Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 27.12.2013 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 27.12.2013
«В╤ДЕНСЬКИЙ ВАЛЬС» ЗВУЧИТЬ ╤ ДОС╤, ПРОПЛАЧЕНИЙ «РАБАМИ» УКРА╥НСЬКОГО СЕЛА…

Земля моя...

М╕сяць тому Укра╖на вшанувала село й селян. В Укра╖н╕ був День прац╕вник╕в с╕льського господарства. День, у який по укра╖нських селах мали би рад╕ти ╕ святкувати. Але, давайте чесно, — мало хто рад╕в, а тим б╕льше — святкував. Бо святкувати нема що.
Я зумисно не подавав цю статтю у святковий День укра╖нського селянина. Я хот╕в, аби салюти трохи стихли, бо про село укра╖нське сьогодн╕ треба говорити, як говорить л╕кар з пац╕╓нтом. Давайте спершу згада╓мо далеку ╕стор╕ю ╕ першопочатки нашого укра╖нського гречкос╕йства.
Справд╕ вже багато написано, а ск╕льки мовлено-перемовлено про невтомн╕ руки укра╖нського хл╕бороба, про його терплячу вдачу, наполеглив╕сть ╕ мудр╕сть, з якими в╕н господарю╓ на земл╕, облаштову╓ св╕й побут. Цим заслужив в╕н соб╕ повагу. Укра╖нц╕ були, ╓ ╕, можна бути певними, будуть нос╕ями велико╖ культури землеробства.
Пригадаймо ╕стор╕ю. Монахи-сад╕вники з Ки╓ва влаштовують на Московщин╕ городи й сади. Селянин з╕ Слобожанщини ╢. В. Редько прив╕з у передг╕р’я За╕л╕йського Алатау саджанц╕ Апорту (укра╖нського Шлапака або Опарки), який став коронним сортом яблук ╕ дав назву столиц╕ Казахстану — Алма-Ата, що в переклад╕ означа╓ «батько яблук». Нев╕домий укра╖нський в’язень холодних Соловк╕в завозить туди вишню ╕ яблуню. Перш╕ сади й городи в Сиб╕ру заклада╓ академ╕к М. Ф. Кащенко. У в╕йну евакуйован╕ запорожц╕ навчили уральц╕в ╕ сиб╕ряк╕в культивувати пом╕дори. Чудов╕ груш╕ вирощують наш╕ одномовц╕ в с. ╤ван╕вц╕, що на берез╕ ╤ссик-Кулю. Гречкос╕╖-укра╖нц╕ першими пос╕яли гречку в П╕вденн╕й Америц╕. Фермери-укра╖нц╕, яких дев’яносто в╕дсотк╕в серед хл╕бороб╕в Канади, годують свою кра╖ну та експортують зерно мало не в половину держав св╕ту.
Саме на талант╕ укра╖нського селянина базувалася аграрна реформа П. А. Столип╕на, за десять рок╕в п╕сля початку яко╖ самодержавна Рос╕я зробила г╕гантський, прогресивний крок. Американц╕, вражен╕ швидким розвитком сусп╕льства, в╕дряджали до Рос╕╖ сво╖х економ╕ст╕в вивчати цей феномен. У книз╕, видан╕й у США в 1916 роц╕ та перевидан╕й у Франц╕╖ к╕лька рок╕в тому, йдеться, що коли Рос╕ю не сп╕ткають катакл╕зми, вона в середин╕ ХХ стол╕ття вийде на ч╕льне м╕сце у св╕т╕.
На столип╕нську реформу сьогодення змушу╓ дивитися з особливою увагою. Свого часу вона привела до зм╕цнення селянства як соц╕ально╖ опори держави ╕ спрямовувалася головним чином на використання зд╕бностей ╕ трудолюбства селян Укра╖ни. П. А. Столип╕н розум╕в, що т╕льки укра╖нський селянин може дати толк земл╕ вс╕╓╖ Рос╕╖ «неисходимой». ╤ понад м╕льйон укра╖нських селян змусили ви╖хати тод╕ на необжит╕ простори Далекого Сходу, Сиб╕ру, Середньо╖ Аз╕╖.
По-сво╓му продовжили «реформу» комун╕сти, як╕ наганом ╕ багнетом в╕д╕рвали в╕д земл╕ й кинули укра╖нського селянина в резервац╕╖ Сиб╕ру та П╕вноч╕. Ось ╕ виходить, що укра╖нц╕ вирощеним ╕ на р╕дн╕й земл╕, ╕ в поселеннях та засланн╕ годували всю «Россию великую», яка, кр╕м усього, ще й продавала хл╕б за кордон. Зрозум╕ло, що сьогодн╕шн╕м великодержавникам усе це добре в╕домо й вони просто не мислять життя без Укра╖ни.
Пройма╓шся горд╕стю за нашого селянина, який попри багатов╕кове пригн╕чення зум╕в вижити, зберегти свою мову, найкращ╕ нац╕ональн╕ надбання, одне з яких — ум╕ння господарювати на земл╕. Та ╕накше не могло статися, адже св╕товий центр хл╕боробства був започаткований понад десять тисяч рок╕в тому саме на територ╕╖ нин╕шньо╖ Укра╖ни, зародивши трип╕льську культуру. Тут ╕снувала цив╕л╕зац╕я давн╕х хл╕бороб╕в, була держава ар╕╖в. Гадають, а дехто й стверджу╓, що трип╕льц╕ дали початок ар╕йськ╕й рас╕, що ╖хн╕ми нащадками були кельти й етруски, що к╕лька стол╕ть вони нав╕ть правили стародавн╕м ╢гиптом, а пр╕звище одного з фараон╕в було Троян.
Трип╕льц╕ культивували к╕лька сорт╕в пшениц╕ та ячменю, просо, горох ╕ сочевицю, розводили кор╕в, к╕з, в╕вц╕, коней, полювали на олен╕в, косуль, вепр╕в, ведмед╕в. ╤снували величезн╕ хл╕боробськ╕ м╕ста з в╕дпов╕дною орган╕зац╕╓ю сусп╕льства, отже, мали свою державн╕сть. Трип╕лля — це феномен хл╕боробського таланту укра╖нського селянина.
Кр╕м того, ╓ безл╕ч ╕нших п╕дтверджень високо╖ землеробсько╖ майстерност╕ тих, хто в далекому ╕ менш в╕ддаленому минулому населяв земл╕ сучасно╖ Укра╖ни. Рок╕в за п’ятсот до ново╖ ери давньогрецький ╕сторик Геродот, мандруючи причорноморськими степами, зауважив, що ск╕фи-орач╕ ╕ ск╕фи-землероби с╕ють хл╕б, цибулю, часник, сочевицю й просо, що в середньому Подн╕пров’╖ жител╕ займаються землеробством, харчуються хл╕бом, мають сади ╕ живуть ос╕ло. Вже на початку нашо╖ ери в цих краях побував грецький географ Страбон ╕ також п╕дтвердив хл╕боробську вдачу м╕сцевого населення.
Отож укра╖нський селянин, хранитель ╕ годувальник нац╕╖, держави ма╓ безц╕нн╕ багатов╕ков╕ надбання хл╕боробсько╖ практики, якою користу╓ться чи не весь св╕т. Та й де ж, як не в Укра╖н╕, котра волод╕╓ майже сорока в╕дсотками найкращих чорнозем╕в св╕ту, м╕г нагромаджуватися досв╕д землеробства? Сам цей досв╕д дозволяв ╕ще на початку минулого стол╕ття збирати врожа╖, котрих сьогодн╕ не можуть досягти багато наших господарств. Ось, скаж╕мо, яке визначення р╕вня господарсько╖ д╕яльност╕ побутувало на Черкащин╕ до колектив╕зац╕╖. Якщо врожай пшениц╕ був менший в╕д ста пуд╕в з десятини — то вважалося, що це поганий господар, до середн╕х належали т╕, хто збирав по дв╕ст╕ пуд╕в, а добрий господар мав ╕з десятини понад триста пуд╕в. Це понад 45 центнер╕в з гектара.
Практика хл╕боробства разом ╕з кращими господарями потрапляла за кордон, повертаючись зв╕дти ╕ноземними набутками. Саме так сталося з безв╕двальним неплужним землеробством, яке здавна велось у степах Укра╖ни. Так званий букер, або с╕возаорювач, було винайдено на п╕вдн╕ нашо╖ держави. Це ун╕версальний агрегат для поверхневого оброб╕тку ╜рунту та одночасного пос╕ву. Завезений до Канади переселенцями з Укра╖ни букер усп╕шно застосовувався п╕д час осво╓ння прер╕й, а пот╕м став основою безв╕двальних знарядь, що прийшли до нас через Казахстан як «нова прогресивна» технолог╕я.
Ми ж тим часом пнемося до св╕тових стандарт╕в, нехтуючи сво╖ми кращими (чи просто не знаючи ╖х) сортами, агротехн╕кою, технолог╕ями, машинами, породами, опускаючись нижче свого можливого та здобутого.
Для прикладу в╕зьмемо тваринництво. Колись н╕мц╕ завезли на п╕вдень Укра╖ни вутлих червоних кор╕в, знехтувавши укра╖нськими, а м╕чур╕нц╕ в╕д тваринництва на догоду н╕мцям довели до майже повного винищення с╕ру укра╖нську породу ун╕версального призначення, яка в╕д╕грала велику роль у житт╕ степового люду, тому заслугову╓ збереження для ╕стор╕╖ ╕ як генетичний фонд. Останн╓ доречно хоч би тому, що ╕тал╕йц╕ на баз╕ с╕ро╖ укра╖нсько╖ худоби вивели к╕анську породу — одну з кращих у св╕т╕.
Або згадаймо силос. Побачили, що н╕мц╕ квасять трави, — й соб╕ почали. Зам╕нили силосом соковит╕ коренеплоди та традиц╕йну с╕чку. ╤ вганя╓мо тепер кислоту в корову, а пот╕м не зна╓мо, в╕д чого хвор╕ють д╕ти. До реч╕, силос п╕шов ╕з Прибалтики, де част╕ дощ╕ не дають вдосталь заготовити с╕на. Дивно й те, що заготовлю╓ться в╕н у час ╕нтенсивного накопичення орган╕чно╖ маси, котра форму╓ться в зерно. Отже, недоб╕р урожаю, зайва втрата пального...
У минулому сол╕дн╕ землевласники мали власн╕ досл╕дн╕ станц╕╖, де народжувалась передова практика, чи безпосередньо сам╕, як В. Я. Ломиковський на Полтавщин╕, займалися наукою, по╓днуючи ╖╖ з практикою. Саме з ломиковського хутора Трудолюб п╕шли по вс╕й кра╖н╕ полезахисн╕ л╕сосмуги, що дозволяло збирати стал╕ врожа╖ незалежно в╕д погодних умов. Це сталося на сто рок╕в ран╕ше, н╕ж оф╕ц╕йне прославлення «докуча╖вських баст╕он╕в».
Було б необ’╓ктивно, аби ми заперечували досягнення нашо╖ аграрно╖ науки. Але часто наша наука ╕сну╓ ради науки. ╤ найперше — це силкування повторити те, що вже ╓, що потр╕бно лише з╕брати, щоб на ╜рунт╕ досягнень наших ╕ заруб╕жних будувати вищий щабель науки й практики. Рабське поклон╕ння перед чужим заважа╓ сповна використовувати власний ╕нтелект.
Настав час в╕дновити престиж прац╕ селянина. Доречно сказати, що в кра╖нах Заходу фермер за соц╕альним авторитетом сто╖ть на третьому м╕сц╕ п╕сля юриста й л╕каря. С╕льськогосподарське виробництво там перебува╓ на дотац╕╖ держави. Або, як у Л╕хтенштейн╕, забезпечу╓ авторитет ╕ стаб╕льн╕сть держави. У нас же навпаки, в ус╕ скрутн╕ часи держава виживала за рахунок села. Т╕, хто вир╕шував долю селянина, зокрема «вожд╕ св╕тового пролетар╕ату», бачили в укра╖нському селянинов╕ лише раба. Вся ╕ндустр╕я колишнього Союзу створювалась за рахунок селянства. Щоби будувати заводи, утримувати арм╕ю, з с╕л висмоктували вс╕ соки.
С╕мдесят рок╕в виховувалася зневага до с╕льського трударя посл╕довниками Троцького, який ус╕ма ф╕брами душ╕ ненавид╕в селян, хоч його батько багат╕в на розведенн╕ свиней, що забезпечувало добре в╕дом╕ пиятики сина. Тож не дивно, що в роки колектив╕зац╕╖ та Голодомору «в╕денський вальс» танцювали ледар╕, конокради ╕ розб╕йники, як╕ називалися «б╕дняками», об’╖даючись награбованим у селян. Насл╕дки цього грабежу й розбою ми в╕дчува╓мо ╕ дос╕.
Не хот╕лося б, аби у читача склалося враження, що ми, складаючи шану укра╖нському селянинов╕-трудолюбу, ╕гнору╓мо колективну орган╕зац╕ю прац╕. Колективне волод╕ння землею ╕ колективна праця на н╕й — не новина для Укра╖ни. Це — традиц╕я нашого народу. Колись у козак╕в польова земля переважно була загальною власн╕стю й пер╕одично перерозпод╕лялася м╕ж чолов╕чим населенням. Водночас ╕снували велик╕ економ╕╖ з найманою працею. Козаки боронили землю ╕ дбайливо господарювали на н╕й.
Коли зайшла мова про козак╕в, скажемо про таке. Доктор б╕олог╕чних наук Г. М. Карасьов, який працював в Аскан╕╖-Нов╕й, давав таку характеристику прикавказьким козакам. Кубанськ╕ козаки, вих╕дц╕ ╕з Запор╕жжя, — вправн╕ господарники, ╖хн╕ станиц╕ впорядкован╕, поля доглянут╕, врожа╖ висок╕. Донськ╕ ж козаки не вм╕ли господарювати, врожа╖ збирали низьк╕ ╕ пост╕йно намагалися здати землю в оренду кубанцям, аби бути з хл╕бом.
Село було завжди тим джерелом, котре живило промислов╕ центри продуктами харчування, сировиною, робочою силою, взам╕н одержуючи засоби виробництва та промислову продукц╕ю. У тяжк╕й економ╕чн╕й ситуац╕╖ село, як йому не важко, продовжу╓ виконувати сво╖ обов’язки перед м╕стом, а ось промисловц╕ спасували. Селяни як н╕хто знають, що лише праця створю╓ багатство, а тому не страйкують… Бездумне страйкування забрало багато сил ╕ натягло велико╖ б╕дност╕ для вс╕х. Серед шахтар╕в, на жаль, не виявилося тих, хто б зам╕сть страйк╕в орган╕зував прям╕ зв’язки з селом.
Тут доречно згадати пер╕од Гуляйполя, коли батько, або Нестор Махно, як справжн╕й пров╕дник народних мас, налагоджував прям╕ зв’язки з промислов╕стю, посилаючи до Москви вагони пшениц╕, а зв╕дти одержував мануфактуру та промислов╕ вироби. Так то ж був час справжньо╖ розрухи. Робилося те без посередник╕в-спекулянт╕в, котр╕ тепер жир╕ють на б╕дах як села, так ╕ м╕ста.
Кр╕м усього, селяни — це л╕кар╕ нац╕╖. Вони виробляють св╕жу та як╕сну продукц╕ю, яку не зр╕вняти ╕з занудно розрекламованою заморською принадн╕стю. Адже завезен╕ здалеку продукти не в╕дпов╕дають б╕ополю м╕сцевост╕, в як╕й ╖х вживають, що призводить до захворювань ╕ нав╕ть фатальних насл╕дк╕в. Нас же заполонила брудна хвиля ╕ноземно╖ отрути у красив╕й упаковц╕.
Укра╖нц╕ — народ хл╕боробський. С╕льськ╕ люди завжди мудр╕, бо в╕д земл╕ черпають силу ╕ розум. У сел╕ краще, н╕ж у м╕ст╕, збер╕гаються культура, духовн╕сть, звича╖, мова. За добр╕ людськ╕ справи природа в╕ддячу╓ добром ╕ здоров’ям.
Селянина треба поважати як найчесн╕шого та найблагородн╕шого труд╕вника. Бо в╕н не може не працювати, в╕н не вм╕╓ обдурювати, в╕н не здатний хитрувати. В╕н ум╕╓ т╕льки творити. Творити достаток, творити красу. В╕н до цього прагне, де б не був, де б не жив.
Кому доводилося перетинати Касп╕йське море поромом, тим, мабуть, впадала в око пустеля навколо Красноводська з неприв╕тними будинками м╕ста, що печуться на сонц╕... ╤ ось, як мен╕ довелося побачити, на одн╕й ╕з вулиць на околиц╕ немов ожива╓ з казки б╕ла хатинка, а б╕ля не╖ — мальви, настурц╕╖, жоржини, айстри та чорнобривц╕. Ну, справжня казкова оаза. До щему при╓мно ╕ рад╕сно ста╓ за сво╖х земляк╕в, як╕ ╕ в пустел╕ вм╕ють творити красу, в╕дриваючи в╕д себе заради цього найдорожче, що ╓ тут, — краплини вологи, щоб дати життя рослинам.
Тому й в╕риться в нашого селянина, в його вм╕ння працювати б╕ля земл╕, в його пом╕ркован╕сть. В╕риться, що нове покол╕ння селян стане г╕дним продовжувачем справ тих, кого тотально винищував комун╕зм, — хазяйновитих землероб╕в, в╕д невтомного одноос╕бника до мудрого кер╕вника господарства. В╕риться, що б╕дувати селянинов╕ залишилось недовго.

Михайло КУРДЮК,
академ╕к Укра╖нсько╖ м╕жнародно╖ академ╕╖ ориг╕нальних ╕дей
м. Тростянець, Черн╕г╕вська обл.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 27.12.2013 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12742

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков