова:
За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра?
Московські перекладачі сфальшували так:
За что же панов рубили?
Орду бесчисленную били?
И острой пикой боронили
Татарам ребра?

Не пожаліли перекладачі й поезії «Сліпий», де є такі слова:
Як Січ руйнували,
Як москалі серебро, злато
І свічі забирали з Покрови…
Ляхи були — усе взяли.
Кров повипивали!
А москалі і світ Божий
В пута закували…
Російською читаємо:
Как Сечь разорали,
По церквам оклады-ризы,
Свечи забирали.
Шляхта была и все взяла,
Кровь повыпивала.
А царица даже воздух
В цепи заковала.
Звісно, поетів вислів «москаль» може означати не лише «солдат», як у «Катерині», а й національність. Може, саме тому в російському перекладі вжито слово «русcкий». Але чистим фальшуванням позначено ті місця перекладу, де слово «московський» замінено на «царский», «царица», «крепкий» та ін. Безсоромне фальшування Шевченка і в тім, що перекладач не хоче показати ненависті Шевченка до Москви і попросту пропускає слова «Москва», «московський» або замінює іншими словами, як-от: «Москва випалила Україну і Дніпро спустила в синє море». Коли ж українці «скородили списами московські ребра», у перекладача — татарські. Як же безбарвно і фальшиво перекладено Шевченкове «степи мої запродані жидові, німоті» — «овладели чужоземцы моими степьями».
Як доказ, що Тарас Шевченко словом «москалі» окреслював увесь московський народ, наведемо цитату з передмови Шевченка до другого видання «Кобзаря» 1847 р. (цитуємо не за якимось «сфальшованим» виданням «буржуазних націоналістів», а за повним зібранням творів Шевченка, виданим Академією наук у Києві 1939 р., том 1, с. 374-375): «Чую, а іноді і читаю: ляхи друкують, чехи, серби, болгари, черногори, москалі — всі друкують, а в нас ані телень, неначе всім заціпило… А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму».
Коли Шевченко виокремлює москалів з інших народів, то це найкращий доказ, що він мав на увазі цілий народ, а не тільки царя, царську вояччину, царський бюрократичний апарат, як це подавали московські перекладачі. Цікавий теж порядок, у якому Шевченко перераховує названі народи. Нам здається, що у тій черзі москалі не випадково на останньому місці — це свідчення справжнього ставлення Шевченка до названого народу.
Фальшуючи Шевченка, спотворюючи світлу пам’ять про нього, Москва ставила перед собою сатанинську мету: поховати вдруге Великого Кобзаря, цим разом уже в духовно-ідеальному розумінні, тобто відірвати Шевченка від українського народу. Тільки так вона могла остаточно змосковщити і поневолити Україну.

Орест СКИБА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2014 > Тема "Резонанс"