Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4456)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4134)
Українці мої... (1667)
Резонанс (2128)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1064)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (331)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (210)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МАРИНА ГРИМИЧ — НАУКОВИЦЯ ╤ ПИСЬМЕННИЦЯ
У творчому доробку Марини Гримич понад 20 р╕зножанрових роман╕в…


КУЛЬТУРА У ВИР╤ В╤ЙНИ
Журнал╕сти створили сер╕ю фотограф╕й про пошкодження ╕ руйнування культурних пам’яток…


ДЕНЬ СВ╤ТЛЯЧКА
Наш╕ традиц╕╖


У СИМОНА З╤ЛОТА ЗНАХАРСЬКА ТУРБОТА
Наш╕ традиц╕╖


╥ХН╤ ДУШ╤ СЕРЕД НАС
Дещо з ╕стор╕╖ Пров╕дно╖ нед╕л╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 12.07.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 12.07.2013
«А Я НАПИШУ — УКРА╥Н╤! СОНЦЮ ╥╥ ╤ СТЕПАМ...»
Олесь ГОНЧАР

Рядки, обпален╕ в╕йною...

Час летить нестримно.
14 липня виповню╓ться вже 18 рок╕в, як п╕шов ╕з життя невтомний прац╕вник на нив╕ нашо╖ л╕тератури, колишн╕й фронтовик-орденоносець, визначний державний д╕яч, академ╕к Олесь Терент╕йович Гончар. Його твори здобули широке визнання серед читач╕в. ╥х люблять, ними захоплюються, ╖х читають ╕ вивчають у школах та вищих навчальних закладах.
Олесь Гончар в часи комуно-б╕льшовицького тотал╕тарного режиму мр╕яв про в╕льну незалежну Укра╖ну, у роман╕ «Собор» в╕д-крито говорив про необх╕дн╕сть збереження духовност╕, в╕дродження ╕ збереження моральних ц╕нностей укра╖нського народу. На його першому роман╕ «Прапороносц╕», який утверджував ╕де╖ гуман╕зму, патр╕отизму, високо╖ людсько╖ морал╕, виросло не одне покол╕ння укра╖нц╕в. Та х╕ба ж т╕льки укра╖нц╕в? Цей роман знаний у багатьох кра╖нах св╕ту! Але ж, напевно, небагато читач╕в знають, що в╕домий проза╖к Олесь Гончар був ще й чудовим поетом! В╕рш╕ в╕н писав переважно на в╕йн╕, в перервах м╕ж боями, коли нашвидкуруч для себе хот╕лося заф╕ксувати сво╓ пережите.
«Той, хто зна╓ «Прапороносц╕», певне, пом╕тить, що «Поез╕╖ во╓нних л╕т» автора часом уже несли в соб╕ зародки, ембр╕они тих образ╕в, як╕ згодом д╕стають св╕й розвиток у трилог╕╖», — писав Олесь Гончар у передньому слов╕ до першого прижитт╓вого видання сво╖х фронтових в╕рш╕в, котр╕ побачили св╕т у видавництв╕ «Дн╕про» (Ки╖в) 1985 року.
Зусиллями невтомно╖ Валентини Данил╕вни Гончар — дружини незабутнього Олеся Терент╕йовича — упорядковано ╕ значно доповнено ран╕ше нев╕домими творами зб╕рку фронтово╖ поез╕╖ Олеся Гончара «Поетичний пун-ктир походу», котра вийшла друком у видавничому центр╕ «Просв╕та» (Ки╖в). Саме так було колись названо твори цього фронтового циклу самим автором, ╕, зда╓ться, й сьогодн╕ з таким визначенням можна погодитись.
У п╕слямов╕ до зб╕рки редактор книги, в╕дома поетеса Любов Голота зазнача╓: «В╕рш╕ Олеся Гончара, безперечно, м╕стять у соб╕ те, що називають окопною правдою. Але мелодика ╖х диктована душею, яка н╕коли не «окопувалася», скор╕ше його рядки — це уривчастий подих солдата перед атакою чи п╕сля не╖. В╕рш╕, написан╕ м╕ж двома атаками, можливо, на т╕й м╕нометн╕й плит╕, яку Олесь Гончар прон╕с на сво╖х плечах через усю ╢вропу. В╕н завжди був атакуючим солдатом ╕ атакуючим письменником».
Шановн╕ читач╕, пропону╓мо ваш╕й уваз╕ деяк╕ в╕рш╕ з книги «Поетичний пунктир походу». Вони — св╕дчення багатогранного таланту Олеся Гончара, його палко╖ любов╕ до Укра╖ни, до ╖╖ людей.

Краю коханий,
Люди кохан╕!
Добра вам молитиму,
Сонця й п╕сень, —

заприсягався Олесь Гончар в одному нефронтовому в╕рш╕, написаному в Ялт╕ у березнев╕ дн╕ 1974 року. ╤ в цих словах весь Митець, уся його душа, осяяна щир╕стю, любов’ю ╕ добром.

Олесь ГОНЧАР
«А Я НАПИШУ — УКРА╥Н╤! СОНЦЮ ╥╥ ╤ СТЕПАМ...»

УКРА╥Н╤
Плюндруються тво╖ сади,
Тво╓ чужинець поле кра╓.
Вже лицар╕в тво╖х сл╕ди
У пол╕ в╕тер зам╕та╓.
Та все ж люблю тебе, ясна,
Як гнаний син нещасну мат╕р.
Тоб╕ по крапл╕, всю, до дна
Готовий кров свою в╕ддати.
╤ не страшить мене Сиб╕р,
╤ не страшать кайдан╕в дзвони.
Велика Укра╖но, в╕р:
За тебе встануть ще м╕льйони.
╤ лицем╕р’я упаде,
╤ славослов╕╓ погине.
Розправить крила молоде
Безсмертне плем’я Укра╖ни!
1941, Харк╕в

АТАКА
Скрегоче зал╕зом округа,
Смертю пов╕тря фурчить.
Я знаю той ступ╕нь напруги,
Коли вже н╕що не страшить.
Святе божев╕лля атаки
В тоб╕ поглина╓ все.
Через яри та байраки
Незнавана сила несе.
Нема╓ н╕ р╕дних, н╕ любих,
Нема н╕ жалю, н╕ тривог.
Байдужим ста╓ш до згуби,
Могутн╕м ста╓ш, як Бог.
1942

ХОЛОДНОГОРСЬКА ТЮРМА
Ворота сюди широк╕,
А зв╕дси й щ╕линки нема.
Знялась у небо високе
Холодногорська тюрма.
З високих ╖╖ поверх╕в
Дивлюся на м╕сто мо╓.
Сонце над ним, як безсмертя,
В╕льне й рожеве вста╓.
Красень Держпром б╕л╕╓
По пояс в зелен╕м саду.
Серце колись там зустр╕в я,
Якого б╕льш не знайду.
Усе найдорожче я втратив,
Що мав у житт╕ до в╕йни.
Не маю н╕ друга, н╕ брата,
Лиш маю - чотири ст╕ни.
1942

ПОЛТАВА
Мов яхта б╕ленька,
у зелен╕ плава
Мирна моя Полтава.
Чужого солдата
гов╕рка гаркава -
Невже це моя Полтава?
См╕╓ться до нього
землячка лукава -
Зрадлива моя Полтава.
Ведуть нас у таб╕р -
дор╕жка кривава.
Н╕! Не моя це Полтава!
1942, Полтава

ЕТАП
Пораненим б╕лим зв╕ром,
Арештована, ви╓ зима.
Б╕л╕ ╕дуть конво╖ри, б╕ла тьма.
Б╕ла тьма у степу голосить,
Полонен╕ валяться з н╕г.
╤дуть полонен╕ бос╕.
Горить сн╕г.
15 грудня 1942 р.

УКРА╥НА
Укра╖на - плантаторське поле,
Укра╖на - лиш ярем скрип╕ння,
Укра╖на - плач╕ й голос╕ння,
Як╕ не вщухають н╕коли!
1943
* * *
Рокочуть дн╕провськ╕ пороги,
Шовков╕ сп╕вають трави:
Не завжди ми падали в ноги
Пок╕рно, мов пси лягав╕.
Не завжди нас зневажали
╤ правили нами кретини.
А тепер ╕шаками стали
Горд╕ сини Укра╖ни!
1943
* * *
Мужн╕ прострелено крила
Дум╕ мо╖й молод╕й.
Ск╕льки змарновано сили,
Ск╕льки розбито над╕й!
Себе не жал╕в я для бою,
Вина не моя, що не вмер.
Г╕рше! З самим собою
Один я зостався тепер.
В╕тчизна запродана знову,
Хазя╖н знайшовся новий.
Мен╕ ж твоя доля готова,
С╕рий курай степовий.
1943

В╤ХОЛА
Нагадала мен╕ в╕хола,
Що окоп м╕й зам╕та,
Як ти в госп╕таль при╖хала,
Вся в╕д сонця золота.
Вся в цв╕ту пругко╖ зр╕лост╕,
Смаглощока ╕ туга,
В╕д д╕вочо╖ невм╕лост╕
╤ще б╕льше дорога.
Чи й тоб╕ оця хурделиця
Хоч що-небудь нагада?
...Сн╕г сухий степами стелиться
╤ окоп м╕й зам╕та.
1943

НИН╤ ТИ НЕ ВП╤ЗНАЛА Б МЕНЕ
Чорний стовп до небес вироста,
Т╕льки кров на сн╕гах,
т╕льки дим:
На в╕йн╕ я вже сивим став,
А ╕з дому п╕шов молодим.
Не пиши, не чекай, забудь.
В тилу ╕ншого друга знайди.
Хай для вас повесн╕ зацв╕туть
Недоламан╕ танком сади.
Нин╕ ти не вп╕знала б мене.
Я не той, що студентом був.
Серце стало в мен╕ кам’яне,
Слова н╕жност╕ я забув.
1944, К╕ровоград

НАД БУГОМ
Сядем тут, в╕дпочинемо, друже,
Роз╕славши на кам╕нь шинель.
Ой широко розлився ти, Буже,
Ой далеко плисти до тих скель!
Кожен раз, як кисет добуваю,
Що ╖╖ вишивала рука,
Пригадаю, усе пригадаю,
Поруч мене вона виника.
Б╕ла шия в разках намиста.
Наче шовк, шелестять слова.
Де ти, з╕рко моя промениста,
Укра╖нко моя степова?
Збер╕гай, бережи сво╖ чари,
Хай м╕цн╕ють щодень, як вино.
...Багрян╕╓ на заход╕ хмара,
Як високе мо╓ знамено.
1944

ДУМИ ПРО БАТЬК╤ВЩИНУ
Здрастуй, м╕й сонячний краю,
Ти снишся мен╕ ╕ тут,
Серцем щодня я л╕таю
До тебе, за бистрий Прут.
Як пишуть листи солдати,
Тужливо ста╓ мен╕.
Кому ж мен╕ написати,
Як╕й догукнути р╕дн╕?
Той - мам╕, а той - дружин╕,
Той - сестрам, а той - братам.
А я напишу - Укра╖н╕!
Сонцю ╖╖ ╕ степам,
Сивим, як згадки, могилам,
Що тонуть в ╕мл╕ голуб╕й,
Шляхам, окутаним пилом,
Якими п╕шли ми в б╕й.
Бачу далек╕ вершини
В тумани повитих Карпат.
Може, моя то Вкра╖на
Б╕л╕╓ чер╕дкою хат?
Слово, в бою огруб╕ле,
У тому краю забрини,
Де вишн╕ в убранн╕ б╕л╕м
Мене виглядають з в╕йни.
1944

ЯК ПРИЙДУ Я З В╤ЙНИ ДОДОМУ
Як прийду я з в╕йни додому,
А ти в╕ддана будеш другому,
Не схилюся я перед тобою,
Об╕ймуся з сво╓ю журбою,
Та вийду я в поле широке,
Розкажу йому горе глибоке,
П╕снями г╕ркими заллюся,
Додому прийду - засм╕юся!
Щоб не знав ан╕хто мо╖ бол╕,
Я та в╕тер у чистому пол╕!
1944, Ближешти (Румун╕я)


СТЕПУ
А найприкр╕ше для мене,
Що св╕дк╕в тод╕, як на зло,
Ц╕╓╖ страшно╖ сцени
У мене в степу не було.

Коли я на╖хав на м╕ну,
╤ к╕нь м╕й став на диби.
По сам╕ йому кол╕на
Зчесало обидв╕ ноги.

╤ дивиться в╕н похмуро,
╤ каже: ти дума╓ш, я н╕мий.
Ти в╕дст╕ба╓ш кобуру,
Що ж... коли хочеш... Добий!

Тод╕ був ╕ я потр╕бний,
Коли я тебе рятував,
Тод╕ ти в п╕дкови ср╕бн╕
Дбайливо мене взував.

Ти у в╕ршах тод╕ славословив,
Н╕як нахвалитись не м╕г.
А зараз ти хмуриш брови,
Коли я лежу без н╕г.

Може, й для мене нежатий
Десь шелестить овес.
Може б, ╕ я хот╕в мати
Аби хоч який протез.
Не думай, що я не знав,
Куди я ногою ступав.
Я теж ветеран -
Увесь ╕з зашитих ран.
╥в би одну солому,
Пив би не воду - л╕д.
Якби вернувся додому
Живий... хоча й ╕нвал╕д.
Грудень, 1944

СПЕКА В ГОРАХ
Батьк╕вщино, для нас п╕д╕йми
Чорну хмару далеку.
На безводд╕ потр╕скались ми,
Н╕би кам╕нь у спеку.
Батьк╕вщино, здалека пошли,
Нам терп╕ння й в╕дваги.
Потемн╕ли тво╖ соколи
У горах в╕д знемоги!
╤ вставала одна з-за Дн╕пра,
А друга - ╕з Дунаю.
Котру мати, а котру сестра
Посилала - не знаю...
1944

ТРАНС╤ЛЬВАНСЬКИЙ МАРШ
Запасн╕ в’яжу п╕дкови
До луки с╕дла.
В чуж╕ гори нам дорога,
Н╕би меч, лягла.

Рвуться кон╕. Кам╕нь дзвонить.
В╕дда╓ луна.
В межиг╕р’ях, у бескеттях
Гоготить в╕йна.

Буреломи та потоки,
Та дзв╕нк╕ мости.
Крешуть ╕скри на вс╕ боки
Чорн╕ копити.

Не впадуть на кам╕нь роси,
Бо ми вище хмар.
В мене к╕нь не буде босий -
П╕дку╓ мадяр.

А не знайдеться мадяра -
П╕дку╓м сам╕.
Гори день ╕ н╕ч говорять,
А були н╕м╕.
1944, Транс╕льван╕я

СИН╤ Т╤Н╤ БРЕДУТЬ ╤З ДУНАЮ
Недалеко в╕д Братислави
Я одержав твого листа.
Спалахнули ус╕ переправи,
╤ нема╓ уже моста.

У минуле, у наше, в ранн╓,
Де були т╕льки ти ╕ я.
Чую - ╕нше якесь кохання
Вже шепоче тво╓ ╕м’я.
Вийшла зам╕ж. Втомилась
чекати.
Ск╕льки можна! Л╕та ╕ л╕та!..
Ти солдат, тоб╕, може, вмирати,
А я, зна╓ш, ╕ще молода.

Син╕ т╕н╕ бредуть ╕з Дунаю,
Я виходжу назустр╕ч ╖м.
Надвеч╕р’я чуже об╕ймаю,
Надвеч╕р’я зову сво╖м.
1945, Прага

ВЕЧ╤Р НА БАЛАТОН╤
Чую, б╕л╕ п╕сн╕ лебедин╕
Над озерами п╕зн╕ми гаснуть.
Як л╕лея для п╕ск╕в пустин╕,
Ти для мене занадто прекрасна.

╤ ляка╓ш, ╕ вабиш мене ти,
Як незв╕дана ще небезпека.
Я тобою, як сяйвом комети,
Зачарований буду здалека.

Волод╕ти тобою не зможу,
Волод╕ти я буду земними,
А тебе, н╕ на кого не схожу,
А тебе, як зорю невгасиму,

Пронесу у порив╕ ╓дин╕м,
Недосяжну, далеку, прекрасну.
Чую: б╕л╕ п╕сн╕ лебедин╕
Над озерами п╕зн╕ми гаснуть.
1945, Балатон-Фельдвар
* * *
Умру на св╕танн╕.
В години робоч╕.
Залишу вам ранок
╤ сиву на травах росу.
Я й там вас любитиму!
З то╖ праноч╕
Як╕сь для вас тайни
Сюди принесу.
Ще кв╕ттям з╕йду я
В полях Укра╖ни,
Ще вам пров╕щатиму
Радост╕ день.
Краю коханий,
Люди кохан╕!
Добра вам молитиму,
Сонця й п╕сень...
14 березня 1974 р., Ялта

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 12.07.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12016

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков