Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 15.11.2013
ВОГОНЬ ДУШ╤, ЩО ОЖИВЛЯ╢ КАМ╤НЬ

╤нод╕ руки — дуже важливий елемент у характеристиц╕ людини. Недарма ж кримський художник ╕ скульптор Йосип Йосипович Марчинський, зображуючи свого дядька й учителя, теж Йосипа ╕ теж художника, багатор╕чного голову Льв╕всько╖ сп╕лки, окр╕м погруддя, показав ще й його натруджен╕ руки. А я дивлюся на руки самого Йосипа Йосиповича — по них нелегко здогадатися, що це людина мистецтва, бо в уявленн╕ б╕льшост╕ така мусила б мати витончен╕ доглянут╕ пальц╕ скрипаля, що ╓ н╕бито продовженням смичка, який «д╕ста╓» ╕з мертво╖ дерев’яно╖ скрипки чар╕вн╕ звуки. Та Йосип Марчинський п╕дкоря╓ по-справжньому чолов╕чу справу, бо тесати кам╕ння ╕ вдихати в нього життя — це не грати на музичних ╕нструментах ╕ не вишивати б╕сером. Тож руки у скульптора пост╕йно травмован╕, з клаптиками лейкопластиря, сильн╕ руки сильно╖ людини.
А ще я звертаю увагу на обручку, що на прав╕й руц╕, бо знаю, на початку року Йосип Йосипович зазнав непоправно╖ втрати ╕ мав би перевдягнути обручку на л╕ву. Та нав╕ть смерть не роз╕рвала т╕ узи, як╕ понад 35 рок╕в тому зв’язали його з пан╕ Наталею, теж художницею, з якою вони познайомилися ще в студентськ╕ роки, коли навчалися у Льв╕вському ╕нститут╕ декоративно-прикладного мистецтва (нин╕ Академ╕я мистецтв).
А я познайомилася з родиною Марчинських понад десять рок╕в тому, була у них вдома, та це виявився швидше д╕м-музей, н╕ж квартира, бо г╕сть одразу ж опинявся у солодкому полон╕ прекрасного. Пан╕ Наталя надавала перевагу витинанкам ╕ малювала кв╕ти. Вона й сама чимось нагадувала кв╕тку. Але це була не яскрава ╕ пишна троянда, швидше, «та кв╕тка запашна, чаклунка чар╕вна», з якою пор╕вню╓ закоханий втрачену д╕вчину у п╕сн╕. Ми й пот╕м з Наталею Марчинською не раз перетиналися — вона готувала для газети матер╕али про под╕╖ у Кримському в╕дд╕ленн╕ Сп╕лки художник╕в Укра╖ни, де працювала в╕дпов╕дальним секретарем. Мене вражали ╖╖ внутр╕шня ╕нтел╕гентн╕сть, розважлив╕сть та з╕бран╕сть. Такою була ╕ в побут╕, ╕накше б з чолов╕ком, емоц╕йним, запальним, не склалися гармон╕йн╕ стосунки, навряд чи виховали б ╕ такого сина: Антон — нин╕ науковець м╕жнародного р╕вня, доктор ф╕лософ╕╖, ма╓ таку ж саму титуловану дружину, обо╓ волод╕ють к╕лькома мовами, а мешкають у Варшав╕. Коли я гостювала у Марчинських, Антон з Юлею т╕льки зустр╕чалися, вони були зовс╕м юними, ╕ я бачила, як вони прощалися, бо с╕дала з Юлею в один автобус. То була зворушлива сцена, вони нагадували Ромео ╕ Джуль╓тту.
╤ ось тепер живе Йосип Йосипович один, зав╕в соб╕ кицьку, нещадно завантажився роботою, а душа — вона ще в минулому, яке залишило п╕сля себе не лише нестерпний б╕ль ╕ смуток, але й борги, бо хвороба сьогодн╕, нав╕ть ось така, безнад╕йна, для багатьох ╓ чудовою нагодою набити соб╕ гаманець.
Це в пам’ять кохано╖ дружини Йосипа Марчинського незабаром буде встановлено скульптуру його роботи у Запор╕жж╕ б╕ля Палацу урочистих церемон╕й, де Йосип ╕ Наталя обм╕нялися колись обручками. Д╕знавшись, що у Запор╕жж╕, де жила вона в юност╕, проводитиметься конкурс на тему «Обереги Запор╕жжя», Йосип Йосипович, не вагаючись, взяв у ньому участь. То була можлив╕сть не лише позмагатися за перше м╕сце та грошову стипенд╕ю ╕ продемонструвати свою зр╕лу творч╕сть, але й хоч ненадовго повернутися в минуле, ще н╕чим не затьмарене, побродити м╕стом, яке бачило ╖х молодими.
Зах╕д тривав три тижн╕ ╕ в╕дбувався на остров╕ Хортиця. Учасник╕в було семеро. А перем╕г Йосип Марчинський, виготовлена яким скульптурна композиц╕я називалася «Ск╕фська с╕м’я». Переможцю запропонували самому обрати для не╖ м╕сце, ╕ обрав в╕н площу б╕ля Палацу урочистих под╕й. Адже там народжуються с╕м’╖, там народилася ╕ родина Марчинських, ╕ його скульптура ма╓ бути пам’ятником ╖хньому щасливому шлюбу. А стоятимуть ск╕фська баба ╕ ╖╖ чолов╕к-во╖н на рукотворному курган╕ — аби краще передавався аромат прадавн╕х час╕в.
Сам Йосип Йосипович родом ╕з Житомирщини, ╕з села Грубське, де жив ╕ навчався у школ╕, аж доки не забрав його улюблений дядько Йосип Антонович Садовський до Львова. Перш╕ сво╖ художн╕ роботи хлопчина лишав на св╕жопоб╕лен╕й печ╕, вже пот╕м дядько почав привозити йому фарби ╕ пап╕р. Оселю щедро прикрашали дядьков╕ художн╕ полотна — здеб╕льшого коп╕╖ в╕домих картин, тож хот╕лося ╕ самому власноруч зробити щось под╕бне.
Склавши ╕спити до художнього училища, юнак обрав факультет художньо╖ обробки металу. Спочатку спец╕альн╕ предмети п╕дкорялися йому неохоче, адже був самоучкою, але завдяки сп╕лкуванню з дядьком Йосипом та робот╕ в його художн╕й майстерн╕ хлопець незабаром вже вирвався уперед. Згодом, п╕сля служби в арм╕╖ був ╤нститут декоративно-прикладного мистецтва, який теж зак╕нчив з в╕дзнакою. Та викладати у тому ж ╕нститут╕, як йому запропонували, в╕н не став — на той час в його житт╕ вже з’явилася Наталя, яка мала проблеми з╕ здоров’ям ╕ потребувала кримського кл╕мату.
Тож викладав у Севастопол╕, в ф╕л╕╖ Льв╕всько╖ академ╕╖ мистецтв, в одн╕й ╕з с╕мферопольських г╕мназ╕й, працював у С╕мферопольському державному медичному ун╕верситет╕, але педагог╕чний процес вабив Йосипа Йосиповича не дуже — жив в╕н повним життям, лише в╕ддаючись власн╕й творчост╕. Першою його нерядовою монументальною роботою став багатометровий дорожн╕й знак на в’╖зд╕ до Бахчисарая, прикрашений ф╕гурою ж╕нки та кошиками з виноградом. Сьогодн╕ в╕д цього знаку, окр╕м слова «Бахчисарай», мало що лишилося. ╤ хоча в╕н вже ╓ в╕зит╕вкою нашого рег╕ону, що не байдужий туристам, на його в╕дновлення не знаходиться кошт╕в. Непросто було врятувати ╕ нап╕взасипану землею скульптурну композиц╕ю, присвячену прац╕вникам машинобуд╕вного заводу, що пройшли через фронти Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни. На м╕сц╕ заводу сьогодн╕ — площа. Так само могли «закатати в асфальт» ╕ славу, ╕ пам’ять, як╕ символ╕зувала праця скульптора.
Розпитую у Йосипа Йосиповича про його роботи останнього пер╕оду та заходи, де в╕н побував, бо про те, що було зроблено ним ран╕ше, «Кримська св╕тлиця», хоч ╕ давно, але таки пов╕домляла. В╕н пригадав про виставку-конкурс у Дан╕╖, про надан╕ ним три проекти пам’ятника жертвам Голодомору, який мав бути встановлений в Америц╕. Брав участь ╕ в проектуванн╕ пам’ятника загиблим в роки Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни у концтабор╕ на м╕сц╕ радгоспу «Красного», де в шести двадцятиметрових колодязях — останки наших закатованих земляк╕в, всього 20 тисяч мирних громадян. Та чи вдасться з╕брати на цей мемор╕ал достатньо кошт╕в ╕ в╕дкрити його хоча б не до запланованого 2015–го, а до 2020 року? Упира╓ться у ф╕нансове питання ╕ мр╕я владики Лазаря спорудити прикрашен╕ скульптурою та ╕ншими коштовними декоративними елементами тро╓ дверей у храм╕ Олександра Невського, який теж загрожу╓ стати довгобудом, оск╕льки бажане не зб╕га╓ться з реальн╕стю.
Людина глибоко в╕руюча, в роду яко╖ були духовн╕ особи, Йосип Марчинський у сво╖й творчост╕ звертався також до рел╕г╕йних тем, зокрема, створив неперевершену ╕кону святого Луки в техн╕ц╕ гальванопластики, але знайшла вона сво╓ м╕сце далеко в╕д Криму — тут не змогли нав╕ть частково оплатити працю ╕ матер╕али. А ось в храм╕ УПЦ Ки╖вського патр╕архату м. С╕мферополя, де Йосип Марчинський бува╓ чи не щонед╕л╕, ознайомитися з його творч╕стю можна — це в╕втар, створений для храму Пресвято╖ Богородиц╕.
Йосип Марчинський — заслужений художник АРК, нагороджений почесними прем╕ями автоном╕╖, людина, яка прагне прикрашати кримську землю, що за ц╕ роки теж стала для нього р╕дною. З р╕зними ╕н╕ц╕ативами йому доводилося бувати чи не в ус╕х с╕мферопольських мер╕в, одного ╕з них ми в╕дв╕дали нав╕ть разом — «Кримська св╕тлиця» намагалася вт╕лити в життя проект, пов’язаний з творч╕стю Марчинського (про все це ми свого часу розпов╕дали). З деким ╕з градоначальник╕в художник нав╕ть товаришував, а ось пробитися до тепер╕шнього м╕ського голови пана Аг╓╓ва йому не п╕д силу. То невже дбати про м╕сто — це насамперед вирубувати дерева в його центр╕, не у кращий б╕к зм╕нюючи при цьому його обличчя, як це робиться нин╕?
Але ╓ у Йосипа Марчинського ╕ найр╕дн╕ша батьк╕вщина — це Житомирщина, де мешка╓ його мати, яка допомогла йому пережити найтяжч╕, найчорн╕ш╕ дн╕. Бачу ╖╖ на фотограф╕╖ в оточенн╕ кв╕т╕в. Де ж╕нки — там ╕ кв╕ти як символ краси ╕ в╕чного в╕дродження.
Вт╕м, маю ╕ власну улюблену фотограф╕ю, пов’язану з давн╕м в╕зитом до Марчинських. На н╕й я пригортаюся до маленького левенятка роботи рук Йосипа Йосиповича. Дивувалася тод╕, дивуюся ╕ сьогодн╕, як можна вдихнути в кам’яну чи г╕псову скульптуру життя, аби виникала потреба говорити про настр╕й, характер, емоц╕╖, пов’язан╕ з цим об’╓ктом, основою для якого ╓ абсолютно емоц╕йно невиразний матер╕ал? Але я в╕дчуваю, що левенятко це — сонне лаг╕дне ╕ безневинне. А дивлячись на автопортрет скульптора, бачу вираз його глиняних очей, зовс╕м такий, як у мого сп╕врозмовника. Думаю, людин╕ з нижчим градусом емоц╕й под╕бне не вдалося б. Наша з левенятком фотограф╕я вже понад десять рок╕в лежить в мо╓му робочому зошит╕ (а використала ╖х безл╕ч). З того часу я встигла з╕старитися ╕ зовс╕м розчаруватися у житт╕, а воно аж н╕як не зм╕нилося, бо ув╕чнило в соб╕ неповторну мить творчого натхнення щедрого на почуття художника.

Тамара СОЛОВЕЙ

ОФОРМИТИ ПЕРЕДПЛАТУ на всеукра╖нську загальнопол╕тичну ╕ л╕тературно-художню газету «Кримська св╕тлиця» та ╕нш╕ культуролог╕чн╕ видання ДП «Нац╕ональне газетно-журнальне видавництво» (газету «Культура ╕ життя», журнали «Укра╖нська культура», «Укра╖нський театр», «Театрально-концертний Ки╖в», «Музика», «Пам’ятки Укра╖ни: ╕стор╕я та культура») можна в будь-якому поштовому в╕дд╕ленн╕ зв’язку Укра╖ни. У кра╖нах далекого заруб╕жжя оформити передплату на ц╕ видання можна через сайт www.presa.ua на стор╕нц╕ «Передплата On-Line». Передплатити та придбати окрем╕ прим╕рники видань в електронн╕й верс╕╖ можна за адресою - http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-як╕й кра╖н╕ св╕ту. Дов╕дки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12533

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков