"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема "Душі криниця"
#46 за 15.11.2013
ЧИТАЙМО ╤ ПЕРЕЧИТУЙМО КОБЗАРЯ!
Коли б якась добра людина, сповнена бажання стати ще кращою людиною, звернулася до мене з проханням: «Як╕ три-чотири книги б╕лорусько╖ поез╕╖ ви порадите мен╕ перш за все прочитати?» — я, не задумуючись, в╕дпов╕в би: «Читайте «Шляхом життя» ╕ «Спадщину» Купали, «Нову землю» Коласа, «В╕нок» Богдановича, «Материнський дар» Гаруна… Читайте ╕ перечитуйте! Це велик╕ художн╕ в╕дкриття нац╕онального ген╕я, неперевершене уособлення творчого духу народу на перелом╕ його ╕сторично╖ дол╕… Окр╕м названих, — сказав би я добр╕й людин╕, — обов’язково — чу╓те? — обов’язково! — читайте ╕ перечитуйте сьогодн╕ поез╕ю Кобзаря…». «Кобзаря? — почую я у в╕дпов╕дь здивування. — Але х╕ба Кобзар… належить до б╕лорусько╖ л╕тератури?..». «Кобзар, — в╕дпов╕м я, — найб╕льший з великих син╕в укра╖нського народу, найген╕альн╕ший з ус╕х народних поет╕в, яких подарувало св╕тов╕ слов’янство. Адже ж в╕н — безсмертний поет Укра╖ни, найвеличн╕ша й найяскрав╕ша з╕рка на ╖╖ поетичному небосхил╕. Але належить в╕н ус╕м — усьому людству, в тому числ╕ — ╕ нам, б╕лорусам. Читайте його, будь ласка. Читайте ╕ перечитуйте!..». Таку дав би я пораду добр╕й людин╕. ╤ коли б розговорилися — напевно, пояснив би, чому. Чому особливо важливо звернутися в наш╕ дн╕ до поез╕╖ великого Кобзаря. Тому, що його слово — в╕чно живе. Слово, народжене у великому, людяному, чесному серц╕. У серц╕, тисяч╕ раз╕в зраненому кривдами, яких в╕н зазнав сам ╕ його знедолений народ, у серц╕, до краю збол╕л╕м в╕д страждань ╕ горя, змордован╕м ╕ розбит╕м у безконечних по╓динках з неправдою ╕ несправедлив╕стю, з усякою мерзотн╕стю ╕ вульгарн╕стю. Погорта╓мо його щоденник — цей р╕дк╕сно╖ зображувально╖ сили людський документ. «Десять рок╕в невол╕, друже м╕й ╓диний, скал╕чили, вбили ╕ в╕ру мою, ╕ над╕ю… Десять рок╕в! Вимовити страшно! А витерп╕ти!..» Це — про себе, про свою власну долю, — долю великого святомученика Х╤Х стол╕ття. Та незр╕внянно б╕льше в╕н говорить про муки-страждання безправних ╕ знедолених брат╕в сво╖х, про горе-недолю пригн╕ченого, змученого народу. «Друз╕ мо╖, щир╕ мо╖! Пиш╕ть, подайте голос за цю б╕дну, брудну, опаскуджену чернь! За цього зневаженого безсловесного смерда!» Такий страшний сво╓ю правдив╕стю голос, такий крик болю, крик на всю Батьк╕вщину ╕ на весь б╕лий св╕т рвався ╕ з його кожного поетичного рядка. Долучення до поез╕╖ Кобзаря — це долучення до в╕чного духу боротьби проти гн╕ту ╕ гнобител╕в, проти деспотизму ╕ тиран╕╖.
...Добра не жди, Не жди спод╕вано╖ вол╕ — Вона заснула: цар Микола ╥╖ приспав. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить, Та добре вигострить сокиру, Та й заходиться вже будить!..
Так, це в╕н, Кобзар — у сво╖й, можливо, найнеповторн╕ш╕й, найхарактерн╕ш╕й ╕постас╕. Один з найн╕жн╕ших у св╕тов╕й л╕тератур╕ поет╕в, в╕н був ╕ одним з найбезстрашн╕ших в ╕стор╕╖ людства борц╕в проти тиран╕╖, ╕ одним з найнещадн╕ших моральних судд╕в, — коли треба було вершити справедливий суд над злом. Долучення до поез╕╖ Кобзаря — це долучення до т╕╓╖ внутр╕шньо╖ свободи, без яко╖ поез╕╖ — в прямому сенс╕ слова — не бува╓; долучення до свободи безоглядно╖, беззастережно╖ ╕ не перестраховано╖; долучення до см╕ливост╕ ╕ мужност╕ говорити правду. Саме про це ╕ т╕льки про це просить свою «долю-порадоньку» музу поет:
Моя порадонько святая! Моя ти доле молодая! Не покидай мене. Вноч╕, ╤ вдень, ╕ ввечер╕, ╕ рано Витай зо мною ╕ учи, Учи неможними устами Сказати правду.
Долучення до поез╕╖ Кобзаря — це долучення до велико╖, безмежно╖ ╕ непереможно╖ любов╕ ╕ до тако╖ ж безмежно╖, нищ╕вно╖ зневаги. Любов’ю була його р╕дна мати Укра╖на, ╖╖ геро╖чне минуле, ╖╖ добр╕, прост╕ люди, ╖╖ чудов╕ кра╓види ╕ чар╕вн╕ п╕сн╕… А зневагу пробуджували в ньому «юродив╕ д╕ти» Батьк╕вщини — безвольн╕ ╕ пок╕рлив╕, позбавлен╕ почуття людсько╖ ╕ нац╕онально╖ г╕дност╕, христопродавц╕.
Люде, люде! За шмат гнило╖ ковбаси У вас хоч мат╕р попроси, То оддасте.
Долучення до поез╕╖ Кобзаря — це долучення до високо╖, одв╕чно╖ ╕ невмирущо╖ мр╕╖ людей про щастя, про мир ╕ злагоду, про братолюбство на планет╕. У в╕рш╕ «Молитва» великий поет-гуман╕ст зверта╓ться до Всевишнього з таким проханням:
Злоначинающих спини, У пута кут╕╖ не куй, В склепи глибок╕ не муруй. А доброзиждущим рукам ╤ покажи, ╕ поможи, Святую силу ниспошли. А чистих серцем? Коло ╖х Постави ангели сво╖ ╤ чистоту ╖х соблюди. А вс╕м нам вкуп╕ на земл╕ ╢диномисл╕╓ подай ╤ братолюб╕╓ пошли.
Братолюбство — ось про що його ╕ перша, й остання думка, його ╕ перший, ╕ останн╕й клоп╕т! Люди приходять на св╕т, щоб жити братами, по-братськи, ╕ трич╕ прокляття тим, хто ╖х робить ворогами!.. Долучення до поез╕╖ Кобзаря — це долучення до великих, найплодотворн╕ших, найжитт╓здатн╕ших ╕ житт╓дайних традиц╕й в╕тчизняно╖ л╕тератури, в основ╕ яких — правдив╕сть, народн╕сть, демократизм. Долучення до поез╕╖ Кобзаря — це долучення… Але — спин╕мося! Х╕ба можливо перел╕чити або про╕люструвати все, чим жило серце такого поета, що ув╕брало ╕ та╖ть в соб╕ його слово? Той, хто поставив би перед собою таку мету, — поставив би перед собою завдання непосильне. А головне — нав╕що робити це за читача? Нехай читач сам в╕зьме з полиц╕ книгу ╕ сво╓ в╕дкриття Кобзаря почне самост╕йно. В╕дкриття, в якого ╓ початок, але н╕коли — ск╕льки не читай ╕ не перечитуй — не буде к╕нця.
Н╕л Г╤ЛЕВИЧ, лауреат Державно╖ прем╕╖ Б╕лорус╕ ╕мен╕ Янки Купали
Переклад з б╕лорусько╖ Данила КОНОНЕНКА
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12551
|