Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори кримських укра╖нських педагог╕в-поет╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2013 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 08.11.2013
А КАМ╤НЬ ╤ ПОНИН╤ ТАМ…

Ми ╓сть народ!

Укра╖на дос╕ не ма╓ концептуального монумента борцям за ╖╖ волю, який велично в камен╕ чи в метал╕ осп╕вав би звитяги нац╕онально-визвольних змагань кор╕нного народу проти його поневолювач╕в. Особливо криваво-жорстоким для дол╕ Укра╖ни було щойно минуле ХХ стор╕ччя, яке охоплю╓ бо╖ УНР проти рос╕йського б╕льшовизму, укра╖нсько-польську в╕йну 1918-1919 рок╕в, п╕сляво╓нну «пациф╕кац╕ю», н╕мецько-нацистську та радянську окупац╕ю час╕в Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Наскр╕зним ╕ дом╕нантним св╕дченням чужоземного свав╕лля ╕ насилля над укра╖нською нац╕╓ю була смертельна печать потр╕йно╖ окупац╕╖, яку один агресор поперед другого сп╕шив поставити на зраненому т╕л╕ Укра╖ни. Чи не найб╕льшою м╕рою потр╕йна окупац╕я Укра╖ни ╕ масовий нац╕онально-патр╕отичний рух опору притаманн╕ доб╕ боротьби УПА. Власне, ця доба найб╕льш концентровано в╕добража╓ боротьбу Укра╖ни за свою Незалежн╕сть, в як╕й вже живемо, слава Богу, 23-й р╕к. Вдячна громада м╕ста Лева понад п’ятнадцять рок╕в тому вибрала м╕сце для пам’ятника борцям за волю Укра╖ни на вулиц╕ В╕товського — напроти м╕ського парку культури ╕ в╕дпочинку ╕м. Б. Хмельницького. Шкода, але знаковий, пафосно поставлений тод╕ кам╕нь, — зароста╓ не т╕льки мохом.
Газети «ЗВУ плюс», «Укра╖на молода», «Слово Просв╕ти», «Кримська св╕тлиця», журнал «Дзв╕н» неодноразово публ╕кували мо╖ статт╕ з цього приводу, але, як мовиться, в╕з, перепрошую, кам╕нь й нин╕ там. Проте, щоб не вректи, останн╕м часом п╕сля залучення Конгресу укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖, громадських орган╕зац╕й, товариств пол╕тв’язн╕в до кер╕вництва област╕ ╕ м╕ста Львова ситуац╕я буц╕мто покращу╓ться: обласному в╕дд╕лу культури було звернуто увагу ╕ доручено готувати в╕дпов╕дн╕ документи щодо створення оргком╕тету, проведення конкурсу на проект монумента та ╕нше. Це при╓мна новина, хоча якби за цю справу взялись ран╕ше, сьогодн╕ льв╕в’яни були б з пам’ятником, стад╕он «Льв╕в-арена» не був би покараний ╢вропейською футбольною федерац╕╓ю, а Укра╖на не мала б багатьох надуманих ╖╖ недоброзичливцями м╕жнародних скандал╕в. Зрештою, не було б на «╤нтер╕» телепередач╕ Шустера, в як╕й в╕н 18 жовтня дозволив соб╕ цин╕чно по╓днати те, що ╕деолог╕чно ╕ морально не по╓дну╓ться. Показ шов╕н╕стичних д╕й пост╕мперських бунтар╕в на прим╕ськ╕й московськ╕й овочев╕й баз╕ в Б╕рюльово, що вимагали «Рос╕╖ для рос╕ян!», з в╕дзначенням на Покрову 71-о╖ р╕чниц╕ в╕д створення УПА, що очолила нац╕онально-визвольну боротьбу укра╖нського народу проти окупант╕в п╕д гаслом «Свободу людин╕!», «Свободу народам!». Поясню чому.
В╕дкриття монумента, що в╕добража╓ боротьбу укра╖нського народу проти потр╕йно╖ окупац╕╖, — це не просто пошана загиблих за Укра╖ну, це не лише обов’язок сущих. Це символ╕чний знак живим ╕ ще ненародженим, як╕ будують ╕ будуватимуть соборну ╓вропейську Укра╖ну. Борець за волю Укра╖ни — поняття ун╕кальне, котре, по-перше, не вс╕ народи мають, а спадко╓мц╕ ╕мпер╕й — погот╕в. По-друге, його глибинна символ╕чн╕сть та концептуально-соборний сенс, вт╕лен╕ та всенародно возвеличен╕ в пам’ятнику боротьби проти потр╕йно╖ окупац╕╖, можуть назавжди утихомирити закордонний, а в╕дтак — ╕ внутр╕шн╕й п’ятиколонний галас, що за помахом чи╓╖сь руки час в╕д часу виника╓ на р╕вному м╕сц╕, як це було, прим╕ром, п╕сля присво╓ння Бандер╕, Шухевичу звання «Герой Укра╖ни» чи напередодн╕ 70-о╖ р╕чниц╕ траг╕чних под╕й на Волин╕.
Феномен всенародно╖ боротьби за волю Укра╖ни, вт╕лений у Пам’ятнику м╕ста Лева, розширить до всеукра╖нського вим╕ру визвольну геро╖ку нац╕╖ проти потр╕йно╖ окупац╕╖, намагань агресор╕в ╕золювати Укра╖ну та ╖╖ под╕лити. Ми, укра╖нц╕, — ╓диний народ, що н╕коли не д╕лився ╕ м╕ж собою не воював. Однак нас завжди намагалися роз’╓днати, аби, ослабивши, по частинах поневолити, а оп╕сля — ╕ загарбати наш╕ земл╕. Захисники Укра╖ни, починаючи в╕д Холодного Яру й до Карпат, боролися за ╖╖ волю, а не м╕ж собою. Це викликало ╕ виклика╓ найб╕льшу лють в укра╖нофоб╕в. ╤ в цьому, мабуть, головна в╕дм╕нн╕сть справжн╕х нац╕онал╕ст╕в-патр╕от╕в в╕д сьогодн╕шн╕х п╕арник╕в та ╕м╕татор╕в боротьби за укра╖нську ╤дею. Попри те, а де ж осп╕ван╕ в славетному пам’ятнику безпосередн╕ геро╖ — ц╕ юнаки та юнки, що добров╕льно йшли заради вол╕ Укра╖ни на явну смерть? Чи нин╕шньому молодому покол╕нню можна показати прекрасний народний пам’ятник, який би комплексно в╕ддзеркалював ╕дею: проти якого розма╖ття ворожих сил боролися ╕ борються зараз — ще жив╕ ╕ вже мертв╕ геро╖ — с╕чов╕ стр╕льц╕, крутяни, холодноярц╕, вояки УПА? Де той величний монумент, що його основним концептом ╕ компонентом ╓ дух патр╕отизму ╕ завзяття молодих в боротьб╕ проти трьох хижих орл╕в за Незалежн╕сть Укра╖ни?
Адже незаперечним ╓ факт: патр╕оти Укра╖ни на р╕дн╕й сво╖й земл╕ захищали ╖╖ в╕д трьох ╕мперських хижих орл╕в: н╕мецького з╕ свастикою, рос╕йського з роздво╓ною головою (хоча в╕н тимчасово прикривався кривавою з╕ркою) ╕ буц╕мто б╕лого, але не менш кривавого — загарбницького польського з корол╕вською короною. Ус╕ загарбники програли, ╕ Ангели на вершин╕ побудовано╖ незалежною Укра╖ною скульптурно╖ композиц╕╖ мають переможно трубити, розносячи по св╕ту славу нескореним борцям. Я не знаю, як цю траг╕чну потр╕йну колон╕зац╕ю Укра╖ни символ╕чно виразити — за допомогою кровопивц╕в-орл╕в чи трьох абстрактних куб╕в, модерних стел чи ╕нших художн╕х засоб╕в — це завдання митц╕в, ╕ не мен╕ про це судити. Але твердо переконаний: семантичне навантаження поставленого величного монумента ма╓ бути таким, щоб кожному мешканцю ╕ гостев╕ Львова було зрозум╕ло: а) не ми, а нас на наш╕й земл╕ намагалися жорстоко поневолити (полон╕зувати, он╕мечити, зрос╕йщити), себто позбавити нац╕онально╖ автентичност╕ ╕ гордост╕; б) потр╕йна колон╕зац╕я була тотальною ╕ дуже нищ╕вною з боку ус╕х згаданих суб’╓кт╕в ╕ в ус╕х сферах житт╓д╕яльност╕ кор╕нно╖ титульно╖ нац╕╖; в) ╕ останн╓, якщо такий пам’ятник був би зведений наперек╕р економ╕чн╕й, а ще б╕льше — морально-духовн╕й криз╕ в головах за добров╕льн╕ пожертви укра╖нц╕в, спроектований на громадських засадах творчими духовно-╕нтелектуальними скульпторами, арх╕текторами, ╕нженерами, як це зробили лучани, спорудивши толокою пам’ятник Олен╕ Пч╕лц╕, то нин╕шн╕х ╓вро╕нтеграц╕йних обструкц╕й Укра╖ни та внутр╕шньо╖ п’ятиколонно╖ укра╖нофоб╕╖ перед В╕льнюським сам╕том — просто, повторюся, не було б.
Це стосу╓ться не лише пам’ятника. Скаж╕ть, будь ласка, якби кер╕вництво клубу «Карпат» ран╕ше ввело в перел╕к оф╕ц╕йних атрибут╕в команди червоно-чорний прапор, то чи були б претенз╕╖ м╕жнародних спортивних орган╕зац╕й до прапора прихильник╕в цього футбольного клубу? Правда, я — людина такого в╕ку, що добре пам’ята╓ л╕сових хлопц╕в. Хоча ми були малими пастушками, але наш╕ матер╕ вже тод╕ передавали для них (пригадався Майдан) пир╕жки, коли вони стояли л╕тн╕м табором у Карпатах на меж╕ с╕л Мшанець ╕ Гал╕вка; заодно ╕нформували, якщо нас питали, про рух ворожих сил. Але н╕коли, н╕ тод╕ в ╖хн╕м табор╕, н╕ п╕зн╕ше, кр╕м нин╕шнього державного прапора, ╕ншого — не бачив. За час╕в тотал╕таризму, панування ╕мпер╕╖ зла напередодн╕ травневих чи жовтневих комун╕стичних святкувань н╕хто, протестуючи, та╓мно не вив╕шував на будинках с╕льських чи м╕ських рад чорно-червоний прапор. Кадеб╕сти зн╕мали прапори кольору нин╕шнього — державного стягу. Але якщо зараз комусь хочеться десоборн╕зувати Укра╖ну парт╕йними прапорами (б╕лими з червоним штучним серцем, голубими тощо), комусь дуже кортить ╕ в╕н раптово, в порив╕ витяга╓ руки перед собою, як це комусь на початку 90-х дуже хот╕лося ╕з запаленими смолоскипами помарширувати по льв╕вськ╕й брук╕вц╕, зн╕маючи це все на в╕деокасету, аби в╕дтак демонструвати ╖╖ сх╕дн╕й Укра╖н╕ ╕ поза нею. То я як депутат Льв╕всько╖ обласно╖ ради 1-го демократичного скликання скажу: не все ми зна╓мо про наших колег Бойчишина, В╕товича чи Чорновола. ╤ навряд чи нащадки знатимуть б╕льше. Однак наступн╕ покол╕ння повинн╕ твердо втямити: Укра╖на ма╓ один державний прапор — синьо-золотий. В╕н, Тризуб ╕ Г╕мн — символи нашо╖ та ╖хньо╖ Незалежност╕, Свободи, Соборност╕. Нам треба консол╕дувати нац╕ю, а не «декомпозицировать» кра╖ну, «прапоризуючи» ╖╖ чи то парт╕йно, рег╕онально, чи то конфес╕йно. Нов╕ «г╕мнотворц╕» завжди будуть заохочуватися ззовн╕.
Проти Укра╖ни бузять не т╕льки бузини ╕ бузики. У нас не лише видим╕ п’ятиколонники, а й глибоко законсп╕рован╕ «старш╕» брати, яких Русь родила тр╕шки п╕зн╕ше, але апетити в них ╕мперськ╕. Тому звання «Борець за волю Укра╖ни» ма╓ стати всенародним, соборним. Соборн╕сть для укра╖нц╕в не означа╓ ╕мперське «собирание земель». Статус борця за волю виключно соц╕ал╕зу╓ться з буттям соборно╖ (нац╕оцентрично╖), суверенно╖ нац╕╖, ексклюзивного ╖╖ права визначати сво╖х геро╖в траг╕чно╖ ╕ надзвичайно криваво╖ боротьби за волю сво╓╖ Батьк╕вщини впродовж вельми тривалого ╕сторичного пер╕оду, боротьби за екзистенц╕ю титульного народу «на сво╖й — не чуж╕й земл╕». Укра╖нц╕ н╕коли не заз╕хали на чуже, завжди прагнули запанувати «в сво╖й сторонц╕», ╕ не т╕льки на Волин╕. У наш╕й ╕стор╕╖ не було розд╕л╕в «Присоединение Малороссии», «Завоевание Кавказа» ╕ в наших галереях не висить картина «Покорення Сиб╕ру ╢рмаком». Тому закресл╕мо висл╕в «сходн╕ креси». Не спекулюйте на к╕стках: Голодомор 1932-1933 рок╕в був геноцидом чи н╕; ми — гноблена ╕ ослаблена загарбниками нац╕я чи н╕; укра╖нська мова ╓ з╕ставною з в╕дпов╕дними мовами окупант╕в чи вимага╓ червонокнижного захисту, як зникаюч╕ види фауни ╕ флори. Тод╕ перед нами не стоятиме дилема: нам дал╕ потр╕бна залишкова гуман╕тарна пол╕тика чи нова соц╕огуман╕стична парадигма б╕нарного захисту людини ╕ нац╕╖. Тобто двовалентна до в╕льно╖ людини ╕ в╕льно╖ нац╕╖ в адекватн╕й сп╕вдружност╕ народ╕в ╢вропи та св╕ту, котр╕ не розмиватимуть нашу ╕дентичн╕сть, не дорос╕йщуватимуть укра╖нський ╕нформац╕йний прост╕р.
Укра╖н╕ потр╕бна рекультрег╕онал╕зац╕я як складний процес в╕дродження укра╖нськост╕, особливо в тих рег╕онах, де наша мова, культура, традиц╕╖ ледь живот╕ють. Пора дивитися ╕ на пам’ятники по-державницькому, патр╕отично, як утвердження нац╕онально╖ ╕дентичност╕, гордост╕, ╕сторично╖ пам’ят╕ укра╖нц╕в, з одного боку. З ╕ншого, — як намагання п’ято╖ колони зберегти в Укра╖н╕ ╕мперську сем╕отику, бажання застовпити укра╖нську землю знаками колишн╕х колон╕затор╕в, викликати знев╕ру до нашо╖ ╕стор╕╖. ╤мперська сем╕отика танк╕в, сорокап’яток, полуторок себе вичерпала. Нин╕ треба реагувати на спорудження не лише бюста Стал╕ну в Запор╕жж╕, а й пам’ятника Катерин╕ ╤╤ в Одес╕, б╕кборд╕в у Мел╕топол╕ з проханням до Миколи ╤╤: «Прости нас, государь», спонсорування Затул╕ним ф╕гури «вражо╖ баби» в Дн╕пропетровську. Така реакц╕я вимага╓ вол╕ не лише Президента Укра╖ни, але вс╕х нас, наших з вами конкретних д╕й ╕ пожертв. Скаж╕ть, якби кожен льв╕в’янин пожертвував хоча б десять гривень, то х╕ба ми вже давно не спорудили б монумент борцям за волю Укра╖ни? Х╕ба не маразмом ╓ одягати ф╕гуру отця Фёдора перед зал╕зничним вокзалом Харкова ╕ видавати це як досягнення опозиц╕╖? Чому дос╕ опозиц╕я не доб’╓ться, аби в Полтав╕ стояли пам’ятники не т╕льки галушц╕, а й Мазеп╕, Петлюр╕, що давно з власно╖ ╕н╕ц╕ативи створен╕ скульпторами? Скаж╕ть, будь ласка, х╕ба в Укра╖н╕ орав, с╕яв К╕ров, добував вуг╕лля чи руду Свердлов, будував дороги Дзержинський? Якщо ми проти цього не боремося, то це саме те, на що розрахована ╕деолог╕я компарт╕йно╖ пропаганди. Якби не були б байдужими, пасивними, то захистили б в╕д знищення ╕ Андр╕╖вський узв╕з у Ки╓в╕, ╕ в Львов╕ парк Богдана Хмельницького. До реч╕, ще н╕коли галявини льв╕вських парк╕в, особливо центральна алея парку Б. Хмельницького, не були так розрит╕ нуворишами п╕д фундаменти майбутн╕х в╕лл, як сьогодн╕, коли в м╕сцевих радах зас╕да╓ «свобод╕вська» б╕льш╕сть.
Це дуже прикро, бо з розумом ╕ талантом центральну алею можна було б перетворити в Алею геро╖в Укра╖ни, де стоятимуть погруддя не лише гетьмана Богдана, а й Мазепи, Виговського, Сагайдачного, Петлюри, Коновальця та ╕нших борц╕в за нац╕ональну ╕дею! Чому не мислимо масштабно широко, намагаючись лише у Львов╕ поставити погруддя М. Вербицькому, а не п╕дн╕ма╓мо нац╕ю на вир╕шення соборно-глобального завдання: у Ки╓в╕ мають стояти не т╕льки слов’янськ╕, а й укра╖нськ╕ Кирило ╕ Мефод╕й — Павло Чубинський з текстом Г╕мну ╕ з╕ скрипкою Михайло Вербицький. Натом╕сть на славному Хрещатику гордо сто╖ть… Пан╕ковський ╕… в╕дремонтований Лен╕н. Попри те, в╕н не сам, а лише один ╕з понад тисяч╕ чотирьохсот сво╖х дв╕йник╕в, що рясно окупували Укра╖ну. На жаль, широк╕, панукра╖нськ╕ проекти не виношуються так званою нац╕ональною ел╕тою. Натом╕сть шибко турбу╓мося: чи встигнемо спорудити в Львов╕ монумент на честь стор╕ччя Першо╖ св╕тово╖ в╕йни? Адже це гейби дуже важливо, бо св╕тов╕ в╕йни, особливо Другу, Укра╖н╕ намагаються втокмачити як Велику В╕тчизняну. Що б╕льше, сором’язливо замовчу╓ться факт, що, власне, почалася ця бойня для нас, укра╖нц╕в, з нападу сус╕д╕в угорц╕в на Закарпатську республ╕ку, яку очолював демократ отець Августин Волошин. ╤ цей розб╕й було вчинено не лише з╕ згоди Г╕тлера, а при мовчанн╕ гонорово╖ Польщ╕, на прапорах яко╖ голосно розгойдувалося ще тод╕ гасло «в╕д можа до можа». Та й сьогодн╕ ╢вропа знову «впритул» не бачить пол╕тичну парт╕ю Румуне Маре (Велика Румун╕я), яка в╕дкрито задивля╓ться на укра╖нську Буковину, Молдову.
Правдою ╓ ╕ те, що привиди неореваншистських ╕дей щодо Укра╖ни блукають не т╕льки ╢вропою ╕ не лише в св╕тських просторах. Палким пропагандистом «Русского мира» виступають част╕ в╕зитери Московсько╖ православно╖ церкви. Пол╕тика протиставлення зах╕дних укра╖нц╕в сх╕дним характерна для вс╕х наших сус╕д╕в, ╖хн╕х церков, як ╕ ╖хня принизлива характеристика укра╖нства, мовляв, ╖хня ментальна дом╕нанта — «моя хата скраю ╕ я н╕чого не знаю». Проте саме св╕доме соборне почуття захисту сво╓╖ земл╕ та свободи — «моя хата скраю ╕ я перший ворога зустр╕чаю» — завжди було притаманне вс╕м захисникам В╕тчизни, особливо повстанцям — борцям за волю Укра╖ни. Ми не повинн╕ дал╕ байдуже споглядати на встановлений у Львов╕ в минулому стор╕чч╕ знаковий кам╕нь. Був час розкидати кам╕ння — пора ставити на ╖хн╕ м╕сця об╕цян╕ пам’ятники героям, пол╕тв’язням польських, б╕льшовицьких ╕ н╕мецьких кат╕вень. Ми не можемо дал╕ програвати ╕ знову встати перед св╕том, незважаючи на давн╕ Франков╕ застереження, як «мал╕ ╕ неприготован╕». В╕н нас вчив бути укра╖нцями: не буковинськими чи галичанськими, додам — не харк╕вськими чи донецькими, а соборними. Коли нин╕ в Харков╕ перед телекамерою варвари розбивають пам’ятну дошку, встановлену вченому Ю. Шевельову, то не тому, що в╕н п╕д час н╕мецько╖ окупац╕╖ повернувся у свою квартиру, з яко╖ його виселили енкаведисти, а тому, що в╕н виразно назвав трьох найб╕льших ворог╕в незалежност╕ Укра╖ни: Москва, укра╖нський пров╕нц╕ал╕зм ╕ кочубейство.
╤ншого в╕домого харк╕в’янина М. Хвильового довели до самогубства за те, що в╕н ч╕тко вказав Укра╖н╕ про╓вро╕нтеграц╕йний шлях — «Да╓ш ╕нтел╕генц╕ю!», «Геть в╕д Москви!», «Да╓ш ╢вропу!». В. Ющенка намагалися звести з╕ св╕ту, а в╕дтак зробили м’якот╕лим пол╕тиком саме за його тверду позиц╕ю щодо в╕дродження ╕сторично╖ пам’ят╕ укра╖нсько╖ нац╕╖, намагання вивести ╖╖ ╕з ╕мперського рабства на цив╕л╕зац╕йний шлях розвитку. Багато мас-мед╕й, на жаль, ╕нтелектом прислужують колишн╕м, а не в╕ддано служать незалежност╕ Укра╖ни, аби п╕дняти р╕вень ╕нформованост╕, нац╕онально╖ св╕домост╕ тощо.
Щодо громадсько╖ ╕н╕ц╕ативи льв╕в’ян, то ╕нформування повинно бути масштабним, вестись не т╕льки м╕сцевими ЗМ╤, а й на республ╕канському р╕вн╕, аби залучати до участ╕ в конкурс╕ не лише льв╕вських скульптор╕в, художник╕в, а й якомога ширший творчий потенц╕ал ус╕╓╖ Укра╖ни (╕ не т╕льки). Франц╕я подарувала США статую Свободи. Мабуть, марно спод╕ватися, що кра╖ни ╢С, як╕ дв╕ч╕ танками орали Укра╖ну, сус╕ди ближн╕ (╕ не дуже), подарують проект монумента наших борц╕в за Свободу ╕ Незалежн╕сть. Польщ╕ вдалося вирватися ╕з дружн╕х об╕йм╕в кра╖н Варшавського договору, керованого Москвою, тобто «╕мпер╕╓ю зла», ╕ сховатися п╕д парасольку колективно╖ оборони НАТО. Укра╖на десь пригальмувала, ╖╖ затримали ╕ дал╕ не в╕дпускають, м╕цно тримаючи на роздор╕жж╕ та затягуючи до Митного союзу чи то «Русского м╕ра», чи ╕нших ╕мперських новоутворень. Св╕т забув попередження, що без Укра╖ни не буде Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, що без в╕льно╖ Укра╖ни не буде в╕льно╖ Польщ╕, отже, забув ц╕ну вибору Укра╖ною ╓вропейського вектора ╕нтеграц╕╖.
В укра╖нського вибору не т╕льки рег╕онально-ринкова ц╕на, а загальнонац╕ональна ц╕нн╕сть в загальнолюдському вим╕р╕. Пора зрозум╕ти вс╕м, що ця ц╕на економ╕чно не ╓ захмарною, але соц╕огуман╕стично — надзвичайно висока, доленосна для нац╕╖, що дала назву держав╕. Не можна допустити, щоб 46-м╕льйонний народ, його ╕нформац╕йно-житт╓вий прост╕р стали заручником ман╕акальних амб╕ц╕й одн╕╓╖ пан╕. Тут важлива не т╕льки економ╕ка, обсяг ринку, хоча в ╢С в╕н на порядок б╕льший, н╕ж в Митному союз╕, а й непроминальн╕сть духовно-культурних, моральних вартостей, нац╕ональних ╕дентичностей, не втратити б укра╖нськ╕сть, головне, не сп╕ткала б нас точка неповернення до сво╖х споконв╕чних виток╕в. Якщо держава неефективна, економ╕ка переважно зумовлена нееконом╕чними чинниками. Акс╕олог╕чн╕ (ц╕нн╕сн╕) аспекти вибору вектора ╕нтеграц╕╖, нац╕ональн╕ вартост╕ — визначають дух народу, напрям ╕ мотивац╕ю прориву. ╢вро╕нтеграц╕я — це шанс, якого в сучасник╕в може б╕льше ╕ не бути. Його втрату нащадки можуть нам не пробачити. На земл╕, в глобал╕зованому св╕т╕ не все людське ╓ людяним. Ма╓мо ╕мперське оточення, яке не мислить себе без Укра╖ни, однак ми повинн╕ перманентно п╕двищувати свою людян╕сть. Тому вс╕, опозиц╕я ╕ влада, громадськ╕ орган╕зац╕╖, мають стати лоб╕стами ╓вро╕нтеграц╕╖. Для нас стратег╕чним ма╓ стати гасло Велико╖ нац╕онально╖ ╕де╖ «В╕льна Укра╖на — в╕льному св╕тов╕, а демократична св╕това сп╕вдружн╕сть — самост╕йн╕й Укра╖нськ╕й соборн╕й держав╕, г╕дн╕й людини та нац╕╖». Ця ╕дея — основа програми наших д╕й, дорожня карта нашого поступу. Альтернативи цьому нема╓.

Степан ВОВКАНИЧ,
доктор економ╕чних наук,
професор, пров╕дний науковий сп╕вроб╕тник
╤нституту рег╕ональних досл╕джень НАН Укра╖ни

м. Льв╕в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2013 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12513

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков