Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 28.06.2013
ВОНИ БУДИЛИ СОВ╤СТЬ НАЦ╤╥, АБО КРИМСЬКЕ В╤ДЛУННЯ СОЮЗУ ВИЗВОЛЕННЯ УКРА╥НИ

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

Нац╕я, яка не зна╓ свою ╕стор╕ю, не буде мати майбутнього

Чим дал╕ в ╕стор╕ю в╕дходять певн╕, зокрема, й пол╕тичн╕ под╕╖, тим складн╕ше установити ╖хн╕х учасник╕в ╕ повноту ╖хньо╖ д╕яльност╕. Зв╕дси – м╕фолог╕зац╕я або ж навпаки – забуття. Як одне, так ╕ друге небезпечне для ╕стор╕╖ та шк╕дливе для св╕домост╕ людей. Документи ╕ людська пам’ять, нав╕ть з╕ сплином рок╕в, допомагають усунути «б╕л╕ плями», зрозум╕ти ╕сторичне значення тих чи ╕нших под╕й, а також велич ╖хн╕х д╕йових ос╕б.
Свого часу економ╕чний розвиток ╢вропи вплинув ╕ на ╖╖ пол╕тичне життя, зокрема, на створення та д╕яльн╕сть пол╕тичних парт╕й ╕ нац╕ональних рух╕в. Саме наприк╕нц╕ 90-х рок╕в ХIХ ст. на теренах Укра╖ни виника╓ альтернатива таким пол╕тичним теч╕ям, як укра╖ноф╕льство ╕ соц╕ал╕зм – нац╕онал╕зм, головним ╕деологом якого вважа╓ться Микола М╕хновський. У с╕чн╕ 1900 р. у Харков╕ на т. зв. «Рад╕ чотирьох» виника╓ перша нац╕ональна пол╕тична парт╕я – Революц╕йна укра╖нська парт╕я (РУП). ╥╖ засновниками були представники студентсько╖ молод╕ Д. Антонович, Л. Мац╕╓вич, М. Русов ╕ Б. Кам╕нський (в ╕нших джерелах вказу╓ться, що це був Д. Познанський (див. Украина: полная энциклопедия /Авт. — составители В. М. Скляренко и др. – Харьков: Фолио, 2007. – С. 49). Новостворена РУП мала в╕дд╕лення у Львов╕ та за межами Укра╖ни, пересл╕дуючи мету – створення укра╖нсько╖ соц╕ал╕стично╖ держави демократичним шляхом, без насилля. Програму для парт╕╖ (викладену у брошур╕ «Самост╕йна Укра╖на») написав Микола М╕хновський. У 1902 р. група М╕хновського вид╕лилася з РУПу ╕ створила Укра╖нську народну парт╕ю (УНП). Програмний документ парт╕╖: «Десять запов╕дей для УНП» М╕хновського, серед яких ╕ такий: «Не вбивай Укра╖ну сво╓ю байдуж╕стю до всенародних ╕нтерес╕в». Також у 1904 р. була створена Укра╖нська радикальна парт╕я (УРП), яку очолювали письменники Б. Гр╕нченко, С. ╢фремов ╕ Д. Дорошенко, а також Укра╖нська демократична парт╕я (УДП) на чол╕ з А. Лотоцьким ╕ ╢. Чикаленком. Як УРП, так ╕ УДП виступали за конституц╕йну монарх╕ю в Рос╕╖ з наданням Укра╖н╕ автоном╕╖. У 1905 р. частина РУП╕вц╕в, зокрема Д. Антонович, В. Винниченко ╕ С. Петлюра, створили Укра╖нську соц╕ал-демократичну роб╕тничу парт╕ю (УСДРП), метою яко╖ було здобуття нац╕онально-територ╕ально╖ автоном╕╖ Укра╖ни.
4 серпня 2014 р. виповниться 100 рок╕в в╕д того дня, коли на землях Зах╕дно╖ Укра╖ни було утворено першу пол╕тичну орган╕зац╕ю – «Союз визволення Укра╖ни», який головною метою сво╓╖ д╕яльност╕ визначив проголошення самост╕йност╕ та соборност╕ Укра╖ни. Тод╕ ж, у серпн╕-вересн╕ 1914 року, СВУ оприлюднив сво╖ програмн╕ документи: «Наша платформа», в╕дозви «До укра╖нського народу», «До громадянсько╖ думки ╢вропи», а також в╕дозви безпосередньо до багатьох ╓вропейських народ╕в.
╤сторична дов╕дка. З ц╕╓ю пол╕тичною под╕╓ю т╕сно пов’язана ╕нша ╕сторична под╕я, яка, безумовно, сприяла виникненню друго╖ – це Перша св╕това в╕йна, яка принесла м╕льйони людських жертв державам, що воювали, призвела до краху трьох ╕мпер╕й ╕ сутт╓вих зм╕н кордон╕в на мап╕ ╢вропи. Зах╕дна Укра╖на на початок в╕йни перебувала у склад╕ Австро-Угорсько╖ монарх╕╖, маючи, як зазнача╓ Б. Волошинський, автоном╕ю Галичини, галицький крайовий сейм ╕ крайовий вид╕л – виконавчий орган крайового сейму, а також громадськ╕ ради – виборн╕ органи м╕сцевого самоврядування (╢вропейська традиц╕я у розвитку м╕сцевого самоврядування на Прикарпатт╕: Зб╕рник наукових статей. – ╤вано-Франк╕вськ: Л╕лея-НВ, 2012. – С. 49-50).
Документи та ╕нш╕ матер╕али, що збереглися в арх╕вах, надають можлив╕сть наукових розв╕док тих далеких пол╕тичних под╕й, що в╕дбувалися на теренах нашо╖ В╕тчизни, а результати репрезентувати широкому загалу, зробити, нехай ╕ не набагато, б╕льш зрозум╕лою нашу ╕стор╕ю. Особливо це важливо, коли йдеться про нев╕дом╕ або ж малов╕дом╕ под╕╖. Такими, на наш погляд, ╓ матер╕али щодо певних пол╕тичних под╕й далеких 1914-1915 рок╕в, як╕ збер╕гаються у фондах Державного арх╕ву Автономно╖ Республ╕ки Крим у тец╕ (справ╕) п╕д назвою «Переписка о возникшей революционной организации «Союз для освобождения Украины», преследующей сепаратистские цели «Мазепинские». (Фонд 706, Опис 1, Справа 470 на 27 аркушах. Розпочато справу 11 березня 1915 ╕ зак╕нчено 26 грудня 1915 року).
З матер╕ал╕в арх╕вно╖ справи: 13 грудня 1914 р. трет╕м в╕дд╕ленням Департаменту пол╕ц╕╖ МВС Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ було роз╕слано та╓мний циркуляр начальникам губернських жандармських управл╕нь – Черн╕г╕вського, Под╕льського, Волинського, Холмського, Бессарабського, Катеринославського, Ки╖вського, Л╕фляндського, Полтавського, Курського, Харк╕вського, Воронезького, Херсонського; жандармських управл╕нь м. Одеси, Донського, Кубанського обласних, та в╕дд╕лень з охорони громадсько╖ безпеки ╕ порядку в Петроград╕, Москв╕ та Варшав╕. Такий же циркуляр за т╕╓ю ж датою було над╕слано й до С╕мферополя – начальнику в╕дносно молодого (створений у 1879 р.) Тавр╕йського губернського жандармського управл╕ння (дал╕ – ТГЖУ).
Звернемося до зм╕сту справи (переклавши з рос╕йсько╖ – Р. С.), за можливост╕ збер╕гаючи стиль, орфограф╕ю ╖╖ документ╕в. Так, у циркуляр╕ йдеться та наведено дан╕ про виникнення, у зв’язку з початком во╓них д╕й, ново╖ революц╕йно╖ орган╕зац╕╖ п╕д назвою «Союз для зв╕льнення Укра╖ни», яка пересл╕ду╓ сепаратистськ╕ «мазепинськ╕» ц╕л╕, в значенн╕ в╕дторгнення Укра╖ни в╕д Рос╕╖ ╕ створення п╕д ег╕дою Австр╕╖ самост╕йного Укра╖нського Корол╕вства. Вказувалося, що з початком в╕йни з Галичини та Австр╕╖ до Ки╓ва ви╖хала група видатних мазепинських д╕яч╕в, як╕ з собою захопили велику к╕льк╕сть в╕дозв «До Укра╖нського народу» ╕з закликом до заколоту. Серед тих, хто ви╖хав до Ки╓ва, були назван╕: доктор Лонгин Цигельський, В’ячеслав Будзиловський, соц╕ал-демократи: Микола ╕ Левко Ганкевич╕, ╤ван С╕як, соц╕ал╕сти-революц╕онери: Фед╕р Корольов, Феоф╕л Мелень ╕ доктор Юл╕ан Бачинський. Звернено увагу на те, що перед в╕д’╖здом ус╕ вони побували у професора М. С. Грушевського на його дач╕ у Кривор╕вн╕ поблизу Косова в Карпатських горах ╕ де мали з ним д╕лову нараду. У Ки╓в╕ вони (при╖ждж╕ – Р. С.) збиралися в Укра╖нському клуб╕ «Родина» на вулиц╕ Володимирськ╕й, де були присутн╕ ╢вген Харламп╕йович Чикаленко, Леон╕д Жевуньов, Павло Лавров (Юр╕й С╕рий), а також дек╕лька студент╕в ╕ делегати-мазепинц╕ в╕д Полтави, Харкова, Катеринослава та Одеси. На зборах у клуб╕, а пот╕м на квартир╕ Чикаленка на Мар╕╖нсько-Благов╕щенськ╕й вулиц╕ було засновано мазепинську сп╕льну орган╕зац╕ю п╕д назвою «Союз визволення Укра╖ни». Найближча мета Союзу — взяти на себе роботу льв╕всько╖ мазепинсько╖ орган╕зац╕╖, представники яко╖ п╕шли на в╕йну або по╖хали вглиб Австр╕╖. Головне – вести мазепинську пропаганду серед населення ╕ в╕йськ Русько╖ Укра╖ни. Д╕яльн╕сть орган╕зац╕╖ розпочалася з розповсюдження прокламац╕й, як╕ завчасно було надруковано в Ки╓в╕. Кер╕вна Головна рада СВУ закликала до участ╕ в робот╕ вс╕ студентськ╕ орган╕зац╕╖ Петрограда, Москви, Юр’╓ва, Варшави, Харкова та Одеси, тобто найб╕льших м╕ст ╕мпер╕╖. Студентськими орган╕зац╕ями було створено в╕дд╕лення Ки╖вського союзу – Ком╕тет СВУ – Укра╖нську Головну раду студент╕в ун╕верситет╕в, як╕ керували гуртками у пров╕нц╕╖.
Анал╕з зм╕сту цього та╓много циркуляра св╕дчить про детальне знання вс╕х крок╕в ╕ процес╕в, як╕ в╕дбувалися в орган╕зац╕╖, як кажуть, зсередини, а це означа╓ т╕льки одне – пол╕ц╕я мала безпосередньо в орган╕зац╕╖ свого агента ╕ не т╕льки серед член╕в Союзу, а можливо, й серед його кер╕вництва.
Так, з самого початку функц╕онування орган╕зац╕╖ ки╖вськ╕ кер╕вники СВУ закликали проф. Грушевського, який в той час перебував у Кривор╕вн╕ на Галичин╕, щоб в╕н при╖хав до Ки╓ва ╕ прийняв кер╕вництво «Союзом». Як св╕дчать документи справи, Грушевський погодився ╕ через Будапешт ви╖хав до В╕дня, де побував на нарадах з мазепинцями ╕ з представниками австр╕йського уряду, а пот╕м через Венец╕ю ╕ Балкани при╖хав до Ки╓ва, де ╕ був 11 грудня 1914 р. усп╕шно заарештований пол╕ц╕╓ю як «мазепинець» ╕ «австроф╕л». У подальшому М. Грушевський фактично був ╕зольований в╕д активно╖ революц╕йно╖ боротьби за незалежн╕сть Укра╖ни.
╤сторична дов╕дка. До Сиб╕ру М. Грушевського п╕сля арешту не вислали. Йому разом з с╕м’╓ю дозволили ви╖хати до Симб╕рська, у вересн╕ 1915 р. – до Казан╕, а згодом, у серпн╕ 1916 р., – й до Москви. П╕сля пад╕ння царату, у березн╕ 1917 р., М. Грушевський повернувся до Ки╓ва, де його за к╕лька дн╕в до того було обрано головою Центрально╖ Ради. Сл╕д чесно визнати, що нав╕ть п╕сля цього Грушевський був за автоном╕ю у склад╕ Рос╕йсько╖ республ╕ки, а в червн╕ 1917 р. переконував член╕в Центрально╖ Ради у тому, що потр╕бно в╕дновити д╕ю та умови Переяславсько╖ угоди 1654 року. У кв╕тн╕ 1918 р. Центральна Рада фактично самол╕кв╕дувалася. Наприк╕нц╕ березня 1919 р. Грушевський ви╖хав за кордон, перебував у Праз╕, пот╕м – у Париж╕. 7 березня 1924 р. Грушевський повернувся до Ки╓ва, прийнявши умови ╕ прив╕ле╖ радянсько╖ влади та «оп╕ку» Державного пол╕тичного управл╕ння (був тимчасово заарештований 23 березня 1931 р.). Вважався неблагонад╕йним (╕ перебував увесь час в оточенн╕ сексот╕в) до останн╕х дн╕в свого життя – 24 листопада 1934 року.
