Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4458)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4136)
Українці мої... (1668)
Резонанс (2130)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1068)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (334)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (211)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«З НАБЛИЖЕННЯМ НЕБЕЗПЕКИ ДО НЕ╥ ВЕРТАВ ДОБРИЙ НАСТР╤Й»
Про траг╕чну долю в╕дважно╖ розв╕дниц╕ холодноярських повстанц╕в Ольги...


НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
Виставка висв╕тлю╓ знаков╕ под╕╖ во╓нно╖ ╕стор╕╖ Ки╓ва…


╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
Не вс╕м цим фактам знайшлося м╕сце у шк╕льних п╕дручниках, але саме завдяки ╖м ╕стор╕я ста╓ живою...


ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 12.07.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 12.07.2013
ДОЛЯ СТАЛ╤НСЬКОГО «СОКОЛА»
Самад╕н ШУКУРДЖ╤

Л╕тература

ГЛАВИ З РОМАНУ
(Зак╕нчення. Поч. у № 26-27)

— Що за чорт╕вня?! Що це було??! Д╕станьте мен╕ зв╕дти журнал! — наказав в╕н, показуючи на каб╕ну пальцем. — Що взагал╕ в╕дбулося?! Що це було?! А ти, Амете, мав рац╕ю. Треба було мен╕ тебе послухати. Треба було туди посадити механ╕ка, нехай би сам ╕ перев╕рив, як в╕дремонтував, як п╕дготував л╕так до вильоту ╕ бою! Н╕чого, наступного разу будемо розумн╕шими.
Мовчки зиркнувши на механ╕ка, який п╕дб╕г до нього, продовжив:
— Призначаю службове розсл╕дування. Я зв╕льняю вас в╕д вашо╖ посади. Здавайте ус╕ ваш╕ справи заступников╕ ╕ йд╕ть до штабу! Зрозум╕ли?
— Вас зрозум╕в…
— Виконуйте!
— ╢сть в штаб. Здати справи…
Опинившись неспод╕вано без л╕така, Амет-Хан мовчки дуже переживав втрату. Лишившись можливост╕ л╕тати, в╕н в╕дчув себе покараним. Покара прийшла незаслужено. Командир призначив службове розсл╕дування. А це означало, що його не допустять до польот╕в, поки це розсл╕дування не зак╕нчиться. Душу огорнула досада. Машина нова. Ще не встиг як сл╕д обл╕тати. Вона т╕льки сьогодн╕ зняла з неба одного «юнкерса». А могла б б╕льше! В╕н прив╕в на базу, вернув п╕дбитий в бою несправний л╕так! А тут, на сво╓му р╕дному аеродром╕, його втратив. Як таке могло статися? Чому йому не пов╕рив командир? Пов╕рив т╕льки зараз, коли вже п╕зно, коли л╕так перетворився на купу брухту! Льотчик, який не раз л╕тав на л╕таку, може почути в шум╕ двигуна посторонн╕й звук, скрег╕т, який нев╕дь-зв╕дки взявся, в╕дчути найменш╕ зм╕ни в його робот╕. Сталася надзвичайна пригода. Зараз при╖дуть перев╕ряюч╕. Призначать ком╕с╕ю з розсл╕дування. Проведуть перев╕рку, експертизу. Встановлять причину того, що сталося, визначать винуватих. А л╕така — нема. Загинув на р╕вному м╕сц╕! В╕н мав би загинути як бо╓ць — в бою, а не так — безглуздо на сво╓му р╕дному аеродром╕ ╕ з вини тих, хто його повинен ╕ зобов’язаний був зберегти.

ВСЕ МИНА╢

Зустр╕нувши через якийсь час б╕ля капон╕ра Борисова, Амет-Хан сказав:
— Розум╕╓ш, Ваню, коли л╕так вмира╓ у пов╕тр╕, це природна смерть бойово╖ машини. Л╕така-во╖на. А коли в╕н вмира╓ на земл╕, це — недобре. Це неприродно. Не вистача╓ сл╕в, як це назвати. Машину шкода…
— Не переживай. Ти тут н╕ в чому не винен. Механ╕к по сво╖й недалекоглядност╕ недооц╕нив тво╖ знання. В╕н проявив явну недбал╕сть, коли здавав несправний л╕так. Гадав, що ти посп╕хом не пом╕тиш його помилку при ремонт╕.
— Р╕ч не в тому, хто винен. Машина ж дорого кошту╓ — по-перше, а по-друге — я не л╕таю.
— Про що я шкодую найб╕льше, то це — про друге. Про те, що ти — не л╕та╓ш. Наш╕ «друз╕» певно зараз т╕шаться, що тебе давно не бачили в неб╕. Гадають, що з тобою щось недобре сталося.
— Уже три дн╕ минуло!
Нема, мабуть, кари б╕льшо╖ для льотчика, н╕ж розлучити його з небом. Ус╕ дн╕, поки оч╕кував новий л╕так, Амет-Хан л╕тав на чужих. Був на п╕дхват╕. ╤нколи в бою льотчик╕в було поранено, ╕ ╖х в╕дправляли до шпиталю. А поки на в╕льному л╕таку — л╕тав в╕н. Траплялося й по к╕лька дн╕в «загорати» при штаб╕. Але «вимушена посадка», на щастя, тривала недовго. Одержав нову «кобру», на яку можна було т╕льки дивитися ╕ готувати до вильоту, але не л╕тати «до окремого розпорядження командира полку», до зак╕нчення перев╕рки ком╕с╕╖».

РЕЗУЛЬТАТИ СЛУЖБОВОГО РОЗСЛ╤ДУВАННЯ.
АМЕТ-ХАН ПРОВОДИТЬ ЗАНЯТТЯ З УЧНЯМИ

Перев╕рна ком╕с╕я з╕ штабу Пов╕тряно╖ арм╕╖ за наказом його командуючого генерала Хрюк╕на почала скрупульозно вивчати надзвичайну под╕ю в полку, в результат╕ яко╖ розбився л╕так Амет-Хана. Одним з питань було: з’ясувати, чи нема тут навмисного запод╕яння шкоди? На всякий випадок зв╕льнили з посади пров╕дного механ╕ка — командира техн╕чно╖ служби, який в╕дпов╕дав за бо╓готовн╕сть льотно╖ та ╕ншо╖ техн╕ки полку, в╕дсторонили в╕д польот╕в ╕ льотчика. П╕сля таких превентивних заход╕в або можливих НП (надзвичайних под╕й) механ╕к опинився на гарн╕зонн╕й гауптвахт╕, а Амет-Хану довелося байдикувати у штаб╕ полку, передавши посаду командира ескадриль╖ сво╓му заступнику, ╕ займатися рутинними справами. Тепер в╕н мусив виконувати штабну роботу. До його нових обов’язк╕в входило складання план╕в польот╕в на тиждень наперед, з урахуванням м╕нливо╖ фронтово╖ ситуац╕╖; анал╕зуванням ╕ пророблюванням польот╕в як до, так ╕ п╕сля ╖х завершення. З настанням ноч╕ (в цей час л╕таки не л╕тали) — ╕нструктаж молодих льотчик╕в ╕ проведення з ними пол╕тбес╕д, класних занять для закр╕плення ╖хн╕х теоретичних знань та багато ╕ншого — на розсуд начальника штабу. З╕бравши молодих льотчик╕в, що перебували в резерв╕ полку, на чергове заняття, в╕н сказав:
— Льотчик — це покликання. Це — доля. У французького льотчика-письменника запитали: «Чому ви л╕та╓те? Це небезпечно. Пиш╕ть книги. Льотчик╕в багато, ви — письменник. Вас одиниц╕». Запропонували почесну в╕дставку, зв╕льнення з ряд╕в в╕йськово-пов╕тряних сил в запас з доброю пенс╕╓ю. В╕н не погодився. Вважав за краще по╓днати два заняття — покликання в╕д природного таланту ╕ набуту навчанням профес╕ю: ╕ писати, ╕ л╕тати. Справжн╕й льотчик, п╕днявшись у небо один раз, вже не зможе з ним розлучитися. Це — на все життя. Так ╕ л╕та╓ французький письменник Антуан де Сент-Екзюпер╕. ╤сну╓ маг╕чний зв’язок м╕ж льотчиком ╕ небом. Нема╓ б╕льшого покарання для льотчика, н╕ж розлучити його з небом, — в╕д╕брати в нього можлив╕сть л╕тати. Тим б╕льше, якщо цей льотчик нал╕тав немало сотень годин ╕ брав участь в сотнях бо╖в.
Переходячи на теор╕ю бойових польот╕в, в╕н продовжив:
— Льотчик-винищувач анал╕зу╓ кожен св╕й пол╕т. На основ╕ цих докладних анал╕з╕в ╕ обм╕ну думками вироблено правила бою. Вони так╕: результат бою залежить в╕д правильно╖ тактики. Закон тактики говорить: необх╕дно зайняти позиц╕ю вище т╕╓╖, на як╕й перебува╓ противник. Треба бути вище в╕д нього. Це да╓ ряд переваг. Вони полягають в тому, що, перебуваючи зверху, ми ма╓мо можлив╕сть зайняти виг╕дну позиц╕ю для початку бою ╕ зненацька атакувати.
Перебувати вище противника — це, виходить, контролювати пов╕тряний прост╕р. Н╕мц╕ неохоче вступають в б╕й, коли перебувають нижче противника. Якщо нав╕ть у противника швидк╕сть б╕льша, це також його не ряту╓ в╕д нашо╖ усп╕шно╖ атаки. Перебуваючи вище противника, треба провести коротку атаку ╕ тут же крутою г╕ркою вийти нагору, щоб не дати противнику шанс опинитися зверху. Ви спита╓те: чому не можна атакувати, перебуваючи в горизонтальн╕й площин╕? Я в╕дпов╕м, що можна. Але така атака не завжди да╓ оч╕куваний результат. Якщо вам доведеться приймати б╕й, перебуваючи на в╕раж╕, то краще, щоб це був правий в╕раж. Наш╕ л╕таки б╕льш пристосован╕ до таких маневр╕в, н╕ж н╕мецьк╕. У них в╕раж╕ виходять г╕рш╕. Вони вм╕ють виконувати т╕льки л╕вий в╕раж. У цьому один ╕з секрет╕в тактики н╕мецьких льотчик╕в.
— Чому вони виконують т╕льки л╕вий? — спитав молодший лейтенант, що сид╕в на колод╕, п╕днявши руку, начеб в╕н сид╕в у школ╕ за партою.
— Не знаю, Можливо, вони його б╕льше люблять. Продовжимо дал╕. В бою треба мати ще к╕лька якостей — це агресивн╕сть, обачна з╕бран╕сть. Ну, а про швидку реакц╕ю ╕ р╕шуч╕сть вам, мабуть, ╕ в училищ╕ говорили. Ви це зна╓те з самого початку навчання. Без цих якостей б╕йця нападу на противника не вийде.
Серед молодих льотчик╕в, випускник╕в льотних в╕йськових училищ, були й так╕, хто здогадався, що Амет-Хан вкладав у сво╖ бес╕ди з ними й сво╖ власн╕ спостереження, як╕ брав з╕ свого особистого досв╕ду.

АМЕТ-ХАНА ВИПРАВДАНО. В╤Н ЗНОВУ В ПОВ╤ТР╤.
РОЗМОВА З КОМАНДИРОМ ПОЛКУ
Ком╕с╕я не побачила н╕яко╖ вини в загибел╕ л╕така з боку Амет-Хана. Так воно й було. Його швидко в╕дновили на попередн╕й посад╕. ╤, нарешт╕, дозволили йому злет╕ти на закр╕плен╕й за ним ╕нш╕й «Аерокобр╕». В╕н знову був у каб╕н╕ л╕така, який полюбився йому.
Стосунки м╕ж командиром полку ╕ Амет-Ханом лишились безхмарними. Н╕би роблячи перший крок назустр╕ч, Морозов сказав Амет-Хану:
— Не сприймай близько до серця. Ти ж зна╓ш, ми — в╕йськов╕. У нас все п╕дпорядковано дисципл╕н╕. З ус╕╓╖ ц╕╓╖ ╕стор╕╖ в мене викликають непорозум╕ння лиш дв╕ обставини: по-перше, те, що ти, немов х╕рург, визначив по звуку мотора ╕ запаху мастила, що мотор несправний. У той же час механ╕к цього не пом╕тив. У тебе що, шосте в╕дчуття? Ти дов╕в мен╕, що вм╕╓ш краще в╕д ус╕х передбачити непри╓мну под╕ю. Не перестаю дивуватися: як це в тебе виходить? Адже ти не ╕нженер з двигун╕в. Жодного разу ╖х не розбирав, а так тонко в╕дчува╓ш ╖хню роботу. Як це в тебе виходить?
— Сам дивуюся. Пояснити не можу. Мен╕ зда╓ться, що це доступно будь-кому, хто уважно ставиться до сво╓╖ справи. Треба працювати вдумливо ╕ з почуттям в╕дпов╕дальност╕.
— Ти так гада╓ш? Теоретично ти ма╓ш рац╕ю. Молодчина!
— Н╕чого складного я тут не бачу. Треба вкладати у справу душу.
— Це для тебе тут н╕чого складного нема. А для ╕ншого? Це, можна сказати, ц╕ла наука! Ус╕ б механ╕ки так розбиралися в техн╕ц╕! ╤ другий факт: як м╕г наш досв╕дчений, завжди сумл╕нний, ас по двигунах, механ╕к так байдуже поставитись до сво╓╖ роботи? В╕н же ск╕льки вою╓, ст╕льки ж двигунами займа╓ться. Як же в╕н не пом╕тив, що мотор несправний? В╕н же м╕г передбачити, чим це ск╕нчиться? Адже в╕н посилав тебе на в╕рну загибель! Та найголовн╕ше ╕ дивно те, що ти здогадався, що тоб╕ загрожу╓ непри╓мний сюрприз, який готу╓ двигун. Ти здогадався, що л╕так ╕ ти в небезпец╕!
— Я в╕дверто висловив механ╕ку про сво╖ п╕дозри. Сказав йому все, що думав про двигун. А в╕н чомусь уперся. Почав мен╕ доводити, що двигун справний. Не хот╕в мене слухати. Може, квапився швидко здати ╕ взятися за ремонт ╕ншо╖ машини? В механ╕ка завжди багато роботи.
— От ти намага╓шся механ╕ка захищати. ╤ це п╕сля всього, що сталося? У нього багато роботи. А в тебе менше? Тоб╕ його шкода? А в╕н тебе на смерть посилав. Добре, що машина уперлася в землю з п’яти метр╕в. А якби з п’ятдесяти? Уявля╓ш? П╕сля такого удару шанс╕в лишитися живим не бува╓!
— Не знаю. У нього, механ╕ка, на все своя точка зору. Сперечатися ╕ не здаватися, в╕дстоювати свою точку зору, якщо вона ╓, це вияв чолов╕чого характеру.
— Даремно в╕н з тобою посперечався. Цього разу треба було йому з тобою погодитись. Аби про щось сперечатися, треба запастися сильними, незаперечними аргументами. А в╕н сперечався з тобою, не маючи н╕яко╖ гарант╕╖ сво╓╖ правоти. Виходить, що ти краще в╕д нього роз╕брався. Це мене т╕шить. Ти й тут виявився на потр╕бн╕й висот╕. В╕днин╕ я називатиму тебе ╕нженером-механ╕ком. Випадок цей не скоро забудеться. Але для мене лишиться загадкою: чому механ╕к-моторист п╕дписав дозв╕л на вил╕т л╕така з такою несправн╕стю? Сумн╕ваюся й дивуюся. Що з ним сталося? Такого ран╕ше не траплялося.
Випадок справд╕ забувся, хоч ╕ не скоро. Але повага до Амет-Хана його друз╕в-льотчик╕в ╕ колег за профес╕╓ю зросла. До його думки прислухалися, з ним радились...

Переклад
Данила КОНОНЕНКА


СЛОВО ДО БАТЬК╤ВЩИНИ

В╕тчизнонько!
Вернувся я, тв╕й син,
П╕сля ст╕лькох рок╕в
Страждання ╕ розлуки,
П╕сля вигнання ╕ страшно╖
муки
Вернувся я додому,
в р╕дний Крим.
За мить оцю побачення
з тобою
Я поплатився волею святою.
В розлуц╕ довелось мен╕
страждати,
Пробач, В╕тчизно, що тебе
залишив.
В т╕м — не моя вина:
М╕й ворог був сильн╕ший,
╤ я тод╕ його не м╕г здолати.
Хоч я малим
╕ дуже кволим був,
Але В╕тчизну все ж
не позабув.
Я Крим лишив
Не з╕ сво╓╖ вол╕, —
А з вол╕ супротивника свого:
Нас вивезли насильно
в чужий край —
Прощай, В╕тчизно,
Криме м╕й, прощай!
Тод╕ ще мало в мене сил було,
Але я в╕рив: сили наберуся
╤ в отчий край,
У д╕м сво╖х батьк╕в,
Хоча б п╕д стар╕сть,
Але все ж вернуся!
О, як я в╕рив,
Як жадав цього
Впродовж життя
Пекельного свого!
╤ ось я тут, з тобою.
Я — вернувся,
╤ до плеча твойого
доторкнувся.
Я все життя ╕шов до тебе,
Збиваючи до кров╕ бос╕ ноги.
Н╕чого не хот╕в,
Н╕чого не бажав, —
На батьк╕вщин╕ жить —
Жадав одного.
╤ ось я тут,
З тобою, Криме м╕й,
Кохана земле,
приласкай, з╕гр╕й!
Ти — Мат╕р наших
матер╕в, батьк╕в, —
Чий кор╕нь тут,
Хто родом з цих кра╖в.
Я п╕встол╕ття
мр╕яв про ту мить,
Коли на землю
зможу цю ступить.
Я в рабств╕ був,
але рабом не став,
В полон╕ був,
але не полонився,
Н╕ перед ким в покор╕
не хилився,
Ненавид╕в я тих,
тебе хто зневажав,
Хто не давав мен╕
про тебе й слова мовить,
М╕й Криме, Батьк╕вщино,
п╕сне й мово!
Я зневажав ╕ зраду, ╕ брехню,
Супроти них ╕шов з лицем
в╕дкритим,
О, як жадав тебе я захистити,
Гор╕в бажанням виступить
на прю!
Пройшовши не одну
з важких дор╕г —
Любов свою син╕вську
я збер╕г
До тебе, земле отча ╕ ╓дина,
До тебе, мужня, горда
Укра╖но,
Що п╕д сво╓ крило взяла
орлине
Народ м╕й, р╕д м╕й,
Край м╕й узяла!
За це тоб╕ подяка ╕ хвала!
До тебе, Криме,
йшов я дуже довго,
Кр╕зь злигодн╕, приниження
й зневагу,
Кр╕зь дикий смор╕д
табор╕в ГУЛАГу,
Кр╕зь катування,
матючню й погрози…
Та в серц╕ я плекав
свою в╕двагу
╤ знав напевне:
стр╕немось таки,
Бо звинувачень вляжуться
морози…
Любов моя, ╓дина
в ц╕л╕м св╕т╕
Земля моя,
Земля мо╖х батьк╕в,
Обо╓ настраждались ми
в розлуц╕
╤ б╕льш страждати
Я би не хот╕в!
В╕тчизнонько, як ти
помолод╕ла:
Лице водою ╕з Дн╕пра умила,
Як знудьгувався за тобою я,
Як сумував, як мр╕яв,
я про тебе,
Про степ ╕ море,
╕ про син╓ небо…
Я йшов через пустелю
╕ тайгу,
Через роботи каторжн╕
сиб╕рськ╕,
Я йшов до тебе через
Воркуту,
Через колимськ╕
й магаданськ╕ при╖ски…
Я перейшов етапи вс╕ крут╕,
На соловецьких нарах
помирав я,
Я проклинав наругу
╕ безправ’я…
Вернутись в Крим —
дев╕з мого пут╕.
Я йшов ╕з ноч╕ в день,
Я сл╕пнув, але все ж
Й на крок я не звернув
З священно╖ дороги.
Жаль, в друз╕в багатьох
Вже п╕дломились ноги —
╥м не судилось
в р╕дний край прийти,
Але жив╕ ми — досягли мети.
╤ ось я вдома, тут моя с╕м’я,
О, вистраждана
земленько моя!
За мить оцю, за зустр╕ч╕
хвилину,
За мить ц╕лунку пагорб╕в
тво╖х
Я все в╕ддав,
кохана батьк╕вщино!
Лишивсь в одн╕й сорочц╕…
та дарма…
Мо╓ багатство — ти!
╤ нар╕кань нема.
Я так щасливий,
що з тобою знову.
Люблю тебе
син╕вською любов’ю!
Жив╕ ми, Криме!
Дв╕ч╕ ми жив╕,
Коли ми разом…
Ми — нав╕к незламн╕.
О, земле р╕дна,
Мат╕р вс╕х татар,
Що народились тут
╕ у вигнанн╕.
М╕й краю,
Я — народ тв╕й незборимий,
З тобою ми на в╕ки-в╕чн╕,
Криме!

Самад╕н ШУКУРДЖ╤

Переклад з кримськотатарсько╖
Данила КОНОНЕНКА

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 12.07.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12017

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков