Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4456)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4134)
Українці мої... (1667)
Резонанс (2128)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1064)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (331)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (210)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«З НАБЛИЖЕННЯМ НЕБЕЗПЕКИ ДО НЕ╥ ВЕРТАВ ДОБРИЙ НАСТР╤Й»
Про траг╕чну долю в╕дважно╖ розв╕дниц╕ холодноярських повстанц╕в Ольги...


НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
Виставка висв╕тлю╓ знаков╕ под╕╖ во╓нно╖ ╕стор╕╖ Ки╓ва…


╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
Не вс╕м цим фактам знайшлося м╕сце у шк╕льних п╕дручниках, але саме завдяки ╖м ╕стор╕я ста╓ живою...


ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 12.07.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 12.07.2013
КНИГА — ЯК ПРИВ╤Д ДЛЯ ОПТИМ╤ЗМУ

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

МИНУЛОГО ТИЖНЯ В КОНФЕРЕНЦ-ЗАЛ╤ ЕТНОГРАФ╤ЧНОГО МУЗЕЮ У С╤МФЕРОПОЛ╤ В╤ДБУЛАСЯ ПРЕЗЕНТАЦ╤Я КНИГИ ДМИТРА ПРОХОРОВА ╤ МИКИТИ ХРАПУНОВА «КОРОТКА ╤СТОР╤Я КРИМУ». КНИГА - ПОД╤Я НА НАЦ╤ОНАЛЬНОМУ КНИГОВИДАВНИЧОМУ РИНКУ! ПОД╤БНЕ ВИДАННЯ ВИХОДИТЬ ВПЕРШЕ В КРИМУ, А В УКРА╥Н╤ ВПЕРШЕ З’ЯВИЛАСЯ КНИГА ДВОМА МОВАМИ, ЩО РОЗПОВ╤ДА╢ ПРО ╤СТОР╤Ю П╤ВОСТРОВА З НАЙДАВН╤ШИХ ЧАС╤В ДО НАШИХ ДН╤В.
Як ма╓ виглядати нав╕ть стисла ╕стор╕я Криму, яка м╕стить в соб╕ п╕втори сотн╕ тисячол╕ть (саме тод╕, за даними автор╕в, тут з’явилися перш╕ люди)? ╤ хоча на малюнку неандерталець ╕ не в╕дпов╕да╓ його опису в текст╕ (надто гладкий ╕ н╕ тоб╕ «скошеного» лоба, н╕ в╕дсутнього п╕дбор╕ддя), та у будь-якому раз╕, х╕ба ж хтось ╖х бачив? Симпат╕ю до цих людей виклика╓ те, що вони «турбувалися про старих ╕ кал╕к, як╕ не могли самост╕йно здобувати соб╕ ╖жу», ╕ хочеться, щоб це таки було правдою, особливо на тл╕ войовничо╖, п╕дступно╖ ╕ криваво╖ ╕стор╕╖, якою сповнен╕ наступн╕ тисячол╕ття, та й нин╕шнього байдужого св╕ту.
Близько 35 тисячол╕ть тому в Криму з’явилися сучасн╕ люди, як╕ почали конкурувати з неандертальцями. 7 тисяч рок╕в тому кримчани навчилися вирощувати зернов╕ та розводити домашн╕х тварин, а ще через тисячол╕ття на зм╕ну каменю прийшли вироби ╕з металу (епоха бронзи).
П╕зн╕ше водночас тут жили к╕ммер╕йц╕ (наявн╕сть яких у Криму деяк╕ ╕сторики взагал╕ п╕ддають сумн╕ву) ╕ таври. Пот╕м з’явилися кочов╕ племена ск╕ф╕в-скотовод╕в з досить сво╓р╕дними ╕ дуже жорстокими звичаями. «Коли ск╕ф убива╓ свого першого ворога, в╕н п’╓ його кров», — згаду╓ться в книз╕ «Коротка ╕стор╕я Криму» пов╕-домлення стародавнього грецького ╕сторика.
З книги також можна дов╕датися про виникнення в Криму грецьких колон╕й, як╕ називалися м╕стами-державами ╕ почали тут з’являтися в IV тисячол╕тт╕ до н. е. Загроза з боку ск╕ф╕в змусила ╖х об’╓днатися в Боспорську державу з╕ столицею у Пантикапе╖.
Пот╕м були готи ╕ гуни, останн╕ належали до монголо╖дно╖ раси ╕ могли вважатися справжньою Божою карою. Ось як охарактеризував ╖х Амм╕ан Марцелл╕н: «При дуже непри╓мн╕й людськ╕й подоб╕ вони так╕ дик╕, що не використовують н╕ вогню, н╕ приготовлено╖ ╖ж╕, а харчуються кор╕нням польових трав та нап╕всирим м’ясом». Вони вдень ╕ вноч╕ сидять на конях, нав╕ть сплять на них ╕ виконують так вс╕ сво╖ справи. Невдовз╕ на згадку про гун╕в та ╖хнього царя Ат╕ллу лишилися т╕льки багат╕ прикраси ╕з золота та дорогоц╕нного кам╕ння.
Дал╕ Крим зазнав нашестя хазар, що розмовляли тюркською мовою, вт╕м, не вир╕знялися жорсток╕стю та насильством.
Дуже ц╕кавим ╕ п╕знавальним ╓ розд╕л, присвячений д╕янням Кирила (Костянтина) ╕ Мефод╕я в Криму, батькам слов’янсько╖ азбуки ╕ пропов╕дникам християнства. Брати прибули в Крим на заклик хазарського кагана, який вагався, яку прийняти його народов╕, що належав до язичник╕в, в╕ру, чи то ╕уда╖зм, чи мусульманство, ╕ об╕цяв взяти до уваги пораду «мужа книжного», якщо той доведе, що його в╕ра — найкраща. Прибувши в Хазар╕ю, Костянтин переконав одного з полководц╕в прийняти хрещення. В╕н орган╕зував також пошуки мощей першого в Херсонес╕ християнина св. Климента, як╕ опинилися на дн╕ моря, ╕ знайшов ╖х. Так╕ чудеса багатьох навернули до християнства.
Перем╕г пропов╕дник ╕ у богословськ╕й суперечц╕ м╕ж представниками ╕уда╖зму та ╕сламу, чим п╕дкорив серце хазарського монарха. Вт╕м, через к╕лька рок╕в у Хазар╕╖ за державну рел╕г╕ю все-таки було прийнято ╕уда╖зм.
Дал╕ йдеться про хрещення князя Володимира, який захопив Херсонес ╕ в якост╕ трофея забажав соб╕ за дружину сестру в╕зант╕йського ╕мператора Василя ╤╤ Анну, у чому ран╕ше в╕дмовляли «варваров╕». П╕сля хрещення, повернувшись до Ки╓ва, Володимир палко взявся тут за поширення християнсько╖ в╕ри. А херсонеськ╕ священики почали правити службу у перш╕й в Ки╓в╕ Десятинн╕й церкв╕.
Тим часом до Криму нагрянули половц╕, як╕ залишили п╕сля себе безц╕нний документ п╕д назвою «Половецький кодекс» — це ╕ пос╕бник з вивчення половецько╖ мови, ╕ джерело знань про життя ╕ побут цього народу.
Та з першо╖ половини Х╤╤╤ ст. кримчан почали турбувати ще одн╕ завойовники — монголо-татари (саме татарами називалося на той час плем’я, яке проживало переважно на територ╕╖ Маньчжур╕╖). ╥хн╕ неодноразов╕ наб╕ги призвели до того, що частина монголо-татар залишилася в Криму ╕ асим╕лювалася, а п╕сля 1242 року на територ╕╖ п╕вострова в район╕ Судака монголо-татари вже закр╕пилися остаточно ╕ створили Кримський улус Золотоординсько╖ держави, а столицею улусу стало м╕сто Кирим (Солхат).
Якщо ран╕ше кримськ╕ ем╕ри призначалися у Золот╕й Орд╕, то у 1438 роц╕ виникло Кримське ханство, де вже забажали самост╕йно обирати владу. Першим ╕з претендент╕в на кримський престол став Хадж╕ ╤ Герай. У Кримському ханств╕ процв╕тала работорг╕вля, метою наб╕г╕в во╖н╕в було захоплення полонених, так званого «ясиря» для продажу. Т╕льки в перш╕й половин╕ XVII ст. кримськ╕ татари забрали в полон до 200 тис. рос╕ян, ╕ лише за 3 роки — 50 тис. укра╖нц╕в. З часом, окр╕м коневодства ╕ скотарства, у татар почало розвиватися землеробство, з’явилися мануфактури. Вт╕м, работорг╕вля де╕нде поширювалася ╕ на сво╖х сп╕вплем╕нник╕в.
Ц╕кавим ╕ багатим на сучасн╕ паралел╕ ╓ також при╓днання Криму до Рос╕╖. П╕сля чергово╖ Рос╕йсько-Турецько╖ в╕йни була досягнута угода щодо невтручанню в життя Криму жодно╖ з╕ стор╕н збройного конфл╕кту. Та на той час ханом був Шаг╕н Герай, надзвичайно непопулярний в народ╕. Масов╕ страти та репрес╕╖ викликали протест, ╕ Катерина ╤╤, скориставшись ситуац╕╓ю, порекомендувала йому добров╕льно в╕дмовитися в╕д трону, а Крим передати Рос╕╖. Так ╕ сталося. Ман╕фестом в╕д 8 кв╕тня 1783 року Крим було включено до складу Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖.
«…По долгу принадлежащего Нам попечения о благе и величии Отечества, стараясь пользу и безопасность его утвердить… решилися мы взять под державу нашу полуостров Крымский, остров Таман и всю Кубанскую сторону», — виголосила ╕мператриця. А в червн╕ кримськотатарська знать разом з ╕ншими присягнула на в╕рн╕сть Катерин╕ ╤╤.
Рос╕йська адм╕н╕страц╕я прит╕сняла кримськотатарських селян, в╕дбирала у них земл╕, що спричинило масову ем╕грац╕ю людей до Туреччини. Спорожн╕ли села, не доглядалися сади ╕ виноградники, заростала бур’янами земля. Близько 100 тисяч татар залишили сво╖ дом╕вки. Постало питання переселення до Криму переважно рос╕ян, на найвиг╕дн╕ших умовах. Виникли тут також швейцарська та н╕мецьк╕ колон╕╖, а п╕зн╕ше з’явилися переселенц╕ з укра╖нських губерн╕й. На початок XVII╤ ст. в Криму проживало: 86,7% кримських татар, 4,3% — рос╕ян, 1,9% — грек╕в, 1,5% — кара╖м╕в, 1,3% — укра╖нц╕в та ╕нш╕ народи. Всього — 250-300 тисяч людей. А до к╕нця стол╕ття ╖хня к╕льк╕сть скоротилася майже наполовину.
Та «чорне стол╕ття» для кримськотатарського народу було ще попереду. В результат╕ Кримсько╖ в╕йни в╕дбулося ще к╕лька хвиль ╖хньо╖ ем╕грац╕╖ (остання — в 1901-1904 рр.) Ось як поясню╓ це ╕сторик А. ╤. Маркевич: «У т╕сному духовному зв’язку Криму з Туреччиною ╕ в╕дчуженн╕ маси татарського населення Криму в╕д Рос╕╖ треба бачити головну причину першо╖ ╕ наступних ем╕грац╕й кримських татар до Туреччини». Це було пов’язано ╕ з важким матер╕альним становищем кримських татар, безконтрольною роздачею земель рос╕йським вельможам та ╕ншими зловживаннями рос╕йських чиновник╕в, зокрема, переселенням татар з насиджених, зручних для проживання територ╕й. В╕д╕грало свою роль ╕ загалом зневажливе ставлення до «╕нородц╕в».
Ось що можна прочитати, наприклад, у «В╕йськово-Стратег╕чному огляд╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖» в╕д 1849 року: «Всего разительнее и нравственное различие у караимов и евреев, меннонистов и татар… евреи, перекопские греки и нагаи имеют все противные качества… их (крымских татар и нагайцев) нечистота, безпечность невыразимы, и сельских хозяев из них никогда не будет. Помещики южного берега называють их тунеядцами, лишаями и болезненными наростами Крыма». Подальш╕ висновки полягають в тому, що якби не кримськ╕ татари, Крим вже давно б розкв╕тнув. Бо головна тут проблема нав╕ть не брак води, а «лень и праздность татар».
Все це, як на мене, да╓ п╕дстави для глибшого розум╕ння подальших ╕сторичних под╕й, в╕длуння яких чутно ╕ сьогодн╕. А ось про що св╕дчить статистика щодо складу населення на к╕нець Х╤Х ст. Якщо у 1858 роц╕ в Криму проживало 73% кримських татар, 12,6 — рос╕ян, 4% — укра╖нц╕в, то у зв’язку з останн╕ми хвилями ем╕грац╕╖ тут вже лишилось 50,3% кримських татар, 28,5% — рос╕ян ╕ укра╖нц╕в та представники ╕нших народ╕в. Так, виявля╓ться, це вже було: 784 повн╕стю безлюдних кримськотатарських села ╕ за 3 роки майже 200 тис. змушених до цього житт╓вими обставинами ем╕грант╕в! Цьому сприяли ╕ мах╕нац╕╖ ╕з землею. Чи не з ц╕╓╖ причини таке фанатичне ставлення кримськотатарського населення до земельних над╕л╕в, у той час як представники ╕нших народ╕в ще й дос╕ не усв╕домили, чого земля варта? Адже все це в╕дклалося у народу десь на генетичному р╕вн╕, ╕ те, що вони — «лиша╖ та хвороблив╕ нарости», — теж!
Дал╕ автори книги розпов╕дають про б╕льш при╓мн╕ реч╕ — те, як Крим поступово набува╓ статусу курорту (це — друга половина Х╤Х ст.) разом з пол╕пшенням роботи транспорту та спорудженням курортних заклад╕в. Один за одним з’являються готел╕ з доступними для кожного ц╕нами, де частують млинцями, шашликами, чебуреками. Зг╕дно з переписом 1897 року кримських татар мешка╓ вже в Криму лише 35,6%, рос╕ян — 33,1%, укра╖нц╕в — 11,8% А ХХ стол╕ття розпочалося черговою кримськотатарською ем╕грац╕╓ю до Туреччини, ╕ на 1917 р╕к у Криму ╖х лишилось 28,7% (41,2% — рос╕ян, 8,6% — укра╖нц╕в). На цей час актив╕зу╓ться створення р╕зноман╕тних нац╕онально-культурних товариств. Ядром кримськотатарського нац╕онального руху ста╓ парт╕я м╕лл╕-ф╕рка. Всього функц╕ону╓ 23 пол╕тичн╕ парт╕╖ та рухи.
П╕сля бурхливих ╕ кривавих революц╕йних под╕й у 1919 роц╕ проголошу╓ться на п╕востров╕ Кримська Радянська республ╕ка попри пожвавлення ╕нтересу до кримськотатарського проекту щодо створення нац╕онально-культурно╖ автоном╕╖ та пропозиц╕╖ Ки╓ва, аби Крим ув╕йшов до складу Укра╖ни на правах щонайширшо╖ автоном╕╖. Та незабаром тут знову була вже Тавр╕йська губерн╕я. Уряд Врангеля не п╕дтримував кримськотатарськ╕ ╕н╕ц╕ативи ╕ взагал╕ пропонував «заморозити» ╖х. Вт╕м, матер╕альна ситуац╕я в Криму дедал╕ г╕ршала. Ц╕ни на хл╕б з весни до осен╕ 1920 року виросли на 8 283% ! А в листопад╕ Врангель залишив Крим.
Приблизно через р╕к на п╕востров╕ було утворено Автономну Кримську Соц╕ал╕стичну Радянську республ╕ку у склад╕ СРСР. На той час тут проживали 42,2% рос╕ян, 26% кримських татар, 9,5% укра╖нц╕в та ╕нш╕ народи. Вт╕м, буд╕вництво мирного життя тривало недовго. Розпочалася Друга св╕това в╕йна, ╕ разом з приходом до Криму фашист╕в з’явилися ╕ ╖хн╕ приб╕чники. Переважно це були т╕, хто не сприйняв радянський лад, кримськотатарськ╕ нац╕онал╕сти, хто був незадоволений сво╖м житт╓вим статусом. Ось що писав з цього приводу Е. Манштейн: «Б╕льш╕сть татарського населення Криму була налаштована ц╕лком дружньо по в╕дношенню до нас. Нам вдалося нав╕ть сформувати ╕з татар збройн╕ роти самооборони, завдання яких полягало в охорон╕ сво╖х с╕л в╕д партизан. Впродовж с╕чня 1942 року було завербовано 8 тис. 600 кримськотатарських добровольц╕в (в ц╕лому 20 тис.), 3 тис. укра╖нських нац╕онал╕ст╕в, сформовано також Рос╕йську визвольну арм╕ю (4 тис. ос╕б) та ╕нш╕ формування (ще 8 тис. добровольц╕в).
Переважна ж б╕льш╕сть кримчан мужньо воювала з ворогом. А п╕сля визволення Криму з його терен╕в було вислано 228 тис. 543 особи, ╕з яких понад 191 тис. — кримськ╕ татари. На спецпоселення направляли ╕ ╖хн╕х батьк╕в, син╕в, чолов╕к╕в, зв╕льняючи ╖х ╕з в╕йськово╖ служби, нав╕ть якщо це були старш╕ оф╕цери та пол╕тпрац╕вники.
Передостання глава книги присвячу╓ться дол╕ Криму в склад╕ Укра╖ни, який 30 червня 1945 року втратив св╕й автономний статус, а 19 лютого 1954 року ув╕йшов до складу Укра╖ни. Лише 12 лютого 1991 року в Криму було в╕дновлено автоном╕ю. Про Крим, що ╓ часточкою незалежно╖ Укра╖ни, розпов╕да╓ться у глав╕ «Процв╕тання в ╓дност╕», яка здеб╕льшого присвячу╓ться р╕зноман╕тним пам’ятникам культури, що можуть бути привабливими для турист╕в, хоча м╕стить в соб╕, зокрема, ╕ текст присяги сумнозв╕сного президента Криму Ю. М╓шкова, що вже теж став ╕стор╕╓ю.
А тепер про найголовн╕ше, про те, як же з’явилася на св╕т ця ун╕кальна книга «Коротка ╕стор╕я Криму». А ун╕кальна вона з багатьох причин. ╤ для мене, перш за все, тому, що абсолютно грамотна на в╕дм╕ну в╕д жахливо╖ сучасно╖ друковано╖ продукц╕╖, яка вже саме цим з третього рядка п╕дрива╓ дов╕ру до всього ╕ншого.
По-друге, вона двомовна, ╕ хоч не можу визначитися щодо англ╕йського тексту, п╕дготовленого Микитою Храпуновим, в╕рю, що там все гаразд ╕ в╕н в╕дпов╕да╓ ╕ншим параметрам видання.
По-трет╓, вона надзвичайно ц╕каво про╕люстрована переважно музейними документами та фотограф╕ями ╕сторичних рел╕кв╕й. Не випадково ж серед тих, кому авторами виносяться подяки, на першому м╕сц╕ — прац╕вники Центрального музею «Таврида». ╢ й ╕люстрац╕╖ по-справжньому ун╕кальн╕, завдяки яким ми знову проходимо коридорами ╕стор╕╖, в╕дчуваючи ╖╖ неповторний колорит.
╤, по-четверте, книга вража╓ сво╖м дизайном, гармон╕йним ╕ водночас неповторним. Незвична нав╕ть нумерац╕я стор╕нок, яка врахову╓ лише ориг╕нальний текст.
Думаю, для под╕бно╖ колосально╖ прац╕ ц╕лком природно було б вид╕лити стор╕нку з метою знайомства ╕ з ╖╖ авторами. Та це стало можливим лише для присутн╕х на презентац╕╖ видання в кра╓знавчому музе╖.
Автор першо╖ ╖╖ частини ╕ перекладу — кандидат ╕сторичних наук, старший науковий сп╕вроб╕тник Кримського ╕нституту сходознав-ства ╕м. Агатангела Кримського НАН Укра╖ни Микита ╤горевич Храпунов. Його колегою ╓ старший науковий сп╕вроб╕тник того ж ╕нституту, перу якого належить завершальна частина прац╕, б╕льш вразлива з точки зору тих, для кого ╕стор╕я ╓ ще й часточкою пол╕тики, Дмитро Анатол╕йович Прохоров. Про це в╕н з╕знався у сво╓му виступ╕. На що хочеться зауважити: ск╕льки б не велися на ╕ноземн╕ гранти пошуки безконфл╕ктно╖ ╕стор╕╖ (згадаймо «Д╕алог ╕сторик╕в» в рамках «Кримського д╕алогу пол╕тик╕в»), та безконфл╕ктною ╕ д╕йсно ╕стор╕╓ю, а не казочкою, вона ╓ лише тод╕, коли п╕дкр╕плена беззаперечною статистикою, справжн╕ми документами. А трактувати ╖х у той чи ╕нший спос╕б н╕кому не заборониш. Я, наприклад, на основ╕ сво╖х нових знань можу д╕йти висновку: колаборац╕он╕стами в часи Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни ставали переважно т╕ люди, ╕нтереси яких стол╕ттями не враховувалися в реальному житт╕. ╤ чи варто було, очистивши Крим в╕д кримських татар майже на три чверт╕, дивуватися, що багато хто з них сприйме окупант╕в як визволител╕в? ╤ чи варто дивуватися б╕логвард╕йцям, у яких в╕д╕брали все, що вони спод╕валися хоча б на якийсь реванш? Й зовс╕м не обов’язково виправдовувати зраду, треба просто розум╕ти — ображена людина — це людина небезпечна. ╤ в першу чергу це мають усв╕домлювати т╕, хто вважа╓, що йому все дозволено.
Науковим редактором книги ╓ доктор ╕сторичних наук, професор, голова правл╕ння археолог╕чного благочинного фонду «Спадщина тисячол╕ть» ╤гор Микитович Храпунов. А Анастас╕я Анзор╕вна Стоянова — координатор проекту, кандидат ╕сторичних наук ╓ директором цього фонду. Техн╕чний редактор — ╤гор Мартинюк.
Тож, певне, сл╕д сприймати за належне, що такий сол╕дний науковий колектив самореал╕зувався у так╕й сол╕дн╕й, зм╕стовн╕й ╕ ц╕кав╕й прац╕. А допомогла ╖м у цьому художн╕й редактор книги, дизайнер, голова правл╕ння Кримсько╖ орган╕зац╕╖ Союзу дизайнер╕в Укра╖ни Ольга Микола╖вна Степанова.
Та особливо при╓мно було д╕знатися, що, попри 20 рок╕в аматорського лихол╕ття, до читача таки поверта╓ться справжня як╕сна книга, для яко╖ ╤нтернет — не конкурент, ╕ яка вселя╓ над╕ю, що все у нас таки колись буде гаразд — ╕ з наукою, ╕ з туризмом, ╕ з престижем нашо╖ держави.

Тамара СОЛОВЕЙ

Творц╕ книги: Дмитро Прохоров, ╤гор та Микита Храпунови, Ольга Степанова

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 12.07.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12000

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков