Версiя для друку Обговорити в форумi

Безсмертна поезія Різдва

От що ви з подивом завважите, гортаючи різдвяні сторінки газет минулих і давно минулих літ: автори, що жили в різні часи і походили з різних українських країв, висловлюючи свої думки і почуття з приводу Різдва Христового, ніби змовлялися між собою — достоту ті самі слова повторюються, ті самі образи. Все про казкове «колись давно», про дитячі роки, про чисті зорі і білі сніги... Все про колядників зі звіздою і вертепом... Мовби слів бракує. І таки бракує! І добре, що це так — це засвідчує, що Різдво — над усіма словами, і це «над» у Святвечірню мить бере нас до себе, відбирає мову і підносить над землею... І тому коли потім-потім ми згадуємо: сніг... вечір... зорі... ялинка... коляда.., то це тільки символи, тільки зовнішні знаки незабутнього і невимовного стану нашої душі. І це діється не лише з нами, сентиментальними українцями, а з усім християнським людством: ті самі знаки, ті самі символи, а коли читаєш, то сльози стискають горло — вертається те вічне різдвяне «над» і знову підносить нас над землею, над часом...
Мороз і сніг, і зорі, і колядники під вікнами... І родина сідає за мудро-пісний святвечірній стіл так поважно, що в ту мить кожен з челяді здається святим... Хіба це можна передати словами?
Тому й поети, навіть великі з них, пишучи про Різдво, знову й знову вертаються, як усі ми, до дитинства. Поети, навіть сторічні, — завжди діти... Дитяча душа відкрита до невимовно-містичної сутності цього свята з такою безпосередністю і довір’ям, з такою радістю, якої потім вистачає на все життя, і яка, мов надійна Божа запорука, передається від покоління до покоління.

Петро ЧАСТО

БОГДАН ЛЕПКИЙ
НА СВЯТИЙ ВЕЧІР

Сніжок паде, як срібний пух,
Мороз малює квіти;
Накритий стіл, в куті дідух,
Пустують в сіні діти...
Гай, кілько то минуло літ!
А я так добре чую
Кожухів шелест, скрип чобіт,
І щиру пісню тую.
Далекий світ, великий час,
Пливуть літа рікою,
А я все пам’ятаю вас,
Як йдете з колядою...
Засіли ґазди на лавках,
Найстарший на покуттю.
Тріщать склянки
В сильних руках,
На стелю мечуть кутю.
Говорять, що важкі літа,
Не вродили ячмені,
Що правди їм ніде нема,
І — затискають жмені.
Говорять: оком де не кинь,
Усюди кривда й горе;
Чи сяк, чи так, ти, хлопе, гинь,
Біда тебе поборе...
Говорять, — а слова летять
Молитвою до Бога.
Та чи дійдуть, чи долетять?
Щаслива їм дорога!..

ІВАН ІРЛЯВСЬКИЙ
У СВЯТ-ВЕЧІР

Летять роки... І знов, як сон,
Як бачене давно обличчя,
Навіє спогадів вогонь
Цей вечір таємничий.
Ах, скільки радощів старих,
Затаєних та не забутих,
Не збили нам прудкі вітри,
Ані завії люті.
В душі, наповненій чуттям,
Далекі загоряють свічі,
А дзвони грають — як і там —
В твоєму серці, тричі.
І рветься думкою в туман
Крізь далечини невідомі,
Туди, де манить рідний храм
Та світло твого дому.
І бачим молодечий шлях
В село снігами чи рікою,
На нім лишила ти в снігах
Дитинство з колядою.
Летять роки... І знов, як сон,
Як бачене давно обличчя,
Навіє спогадів вогонь
Цей вечір таємничий.

ЄВГЕН СВЕРСТЮК
НИНІ СВЯТ-ВЕЧІР

Нині Свят-Вечір.
Я сам, з листами.
Тиша — на цілий світ.
Музика й зорі. Зорі ті самі,
Що й дві тисячі літ.
Пам’ять дитинства,
Молитва мами.
Рідні в серпанку німих розлук.
Рідні усмішки — десь за снігами
Сотні братерських-
сестринських рук.
Вузлик гостинців —
як ніжна пам’ять —
Дотик любови благовістив
Світам холодним у сіру безвість
Найбільшу тайну, найбільше з див.
В тремтінні свічки молитва мами
І вічні зорі над світом мук.
А за горами, а за снігами
Тайна любови
крізь ніч і тьму передається
від покоління до покоління.

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ
РІЗДВО

Народився Бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.

КОЛЯДА

Тешуть теслі з срібла сани,
стелиться сніжиста путь.
На тих санях в синь незнану
Дитя Боже повезуть.
Тешуть теслі з срібла сани,
сняться веснянії сни.
На тих санях Ясна Пані,
очі наче у сарни.
Ходить сонце у крисані,
спить слов’янськеє Дитя.
Їдуть сани, плаче Пані,
снігом стелиться життя.

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ
РІЗДВЯНИЙ СОНЕТ

Незмінний свідку пращурів моїх.
Золотооке небо! Ясний світе!
Тобі мої замислені привіти.
Акорди перших співів різдвяних.
Казки ієрогліфів золотих,
Незримих рук усім відомі квіти!
Як бачить вас і серцю не радіти,
Як не забуть усіх турбот земних.
Під дальній звук
урочистого дзвону
Ви воскресали вбогий Вифлеєм
І схилену над яслами Мадонну.
Ви світите перед Великим днем
Над бідною кривавою землею —
Нового світу новою зорею.

ОЛЕКСА СТЕФАНОВИЧ
СВІЖЕЄ СІНО, ЯСЛА КЛЕНОВІ...

Свіжеє сіно, ясла кленові,
Ясна Дитина...
Діва Марія коси шовкові
Стеле для сина.
Біле ягнятко дише на Бога,
Сивеє дише, —
Дишуть на Бога, щоби для Ньогс
Було тепліше.
В небі черкають
крила об крила:
Янголів — сила.
В небі ніколи так не дзвонила
Пісня зраділа.
Дзвонить ялина десь у діброві,
В лузі — калина...
Свіжеє сіно, ясла кленові,
Ясна Дитина.

ЯР СЛАВУТИЧ
НА РІЗДВО

Мені приснилась біла паляниця,
Накритий стіл і соняшна кутя,
І понад хатою в лету жар-птиця,
Що ловить зорі й знає майбуття.
Я часто бачу: грає сніговія,
Міцні морози — дуб аж посизів,
А ти стоїш на покуті, як мрія,
Як Божа Мати серед образів.
Сім’я сідає до святного столу,
Де пахне сніп і де п’янить узвар;
З ясної стелі, мов з небес, додолу
Лампадка ронить сяєво, як жар.
Дзвенить молитва
над столом святково,
І на долівці сіно шелестить...
О не забути боговите слово,
Що всім ясило благодатну мить!
Мені приснилась біла паляниця,
Накритий стіл і соняшна кутя...
Нехай навіки спомином іскриться
Той добрий час — на все моє життя!

АНАТОЛІЙ ЗАГРУДНИЙ
* * *
Йде по місту Коляда,
Аж виспівує хода.
Всім розносить віншування,
Подарунки, побажання.
Дітям — казку-забавлянку,
Колисаночку-співанку.
Старшим діточкам на згадку —
Милу серденьку колядку,
А дівчатам в нагороду —
Із калини ніжну вроду.
Козакам — звитяжну вдачу.
Вище голову, козаче!
А жінкам і молодицям
Зичить щастя, як годиться.
Будьте, людоньки, здорові,
При добробуті, любові!
Мови рідної краса
Хай у душах воскреса!
Рідна пісня щоб звучала,
І колиска не мовчала!
* * *
Коляд, коляд, коляда,
Йде колядка молода.
Принесла колядка-гістя
Віншування ув обійстя:
— Діти неньки України,
Будьте щирі та гостинні,
І щасливі, і багаті,
І розумні, і завзяті.
Хай здійсняться ваші мрії,
Всі бажання і надії,
Щоби усмішки веселі
Кучерявились в оселі.
Будьте чемні та здорові,
Бережіть зерно любові, —
І відродиться з родини
Добра слава України!
Зі святом вас,
Із Колядою!
* * *
Добра пані Коляда
До господи загляда:
— Відчиняйте двері,
Кличте до вечері!
Щедро пригощайте
І ще гривень дайте:
На машину трішки, —
Не ходити ж пішки!
А я вам — колядку.
Живіть у достатку.
Щиру вдачу майте
І мене згадайте.
* * *
Коляд, коляд, колядниця,
У господарів світлиця
Не світлиця, — вишиванка,
Чисто цяця-забавлянка.
Господиня, як той мак,
А господар — то козак.
Зустрічайте Коляду,
Я колядку вам спряду
Зі смішиночок-дзвіночків
І пшеничних колосочків,
Із намистечка калини
І світанків України.
Привітайте Коляду,
Пригощайте до ладу,
А за щедрість, добрі люди,
Вам достаток завжди буде,
А ще любощі в оселі
І співаночки веселі,
І смішинки-веселинки,
І дитинонька-картинка.

ВІРА БАГІРОВА
КОЛЯДА

Ой, патлата і хвостата
У мороза борода!..
Нині свята, завтра свята —
Йде прадавня коляда.
Коляда, коляда,
Йде прадавня коляда.
Я у дідовім кожушку
По м’яких снігах бреду,
Перебрався за пастушка
І дарую коляду.
Коляду, коляду,
І дарую коляду:
«Будьте щедрі та веселі,
Будьте в ласці у Різдва!»
Кожній хаті та оселі
Залишаю ці слова.
Ці слова, ці слова,
Залишаю ці слова.
Ой, патлата і хвостата
У мороза борода!..
Нині свята, завтра свята —
Йде прадавня коляда.
Коляда, коляда,
Йде прадавня коляда.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Душі криниця"