Версiя для друку Обговорити в форумi

Криваві уроки історії...

(Закінчення. Поч. у № 45)

…Член військової ради генерал М. Рузський (1854-1918) приніс царю доповідь про обстановку в країні з порадою відмовитись від влади. Микола ІІ спокійно вислухав і сказав, що не заперечує проти прийнятого рішення, але хотів би дізнатися думку генералів. Через півтори-дві години всі вони, включаючи начальника штабу Ставки генерала М. Алексєєва (1857-1918), який з березня до травня 1917 року був верховним головнокомандувачем, а в громадянську війну очолив білий рух, дали позитивну відповідь на відмову від престолу. І коли до «помазаника» прийшли представники Думи, їм не довелося переконувати царя. Він зняв з себе повноваження так само спокійно, безтурботно, як і прийняв їх.
Одним розчерком пера Микола ІІ відразу усунув двох Романових – себе і свого сина цесаревича Олексія. Тим самим підписав собі і родині смертний вирок. Водночас і вирок династії та Російській імперії. З тієї миті відкрився шлях на Голгофу, кінець був передбачуваний. Самодержець «всея Руси» миттєво перетворився в громадянина Романова, полковника, «Ніколашку», «Миколу Кривавого», який і потрапив під домашній арешт.
Самодержавство можна було б утримати. Микола ІІ зрікся престолу на користь брата Михайла Олександровича (1878-1918). Але той, генерал-лейтенант (з 1916 р.), великий князь не прийняв корону Російської імперії, тобто відмовився від абсолютної влади, тим самим також виніс собі смертний вирок. У лютому 1918 року його заарештували в Гатчині, вивезли в глибинку Росії – Перм і згодом розстріляли9. Через декілька днів зі Ставки Микола ІІ повернувся у свій палац в Горках. Дружина Олександра Федорівна з криком кинулась зустрічати його. Усамітнившись у дитячій кімнаті, вони впали одне одному в обійми. Сили покинули колишнього царя-батюшку. Схиливши голову на груди дружини, він заплакав, як дитя.
Падіння династії відбулося тихо, безкровно, без єдиного пострілу. Великий цар не чіплявся за владу, хоча повинен був тримати її в залізних руках. «На все воля Божья», — любив повторювати він. Свою роль в історії і своє значення в управлінні імперією Микола ІІ так і не зрозумів. Тому що не мав сили волі, необхідної для правителя державного рангу.
Таким чином, на початку 1917 року влада в Росії «валялася під ногами», і більшовики не забарилися її підняти.

Сатанізм – проти «Божьей воли»

Через чотири місяці В. І. Ленін з войовничим більшовицьким орденом спішить із Німеччини в Росію. Відразу презентує програму захоплення влади, яка ввійшла в історію під назвою «квітневі тези». У них «вождь» вигукне: «Вся власть Советам!». І більшості це прийшлося до душі. Незважаючи на те, що на першому з’їзді Рад у червні 1917 року за Леніна стояло лише 10 відсотків, він сміливо заявить: для взяття влади «Есть такая партия!».
Як щодо союзників, яких Росія виручала у війні і несла основний тягар кривавої м’ясорубки? І Англія, і Франція відмовили в притулку царської сім’ї. Їхні керманичі боялися народного гніву і революції у своїх країнах, кинули царя з сім’єю напризволяще. Ніхто з друзів і фаворитів царя не зробив рішучих кроків для його звільнення, хоча Микола ІІ заслуговував подяки за добро. Це пізніше білий рух намагався об’єднатися і визволити приречене.
Англійський політик і державний діяч У. Л. Черчіль (1874-1965) вважав, що «в России до февраля 1917 года был только один по-настоящему выдающийся государственный деятель, работавший на победу в войне и процветание страны, — это император Николай ІІ. Но он был просто предан…»10.
В ніч з 16 на 17 липня 1918 року в підвальному приміщенні Іпатіївського будинку в Єкатеринбурзі здійснено жахливу акцію. Вночі туди прибув загін латишів, вірний наказам більшовиків. Царя і сім’ю – Олександру Федорівну, дітей – сина Олексія, дочок Ольгу, Марію, Тетяну та Анастасію, служницю запросили спуститися в підвал нібито для фотозйомок перед евакуацією з міста.
У приміщенні завдовжки 8 і завширшки 6 аршинів жертви відчули запах смерті. До царя підійшов Яків Юровський (Янкель Хаїмович) – член Уральської ради і холодно сказав: «Ваши родные хотели вас спасти, но это им не удалось. Мы вас сейчас убьем». Цар не встиг відповісти і лише прошепотів: «Что? Что?». В цю мить 12 револьверів вистрілили майже одночасно. Потім постріли лунали один за одним. Жертви попадали. Цесаревич Олексій — на останньому подиху, молодша княжна – ще жива. Юровський кількома пострілами револьвера добив цесаревича. Кати штиками прикінчили Анастасію Миколаївну, яка кричала і відбивалася11. (Батальйон білогвардійських добровольців на рятунок царя запізнився на сім днів)12.
Найдовше страждала в цьому кошмарі служниця-фрейліна, яка завжди супроводжувала родину. По ній стріляли, її кололи штиками, проте вона, як поранена левиця в агонії, кидалася з кутка в куток, шукаючи порятунку. Його не було, безжалісні хижаки загнали жертву в клітку. І лише коли вона впала на долівку, хлюпаючись у крові, нещасну кати добивали прикладами. Пізніше виявилося, що в неї був корсет із зашитими золотими монетами та діамантами, що слугувало жінці бронежилетом.
Коли все стихло, Юровський, Войков і двоє латишів оглянули розстріляних, випустивши в них ще по декілька куль і пронизавши штиками. Войков розповідав, що це була страшна картина. Трупи лежали на підлозі в жахливих позах, зі спотвореними жахом обличчями. Підлога стала слизькою від крові. Спокійним був лише кат Юровський. Він холоднокровно оглядав трупи, знімаючи з них коштовності13. Статки царської родини станом на 1914 рік складали 30 млрд. доларів США. Все перейшло до більшовиків. Особливо збагатився Яків Свердлов. Про мішки з награбованими ним коштовностями, випадково знайденими в партсховищах, стало відомо в період горбачовської гласності.
Не буду переповідати в деталях, як більшовицькі бузувіри знищували і приховували сліди свого злочину, як за містом у кислоті, бензині та вапні спотворювали бездиханні тіла. Нині є чимало публікацій на цю тему.
Більшість дослідників звертає увагу на такий факт у цій трагічній історії. Напередодні вбивства царської родини з Москви в окремому поїзді, що складався з одного вагона, прибув чоловік із зовнішністю раввіна з чорною, як смола, бородою. Чи не він залишив напис на стіні приміщення, де проходило вбивство?
«Волтасар был этой ночью убит своими слугами» (З поеми Гейне).
Тими ж чорнилами викарбувано і якісь знаки, котрі розшифрували вчені так: «Здесь, по приказанию темных сил, царь был принесен в жертву для разрушения государства. О сем возвещаются все народы»14.
Ритуальне вбивство царя і його родини здійснене темними силами, які свідомо обрали шлях, про який Господь сказав: «Ваш отец дьявол, и вы хотите исполнять похоти отца вашего. Он был человекоубийца от начала и не устоял в истине, ибо нет в нем истины. Тогда говорит он ложь, говорит свое, ибо он лжец и отец лжи»15.
За 150 кілометрів північніше Єкатеринбурга, в Алапаєвську, на околиці міста більшовики утримували інших членів родини Романових. Серед них – сини великого князя Костянтина — Іоанн та Ігор, великий князь Сергій Михайлович, 18-літній Володимир Палей, велика княгиня Єлизавета Федорівна, рідна сестра колишньої цариці. Всіх їх в ніч з 17 на 18 червня 1918 року вивезли за місто. Пострілом у голову вбито Сергія Михайловича. Решту прикінчили прикладами гвинтівок і повкидали у шахту «Нижняя Селимская», що за 12 кілометрів від Алапаєвська. Це варварство подали громадськості країн світу, як втечу16.
Чи могли здійснити таку жахливу, жорстоку акцію місцеві більшовики, зокрема Уральської ради, без згоди і вказівки зверху, як це намагалися показати верховоди режиму? Однозначно: ні!
Рішення про розстріл сім’ї Романових оформлено в стінах Єкатеринбурзької ради, але за наказом з Москви. З цього приводу Л. Троцький писав у «Щоденнику»: «Я прибыл в Москву с фронта после падения Екатеринбурга. Разговаривая со Свердловым, я спросил:
— А где царь?
– Конечно, — ответил он, — расстреляли.
— А где семья?
– И семья с ним.
— Все? – спросил я.
— Все! – ответил Свердлов.
— А что? – он ждал моей реакции. Я ничего не ответил.
— А кто решал? – спросил я.
— Мы здесь решали. Ильич считал, что нельзя оставлять нам их живого знамени, особенно в нынешних трудных условиях».
Коментуючи ці рішення, Троцький далі пише: «По существу, решение было не только целесообразным, но и необходимым…».
Безперечно, Ленін був не тільки ідейним натхненником, а й таємним організатором розстрілу, вказівним перстом жахливого вбивства царської родини, тобто замовником злочину № 1 ХХ століття. Головними виконавцями стали: Свердлов (Янкель Гаухман) – голова ВЦВК, Шая Голощекін (Фарам Ісаак) – член президії Уральської ради, Бєлобородов (Янкель Вайсбарт) – голова Уральської ради, Яків Юровський (Янкель Хаїмович) – член Уральської ради, головний вбивця царської родини, Войков* (Вайнер Пинхус) – комісар продовольства Уральської ради, Сафаров – заступник Янкеля Вайсбарта, колишній пасажир «запломбованого» вагона17.

«І тайне – стане явним…»

В історії СРСР та КПРС цей факт ретельно прихований. Лише за правління М. Горбачова, а потім після розвалу «імперії зла» став доступним для істориків. Російські краєзнавці, пошуковці встановили маршрути Голгофи та відшукали останки царської сім’ї, ідентифікували їх та урочисто перепоховали, з участю церковних ієрархів та найвищих представників влади. Президент Росії Дмитро Медведєв, відвідавши музей жертв ГУЛАГу в Магадані у 2008 році, підтримав реабілітацію царської родини, зазначивши, що негативно ставиться до комуністичної Росії18.
Написавши цей розділ, міг би поставити сумну крапку. Та для більшої переконливості «Хто є хто?» у світовій історії звернемося до методу порівняльності, який допомагає пізнати істину.
Так-от, варто пригадати визвольну революцію українського народу проти польських поневолювачів у ХVІІ столітті під проводом Богдана Хмельницького. Боротьба українців за свободу і незалежність точилася протягом століть, жорстока й люта. Такі поняття, як жалість, лояльність, миролюбність вітрами безконечних повстань і війн розвіювались, зникали з сердець і душ. Вибору не було, а лише: хто – кого? Польська шляхта ненавиділа українців, вважаючи їх холопами, бидлом, а ті озброювались, організовувались у загони і під керівництвом своїх отаманів відповідали руйнівними, безкомпромісними повстаннями. До 1648 року їх вдавалося жорстоко придушувати. Але Богдан Хмельницький зумів об’єднати розрізнені загони під визвольні знамена. Ряд переможних битв під Зборовом, Жовтими Водами і Пилявцями принесли йому славу. Та ще більше визнання здобув не як полководець чи державотворець і дипломат, а як гуманіст. В одній із битв у полон до козаків потрапляє король. Дізнавшись про це, Хмельницький вирушив на зустріч з ним. Не велів привести короля як полоненого і проводити ритуал принижень переможеного, а сам з’явився перед ним. Підійшов до короля не як володар, що міг вчинити з ним будь-що, а як до глави держави, дотримавши процедуру спілкування з Величністю. Поговоривши з ним як рівня з рівнею, відпустив з миром.
Історики потім напишуть, що це була одна із стратегічних помилок Хмельницького. Але з іншого боку, незважаючи на те, що обидва правителі стояли по різні сторони «барикад», а їхні країни перебували у стані війни, гетьман України Богдан Хмельницький показав світу, що українці — не варвари, не кровожерний народ, як це намагалися зобразити пихаті сусіди-загарбники. Вони – Лицарі Світла, гуманісти.
Два приклади зі світової історії. Два погляди. Дві сили у Всесвіті. Одна — Біла, а друга — Темна…
Місто Єкатеринбург 14 листопада 1924 року більшовики перейменували у Свердловськ на честь Якова Свердлова (1885-1919) — секретаря ЦК партії, голови ВЦВК. Будучи в Москві, він керував операцією щодо фізичного знищення сім’ї Романових. «Дом особого назначения» (відомий у народі як Іпатіївський будинок) 1977 року брежнєвці знесли, щоб не привертати уваги зацікавлених до правдивої історії. Тобто, правляча КПРС, вірна спадкоємниця партії більшовиків, намагалася приховати від громадськості правду про загибель царської сім’ї. Керівник цього жорстокого теракту Я. Свердлов пережив жертву (царя) всього на шість місяців: був убитий московським робітником19. Яків Юровський (1978-1938), головний розстрільник царської сім’ї, працював у Московському ЧК. Тим же ЧК репресований і в 1938 році розстріляний.
Після розпаду «імперії зла» — СРСР місту Свердловську повернуто історичну назву — Єкатеринбург. На місці трагічної загибелі царської сім’ї встановлено пам’ятний хрест, до підніжжя приносять квіти. На Ваганьківському цвинтарі у Москві встановлено хрест на честь Романових. Сім’я Миколи ІІ канонізована російською православною церквою.
Справедливість перемогла? Ні. Лише деякі вчинки партії більшовиків засуджені. Ні її вождь та натхненник терору – Ленін, ні його ідеологія не поставлені поза законом. В серці Росії – столиці Москві донині покоїться мумія злочинця Леніна, і чимало нащадків поклоняються їй. Привид «…бродить по Європі, привид комунізму…». Чого ще чекати?

Олександр СЕРЕДЮК,
доктор філософії, письменник
м. Луцьк

*Войков В. – колишній пасажир «запломбованого вагона». За цю операцію (злочин) його призначили послом у Варшаві. Донині одна із станцій метро у Москві носить ім’я царевбивці – Войкова.

ЛІТЕРАТУРА
9. Рог Е. Ошибка императора. «Личности», № 4, 2007. – С. 22.
10. Там само. – С. 18.
11. Вильтон Р. Последние дни Романовых.
12. ТК «Тоніс». 19.12.2008. 20.00.
13. Беседовский Г. На пути к Термидору.
14. Вильтон Р. Вказ. праця.
15. Библия. Ин. 8. 44 с.
16. Истоки зла (тайна коммунизма). – Минск, 2002. — С. 67.
17. Мирек А. Красный мираж.
18. «Комментарии», 5. 12. 2008. – С. 29.
19. Рог Е. Вказ. праця. – С. 21.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема ""Білі плями" історії"