Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4456)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4134)
Українці мої... (1667)
Резонанс (2128)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1064)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (331)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (210)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 12.07.2013 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 12.07.2013
ЖНИВА — НАЙБ╤ЛЬШЕ ХЛ╤БОРОБСЬКЕ СВЯТО!

Хл╕б наш насущний...

Лани пшениц╕. Н╕ к╕нця, н╕ краю.
Пливуть комбайни й тануть вдалин╕.
Село жниву╓. Хл╕б село збира╓ —
Пережива найрад╕сн╕ш╕ дн╕.
╤ сон ут╕к. ╤ спека не змага╓,
╤ призабуто враз про вих╕дн╕.
Село жниву╓. Урожай збира╓,
Б╕жать валки по золот╕й стерн╕.
А ген, де жовта курява вита╓, —
Шоферськ╕ траси до ток╕в лягли.
╤ бригадир на обр╕й погляда╓:
— Хоча б дощ╕ оце не почали…
…Село жниву╓. Хл╕б село збира╓,
Щоб ми в достатку на земл╕ жили.

Цього в╕рша я написав десь у в╕с╕мдесятих роках минулого стол╕ття, бо у т╕ роки — хл╕боробськ╕ жнива були в пол╕ зору усього народу — ╕ кер╕вник╕в — в╕д м╕ського бригадира до найвищого столичного урядовця, ╕ селянина. ╥м, жнивам, була вся увага держави, бо вс╕ розум╕ли — буде хл╕б, буде й п╕сня… А без хл╕ба ╕ не сп╕ва╓ться, не всм╕ха╓ться, нема╓ н╕яко╖ радост╕. Головне — з╕брати вчасно хл╕б, не залишити у пол╕ н╕ зернини.
Так було з давн╕х-давен, так поки що лиша╓ться й понин╕. Бо де той см╕ливець-мудрець, який би наважився святий хл╕б, духмяну паляницю зам╕нити на синтетичну хл╕бину з десятками ╕нгред╕╓нт╕в, в╕д яко╖ н╕ смаку, н╕ корист╕.
…╤дуть на полях жнива. Колись це були поля ╕ над╕ли одноос╕бник╕в, пот╕м комнезам╕вц╕в, а затим —колгоспно-арт╕льн╕… А нин╕ це поля с╕льських орендар╕в… ╤ якими б чи чи╖ми не були т╕ поля — все одно люди с╕ятимуть ╕ збиратимуть зерно, щоб з нього змолоти борошно ╕ спекти хл╕б. А хл╕б, як каже народне присл╕в’я, — усьому голова. Дурне сало без хл╕ба… Нема хл╕ба, то й не буде об╕да…
Десятки присл╕в’╖в склав наш народ про хл╕б. А в╕н же, наш хл╕б, найдорожчий з ус╕х багатств, що ╓ на св╕т╕. А ну не подайте до столу якомусь нин╕шньому ол╕гарху чи банк╕ру хл╕ба, ╕ скаж╕ть, що його нема н╕де — в╕н готовий буде викласти ус╕ сво╖ заощадження, аби для нього, для його с╕м’╖ з’явився хл╕б.
Перед хл╕бом меркне найблагородн╕ший метал на ╕мення золото. Про хл╕б написано сотн╕ в╕рш╕в, п╕сень, прозових твор╕в. З-пом╕ж них ╕ майстерно виконаний в╕нок сонет╕в «Правда хл╕ба» талановитого поета ╕з степово╖ Херсонщини, на жаль, уже пок╕йного, Миколи Братана, написаний ним у 80-т╕ роки минулого стол╕ття й опубл╕кований у херсонськ╕й молод╕жн╕й газет╕ «Лен╕нський прапор». Колись, натрапивши на цей в╕нок в газет╕ сус╕дньо╖ з Кримом област╕, я зробив вир╕зку, але за сво╓╖ неуважност╕ не пом╕тив н╕ року, н╕ числа. Отож приблизно знаю, що це — 80-т╕ роки. А поета вже нема╓ на цьому св╕т╕, аби запитати в нього... Та головне, вважаю, не дата, а те, що в╕рш╕ цього чудового автора й понин╕ хвилюють мене, як читача. Гадаю, не залишать байдужими й ╕нших шанувальник╕в красного слова. Вир╕сши, як ╕ м╕й добрий друг Микола Братан, у с╕льськ╕й родин╕, я бачив ╕ знаю, ск╕льки треба докласти сил ╕ вм╕ння, щоб виростити ╕ з╕брати врожай хл╕ба, бо й сам у молод╕ роки працював п╕дручним у комбайнера, бо й сам днював ╕ ночував у пол╕. Бувало, що й в╕двозив зерно з-п╕д комбайна на колгоспний т╕к, де його очищали ╕ збер╕гали, а пот╕м здавали до Заготзерна. А вже коли, одержавши восени на трудодн╕ зароблене зерно ╕ змоловши його у млин╕-в╕тряку, що стояв над селом на високому пагорб╕ ╕ махав крилами, н╕би запрошуючи селян молотити зб╕жжя, мати з борошна нового урожаю пекла хл╕б — то була для ус╕╓╖ родини велика рад╕сть. ╥ли — ╕ не могли на╖стися, хвалили — ╕ не могли нахвалити, милувалися красивими паляницями — ╕ не могли намилуватися — який же добрий, який же смачний ╕ запахущий був наш той хл╕б, хл╕бець, як ми його н╕жно називали. ╤ рад╕сно було, що до того хл╕ба причетний ╕ ти сво╓ю працею…
Читаю, перечитую в╕нок сонет╕в «Правда хл╕ба», ╕ напливають спомини… Хочу, щоб й ╕нш╕ люди — читач╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» у ц╕ л╕тн╕ жнив’ян╕ дн╕ прочитали хвилююч╕ поетичн╕ рядки мого пок╕йного друга Миколи Братана ╕ в╕дчули, що з ус╕х правд на земл╕ — найправдив╕ша Правда хл╕ба.

Данило КОНОНЕНКО

Микола БРАТАН
ПРАВДА ХЛ╤БА

П╕д небом гожим в р╕дному сел╕
╤дуть хати з минулого в майбутн╓.
Над ними людськ╕ дол╕
 многотрудн╕
Летять, неначе в ╕р╕й журавл╕.
Тво╖ там, серце, радощ╕ й жал╕,
Там плинне й в╕чне, су╓тне ╕ сутн╓.
Несу я слово мамине напутн╓
З хатини у солом’ян╕м брил╕.
Не уявлю сво╖х шлях╕в без нього,
Прив╕тного ╕ строгого, живого, —
Земля мовля╓ голосом ╖╖.
Кр╕зь чорну смерть
 серед ходи людсько╖
Вона шляхи-дор╕женьки мо╖
Вистежу╓, всечасно в неспоко╖.
I╤
Тебе ввижаю, добра моя мати,
Тво╖х очей тепло ╕ ласку п’ю.
Земну снагу ╕ сонячн╕сть твою
У слов╕ не заважусь передати.
Багато м╕г би нин╕ спогадати:
Як, наче сонце, гр╕ла ти с╕м’ю,
Як ти могла, до пари солов’ю,
У надвеч╕р’я п╕сню засп╕вати;
Як працювала в днину жнив’яну,
Як позбувалась трепетного сну,
Коли б╕да над нами зависала...
З усього ж, чим у дн╕ дитинн╕ жив,
Що ненастанно серцю
 воскресало, —
Сьогодн╕ веч╕р л╕теплий ожив.
╤╤╤
Вечеря╓м при зорях б╕ля хати
П╕д кленом, що прикрилив
 цв╕ркуна.
В пов╕тр╕ непорушна тишина
╤ дух зерна, ╕ запах рути-м’яти.
Малеч╕ вже давно годиться спати,
Але не дуже квапиться вона.
Н╕хто з нас вт╕хи кращо╖ не зна,
Як на руках у нен╕ засинати.
На н╕жн╕ руки голову схилить,
╤васиком-Телесиком лет╕ть
У дивосв╕т казковий на крилятах.
Та поки ще не з╕мкнуто пов╕к —
Сиджу статечно б╕ля д╕да й тата:
Я в пол╕ був, я також — чолов╕к!..
IV
Вс╕ кружкома, доросл╕ ╕ мал╕,
С╕дали ми святково по заст╕ллю....
Тепер селяни знаються на стилях,
Купують модн╕ мебл╕ ╕ в сел╕.
А в нас був ст╕л низенький,
 при земл╕,
Що, як с╕льниця, пах крутою
 с╕ллю.
Ми причащались хл╕бному
 всесиллю
За тим столом у вечоров╕й мл╕.
╤ в╕н св╕тився хл╕бом в т╕ хвилини,
Коли за ним збиралася родина
╤ навкруги вс╕далась, немала.
Мен╕ р╕лля так св╕тить чорноскиба,
Коли, бува╓, вчую край села
В ╖╖ розво╖ — св╕жий запах хл╕ба.
V
Хл╕бина золот╕╓ на стол╕,
Як дар життя, це золото сприймаю,
╤ хл╕б, ╕ с╕ль, ╕ п╕сню щиру маю,
Не бог, не цар — людина на земл╕.
Болить мен╕, як поле у зол╕
Жнива у сорок перш╕м нагада╓.
Та горд╕сно: стр╕чав не корова╓м
М╕й хл╕бний край ворож╕ орди зл╕.
Наш хл╕б — для друз╕в.
Недругу до нього
Не простягати руки, до святого, —
Усохнуть, спопел╕ють на вогн╕,
Котрим живе ╕ хата, ╕ колиба.
Ти ╖в м╕й хл╕б — ╕ зраджу╓ш мен╕?
Тоб╕ як ст╕й помститься
 правда хл╕ба!
VI
Належить батьку — скиби нар╕зати.
Це право, час настане, передам
У спадок дорогим сво╖м синам,
Що мусять давн╕й звичай
 шанувати.
Як ╕ мен╕, ╖м дано в╕рить свято
У прав╕м д╕л╕ праведним батькам.
Подяку я складаю нин╕ вам
За хл╕б ╕ за науку, любий тату.
Життя нове зав╕ту╓ в наш д╕м —
Ми зовемо продовженням сво╖м
Улюбленц╕в малих, блакитнооких.
В╕к╕в минулих святощ╕ жив╕.
У наш╕ вельми звихорен╕ роки
Ми в батьк╕вськ╕м знаходим
 старшинств╕.
VII
Н╕хто не см╕╓ долу крихт роняти —
Стократ чоло оросить чесний п╕т,
Допоки на вечерю чи об╕д
Хл╕бину теплу вийме з печ╕ мати.
╤ силу, й славу ма╓м шанувати,
Котрих зажив
 наш хл╕боробський р╕д.
Для того ж бо ╕сну╓ запов╕т,
Щоб ми його додержували свято.
Хто хл╕б не ганить, той не забува
Н╕ п╕сн╕ материнсько╖ слова,
Н╕ материн╕ радощ╕ та бол╕.
Н╕як╕ найнов╕тн╕ш╕ пут╕
Нам не закреслять стежку
 в орн╕м пол╕,
З яко╖ — вс╕ дороги у житт╕.
VIII
Хл╕б — це життя ╕ свят╕сть на земл╕.
Не в╕дцураймось мудро╖ науки.
Ц╕луймо щиро материнськ╕ руки
Вшановуймо отецьк╕ мозол╕.
Коли в д╕д╕в лет╕ли кул╕ зл╕,
Над мор╕жком кружляли
 чорн╕ круки, —
О т╕й пор╕ у св╕т прийшли онуки,
Щоб, як д╕ди, триматися в с╕дл╕!..
Трудний наш хл╕б
 навряд чи легким стане,
Дов╕ку литись п╕т не перестане
В гарячу пору хл╕боробських жнив,
╤ не зам╕нить хл╕б — його подоба.
У плин╕ дн╕в, ╕ рок╕в, ╕ в╕к╕в
Неперебутн╓ — д╕ло хл╕бороба.
IX
Давно було. А в пам’ятку донин╕:
Гаряче л╕то, в розповн╕ жнива.
Струму╓ м’яко стежка польова
М╕ж золот╕ розводи безгом╕нн╕.
Хл╕бини пишн╕ —
 хмари в небосин╕!
Десь там, п╕д ними,
 жайворон сп╕ва.
Комбайн з-за небокраю виплива,
Гойда╓ться у марев╕ пром╕нн╕м
У жнив’яному диханн╕ в╕тр╕в.
╤з татом опл╕ч вперше я в╕дкрив,
Як пахне степ зерном,
 автолом, потом.
В╕дтод╕, де не був ╕ чим не жив,
Благословляю сонячну роботу
Запилених, красивих жнивар╕в.
X
Вечеря — свято в степов╕й родин╕
╤ почуття ╕ подуми ╓дна.
Це в╕дчуття з роками не мина,
Живе й святиться в серцев╕ донин╕.
В╕нець труд╕в
 сприймати ми й повинн╕
Лише отак — як пахощ╕ зерна.
Та╖ться в них незм╕нно первина,
А вс╕ останн╕ почування — плинн╕.
Хот╕лося б ╕ слово в╕днайти,
Щоб дихало, як у степу грунти,
Коли роса ╖х скроплю╓ ранкова.
Аби творилась п╕сня — як жнива,
Щоб це було натруджено
 й святково,
Природньо так, як жайворон сп╕ва.
Х╤
Де зв╕ку знають хл╕бов╕ ц╕ну,
Там сов╕стю й любов’ю
 не гендлюють,
Там правду-мат╕р п╕дло
 не полюють,
Але ведуть з неправдою в╕йну.
╤ я людц╕в проворних не збагну,
Що задля вислуг ревно
 кол╕нкують,
Що без вагання брата ошельмують,
Аби соб╕ з╕пнутись на кону.
Живу, як в нас одроду повелося:
Не пнусь, як пустоколос,
 над колосся.
╤ду на жорна — вимага╓ час.
╤ так скажу: як колоску без поля,
Мен╕ б було немислимо без вас,
А з вами, люди, не з╕гне недоля!
XII
В мо╖й судьб╕ живе солодке жито,
Що кр╕зь в╕ки в сучасн╕сть
 проросло,
Аби живити не п╕дступне зло,
А те добро, яким нам дано жити.
Не так це просто —
 землю полюбити.
В╕ддати ╖й життя свого тепло,
Щоб рунню соковитою з╕йшло
╤ колосом достигло в жнивне л╕то.
Зас╕ять поле мушу на в╕ку,
Злел╕ять долю в житн╕м колоску,
Син╕в навчити мудро╖ науки.
Якщо до того ж виведу св╕й сп╕в,
Переборовши радощ╕ ╕ муки,
То житн╕й хл╕б в житт╕ не даром ╖в.
Х╤╤╤
Що жав м╕й пращур,
я сьогодн╕ жну.
Те у в╕ках безсл╕дно не погине.
Зерниною продовжиться зернина
На нашому безсмертному лану.
╤ще зустр╕нем весну не одну,
Нов╕ л╕та й нов╕ стол╕ття стр╕нем,
Розма╓мося подихом нетл╕нним,
Теплом отим, що в╕ддали зерну.
╤ наш╕ думи, зроджен╕ у пол╕,
Встають на небокра╖, мов топол╕,
Щоб небо Укра╖ни ц╕лувать.
Коли цей св╕т у муках полиша╓м,
Нам видиться не божа благодать,
А поле, заколошене врожа╓м.
XIV
Синам-онукам жати в ╕нше л╕то
Ту ж саму ниву й водночас не ту,
Але таку ж ╕ щедру, ╕ круту,
Де все трудом ╕ сонцем перевито.
Ти м╕й до дна,
 безмежний красний св╕те,
Де власну маю стежку ╕ мету.
Був рата╓м, солдатом на посту,
Тепер виводжу п╕сню на орб╕ту,
Не в╕дречусь, що родом я з села,
Що в спадок моя доля прийняла
Обв╕трену турботу хл╕бороба.
Прив╕т вам, люб╕ сестри ╕ брати,
Геть в╕дступа╓ зашкарубла злоба
Од вашо╖ с╕льсько╖ доброти!
XV
П╕д небом гожим в р╕дному сел╕
Тебе ввижаю, добра моя мати.
Вечеря╓м при зорях б╕ля хати
Вс╕ кружкома — доросл╕ ╕ мал╕.
Хл╕бина золот╕╓ на стол╕.
Належить батьку —
 скиби нар╕зати.
Н╕хто не см╕╓ долу крихт роняти,
Хл╕б — це життя ╕ свят╕сть на земл╕.
Давно було. А в пам’ятку до нин╕:
Вечеря — свято в степов╕й родин╕,
Де зв╕ку знають хл╕бов╕ ц╕ну.
В мо╖й судьб╕ живе солодке жито.
Що жав м╕й пращур, я сьогодн╕ жну,
Синам-онукам жати в ╕нше л╕то.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 12.07.2013 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12010

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков