Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

Шановна редакціє! Перший рік передплачую «Кримську світлицю». Раніше лише чула про неї, співчувала вашій боротьбі за її виживання. Передплатила, щоб підтримати, та не думала, що отримаю від неї таку світлу радість. Сердечно дякую колективові за подвижницьку працю! Разом з тим надсилаю кілька своїх статей, які, як мені здається, відповідають спрямуванню «Світлиці». Бажаю здоров’я й успіхів в усіх починаннях!
Галина ВИШНЕВСЬКА, кандидат філологічних наук, доцент, м. Київ

Основними атрибутами нації є герб, гімн і прапор. Герб України має дуже глибоке коріння. Це тризуб – родовий герб Київського князівського роду Рюриковичів, у найдовершенішій своїй формі збережений на монетах князя Володимира Великого. Походження українського гімну, як і прапора, не таке вже й давнє. До речі, найдавніший у світі англійський гімн. Він датується 1774 роком, а більшість європейських державних гімнів були створені у ХІХ столітті. Саме тоді й українці почали шукати пісню, яка б стала ознакою національної ідентифікації.
Вперше така потреба постала під час Весни народів у 1848 році. На Всеслов’янському з’їзді у Празі українці за відсутності офіційного гімну співали «Многая літа». На національних маніфестаціях того часу в Галичині залюбки співали складену Юліаном Добриловським (1760-1825) пісню «Дай Боже, в добрий час» і твір Івана Гушалевича (1823-1903) «Мир вам, браття, всім приносим», визнаний Головною руською радою у Львові (1848) як національний гімн галицьких українців. Карпатські українці співали пісню Олександра Духновича (1803-1865) «Я русин бив, есьм і буду». А на центральних і східних землях роль національного гімну довгий час відігравав «Заповіт» Тараса Шевченка.
Першим композитором, який поклав його на музику, був священик Михайло Вербицький. Він народився 4 березня 1815 року в селі Явірник Руський, що неподалік від міста Перемишля (нині Польща), в сім’ї священика. Ще за життя Вербицький здобув визнання як творець улюблених і популярних хорів, солоспівів і театральної музики.
Кантата-поема Вербицького «Заповіт» прозвучала на святковому шевченківському концерті у Львові у 1868 році. Цікаво, що в цьому концерті було виконано ще один «Заповіт» для чоловічого хору, тенора, соло в супроводі фортепіано. Це був твір молодого, майже нікому невідомого тоді композитора з Києва Миколи Лисенка, який відгукнувся на пропозицію львівської інтелігенції написати хор на слова Шевченка. Ось так символічно перетнулися творчі шляхи двох корифеїв – зачинателя української професійної музики в Галичині і фундатора української школи. З цього часу розпочалася музична шевченкіана, що охоплює понад півтисячі творів, авторами яких стали не тільки українські композитори (загалом більше 120). Тільки одного «Заповіту» налічується понад 50 музичних інтерпретацій у різних жанрах – від пісні до симфонічної поеми.
Спершу це була сольна пісня, яка незвично швидко спопуляризувалася. У 80-х і 90-х роках ХІХ століття її співали майже на кожному концерті й урочистості, а після її переробки для хору вона стала національним гімном.
Національний гімн «Ще не вмерла Україна» вперше прозвучав 10 березня 1865 року в Перемишлі на першому в Західній Україні шевченківському концерті. Після прем’єри пісня стала настільки популярною, що вважалась народною. Насправді ж слова до національного гімну «Ще не вмерла Україна» написав Павло Чубинський (1839-1884) родом із Борисполя на Київщині. Його товариш засвідчував, що на одній із зустрічей київської громади з сербами в домі на Великій Васильківській співали сербську пісню, в якій були слова: «Серце біе и кров ліе за свою свободу». Чубинський раптом зник, а згодом повернувся з текстом «Ще не вмерла Україна».
Не виключено, що на наш гімн мав вплив польський «Марш Домбровського», більше відомий за версією «Іеszсzе Роlska nie zginеla» («Ще не вмерла Польща»), почутий Чубинським від польських засланців (відомо, що за народницьку пропаганду він був засланий в Архангельську губернію). У ХІХ столітті польські революційні віяння були популярними серед багатьох поневолених імперіями народів. Так, приміром, мотиви «Маршу Домбровського» були у словацькій та болгарській музичній традиції.
Текст Чубинського вперше було опубліковано у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов у січні 1864 року, і незабаром був покладений на музику Вербицьким. Ця потужна патріотична композиція одразу набула величезної популярності серед всього свідомого українства.
Спочатку вона поширювалася в численних переписах, а була надрукована значно пізніше – у збірнику «Кобзар» у Львові в 1885 р. В роки Першої світової війни гімн П. Чубинського – М. Вербицького побачив світ у збірнику українських бойових пісень – «Співанику великих днів» за редакцією Богдана Лепкого. Здійснене у Відні його видання роздавали українським воякам австрійської армії та полоненим російської армії української національності в таборах полонених у Австрії та Німеччині. Незважаючи на те, що Українська національна рада у 1918 р. вирішила виконувати в Галичині старий гімн о. І. Гушалевича «Мир вам, браття, всім приносим», громадськість та українські січові стрільці на офіційних святах послуговувалися лише гімном П. Чубинського – М. Вербицького «Ще не вмерла Україна».
Перше виконання пісні «Ще не вмерла Україна» як державного гімну відбулося в історичний момент – у день проголошення в Києві самостійності України 22 січня 1918 р., коли Українська Центральна Рада проголосила IV Універсал. Присутні відспівали врочисто, навколішки, «Заповіт» Т. Шевченка та пісню-гімн «Ще не вмерла Україна». Через рік, після об’єднання 22 січня 1919 р. УНР і ЗУНР, пісня стала офіційним гімном на всій території, охопленій українською державністю. Згодом, 15 березня 1939 року її було прийнято державним гімном Карпатської України.
Після поразки українців у будівництві незалежної держави у 1917-1920 рр. гімн «Ще не вмерла Україна» більшовицька влада визнала проявом злочинного націоналізму. Роль гімну на всій території нової імперії відтоді виконував «Інтернаціонал», а з 1944 р. – Гімн Радянського Союзу.
Одначе для розпорошеної по різних країнах світу багатотисячної української еміграції, причетної до незалежницьких змагань того часу, пісня «Ще не вмерла Україна» залишалася символом надії на воскресіння самостійної держави. Лунала вона й на всіх урочистих зустрічах і у тих місцевостях Польщі, де поселилися колишні вояки Армії УНР.
Мешканці Західної України, зокрема члени культурно-освітніх товариств зі Львова та Перемишля, відвідуючи село Млини під Перемишлем, молилися за душу о. Михайла Вербицького в місцевій церкві, в якій композитор із 1856 р. був священиком і де на церковному цвинтарі покояться його тлінні останки. Згодом за дієвої участі львівського чоловічого хору «Бандурист» тут споруджено пам’ятник, який освячено 17 червня 1934 р.
У цей самий час відбувалася інша символічна та ніким не передбачувана подія. Церкву в Явірнику Руськім, у якій був охрещений Михайло Вербицький, розмалювали виходець із Полтавщини, ад’ютант Симона Петлюри, власник іконописної робітні «Відродження» у Перемишлі, полковник Борис Палій-Неїло та виходець із Єлисаветграда, старшина Армії УНР Павло Запорізький (до речі, вони були авторами розписів ряду інших церков Надсяння).
Після трагічних післявоєнних депортацій українців із Надсяння, Лемківщини, Холмщини та Підляшшя у Млинах не стало корінного населення. Церкву було перетворено на костел, а могилою композитора опікувалась Марія Іванник, 1912 р. н., яку доля зберегла від переселень. У 1989 році молебні над могилою М Вербицького відновлено. По літах небуття пам’ять композитора пошановують українці Перемишля і околиць, а також гості з України, колишні мешканці Млинів, численна українська громада із сусідньої Яворівщини, Львівщини, в тому числі вихідці із Закерзоння, тобто Посяння, Лемківщини, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини. Врешті майже одночасно з Помаранчевою революцією в Україні тривала підготовка до урочистого відзначення 190-ої річниці від дня народження композитора. Заходами Перемишльської консисторії та Львівської державної адміністрації на могилі визначного митця споруджено каплицю-пантеон.
Гірко, однак, усвідомлювати, що могила Вербицького знаходиться не в Україні, а в іншій державі, що місто Перемишль, яке було столицею руського удільного князівства, провідним центром української культури на західних землях Руси-України ще з раннього середньовіччя, сталінською комуністичною владою після закінчення Другої світової війни було подароване Польщі, як і вся територія уздовж ріки Сян (Надсяння), Холмщина, Підляшшя, Лемківщина і Любачівщина.
Пісня «Ще не вмерла Україна», яка стала українським гімном на початку ХХ століття, підтвердила свій національний статус після референдуму 1 грудня 1991 року, коли Україна стала незалежною державою.
Офіційний текст Державного Гімну України був прийнятий Верховною Радою 7 березня 2003 року, він звучить так:

Ще не вмерла України
 і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії,
 усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки,
 як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття,
 у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим
 за нашу свободу
І покажем, що ми, браття,
 козацького роду.
Традиційна версія Гімну:
1. Ще не вмерла Україна,
 ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії,
 усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки,
 як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття,
 у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим
 за нашу свободу
І покажем, що ми, браття,
 козацького роду.
2. Станем, браття,
всі за волю,
від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати
 не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться,
 дід Дніпро зрадіє,
Ще на нашій Україні
 доленька наспіє.
3. А завзяття й праця щира
 свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні
 піснь гучна розляже,
За Карпати відіб’ється,
 згомонить степами.
України слава стане
 поміж народами.

ТИМ ЧАСОМ...

Кабінет Міністрів має вирішити питання спорудження пам’ятника автору тексту Державного гімну України Павлу Чубинському в місті Борисполі Київської області.
Відповідне доручення Президент Віктор Янукович дав за підсумками виїзного засідання Ради регіонів у Борисполі, інформує прес-служба Глави держави.
«Дуже добре, що його (питання будівництва пам’ятника) регіон виніс на державний рівень... І, безумовно, Миколо Яновичу, треба буде приймати це рішення Кабінету Міністрів, я маю на увазі, допомагати», — сказав Президент.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 01.11.2013 > Тема "Душі криниця"