Тод╕ ж, у 1914 р., на думку пол╕ц╕╖, головним завданням ново╖ парт╕╖ (СВУ – Р. С.) було створення сво╖х в╕дд╕лень ╕ груп, а пот╕м викликати у П╕вденн╕й Рос╕╖ в потр╕бний момент повстання. У Галичин╕, зокрема, у Львов╕ н╕бито планувалося орган╕зувати ряд терористичних замах╕в на представник╕в влади.
Кр╕м того, зазначалося у документах справи, що мазепинськ╕ д╕яч╕, яких не було призвано до австр╕йсько╖ арм╕╖, об’╓дналися в Головну укра╖нську раду та випустили «Ман╕фест до укра╖нського народу» в╕д ╕мен╕ сво╖х парт╕й: Нац╕онально-демократично╖, Радикально╖ ╕ Соц╕ал╕стично╖ з оголошенням, що настав час зв╕льнити Укра╖ну в╕д рос╕йського царя за допомогою австр╕йсько╖ ╕ пруссько╖ арм╕╖ та закликали до дружного повстання ус╕х укра╖нц╕в проти Рос╕╖. Головною укра╖нською радою було видано багато прокламац╕й рос╕йською ╕ укра╖нською мовами, як╕ було перевезено до Рос╕╖ для розповсюдження серед населення ╕ в╕йськ П╕вденно╖ Рос╕╖. Направлено кращих аг╕татор╕в мазепинських парт╕й: в╕д Нац╕онально-демократично╖ депутата, доктора Лонгина Цегельського – до Ки╖всько╖ губерн╕╖; в╕д Радикально╖ доктора Левка Ганкевича – до Харк╕всько╖ губерн╕╖; в╕д Соц╕ал-демократично╖ Миколу Ганкевича – до Бессарабсько╖ ╕ Херсонсько╖ губерн╕й. Кожен з аг╕татор╕в по╖хав з╕ сво╖ми пом╕чниками. ╥хн╕м завданням було не т╕льки розповсюджувати прокламац╕╖, але й впливати на настр╕й населення в дус╕ сприятливому, як вказано, для Австро-Угорщини.
З ╕ншого боку, через в╕йну Рос╕╖ з Туреччиною отримано вказ╕вки, що в Константинопол╕ та ╕нших м╕сцевостях Туреччини, завдяки проискам (рос.) австро-н╕мецько╖ дипломат╕╖ серед в╕йськовополонених проводиться посилена пропаганда у тому ж напрямку шляхом як усно╖ аг╕тац╕╖ ╕ масового розповсюдження прокламац╕й, так ╕ шляхом створення для полонених укра╖нц╕в особливо прив╕лейованого (без вказ╕вки, у чому воно полягало – Р. С.) становища.
Департамент пол╕ц╕╖ пропонував тему оперативно «разработать» ╕ при виявленн╕ орган╕зац╕╖ чи ╖╖ член╕в – вживати в╕дпов╕дних заход╕в.
5 липня 1915 р. п╕дполковник Леус (один з найб╕льш активних пом╕чник╕в начальника ТГЖУ – Р. С.) рапортом доносив, що н╕кого з член╕в «Союзу визволення Укра╖ни» ╕ Головно╖ ради визволення Укра╖ни, як╕ до цього часу мешкають у дов╕реному йому район╕, не виявлено. Прояв╕в д╕яльност╕ цих товариств також не було пом╕чено.
В оперативн╕й справ╕ ╓ ще один ц╕кавий документ – допов╕дна начальника Полтавського ГЖУ в╕д 27 червня 1915 р., коп╕ю яко╖ було над╕слано начальнику Тавр╕йського ГЖУ. Головний жандарм Полтавщини допов╕дав (звернемо увагу на дату – 27 червня 1915 р.!), що ним отриман╕ агентурн╕ дан╕ про те, що закордонн╕ ем╕гранти з Малорос╕╖ мають нам╕ри орган╕зувати «Союз для зв╕льнення Укра╖ни», пересл╕дуючи в╕дторгнення Укра╖ни в╕д Рос╕╖ у склад╕ Австро-Угорщини.
