Версiя для друку Обговорити в форумi

У Львові - найбільша інтелігентська "тусовка" в Україні

Здається, байдужих до цієї події у Львові стає все менше і менше... З 11 по 14 вересня десятки тисяч львів'ян відвідали Палац мистецтв, де цього року проходив вже Десятий форум видавців.
Справжнє свято книги! До речі, станом на 11 вересня до участі у форумі зголосилися 523 учасники (у 1994 році їх було лише 47). Отже, гасло форуму "Розширюючи межі..." - не порожній звук. Поки що кількість учасників (а це видавництва, книготорговельні фірми, бібліотеки, поліграфічні підприємства) невпинно зростає.
Про головне завдання форуму писали, пишуть і ще багато писатимуть. Я ж хочу ґрунтовніше висвітлити іншу, так би мовити "побічну" роль форуму. Адже він став великою патріотичною тусовкою Львова. Та що там Львова - всієї України! Щоб краще увити собі, які можливості спілкування надавав форум, опишу лише трьохгодинне своє перебування у Палаці мистецтв, що на Коперника, 17. Ось декілька типових зустрічей-діалогів.

* * *

Вже через десять хвилин після початку огляду бачу в натовпі знайоме обличчя. Це Віктор Морозов - співак, композитор, перекладач. Останній раз спілкувалися з ним у 1988 році - тоді я подарував йому платівку відомого литовського барда - Стакенаса.
- Вікторе, вітаю Вас з перекладацьким успіхом! Знаю, що Ви переклали вже чотири книги про Гаррі Поттера, і їх тепер читають не лише діти, але й деякі мої знайомі-пенсіонери...
- Приємно це чути. Незабаром, у листопаді цього року, вийде вже п'ята книга, перекладена мною українською. Тоді як у Росії її переклад планують здійснити лише у березні 2004 року.
Отже, цікаво буде простежити поведінку школярів Харкова, Донецька, Криму - читатимуть наш, український варіант чи все-таки зачекають, поки надійде російський переклад книги?

* * *

...Гарно оформлений стенд видавництва "Балтія-друк". Господарює тут литовка Рута Малікенайте. З нею ми познайомилися ще у 1990 році на одному з київських мітингів. Тоді вона, посланець гордої Литви, виголошувала свою першу промову українською. Тепер володіє нею бездоганно, хоча, живучи в Києві, певно ж, чує її не надто часто... Очолює видавництво, що спеціалізується на випуску поздоровчих листівок. Запитую:
- Руто, а якою мовою видається ваша продукція?
- На 90% вона є україномовною. Біля 10% - для Донбасу, Луганська, Криму - російськомовна. Але в останні роки і Донецьк починає замовляти певний відсоток українською.
- Ваш син зараз у Литві?
- Ні, вже у Києві. Навчається в українській гімназії.
- З мовою проблем немає?
- Спілкується українською вільно. Але щоб досягти такого рівня знань, довелося деякий час займатися з репетитором. Більше такої потреби немає...
А ось невисокий сивий чоловік за столиком. Де ж ми могли бачитися? Боже, невже це Сергій Коваль? Ми з ним колись їхали у потязі Сімферополь - Львів, і він подарував мені "Марусю Чурай" Ліни Костенко. А було це... аж не віриться, - у 1982 році!
Підходжу, представляюся, нагадую про поїздку. Просльозилися обидва... Виявляється, живе, як і раніше, у Чернівцях. Все так же вболіває за мову. Запитую:
- Як мається столиця Буковини?
- У мовному плані ситуація змінюється на краще. Українською розмовляє 50 - 55% міських жителів. А 20 років тому було заледве 25 - 30%. Державна мова стає престижнішою!

* * *

Письменника, доктора фізико-математичних наук Максима Стріху я останній раз бачив в Києві років десять тому у музеї Рильського. Запитую про враження від форуму. Відповідає емоційно:
- Для україномовного киянина Львів - це завжди свято! А тим більше такий книжковий форум. Приємно бачити, що ми залишаємося читаючою нацією, що українська книга, попри всі труднощі, виживає. А якби ще держава активно сприяла українському книгодрукуванню...

* * *

...З Ольгою Афоніною, студенткою родом з Красноперекопська, не бачилися рівно рік. Минулого разу нас також "звів" книжковий форум.
- Олю, що там чути у рідному місті?
- Проблеми з підручниками залишаються. У Сімферополі вони вже є, а ось до Красноперекопська чомусь ніяк не доберуться. Якби не це, українські класи відкривалися б значно швидше!

* * *

...Лесь Танюк, депутат Верховної Ради України, знає, що я з "Кримської світлиці". Завжди цікавиться кримськими проблемами, зокрема шкільництвом, фінансуванням газети, загальною атмосферою в АРК. З ним також розмовляли востаннє рік тому, на цьому ж таки форумі. Обговорюємо політичну ситуацію, перспективу блоку "Наша Україна". Констатуємо, що шанси лідера блоку досить великі...

* * *

...А ось один із "світличанських" авторів - поет Василь Мартинов. Ділиться враженнями від форуму:
- Тільки що зустрів Ярему Гояна, директора видавництва "Веселка". Уявляєте, каже, що читав про мій ювілей у "Кримській світлиці"!
І мої оповідання читав...

* * *

Ні, таки приємно, що "Світлицю" знають в Україні... А Юрій Гаврилюк (тепер він виконує обов'язки головного редактора польського україномовного часопису "Над Бугом і Нарвою") стверджує, що також регулярно читає електронну версію газети. Це настільки зближує нас, що ми обговорюємо нюанси майбутнього співробітництва. Адже українці на Підляшші, як і в Криму, фактично - меншина. У них є багато спільних проблем, а отже, й спільних тем для наших видань. Обмінюємося адресами. Хвала форуму!

* * *

Обличчя Валентини Кирилової, директора видавництва "Основи", видається мені знайомим...
- Я не міг бачити Вас по телевізору?
- Цілком могли...
- Здається, на каналі "1+1". Ви тоді брали участь в одній з дискусій і захищали Петлюру від несправедливих звинувачень?
- Ви не помилилися, було таке.
Як добре зустрічати однодумців! А через кілька хвилин розмови виявляється, що у нас є спільні знайомі і навіть... родичі! Подумки бажаю здоров'я творцям і організаторам форуму. Форум - краще, ніж Інтернет. Це велика українська сім'я!

* * *

Роблю для себе висновок, що навіть представники донецьких, харківських, одеських видавництв добре володіють українською мовою. Принаймні деякі з них. Розмовляю з директором видавництва "Третє тисячоліття" (Донецьк) Володимиром Гусаком:
- Пане Володимире, Ви руйнуєте уявлення про зросійщений Донбас. У Вас ідеальна українська мова... Може, у Вас філологічна освіта?
- Ні, за освітою я біолог; навчався у російській школі...
- А батько хто?
- Мама була вчителькою молодших класів. Батько - ітеерівець. Знання мови не від них. Просто я люблю українську з дитинства...
- І багато таких на Донбасі?
- Не дуже багато, але є. Та й серед тих, хто розмовляє російською, є багато патріотів України...

* * *

На закінчення треба сказати, що біля "витоків" форуму було не так вже й багато людей. Олександру Коваль - незмінного президента всіх десяти книжкових форумів - чиновники на початку зовсім не підтримували. Скоріше навіть навпаки...
Але наполегливість цієї жінки перемогла. А це зайвий раз свідчить про живучість ініціатив "знизу", про те, що саме таким чином і здійснюється національне відродження.
Не чекаймо манну з небес, а цінуймо справжніх українських подвижників!

м. Львів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 26.09.2003 > Тема "Урок української"