Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4506)
З потоку життя (7297)
Душі криниця (4200)
Українці мої... (1691)
Резонанс (2214)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1857)
Крим - наш дім (1208)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (246)
Бути чи не бути? (406)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (238)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ОСТАНН╤Й АНГЕЛ НА ЗЕМЛ╤
В╕йна – то перев╕рка на м╕цн╕сть, на милосердя, на готовн╕сть подолати св╕й страх…


ПО ТОЙ Б╤К НЕМА╢ ЛЮДЕЙ, ВОРОГ Г╤РШИЙ ЗА ЗВ╤РА
КОМАНДИРИ НАШО╥ ПЕРЕМОГИ: ╤ван Медведюк, заступник комбата 60 ОМБр…


88% УКРА╥НЦ╤В НА РЕФЕРЕНДУМ╤ П╤ДТРИМАЛИ БИ ВСТУП ДО ╢С, 86% - ДО НАТО
Про це св╕дчать результати соц╕олог╕чного опитування, яке провела соц╕олог╕чна служба Центру...


«НА ПОСАД╤ ГЕТЬМАНА КУЛЬТУРИ Я Д╤ЯВ БИ РАДИКАЛЬНО»
Олег Скрипка, музикант, л╕дер гурту «ВВ»…


СЕРГ╤Й ШЕЛУХ╤Н — ОБОРОНЕЦЬ УКРА╥НСЬКО╥ НАЦ╤ОНАЛЬНО╥ ╤ДЕ╥
Активним членом укра╖нського руху Серг╕й Шелух╕н став ще у 1905 роц╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 23.08.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#34 за 23.08.2013
╤ВАНОВ╤ ЛИСЕНКУ – 75!

Майстри Слова

З ЕНЦИКЛОПЕД╤╥: Лисенко ╤ван Максимович (21.08.1938, с. Черемушна Валкiвського р-ну Xapк╕всько╖ обл.) — досл╕дник ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ музично╖ культури, л╕тературознавець, кра╓знавець, видавець. Член НСЖУ (1977) та НСПУ (2005). Засл. д╕яч мистецтв Укра╖ни (2009). Зак╕нчив Харк╕в. ун╕верситет (1966), викладав укра╖нську мову та л╕тературу в середн╕й школ╕ с. Руська Лозова Дергач╕вського р-ну Xapк╕в. обл. В╕д 1967 — на редакторськ╕й робот╕ в Ки╓в╕. Працював на Укра╖нському рад╕о та у видавництвах, зокрема в «Укра╖нськ╕й радянськ╕й енциклопед╕╖», «Музичн╕й Укра╖н╕», «Радянськ╕й школ╕». Друкувався в газетах: «Л╕тературна Укра╖на», «Культура i життя»; журналах: «В╕тчизна», «Жовтень», «Музика», «Ки╖в», «Берез╕ль» та ╕н. З╕брав ун╕кальну колекц╕ю плат╕вок «Укра╖н╕ка». 2000-2008 працював наук. редактором у вид-в╕ «Наукова думка» Нац╕онально╖ академ╕╖ наук Укра╖ни. Твори: «Словник сп╕вак╕в Укра╖ни» (1997), «Поет з душею вогняною» (1999; про О. Олеся), «Поез╕╖ вид╕ння осяйне» (2002), «Речник укра╖нсько╖ культури» (2003; про М. Йогансена), «Укра╖нськ╕ сп╕ваки у спогадах сучасник╕в» (2003), «Музики сонячн╕ дзвони» (2004), «Словник музикант╕в Укра╖ни» (2005), «Музична культура Укра╖ни в спогадах, матер╕алах, листах» (2008), «Поет зболеного серця» (2009, про О. Коржа), — так ╕ упорядкован╕ ним рукописи твор╕в забутих та репресованих укр. поет╕в: Павла Савченка («Червоний веч╕р», 1991), Олександра Коржа («Шумiти прошу листя», 2006), Mapyci Вольвачiвни («Кажи жiнцi правду, та не всю», 2007), 3-томна енциклопедична праця «Валкiвська енциклопед╕я» (2000, 2006, 2008), «Словник укра╖нських приватних б╕бл╕отек» (2009), «Черемушна» (2010), «Любов╕ висока струна» (2010), «Лицар чест╕ ╕ краси (2011, про М. Вороного).

«Я ЙШОВ ДО ТЕБЕ З СВ╤ТЛА ПОВНИМ ЗОРОМ...»

Так описав 1967 року молодий ╕ще поет ╤ван Лисенко у в╕рш╕ «Дерево» св╕й внутр╕шн╕й стан при зустр╕ч╕ з деревом ╕ землею, на як╕й зростав, з р╕дним кра╓м на Харк╕вщин╕ — Валк╕вщиною. Саме тут, м╕ж л╕сами й болотами, проходив горезв╕сний Муравський шлях — шлях ╕з Криму на Москов╕ю, яким зд╕йснювали наб╕ги за здобиччю та нев╕льниками кримськ╕ ╕ ногайськ╕ татари. З Валками пов’язане життя ╕ д╕яльн╕сть багатьох видатних людей Укра╖ни. Зокрема, ще у XVII стол╕тт╕ торував по н╕й сво╖ стежки мандр╕вний ф╕лософ-просв╕титель Григор╕й Сковорода, якого саме Валк╕вська земля зц╕лила в╕д важко╖ недуги ╕ дарувала солодк╕ хвилини кохання. Тут сво╖ перш╕ проби пера робив л╕тератор ╕ журнал╕ст першо╖ половини XIX стол╕ття ╤ван Пилипович Вернет. Проти царсько╖ муштри в╕дчайдушно виступав у Валках у середин╕ позаминулого стол╕ття, одягнений в солдатську шинелю, поет Павло Грабовський. Саме в той час, працюючи звичайним пров╕зором у валк╕вськ╕й аптец╕, розвивав св╕й поетичний дар укра╖нський поет Василь Степанович Кулик. А в р╕дному сел╕ ╤. Лисенка — Черемушна народилася ╕ виросла Мар╕я Вольвач, яка творила сво╖ поетичн╕ ╕ прозов╕ реч╕ ╕ збер╕гала ╖х у сво╖й пам’ят╕, доки не зустр╕лася з ╤ваном Франком, який записав ╕ видрукував ╖╖ твори у сво╓му «Науково-л╕тературному в╕снику». У район╕ народився ╕ вир╕с в╕домий математик XIX стол╕ття, ректор Харк╕вського державного ун╕верситету 1837-1839 рок╕в, професор Андр╕й Федорович Павловський. А також майстри художнього слова Петро Йосипович Панч, Горд╕й Максимович Коцюба та Олександр Юхимович Корж, який взяв на себе см╕лив╕сть ще у 1940 роц╕ написати правдиву поему «Степова доля» про Голодомор 1933 року.
Про цей чудовий край ╤ван Лисенко й розпов╕в у тритомн╕й енциклопед╕╖ «Валк╕вська енциклопед╕я», яка неодноразово перевидавалася й пос╕ла ч╕льне м╕сце в ╕стор╕╖ кра╓знавства Укра╖ни.
╤ван Лисенко — один ╕з тих приск╕пливих ╕ в╕дпов╕дальних досл╕дник╕в, який чи не ╓диний в Укра╖н╕ приск╕пливо й упродовж багатьох рок╕в переконливо засв╕дчу╓ щодо можливост╕ мемуар╕в як л╕тературного жанру, ╕ справедливо стверджу╓, що в╕н завжди буде викликати в читача ╕нтерес, бо це ц╕кавий ╕ дуже ц╕нний жанр укра╖нсько╖ л╕тератури.
Музична культура Укра╖ни зб╕дн╕ла б, аби, не дай Боже, ╤ван Лисенко не упорядкував книгу «Укра╖нськ╕ сп╕ваки у спогадах сучасник╕в» — це ун╕кальне видання на 800 стор╕нок уже нин╕ ╓ бестселером. Ц╕нн╕сть мемуар╕в, представлених у книз╕, в тому, що в них да╓ться широка картина стану оперно-музично╖ культури наших театр╕в. Тут розпов╕да╓ться не лише про сп╕вак╕в, але й про диригент╕в, режисер╕в, спогади про них уводять в атмосферу театрального життя р╕зних час╕в з ус╕ма плюсами й м╕нусами. Л╕тературн╕ портрети сп╕вак╕в р╕зноман╕тн╕. Р╕зн╕ автори — р╕зн╕ стил╕. Та ╕накше бути й не могло. ╤нод╕ мемуаристи обмежуються т╕льки одним штрихом чи еп╕зодом, але наст╕льки характерним, що читач в╕дразу уявля╓ соб╕ артиста з його ╕нтонац╕╓ю, манерою триматися на сцен╕. В цьому в╕дношенн╕ упорядник використав ц╕кав╕ мемуари О. Дольського, В. Тольби, С. Ебергардта. ╤ майже завжди ц╕ портрети подан╕ через призму вокально-виконавсько╖ специф╕ки, виражено╖ ч╕тко й зрозум╕ло, ╕ суть виконавсько╖ манери, стиль сп╕вака чи сп╕вачки, про яких ╕деться, легко зрозум╕╓ не лише профес╕онал, але й рядовий шанувальник сп╕ву. Неабияку ц╕нн╕сть у виданн╕ становлять спогади, присвячен╕ малов╕домим, але колись знаменитим сп╕вакам, зокрема таким, як Натал╕я ╢рмоленко-Южина, ╢лизавета Петренко, Олександр Каченовський, ╤ван Стешенко, Олександр Шидловський, Михайло Микиша.
Звичайно, у великому корпус╕ спогад╕в про сп╕вак╕в ╤. Лисенком вм╕щено ╕ значну частину тих наших вокал╕ст╕в, яких укра╖нськими сп╕ваками можна назвати лише умовно, беручи до уваги ╖хн╓ укра╖нське походження. Серед них — Леон╕д Савранський, Юр╕й Шакуло, Степан Трезвинський, Петро Скуба, Параскева Н╓мченко, Н╕на Сироватська. Не вс╕ спогади, представлен╕ в книз╕, р╕вноц╕нн╕. Особливо мен╕ хочеться в╕дзначити мемуари В. Тольби, С. Ебергардта, М. Квал╕ашв╕л╕, М. Коломенського, П. Л╕нде. В спогадах цих автор╕в по╓дналися профес╕онал╕зм, вм╕ння волод╕ти пером, а також сво╓р╕дна одержим╕сть, любов до театру.
Ц╕каво, що, окр╕м спогад╕в, упорядник використову╓ в книз╕ й деяк╕ щоденники (наприклад, Т. Шевченка), як╕ дають ц╕кав╕ подробиц╕ стосунк╕в автор╕в з╕ сп╕ваками та ╖хн╕м оточенням. У цьому виданн╕ в центр╕ уваги залишаються оперн╕ та концертно-камерн╕ сп╕ваки. Н╕ сол╕сти музичних комед╕й, н╕ тим б╕льше естрадн╕ сп╕ваки у спогадах не представлен╕, бо вони належать до особливо╖ сфери вокального мистецтва. Кр╕м того, до книги не потрапили й т╕ сп╕ваки, книги спогад╕в про яких були видан╕ ран╕ше. Виняток склали лише Михайло Донець та Оксана Петрусенко, нов╕ спогади про яких ╤ванов╕ Максимовичу пощастило знайти.
У книз╕ вм╕щено близько 300 ╕люстрац╕й (як у житт╕, так ╕ в ролях). Кр╕м того, в к╕нц╕ видання подаються прим╕тки ╕ коментар╕, тлумачаться незрозум╕л╕ м╕сця ╕ факти. ╤ за все це ми мусимо завдячувати численному загонов╕ мемуарист╕в, як╕ залишили для нас ц╕ безц╕нн╕ спогади, що дають нам коштовний матер╕ал про сп╕вак╕в минулого, про багатство укра╖нського вокального мистецтва, а ╤. М. Лисенко з╕брав ╕ упорядкував видання.
Я маю можлив╕сть, як мовиться, з перших рук одержати в╕д ╤вана Максимовича перший том його досл╕дження «Укра╖нськ╕ письменники у спогадах сучасник╕в» (другий — на виход╕) й переконатися, що у процес╕ тривало╖ роботи упорядником було з╕брано численний матер╕ал, який в╕добража╓ у спогадах життя та д╕яльн╕сть наших письменник╕в майже за два стол╕ття. У першому том╕ вм╕щено 90 спогад╕в, як╕ висв╕тлюють життя 40 укра╖нських письменник╕в. Причому ╤ван Лисенко не ставив за мету представляти лише найв╕дом╕ших письменник╕в. Читач може знайти у книз╕ мемуари про малов╕домих або й таких, що про них д╕зна╓ться вперше. Вс╕ ц╕ матер╕али становлять ╕нтерес, бо вони в╕дображають життя ╕ творч╕сть тих творчих особистостей, як╕ творили нашу духовн╕сть в р╕зн╕ в╕др╕зки часу нашо╖ ╕стор╕╖.
…Десятки видань та численн╕ статт╕ ╤. М. Лисенка за п╕встол╕ття творчо╖ прац╕ не лише збагатили укра╖нську культуру великим обсягом фактичного матер╕алу, а й оприявнили щось значно б╕льше за поверхову емп╕рику, на як╕й багато хто й зупиня╓ться ╕з письменник╕в. Так ╕ знайте, ╤ване Максимовичу, Ви — один з дуже й дуже небагатьох у сучасн╕й Укра╖н╕ письменник╕в, хто, не звертаючи увагу на глобал╕зац╕йне очман╕ння, щедро у╜рунтоване заокеанськими грантами, твердо й несхибно продовжу╓те «л╕н╕ю» Т. Шевченка, ╤. Франка, Б. Гр╕нченка, П. Тронька, повертаючи ╕з небуття сотн╕ сп╕вак╕в, композитор╕в, музикант╕в…
Ця старожитня Укра╖на з глибочезною метаф╕зикою, з езотеричною та╖ною нев╕дцв╕тного художнього слова ╓, так розум╕ю, для Вас критер╕╓м ╕ точкою в╕дл╕ку, на ╖╖ нар╕жн╕ камен╕ спира╓теся у сво╖х ╕нтелектуальних побудовах, ╖╖ етос уреальню╓ться в кожн╕й Ваш╕й книз╕ або статт╕, що вони написан╕ хоча й «без хитро╖ мови», але з такою рефлексивною в╕брац╕╓ю кожного рядка, яку лишень у справжнього майстра й зустр╕неш. Й тому не перерива╓ться золота нитка традиц╕╖ нашого л╕тературного в╕дкриття, бо при майстрах, як Ви, якось легше. Ви – як Атланти, Вавилони, держите небо на плечах. Тому ╕ ╓ висота, тому й трива╓ л╕тературний процес…

В╕ктор ЖАДЬКО,
письменник, профессор

╤ван ЛИСЕНКО,
заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни
КОРОЛЬ ТАВРОВСЬКО╥ САМОТИ

СПОГАДИ ПРО ПОЕТА ОЛЕКСАНДРА КОРЖА

Ск╕льки пам’ятаю, нас завжди переконували, що поет ма╓ жити з народом, а той народ ма╓ бути його захисником. Теоретично, мабуть, це правильно, а ось у житт╕ так бува╓ не завжди. А щоб не бути голосл╕вним, варто згадати ╕стор╕ю життя укра╖нського поета Олександра Коржа, якого я мав честь знати. Саме йому й довелося в╕дчути весь «солод» народно╖ любов╕. М╕й шлях до Олександра Коржа розпочався ще 1960 року, коли я, переглядаючи в м╕ськ╕й б╕бл╕отец╕ дово╓нний харк╕вський «Л╕тературний журнал», натрапив там на поему «Пушк╕н». Можливо б, ц╕й поем╕ я ╕ не надав особливо╖ уваги, коли б у к╕нц╕ поет не поставив м╕сце ╖╖ написання: село Огульц╕. Невже цей поет, подумав я, проживав у цьому сел╕, де я к╕лька рок╕в тому зак╕нчив середню школу? Але я там знав багатьох людей, виступав у с╕льському клуб╕ й н╕хто мен╕ н╕коли не казав, що в Огульцях народився й проживав в╕домий поет. Це мене в╕дразу за╕нтригувало, ╕, д╕ждавшись вих╕дного дня, я негайно ви╖хав у Огульц╕. Але на мо╓ велике здивування, мо╖ земляки (я народився в сус╕дн╕й з Огульцями Черемушн╕й) поводили себе досить дивно: одн╕ взагал╕ такого не чули, а ╕нш╕ н╕би й знали, але ухилялися в╕д прямо╖ в╕дпов╕д╕. Отже, я почав здогадуватися, що з цим загадковим поетом сталась якась ╕стор╕я, яку мен╕ не хочуть пов╕домити.
╤ все ж я п╕сля тривалих пошук╕в вийшов на родича О. Коржа, який проживав у Харков╕. Зустр╕в в╕н мене, як ╕ сл╕д було чекати, з деякою осторогою, але коли в╕н д╕знався, що я — Корж╕в земляк та ще й л╕тератор, то тод╕ розтанув ╕ дав мен╕ адресу поета. ╤ вже наступного дня полет╕в м╕й перший лист до поета. В╕дпов╕дь не забарилась: О. Корж запрошував мене до себе в Таврове, що лежить недалеко в╕д Б╓лгорода.
 Ми познайомились. Господар був дуже радий гостев╕, бо, очевидно, так╕ в╕зити не були частими для нього. ╤ Олександр Юхимович розпов╕в усю ╕стор╕ю свого страдницького життя. Справд╕, в╕н народився в Огульцях 29 березня 1903 року в багатод╕тн╕й селянськ╕й с╕м’╖. В╕рш╕ почав писати в 15-р╕чному в╕ц╕ п╕д час навчання в Люботинському зал╕зничному училищ╕, де його в╕дкрив Вородимир Коряк, який при╖хав туди на л╕тературний веч╕р. Коряк запросив О. Коржа до Харкова, де спочатку влаштував його в Л╕тком╕ (прообраз нин╕шньо╖ Сп╕лки письменник╕в). Завдяки В. Коряку в╕н дебюту╓ 1921 року в журнал╕ «Шляхи мистецтва» великою сво╓ю поез╕╓ю «Степ», яка багато в чому визначила подальше спрямування його творчост╕. Однак справжн╕ми сво╖ми л╕тературними наставниками О. Корж вважав Михайля Семенка та Василя Блакитного. Коли у Харков╕ з’явився М. Семенко, Корж захопився його неординарною особист╕стю, а пот╕м ╕ футуризмом ╕ нав╕ть п╕дготував до друку зб╕рку «л╕во╖» поез╕╖ «Флюгер». Однак, як говорив поет, ця книжка мала популярн╕сть лише серед мишей Держвидаву ╕ св╕ту не побачила. Сталося це, очевидно, через те, що л╕дер футуризму в цей час зник з Харкова ╕ н╕кому було подбати про долю книжки. В цей час О. Корж знайомиться з В. Блакитним, який почина╓ активно його друкувати у «В╕стях». Саме завдяки Блакитному Корж входить в л╕тературу, повернувшись до класичних традиц╕й. В╕н працю╓ в журнал╕ «Всесв╕т», де публ╕ку╓ сво╖ в╕рш╕ й поеми, а невдовз╕ вида╓ ╕ першу зб╕рку поез╕й «Борть». Все склалося б щасливо, коли б не смерть Блакитного (1925). З появою в Харков╕ знову М. Семенка О. Корж вступа╓ до його «Ново╖ генерац╕╖», яка, як признавався мен╕ поет, справила на нього негативний вплив, затримала його поетичний розвиток. П╕сля л╕кв╕дац╕╖ л╕тературних орган╕зац╕й О. Корж не вступив до новостворено╖ Сп╕лки письменник╕в, про що пот╕м шкодував. В╕н ще деякий час працю╓ в редакц╕ях харк╕вських газет, а пот╕м живе безви╖зно в Огульцях. Майже вс╕ тридцят╕ роки пройшли у нього п╕д знаком поеми «Пушк╕н», яку в╕н, як говорив мен╕, зак╕нчив незадовго до в╕йни, опубл╕кувавши к╕лька глав у «Л╕тературному журнал╕».
 Велика В╕тчизняна в╕йна, на жаль, внесла велик╕ корективи в долю поета. Не будучи членом Сп╕лки письменник╕в, в╕н не м╕г бути евакуйованим углиб кра╖ни, а до Червоно╖ арм╕╖ не п╕шов через стан свого здоров’я. Ще в серпн╕ 1941 року в╕н публ╕ку╓ в районн╕й газет╕ «Б╕льшовик Валк╕вщини» антифашистський в╕рш. ╤ як т╕льки в село вступили фашисти, то знайшлися «захисники з народу», як╕ й принесли в н╕мецьку комендатуру прим╕рник газети з в╕ршем О. Коржа. В╕н в╕дразу був заарештований гестапо, яке, д╕знавшись, що ма╓ справу з профес╕йним письменником, поставило йому ультиматум: або дати згоду на сп╕вроб╕тництво в профашистськ╕й газет╕ «Нова Укра╖на», або в╕н буде в╕дправлений до концтабору. П╕сля довгих роздум╕в поет дав згоду сп╕вроб╕тничати з «Новою Укра╖ною». Так ╕ з’явилася поез╕я «Зимовий псалом», яка принесла йому ст╕льки нещасть. У цьому твор╕ О. Корж вперше в укра╖нськ╕й л╕тератур╕ виступив з антистал╕нською ╕нвективою, розв╕нчуючи в н╕й «вождя вс╕х народ╕в». Однак О. Корж, як це сьогодн╕ не парадоксально звучить, не вбачав, що цим в╕ршем в╕н дуже завинив перед радянською владою, ╕ нав╕ть не збирався в 1943 роц╕ залишати сво╖ Огульц╕. За його спогадами, в╕н викопав на город╕ великий окоп ╕ збирався там пересид╕ти, поки прийде радянська арм╕я. Але його пом╕тив н╕мецький оф╕цер, якому потр╕бен був погонич для награбовано╖ худоби. Н╕як╕ умовляння не допомогли: разом з родиною О. Корж виконував роль погонича, а в Полтав╕, коли в╕н уже н╕мцям був непотр╕бен, всю с╕м’ю викинули з машини. Перейти л╕н╕ю фронту уже було неможливо, ╕ Корж потрапля╓ до Полтави, пот╕м до В╕нниц╕ ╕, нарешт╕, до Львова. Не думав в╕н, що затрима╓ться тут надовго, але треба було якось жити. У Львов╕ в╕н оголошу╓ себе художником, його приймають до Сп╕лки художник╕в ╕ нав╕ть обирають в╕дпов╕дальним секретарем. Про Коржа-художника я скажу п╕зн╕ше. До реч╕, у Львов╕ ще й сьогодн╕ пам’ятають такого художника, який у Львов╕ ╓диний малював пок╕йного А. Шептицького в 1944 роц╕. Але Корж був дитям села, патр╕отом р╕дно╖ Слобожанщини ╕ без сво╖х Огульц╕в подальшого життя не уявляв. Тому в 1948 роц╕ в╕н при╖здить сюди «в розв╕дку», де його колишн╕й друг, голова с╕льради, звинувачу╓ в зрад╕ Батьк╕вщини. Ось так, на власному досв╕д╕, поет ще раз в╕дчув «народну турботу». В╕д його хати, б╕бл╕отеки й арх╕ву не лишилося й сл╕ду. «Захисники» все розмели ╕ знищили. ╤ поет назавжди залиша╓ р╕дне село, поселившись в Тавровому, на батьк╕вщин╕ сво╓╖ дружини. В╕н працю╓ художником у Б╓лгород╕ та Курську, де був 1950 року заарештований ╕ засуджений на 25 рок╕в стал╕нських табор╕в, з яких в╕дбув 6 рок╕в. У к╕нц╕ 1956 року в╕н поверта╓ться ╕з заслання, але вже не в Огульц╕, в об╕йми «народу-захисника», а на батьк╕вщину сво╓╖ дружини — в село Таврове, де й пров╕в останн╕ роки свого життя. ╤ хоча О. Корж був амн╕стований з╕ зняттям судимост╕, в╕н жодних прав у ц╕й держав╕ не одержав: був позбавлений права на роботу, пенс╕ю, можливост╕ займатися л╕тературною д╕яльн╕стю. Ось таку сумну ╕стор╕ю розпов╕в мен╕ поет п╕д час нашо╖ першо╖ зустр╕ч╕ в Тавровому.
П╕д час ц╕╓╖ зустр╕ч╕ Олександр Юхимович сказав мен╕, що завершив другу редакц╕ю поеми «Пушк╕н», ╕ почав з╕ мною радитися, з чого почати, аби ╖╖ опубл╕кувати. У мене в╕дразу думка впала на М. Рильського, який виручав з б╕ди не одного поета.

(Зак╕нчення в наступному номер╕)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 23.08.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12198

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков