Версiя для друку Обговорити в форумi

Мистецтво долає кордони!

МИНУЛИЙ 2013 РІК ДЛЯ НАТАЛІ БЕЗКОРОВАЙНОЇ, ЗАСЛУЖЕНОЇ АРТИСТКИ УКРАЇНИ, СОЛІСТКИ КРИМСЬКОЇ ФІЛАРМОНІЇ, ПРОЙШОВ ПІД ЗНАКОМ ВАЖЛИВОЇ В БІОГРАФІЇ КОЖНОЇ ЖІНКИ ДАТИ. ОДНАК ЯКЩО ДЛЯ БІЛЬШОСТІ З НИХ ЧИСЛО 55 ОЗНАЧАЄ ПРАВО НА ЗАСЛУЖЕНИЙ ВІДПОЧИНОК, І ТО НЕ НИНІ, А ДО РЕФОРМУВАННЯ В ЦІЙ ГАЛУЗІ, ТО ДЛЯ АРТИСТІВ ЦЕЙ ДЕНЬ ЗАЗВИЧАЙ СТАЄ ПРИВОДОМ ДЛЯ ЩЕ ОДНОГО ТВОРЧОГО ПРОЕКТУ, ЯКИЙ НАЙЧАСТІШЕ НЕ ОБМЕЖУЄТЬСЯ ОДНІЄЮ ЗУСТРІЧЧЮ З ГЛЯДАЧАМИ, А ТРИВАЄ ЦІЛИЙ РІК. ЯК ЗА ЦИМИ СЦЕНІЧНИМИ ТРАДИЦІЯМИ ПОЄДНУВАЛА Н. БЕЗКОРОВАЙНА РОБОТУ ТА ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ, Я ВИРІШИЛА ДІЗНАТИСЯ В САМОЇ АРТИСТКИ.

— Дві п’ятірки в біографії. Наталю Степанівно, а ви самі як оцінюєте цей рубіжний етап у житті? Також на п’ятірки?
— Творче життя артиста — як у спортсмена, що піднімає вгору планку, підкорюючи одну висоту за іншою, — говорила нам, студентам Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, викладач з вокалу, заслужена артистка України, доцент Людмила Іванівна Жилкіна. А досягнувши певної висоти, потрібно втриматися на ній, що потребує великої праці. Це мало кому вдається.
Дві п’ятірки в моєму житті вміщують набутий професійний досвід, готовність до кінця служити своїй справі, формувати різножанровий репертуар, наповнювати його новими творами згідно з сучасними тенденціями музичного життя. Ці знання і практичні навички співачки тепер я уже сама передаю молоді, працюючи доцентом на кафедрі вокального та інструментального мистецтва в Кримському університеті культури, мистецтв і туризму.
— Який був ваш найуспішніший проект?
— Кожен виконавець повинен залишити після себе добрий слід на землі, і для мене одним із таких кроків стало здійснення спільно з симфонічним оркестром та оркестром народних інструментів Національної радіокомпанії України записів оперних арій зарубіжних та вітчизняних композиторів, романсів, українських народних пісень, що ввійшли до золотого фонду національної культури.
Майже п’ятдесят років не звучала на Батьківщині музика видатного українського композитора Василя Безкоровайного (1880-1966), який у роки Другої світової війни емігрував за кордон, і я горджуся тим, що саме мені випала честь відкрити його солоспіви для вітчизняної публіки. Їхніми записами було збудовано нові сходи на олімп музичного життя країни, по яких тепер підуть інші вокалісти.
Я виступала з різними сольними програмами на багатьох сценах України, зокрема в Національній опері України ім. Т. Шевченка у проекті «Класік-прем’єр», а також за кордоном, брала участь як виконавиця та член журі в міжнародних конкурсах «КиївМюзікФест», «Синій птах», «Пісні моря», «Кримський світ: Сузір’я», у фестивалі-конкурсі вокального мистецтва, присвяченому видатній оперній співачці Надії Обуховій, у багатьох телерадіопередачах — всього не перелічити. А щоб голос і вокальні твори в моїй інтерпретації залишилися як музичний матеріал для слухачів і навчальний — для майбутніх виконавців, записала сольний компакт-диск «Народжена вогнем».
Важливим для мене проектом стала робота над випуском художнього альбому про живопис мого батька — художника Степана Григоровича Лаутара (1926-1986). Для її виконання потрібно було здійснити архівні пошуки, реставрувати колекцію картин, що зберігалася в не пристосованих для цього домашніх умовах. Презентація альбому відбулася в Сімферопольському художньому музеї на відкритті за проектом «Кримські династії» виставки, присвяченої 85-річчю з дня його народження.
— Як пройшов для вас цей ювілейний рік?
— У роботі не помічаєш плину часу. Тільки оглянувшись назад, розумієш, як швидко він летить і потрібно працювати, щоб здійснити все заплановане. 2013 рік, як і попередні роки, був насичений творчими подіями. До мого ювілею відбувся великий сольний концерт «Перлини української музики» у Кримській філармонії. Я виступила в Євпаторії у концерті з нагоди кримськотатарського свята родючості — Хидирлез.
Важливою подією для всього півострова стало відродження колишнього славнозвісного фестивалю-конкурсу «Кримські зорі». Я також брала участь у цьому процесі як член журі другого регіонального відбіркового туру. І нарешті здійснила довгоочікувану концертну подорож на інший континент планети — у Сполучені Штати Америки.
— Це було здійснення вашої мрії?
— Кожен професійний виконавець мріє про поїздки в інші країни, щоб показати свою майстерність, випробувати себе на іншій публіці. Згадую свою першу поїздку за кордон — у Німеччину. Не знаючи мови, я тоді змогла українськими народними піснями розтопити серця німецької публіки і зрозуміла, що люди, як говориться у відомому вислові, всюди однакові, розділяють нас лише кордони. А пісня може зробити навіть більше в спілкуванні людей різних національностей, ніж промови політиків і чиновників.
Це підтвердила і поїздка в США, яка була організована Українським освітньо-культурним центром з м. Філадельфії, Філадельфійським центром «Нова українська хвиля», внуками композитора Василя Безкоровайного — Ромою Стецьків-Лонґ та Андрієм Стецьківим і Сімферопольським міським науково-творчим товариством Василя Безкоровайного, яке багато років очолює мій чоловік Богдан Безкоровайний, заслужений працівник культури України, завідувач культурно-освітнього відділу Всеукраїнського інформаційно-культурного центру. Проживали ми в Філадельфії в своїх родичів у гарних умовах, що дало нам можливість повністю зосередитися на концертній програмі.
— Які пісні ви виконували американським глядачам?
— Основу всіх моїх концертних виступів складають українські народні пісні, бо саме вони найкраще і найповніше розкривають душу народу, а артист в їх виконанні отримує змогу виявити власну самобутність. Для концерту в США я обрала зі свого репертуару пісні «Ой не світи, місяченьку», «Дощик крапає дрібненько», «Хусточка», «Зелененький барвіночку», «Спать мені не хочеться», «Час додому, час», «Гандзя», романс Оксани («Місяцю ясний») з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».
Після того, як ведуча Надія Петрик представила нас публіці, що зібралася в залі Українського освітньо-культурного центру, як гостей з далекого сонячного Криму, Богдан Безкоровайний розповів про життєвий і творчий шлях українсько-американського композитора Василя Безкоровайного та творчі здобутки товариства його імені, що діє в Сімферополі з 1999 року. Я виконала його солоспіви «Затремтіли струни» і «Чари ночі» на слова О. Олеся, «Де ж ти, листочку?» (слова Б. Лепкого), «І сад зацвів» (слова М. Філянського). Для багатьох слухачів вони стали відкриттям імені Василя Безкоровайного і його чудової музики.
Ще кілька творів прозвучали у виконанні чоловічого хору «Прометей» під керівництвом Романа Кухарського: повстанська пісня «Світить місяць» (гармонізація В. Безкоровайного) і «Журавлі» на слова Б. Лепкого в обробці М. Гайворонського.
— Хто вам акомпанував?
— Концертмейстер для співака — це його друга половинка. В США мені акомпанувала талановита піаністка Христина Юрчакевич, з якою ми провели багато репетицій. У концерті вона віртуозно виконала два інструментальних твори В. Безкоровайного — «Спомини з гір» і «Poeme erotique».
Чудово передала національний колорит музики Василя Безкоровайного і скрипалька Уляна Мартиняк, виконавши «Українські думки» №№ 2, 4, 5. Слухачі відчули в цих мелодіях широту просторів нашої рідної землі, тепло материнських сердець і долонь, згадали своє українське минуле.
Справжнім сюрпризом для глядачів стала присутність на концерті внуків Василя Безкоровайного — Роми Стецьків-Лонґ з чоловіком Дейлом, які спеціально для цього приїхали з Флориди, та Андрія Стецьківа, відомого філадельфійського адвоката. У своєму виступі пан Андрій поділився спогадами про дідуся, розповів про деякі маловідомі факти з його життя.
На пам’ять про цей концерт Сімферопольське товариство композитора Василя Безкоровайного та його внуки подарували Українському освітньо-культурному центру нотні видання і компакт-диски з музикою митця. Свято закінчилося, а його учасники ще довго обмінювалися враженнями, оглядаючи виставку архівних фотографій і нот, компакт-дисків з музикою В. Безкоровайного.
— Як вам американська публіка?
— Відкрита і щира. Свої емоції на концерті глядачі проявляли гарячими оплесками і словами «Браво!». Усім виступаючим у концерті подаровано багато квітів. Квітами була оформлена і сцена.
— Що ви встигли подивитися в США? Що, по-вашому, можна взяти в наше суспільство з американського способу життя?
— Під час поїздки, яка тривала з 1 до 26 листопада минулого року, ми побували разом з представниками української діаспори Нью-Йорка і Філадельфії на вшануванні пам’яті жертв Голодомору в Україні. Зокрема, з цієї нагоди в Нью-Йоркському католицькому кафедральному соборі Святого Патрика, що знаходиться в центрі Манхеттена, була проведена урочиста літургія. Храм, який вміщує 2200 чоловік, був заповнений. Серед присутніх були посол України в США Олександр Моцик, постійний представник України при ООН Юрій Сергєєв, українські консули, представники Білого дому, американські сенатори. Мер Нью-Йорка Майкл Блумберг з цього приводу надіслав українській громаді лист зі словами підтримки.
Після закінчення церемонії у нас відбулася зустріч з О. Моциком, під час якої я подарувала йому свій сольний компакт-диск. У Нью-Йорку ми провели також презентацію компакт-дисків і видань архівних нот В. Безкоровайного у Науковому товаристві ім. Тараса Шевченка та Українському музеї, розповіли про культурно-мистецьке життя в Криму, проклавши ще один місток співпраці та дружби між Кримським півостровом та американським континентом.
У ресторані «Віктор», де ми обідали, мене здивувало, що молоді офіціанти після подачі страв замовникам виходили на подіум і виконували класичні оперні арії. Я також не втрималася і заспівала аріозо Дездемони з опери Дж. Верді «Отелло». Після співу прозвучало багато оплесків. Гадаю, нам варто і собі перейняти цей досвід.
У Філадельфії ми побували в знаменитому на весь світ художньому музеї Родена. Його колекцію зібрав у 1923-1926 роках кіно- і театральний магнат Жуль Мастбаум (1872-1926) спеціально в дарунок цьому місту. В ній налічується 133 твори видатного скульптора і вона є другою за величиною після музею в Парижі. Під час поїздки в Атлантик-Сіті — морський курорт поблизу Нью-Йорка та Філадельфії побачили велике концертне шоу.
На вулицях американських міст відчувається доброзичливість людей, їхня культура в спілкуванні. Американці вміють працювати, відзначаючи заслуги людей ще за життя, вміють відпочивати і цінують свій час.
— Ви бачили зблизька українську діаспору. Чим вона помітна в американському суспільстві?
— Українська громада є однією з найбільших та найактивніших етнічних осередків у Сполучених Штатах Америки. За опублікованими в україномовних виданнях даними, в країні налічується близько двох мільйонів українців. Тільки у Філадельфії та околицях їх проживає від 80 до 100 тисяч.
Ми не лише бачили українську діаспору, а й працювали з нею, спілкувалися, ходили у гості. Американські українці розповідали нам про своє життя, роботу, відпочинок, про достаток у сім’ях. У кожній з них є ікони, портрети Т. Шевченка. Будинки їхні охайні і прибрані. Українці, де б не жили, вболівають одне за одного, збираються разом у дні свят, шанують і зберігають прадідівські традиції. Кожної неділі відвідують богослужіння. На одному з них у церкві Святого Михаїла поблизу Філадельфії ми також побували. Багато українців мають родичів в Україні і прагнуть їм допомагати.
— Що нас об’єднує, а що роз’єднує? Як би ви сформулювали основу українського характеру?
— Ніяким насиллям не можна знищити народ, який має свою велику історію та культуру. Основою українського характеру, на мій погляд, є філософське ставлення до життя. Незалежно від місця проживання — скрізь українці визнають верховенство суспільної справедливості та недоторканності людської особистості, її майнової та інтелектуальної власності. Нас об’єднує здоровий гумор, а роз’єднує лише океан.
— У вас музичний сімейний союз: чоловік — музикант. Це якимось чином позначається на вашій творчості?
— В моєму житті головною опорою і в сімейному, і в творчому відношеннях є чоловік Богдан Миколайович. Сам високопрофесійний музикант, який гастролював з різними музичними колективами у багатьох країнах світу і свого часу вигравав конкурси в європейські оркестри Чехії та Польщі, він як ніхто інший розуміє мене як співачку. Ми — однодумці, що доповнюють одне одного.
— Яку формулу успіху ви вивели?
— Щоб досягти успіху, до обдарованості потрібно щоденно додавати ще дуже багато праці. Як сказав великий болгарський оперний співак Микола Гяуров, якщо ти не реалізував свій талант, ти є злочинцем стосовно нього. І це цілком справедливо.
— Що чекати від вас у майбутньому?
— Люблю робити своїм шанувальникам приємні несподіванки і запевняю, що вони найближчим часом будуть. Кожна людина — сама творець своєї долі. Тож будьмо сильними і відважними. Хай Новий 2014 рік принесе усім лише добрі новини, радісні відчуття і щастя!

Валентина НАСТІНА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2014 > Тема "Душі криниця"