Версiя для друку Обговорити в форумi

Історія і сучасність

РЕПЛІКА

Будь-яка нормальна влада, якщо вона не є тимчасовою або окупаційною, має уважно і шанобливо ставитися до вшанування важливих, доленосних для нації та держави дат і ювілеїв. Саме вони дозволяють реанімувати втрачену історичну пам’ять та сприяти патріотичному вихованню громадян, зміцнювати та прискорювати вельми складні процеси державотворення. Це вкрай важливо для України, яка за своє багатовікове колоніальне рабство намагається відродити свою державність.
Зважаючи на наближення однієї з найважливіших дат для України у ХХ столітті — 60-ліття входження Криму до її складу, Кримська філія Наукового товариства імені Шевченка звернулась до перших осіб держави з пропозицією — відзначити цю дату на державному рівні. З аналогічним листом наше Товариство звернулося і до очільників Кримської автономії. Ці звернення зацікавили не лише кримські, але й загальноукраїнські засоби масової інформації. Зокрема, у повному обсязі їх опублікувала Всеукраїнська громадсько-політична та літературно-художня газета «Кримська світлиця». Прокоментував звернення і найпопулярніший в Україні часопис «День» та інші видання.
Ми сподівалися, що першою зазначену дату мала б підтримати кримська влада та правляча партія. Адже вони майже 20 років активно мусують свій, якийсь особливий «кримський патріотизм». Десять років тому, за президентства Леоніда Кучми, нам вдалося переконати центральну владу, і він видав Указ про відзначення 50-ліття перебування Криму у складі України. Добре пам’ятаю, що ця подія не лишилася не поміченою і в Криму. У Верховній Раді автономії тоді відбувся широкоформатний «круглий стіл» за участі різноманітних громадських організацій та політичних партій. Ця подія широко висвітлювалася не лише у кримських, але і в загальноукраїнських ЗМІ. Ювілейній даті було присвячено цикл теле- та радіопередач. З нашої ініціативи у видавництві «Таврія» до ювілейної дати за державною програмою «Українська книга» було видано книгу «Крим: шлях до України». За дорученням Постійного Представника Президента України в АР Крим Республіканський держархів тоді підготував цілу низку матеріалів. До цієї дати проявили зацікавленість майже всі області України. Адже після 1944 року саме наша республіка взяла найактивнішу участь у післявоєнній відбудові півострова. Упродовж 1944-1985 рр. до Кримської області було переселено понад 1 млн. українського люду. Отже, Крим після війни відроджувався мозолями та потом українського народу. І про це мусять пам’ятати лідери всіх «русских блоков», «русских союзов», «русских общин» та «русского единства». Має про це знати і кримська влада. І, мабуть, не громадські організації, а саме керівники автономії мали б продукувати ювілейні ініціативи. Вони ж не забувають щорічно помпезно відзначати День республіки та річниці завоювання Криму Російською імперією.
У відповіді на моє звернення з порушенням усіх визначених законодавством термінів, підписаній ординарним чиновником, мені повідомили, що керівництво автономії підтримує нашу ініціативу відзначення 60-ліття передачі Кримської області до складу України.
Ще дивовижніша відповідь надійшла мені з Києва. Її презентував чомусь заступник міністра культури України. Це чиновницьке крутійство заслуговує на те, щоб з ним ознайомилася вся Україна. Перший заступник міністра культури України Тимофій Кохан зазначив, що міністерство підтримує ініціативу громадськості і чекає пропозицій кримських урядовців. До Києва вони тоді так і не надходили. Майже через рік після звернення до перших осіб держави надійшов лист на мою домашню адресу навіть без ідентифікації прізвища отримувача від Міністерства фінансів України. Директор департаменту фінансів соціальної сфери О. Шипко надіслав на мою адресу величезного конверта (майже 40х40 см). Відчувається, що головний фінансовий розпорядник України працює і живе з розмахом і не заощаджує на конвертах та папері.
Виявляється, що кримська влада не мала бажання відзначати знакову для всієї держави дату — 60-ліття входження Криму до складу України. Запізнілий лист високопосадовців засвідчує, що до Кабінету Міністрів вони звернулися з цією пропозицією лише після мого листа до перших осіб держави.
Доходимо висновку, що така байдужість кримських чиновників до історичної пам’яті — або свідомий саботаж, або результат малокомпетентності урядового апарату голови Ради міністрів, у якому домінують кадри з шахтарського краю. Як людина, своєю багатолітньою діяльністю тісно пов’язана з Черкащиною та уродженець Запорізької області і нагороджений Знаком «За заслуги», добре знаю, що ці області нещодавно також відзначили своє шістдесятиріччя. Для України і мешканців цих областей ці дати стали знаковими.
Ніяк не перебільшуючи значення цих областей для України, маю наголосити, що присутність Криму на карті України має важливе не лише економічне, але й політично-стратегічне значення.
Хотілося нагадати кримським можновладцям та галасливим проросійським і антиукраїнським політичним партіям, що патріотизм не вимірюється децибелами потрясіння повітря. Головна його ознака, як мені видається, полягає у тому, що ці сили роблять і зробили корисного для Криму та кримчан.
Після розвалу колишнього Союзу у Криму залишилась найпотужніша в країні наукова структура та матеріально-технічна база. Лише сільське господарство обслуговувало кілька всесоюзних та республіканських науково-дослідних установ та десятки дослідних станцій і лабораторій. Сьогодні заполітизована влада не лише не противилась, але й ініціювала руйнацію наукової сфери. Аби не бути голослівним, нагадаємо, що у найдревнішому і найпотужнішому садівничому регіоні країни за рік до столітнього ювілею першої в країні Салгирської (Кримської) станції садівництва перетворили її у маргінальний відділ новоствореного Кримського інституту сільського господарства. Ні Верховна Рада автономії, ні Рада міністрів не стали на її захист. Ці структури дивним чином відреагували на моє тривожне звернення. Галасливі кримські «патріот-депутати», до яких я звертався, не відповіли на звернення і навіть не побажали зустрітися зі мною. Більш дієвими виявилися мої звернення та листи до небайдужої до долі садівництва громадськості.
Незадовго до Нового року славетну Кримську станцію поновили і повернули у підпорядкування спеціалізованого Інституту садівництва УААН. Мабуть, через чиновницький волюнтаризм та професійну непридатність позбувся свого теплого «хлібного» місця академічний авантюрист-реформатор, президент академії та заступник міністра агропромислового комплексу. За ним, як говорять компетентні люди, ще й тягнувся корупційний шлейф з академними землями та майном.
Мусимо констатувати, що кримські посадовці здали без бою ще одну наукову садівничу перлину — Помологічну станцію, колись підпорядковану знаменитому Вавиловському інституту рослинництва. На цій станції я пропрацював понад 10 років. Знаю, що за 70 років її існування було зібрано понад 6 тисяч сортів плодових культур. Вартість цієї колекції та багатющих земель у благодатній Бельбецькій долині сягала кількох мільярдів доларів. Ще у 70-ті роки минулого століття до неї проявляли зацікавленість американські помологічні інститути.
Сьогодні ця колись потужна наукова установа, окраса садівничої науки всього Союзу і унікальна земля перетворилась у справжню руїну. А в здичавілих садах під прикриттям очерету та ломиноса кримські мисливці полюють на звірину.
Отже, кримський патріотизм — це дуже конкретна і вельми відповідальна справа.
Нам видавалося, що відзначення на державному рівні 60-річчя входження Криму в Україну — привід для серйозної фахової розмови про відродження його колись потужного економічного потенціалу.
На нашу думку, святкування на державному рівні 60-ліття повернення Криму в Україну стало б об’єднуючим чинником для всієї України, об’єднало б і Захід, і Схід, оскільки після 1944 року Крим відроджувала і відбудовувала вся Україна. Ювілейна дата дозволила б подолати руйнівні для Криму і України сепаратистські настрої певної частини кримського соціуму та деструктивної Президії ВР автономії.
Ювілей — це ще один привід для серйозної розмови про перспективу розвитку провідного курортного району не лише України, але й світу, визнання пріоритетних галузей його економіки. На жаль, цього не сталося, і винні у такому провалі не «київські дядьки», як про це часто говорить так звана місцева, головним чином донецька, політична та господарська еліта. Цього серйозно потребують такі бюджетонаповнюючі галузі, як садівництво, виноградарство, ефіроолійні культури, зрошуване землеробство та рисівництво.
Тож крім політичних гасел про введення надзвичайного стану, щоб заборонити певну політичну силу та перекрити шлях до Криму мешканцям Західної України, Верховна Рада автономії врешті-решт має зайнятися невідкладними кримськими справами та взятися покращувати життя кримчан хоча б наприкінці перебування регіоналів при владі.
З цієї патової ситуації, безумовно, вихід є — провести святкування цього визначного ювілею за кошти кримського бюджету. Для цього можна спрямувати хоча б кошти, заощаджені на чиновницьких поїздках за кордон та гучному святкуванні «Великого русского слова»...

Петро ВОЛЬВАЧ,
академік УЕАН, дійсний член НТШ, член НСПУ, лауреат премії ім. Л. П. Симиренка, науковець і садівник з 50-літнім стажем

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 14.02.2014 > Тема ""Білі плями" історії"