"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2014 > Тема "Душі криниця"
#5 за 31.01.2014
ВЕРХОВИНА, ПАРАДЖАНОВ ╤ «Т╤Н╤ ЗАБУТИХ ПРЕДК╤В»
Митець ╕ час
Щоб в╕дчути неповторн╕сть ╕ красу укра╖нсько╖ колядки, треба вирушати в гори. Назва села Кривор╕вня в╕дома, насамперед, тим, що тут Серг╕й Параджанов зн╕мав св╕й знаменитий ф╕льм «Т╕н╕ забутих предк╕в». Кривор╕вня славиться дерев’яною церквою Р╕здва Пресвято╖ Богородиц╕; гуцульською граждою-музе╓м; музе╓м ╤вана Франка; музеями Михайла Грушевського та Плитки-Горицв╕т. М╕сцев╕ мешканц╕ з горд╕стю розпов╕дають, що у Кривор╕вн╕ в╕дпочивав ╤ван Франко. У гост╕ до нього при╖здили Леся Укра╖нка, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Осип Маковей. Тут по к╕лька рок╕в жили Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич; бували ╤ван Труш, ╤ван Северин, Володимир Гнатюк, Лесь Курбас, Ольга Кн╕ппер-Чехова.
«Я зн╕маю ген╕альний ф╕льм!»
Зав╕таймо до хати-музею к╕ноф╕льму «Т╕н╕ забутих предк╕в», заснованого у 2000 роц╕. У музе╖ д╕ють, зокрема, експозиц╕╖ з життя ╕ творчост╕ видатних людей; з побуту та етнограф╕╖; з ╕сторико-арх╕тектурно╖ спадщини. У музе╖ збер╕гають пам’ять про видатного режисера Серг╕я Параджанова ╕ охоче д╕ляться спогадами. У 1963 роц╕ до Верховини (тод╕шня назва Жаб’╓) при╖хала з Ки╓ва к╕ногрупа зн╕мати ф╕льм «Т╕н╕ забутих предк╕в». Режисер-постановник Серг╕й Параджанов мав нам╕р зн╕мати ф╕льм т╕льки на Гуцульщин╕, саме у тих м╕сцях, описаних Михайлом Коцюбинським. Другим режисером ф╕льму був Володимир Луговський, який залишив незабутн╕ спогади про Параджанова. «Зупинилися у невеликому районному центр╕ Верховини, колишньому Жаб’╓му, в серц╕ Гуцульщини, — пише у спогадах «Нев╕домий маестро» Володимир Луговський. – Ми вирушили на Говерлу. Чи здогадувався тод╕ Параджанов, що його шлях до п╕ку слави, куди вда╓ться п╕днятися далеко не кожному митцев╕, починався саме тут? Певно, здогадувався, бо оп╕сля п╕д час роботи над картиною не раз вигукував: «Я зн╕маю ген╕альний ф╕льм!». Мабуть, саме тод╕ в╕н ╕ збагнув, що ось нарешт╕ знайшов сво╓ Ельдорадо. Уже п╕сля смерт╕ Серг╕я Параджанова, коли я зн╕мав про нього ф╕льм, ╤ван Чендей, сп╕вавтор сценар╕ю, письменник, який народився ╕ вир╕с у Карпатах, п╕дсумовуючи, сказав: «Творчий настр╕й ╕ «Т╕ней забутих предк╕в», ╕ Гуцульщина, ╕ Параджанов, н╕би були створен╕ для того, аби витворити прекрасний художн╕й ф╕льм». Над ф╕льмом працювало ц╕ле гроно талановитих актор╕в, оператором був Юр╕й ╤лл╓нко. Головн╕ рол╕ виконували: ╤ван Миколайчук (до реч╕, роль ╤вана Пал╕йчука була його першою роллю); Лариса Кадочникова (Мар╕чка Гуменюк); Тетяна Беста╓ва (Палагна), Спартак Богашв╕л╕ (мольфар Юра); Олександр Гай (батько ╤вана, Петро Пал╕йчук). Музику написав Мирослав Скорик. Як згаду╓ Володимир Луговський, з пошуком виконавця рол╕ ╤вана у творчо╖ групи були певн╕ сумн╕ви. Хоча Параджанов наполягав, що роль ╤вана гратиме Геннад╕й Юхт╕н ╕з Московського театру к╕ноактора, проте розум╕в, що акторов╕ бракувало т╕╓╖ поетичност╕, притаманно╖ гуцульському Ромео. Для юного ╤вана Миколайчука було повною неспод╕ванкою, коли його викликали на проби. Володимир Луговський пригаду╓, як Параджанов вагався, чи можна дов╕рити юному акторов╕ в╕дпов╕дальну роль. «У Богат-веч╕р ╤ван за гуцульським звича╓м виходить на ╜анок з повною мискою р╕зних страв ╕ почина╓ закликати до вечер╕ злих дух╕в: — Чорнокнижники, планетники, нечиста сила, ход╕ть до мене на вечерю… Тепер маю право вас до тайно╖ вечер╕ зазивати, запрошати, а в╕дтак – не пускати…». Монолог ╤вана (Миколайчука) був емоц╕йно наповнений ╕ психолог╕чно точний… Внутр╕шня збуджен╕сть виконавця злилась з╕ станом персонажа й к╕нопроба вийшла надзвичайно правдивою, щирою ╕ глибоко драматичною», — пише Володимир Луговський. Зв╕сно, юному Миколайчуку непросто було доводити свою «профес╕йну придатн╕сть», адже доводилося працювати в оточенн╕ метр╕в. Юр╕й ╤лл╓нко теж деякий час не в╕рив в юного актора. Ут╕м, актриса Н╕на Ал╕сова, що грала мат╕р ╤вана, була категоричною: «Ви його й дос╕ не розкрили. Миколайчук – вражаючий актор! В╕н усе робить дел╕катн╕ше, н╕ж ви в╕д нього вимага╓те! У нього дивовижне почуття м╕ри!». Згодом це зрозум╕ли ╕ режисер-постановник, ╕ оператор.
Гуцульська хата
Особливий колорит привносили м╕сцев╕ мешканц╕, як╕ зн╕малися у ф╕льм╕. Сорок людей ╕з села взяли участь у зйомках ф╕льму. Параджанов м╕г п╕д╕йти на вулиц╕ до незнайомо╖ ж╕нки ╕ запросити ╖╖ на зйомку: «Мен╕ сподобалась ваша хода ╕ ваша постава…». Ц╕каво, що спочатку зн╕мальна група зупинилася у готел╕ у центр╕ Верховини, а згодом ус╕ перебралися до гуцульських хат. ╤ван Миколайчук жив у господар╕в Шкр╕бляк╕в б╕ля автостанц╕╖. У ╤л╕йчук╕в жив Володимир Луговський. Родичка пан╕ ╤л╕йчук, яка грала у ф╕льм╕, знайшла п╕д стр╕хою сценар╕й ф╕льму з позначками чи то руки Луговського, чи то Параджанова. П╕д час зйомок траплялося всяке, виникали суперечки ╕ непорозум╕ння. Так, на початку зйомок Серг╕й Параджанов посварився з Юр╕╓м ╤лл╓нком ╕ п╕шов трохи прогулятися. Зустр╕вшись з одним ╜аздою, з╕знався, що хот╕в би пожити у… правдив╕й гуцульськ╕й хат╕. Бо х╕ба в╕дчу╓ш усю неповторну атмосферу Гуцульщини, мешкаючи у готел╕? Параджанову хот╕лося почуватися орган╕чно, чути мову, бачити, у що вдягаються господар╕… Тим ╜аздою, з яким познайомився Параджанов, виявився м╕сцевий мешканець Петро Сорюк (саме у його хат╕ нин╕ музей Параджанова). Директор музею Галина Мокан демонстру╓ колекц╕ю посуду, одягу, вишивок. У друг╕й к╕мнат╕ мешкав сам Параджанов. Згадуючи режисера, Володимир Луговський писав: «Параджанов вивчав Гуцульщину щодня, щогодини ╕ скр╕зь. С╕дав у рейсовий автобус або на попутну машину ╕ рушав на чи╓сь вес╕лля, якийсь похорон, до Коломийського музею. Там ц╕лий день блукав по залах, придивляючись до ╕сторичного гуцульського костюма, до народного промислу. Вивчав ╕нтер’╓р старовинно╖ хати, предмети домашнього вжитку…». У Бистриц╕ зн╕мали велику масову сцену пошуку утоплениц╕. Сцену «Буря» з Палагною ╕ Мольфаром зн╕мали у Сокол╕вц╕. «Об╕йстя Пал╕йчук╕в» знайшли у Кривор╕вн╕. Тод╕ там стояла хоч ╕ давня, але ще м╕цна гражда. Параджанов любив розмовляти з╕ старою ╜аздинею, стол╕тньою Параскою Харук. Старенька розпов╕дала про знайомство з ╤ваном Франком, який вл╕тку при╖здив у Карпати ╕ мешкав у будинку за Черемошем. Директор музею Галина Мокан розпов╕да╓, що гуцули ╕ дос╕ вдячн╕ Параджанову за його любов до ╖хнього краю. «Замислююся над тим, зв╕дки у режисера ця любов до гуцульського краю, — розм╕ркову╓ Галина Мокан. – Можливо, тому що Параджанов – дитя Кавказу? ╤ саме тому так природно ╕ в╕льно почувався серед гуцул╕в, там, де неосяжний прост╕р ╕ шумлять в╕три?». Справд╕, Параджанов часто бував на полонин╕, знайомився з пастухами, частувався кулешем.
90-р╕чний юв╕лей митця
З гуцулами тримався доброзичливо, з повагою. Саме тому, переконана Галина Мокан, гуцули ╕ дос╕ поважають режисера, який уславив ╖хн╕й край, передав його велич ╕ незнищенний дух. Не забувають ╕ про поважний юв╕лей митця, якому 9 с╕чня виповнилося 90 рок╕в. Народився Параджанов у Тб╕л╕с╕, у 1942 роц╕ вступив до Тб╕л╕ського ╕нституту ╕нженер╕в зал╕зничного транспорту, але зрозум╕в, що то не його. Вступа╓ одночасно на вокальний факультет Тб╕л╕сько╖ консерватор╕╖ ╕ до хореограф╕чного училища при оперному театр╕ (п╕сля в╕йни переводиться до Московсько╖ консерватор╕╖). П╕сля цього Параджанов став асистентом режисера на к╕ностуд╕╖ ╕мен╕ О. П. Довженка у Ки╓в╕. Ф╕льм «Т╕н╕ забутих предк╕в», роботу над яким режисер завершив у 1964 роц╕, став його справжн╕м тр╕умфом. Ф╕льм отримав м╕жнародне визнання – приз за найкращу режисуру М╕жнародного фестивалю в Мар- дель-Плато, Кубок «Фестиваль фестивал╕в» у Рим╕, прем╕ю Британсько╖ к╕ноакадем╕╖ за найкращий ╕ноземний ф╕льм. Ут╕м, для гуцул╕в увесь цей оф╕ц╕оз – р╕ч в╕дносна. У ╖хн╕й пам’ят╕ збереглися детал╕, що в╕дтворюють образ Параджанова як людини неординарно╖, залюблено╖ в мистецтво ╕ гуцульську культуру. Пригадують, ск╕льки раз╕в перезн╕мали еп╕зод, коли Мар╕чка втопилася. Неймов╕рно, але Лариса Кадочникова падала у крижаний пот╕к понад 40 раз╕в! Нарешт╕, Параджанову здалося, що сцена вигляда╓ правдопод╕бно: «Ось тепер з╕грала так, як ма╓ бути». А пот╕м зн╕мальна група вечеряла у ресторан╕ ╕ Параджанов пив за здоров’я актриси з ╖╖ туфл╕. Верховинка Ганна Бойчук згаду╓, як ╖здили з односельцями до Ки╓ва, щоб озвучити ф╕льм. Видовище було вражаючим: соп╕лки, флояри, кози, дримби, тремб╕ти. Як згаду╓ Ганна Бойчук, Параджанов дуже полюбив гуцул╕в, у Ки╓в╕ ходив з ними до Володимирського собору. Запропонував сво╖м п╕доп╕чним ноч╕влю у готел╕, але гуцули не хот╕ли лишатися сам╕. Тож довелося ус╕м вирушити до помешкання Параджанова, що на проспект╕ Перемоги. Перший показ ф╕льму в╕дбувся у сел╕ 24 серпня 1965 року. До клубу запросили ус╕х самод╕яльних актор╕в з Верховини та Кривор╕вн╕. Кожн╕й актрис╕ режисер подарував по закв╕тчан╕й хустц╕. Одна з гуцулок, вражена побаченим, зауважила: «Двадцять рок╕в ходила т╕╓ю стежкою до╖ти кор╕в ╕ н╕коли не бачила, яка то краса довкола». Селяни тод╕ ще не знали, яку роль в╕д╕грав ф╕льм в ╕стор╕╖ Укра╖ни. П╕д час його презентац╕╖ у ки╖вському к╕нотеатр╕ «Укра╖на» у вересн╕ 1965 року виступили ╤ван Дзюба, Василь Стус та В’ячеслав Чорнов╕л. Говорили про арешти серед ╕нтел╕генц╕╖, як╕ в╕дбулися вл╕тку того року. П╕д листом протесту того дня п╕дписалося 140 присутн╕х. П╕сля цього Дзюбу зв╕льнили з роботи у видавництв╕ «Молодь» ╕ виключили з асп╕рантури, Чорновола зв╕льнили з редакц╕╖ газети «Молода гвард╕я», а Стуса в╕драхували з ╤нституту л╕тератури, де в╕н вчився в асп╕рантур╕.
«Незвичайний казковий народ»
У книз╕ «Серг╕й Параджанов. Злет. Трагед╕я. В╕чн╕сть» з╕брано спогади людей, як╕ близько знали Серг╕я Параджанова. Зокрема, Роман Корогодський у статт╕ «Р╕к життя б╕ля джерела натхнення» зазнача╓, що «Т╕н╕ забутих предк╕в» ╓ одним ╕з найгармон╕чн╕ших твор╕в укра╖нського к╕но. Ф╕льм народжувався важко, а часом драматично. «Надто незвичний був матер╕ал, надто високо було поставлено планку естетичного осягнення першоджерела, надто неординарний з╕брався творчий колектив. Незвичним ╕ неприйнятним для адм╕н╕страц╕╖ було ╕ «чаклунство» режисера-постановника, його вимоги стосовно ф╕нансування ф╕льму, необх╕дн╕сть проведення господарсько-буд╕вельних роб╕т у горах, де в╕дбувалися натурн╕ зйомки. Начальство, особливо московське, лякав матер╕ал сценар╕ю, котрий воно намагалося з╕ставляти з пов╕стю «Т╕н╕ забутих предк╕в», з╕ставляти вульгарно, бездушно, ╕нтерпретуючи тв╕р виключно соц╕олог╕чно, з позиц╕й «соц╕ал╕стичного реал╕зму». ╤ ще ╕снувало багато ╕нших проблем, пов’язаних у мертвий вузол, який, здавалося, можна було х╕ба що розрубати», — писав Роман Корогодський. Ц╕кавими ╓ висновки сценарно-редакц╕йних колег╕й р╕зних ранг╕в. В одному з висновк╕в сценарно-редакц╕йно╖ колег╕╖ к╕ностуд╕╖ ╕м. О. П. Довженка зазнача╓ться, що Серг╕╓в╕ Параджанову «вдалося знайти ц╕каве, багате на ч╕тк╕ ╕ переконлив╕ детал╕ к╕нематограф╕чне вт╕лення поетичного твору М. Коцюбинського, класика нашо╖ л╕тератури». Збереглася стенограма обговорення ф╕льму «Т╕н╕ забутих предк╕в» п╕д час зас╕дання художньо╖ ради Ки╖всько╖ к╕ностуд╕╖ художн╕х ф╕льм╕в ╕м. О. П. Довженка в╕д 4 вересня 1964 року. Зокрема, зазначалося, що «ф╕льм несе в соб╕ велику ╕ в╕чну культуру в життя народу. Коцюбинський сказав, що Карпати – це забутий край, але в╕н збер╕г свою культуру, ╕ музику, ╕ п╕сн╕, ╕ звича╖… Миколайчук показав себе в ц╕й картин╕ гуцулом, у нього природний хист до показу Закарпаття… Можливо, у нас народився новий Бучма…». Зв╕сно, що не лише компл╕менти лунали на адресу творц╕в ф╕льму… Були ╕ зауваження, деяк╕ критики пропонували нав╕ть переробити к╕нц╕вку. Ут╕м, п╕д час обговорення тод╕ майже н╕хто не звернув увагу на одну заувагу з вуст «профес╕йного ╕деолога соцреал╕зму», як пише Роман Корогодський. Саме цей ╕деолог резюмував: «У ф╕льм╕ ╓ один прорахунок, прорахунок мисл╕, прорахунок цементуючо╖ ╕де╖». Тод╕ Параджанов ще не здогадувався, як╕ насл╕дки чекають на нього, ╕ не зважав ан╕ на «прорахунок мисл╕ та цементуючо╖ ╕де╖». П╕сля погрому укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ ф╕льм «Т╕н╕ забутих предк╕в» фактично було заборонено до показу. У грудн╕ 1973 року Параджанова заарештували ╕ засудили до п’яти рок╕в у колон╕╖ суворого режиму. В обвинувальному вироку, кр╕м звинувачення у з╜валтуванн╕ та спекуляц╕╖, була ╕ стаття «за укра╖нський нац╕онал╕зм». Ут╕м, спинити тр╕умфально╖ ходи ф╕льму вже не могли жодн╕ заборони. Як це часто бува╓, мистецький тв╕р зажив сво╖м, самост╕йним життям. В╕домий сербський режисер та музикант Ем╕р Кустур╕ца назвав «Т╕н╕ забутих предк╕в» кращою картиною у св╕т╕, знятою дотепер. ╤нод╕ трапля╓ться, що знятий за мотивами певного твору ф╕льм ╓ набагато вдалим, ан╕ж «ориг╕нал». У випадку з «Т╕нями забутих предк╕в» усе ╓ вдалим: як тв╕р Михайла Коцюбинського, так ╕ к╕ноф╕льм Серг╕я Параджанова. Повертаючись вл╕тку 1910 року з ╤тал╕╖, Михайло Коцюбинський за╖хав у карпатське село Кривор╕вню. В╕дв╕дини краю з мальовничою природою та первозданним побутом мешканц╕в г╕р не дали письменников╕ достатньо матер╕алу для твору. Проте бажання написати про «незвичайний казковий народ», гуцул╕в, не полишало його. Згодом Михайло Коцюбинський ще раз в╕дв╕дав гуцульський край, де вивчав звича╖, побут, фольклор його мешканц╕в. На думку письменника, гуцули нав╕ть у ХХ стол╕тт╕ зберегли елементи язичництва. Враження в╕д «чар╕вного полону» горян лягли в основу пов╕ст╕. Таких твор╕в, де б глибинно осмислювався сенс людського життя, одв╕чне протиборство в ньому сил добра ╕ зла, краси й потворност╕, св╕тло╖ радост╕ творення ╕ жорстокост╕ руйнац╕╖, небагато у св╕тов╕й л╕тератур╕; ╕ вс╕ вони постали на фольклорн╕й основ╕ («Л╕сова п╕сня» Лес╕ Укра╖нки, «Пер Гюнт» Г. ╤бсена, «Синя пташка» М. Метерл╕нка). ╤стор╕я ╤вана й Мар╕чки, цих укра╖нських Ромео ╕ Джуль╓тти, що розцв╕та╓ ╕ обрива╓ться на тл╕ чудово╖ природи Карпат, звича╖ ╕ в╕рування гуцул╕в – д╕тей дивовижного краю, де люблять життя, його красу, сп╕ванки, замовляння, — все це допомага╓ зрозум╕ти порухи людсько╖ душ╕, ╖╖ психолог╕╖. Мар╕чка наст╕льки майстерно склада╓ коломийки-сп╕ванки, що у читача не виника╓ сумн╕ву: це ╖╖ поетичний св╕т, орган╕чна частина життя. Мар╕чка легко склада╓ коломийки, як╕ сприяють ритм╕зац╕╖ мови пов╕ст╕: «Ой кувала ми зозулька та й коло пот╕чка. А хто склав сп╕ваночку? Йванкова Мар╕чка». А ось: «Плаче тремб╕та. Тепер вже на смерть… Спочив хтось нав╕ки на тяжк╕й прац╕. Закувала зозуленька та й коло Менчила… от тепер вже сп╕ваночка комусь си ск╕нчила…». А ось так осп╕ву╓ вона рад╕сть в╕вчарства: «Яка ж тота полонина навесн╕ весела, як овечки у ню ╕дуть ╕з кожного села!». Поетична душа Мар╕чки в╕дчувала, що бути у пар╕ з ╤ваном ╖м не судилося. Згодом, коли ╤ван п╕шов в найми, вона гине в Черемош╕ п╕д час повен╕. ╤ван важко пережива╓ загибель кохано╖: «Великий жаль вхопив ╤вана за серце. Зразу його тягло скочити з╕ скел╕ у крут╕ж: «На, жери ╕ мене!». Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, дал╕ од р╕чки. Затуляв вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв в себе останн╓ дихання його Мар╕чки. Блукав по л╕с╕, пом╕ж кам╕нням, в заломах, як ведм╕дь, що зализу╓ рани, ╕ нав╕ть голод не м╕г прогнати його в село. Потому щез. Люди гадали, що в╕н загинув з великого жалю, а д╕вчата складали сп╕ванки про ╖хн╓ кохання та смерть, що роз╕йшлися по горах». …Класик укра╖нсько╖ л╕тератури Михайло Коцюбинський залишив у спадок сучасникам безсмертний тв╕р «Т╕н╕ забутих предк╕в». Завдяки любов╕ Серг╕я Параджанова до укра╖нсько╖ культури з’явився на св╕т однойменний ф╕льм. За словами Юр╕я ╤лл╓нка, ф╕льм «Т╕н╕ забутих предк╕в» ╓ сплеском «ген╕альност╕». «Параджанов повернув мистецтву образ, ╕ не лише повернув – явив дос╕ незнаний в к╕нематограф╕ сплав – культури, як ц╕л╕сност╕ нац╕онального космосу, ╕ ╕ндив╕дуально авторсько╖ м╕фотворчост╕», — з цими словами Юр╕я ╤лл╓нка важко не погодитися. Тож ма╓мо можлив╕сть вкотре зануритися у дивовижний св╕т гуцульсько╖ культури, п╕знати глибину людських характер╕в, а головне – пов╕рити у перемогу краси ╕ гармон╕╖ у житт╕.
Наталя ОСИПЧУК, письменниця, член НСПУ
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2014 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12843
|