У його допов╕дн╕й вказувалося, що дехто ем╕грант Донцов (Дмитро Донцов, ╕деолог нац╕онал╕зму – Р. С.) об’╖хав всю Малорос╕ю. ╤нший в╕домий мазепинець Гаврилко Михайло Омелянович активно, як вказувалося, працю╓ у В╕дн╕ над створенням «Союзу для зв╕льнення Укра╖ни». Гаврилко – скульптор, перебував у В╕дн╕ при Генеральному штаб╕ та планував через Румун╕ю перебратися до Одеси, а пот╕м в╕дв╕дати головн╕ м╕ста Малорос╕╖ «для постановки дела». Кр╕м того, зазначалося, що «Союз визволення Укра╖ни» субсид╕ю╓ться Австр╕йським урядом «не жалея денег». Через сво╖х агент╕в СВУ заважа╓ арм╕╖, а орган╕зац╕я мазепинсько╖ агентури ма╓ бути побудована за системою «Неча╓вських тр╕йок» з огляду на повну консп╕рац╕ю.
П╕сля отримання коп╕╖ цього донесення начальник ТГЖУ 20 липня 1915 р. над╕слав вказ╕вку пунктовим жандармським унтер-оф╕церам з вимогою з’ясувати дан╕, вказан╕ у ньому, та про результати допов╕сти.
У справ╕ ╓ циркуляр Департаменту пол╕ц╕╖ в╕д 21 липня 1915 р. (арк. 6), у якому вказу╓ться, що п╕сля арешту член╕в Касп╕йського союзу моряк╕в орган╕зац╕я залишилася без кер╕вника. Для продовження справи секретар профсп╕лково╖ орган╕зац╕╖ суднових команд Рос╕╖ Дмитро Ан╕чк╕н в╕дрядив на Волгу колишнього чорноморського моряка Якова ╤лар╕оновича В╓хова (кличка Яшка-кормилец), який усп╕шно поставив справу ╕ до в╕дкриття Нижегородського ярмарку нам╕чалося оголосити загальний страйк на волзьких суднах. Оголошення в╕йни перешкодило проведенню страйку. Контакти з «Союзом русских моряков» у Лондон╕ зд╕йснюються через Архангельськ ╕ Б╕ле море.
10 серпня 1915 р. начальник Тавр╕йського ГЖУ отримав за п╕дписом директора пол╕ц╕╖ шифротелеграму такого зм╕сту: «Створений Болгар╕╖ «Союз зв╕льнення Укра╖ни» метою антирусской пропаганди вида╓ брошури малорос╕йськ╕й мов╕ та газету «Робочий прапор». Вимагалося не допустити ввезення в Рос╕ю, при затриманн╕ – знищити.
На телеграм╕ зроблено запис: продубльовано С╕мферопольському ╕ Перекопському пов╕товим справникам ╕ пунктовим жандармським унтер-оф╕церам. В╕дпов╕дь: «Не виявлено» над╕йшла 17 ╕ 24 серпня, в╕дпов╕дно, з Бахчисарая та Джанкоя.
У справ╕ ╓ ще один документ, датований 4 вересня 1915 р., про те, що за отриманими Департаментом пол╕ц╕╖ даними у Львов╕ почав д╕яти «Народний ком╕тет» Нац╕онально-демократично╖ парт╕╖ п╕д кер╕вництвом Костя Левицького ╕ Дмитра Донцова. Д╕яльн╕сть НК – розшук ╕ усунення русоф╕л╕в у Галичин╕, посилення аг╕тац╕╖ за в╕докремлення Укра╖ни в╕д Рос╕╖. Спец╕альне бюро (аг╕тац╕йне), яким керу╓ Микола Зал╕зняк, що повернувся з В╕дня, в╕дправило через Румун╕ю в П╕вденну Рос╕ю для роботи 12 аг╕татор╕в-мазепинц╕в на чол╕ з╕ студентом Льв╕вського ун╕верситету Симеоном (так у документ╕ – Р. С.) Демидчуком. При виявленн╕ пропонувалося «НК» знищити.
У документ╕ в╕д 11 жовтня 1915 р. йдеться про безумовний усп╕х пол╕ц╕╖, зокрема, про те, що серед матер╕ал╕в, вилучених п╕д час обшуку в Ки╓в╕ у в╕домого ╕дейного кер╕вника мазепинського руху проф. Михайла Серг╕йовича Грушевського (сам в╕н тод╕ перебував у Рос╕╖ – Р. С.), було знайдено св╕тлини (фотозн╕мки) видатних д╕яч╕в укра╖нського руху – Михайла Омеляновича Гаврилка, Володимира Дорошенка, Миколи Зал╕зняка, Феоф╕ла Меленя, Володимира Старосельського, Володимира Шухевича, Миколи Шухевича, П. Рудгана («Мирний»), Порфир╕я Буняка, ╤вана Миколайовича Джиджори, Андр╕я ╤лл╕ча Жука, Володимира Кириловича Винниченка, Дмитра ╤вановича Донцова, Володимира Петровича Левицького та Левка Ганкевича. Склада╓ться враження, що ц╕ фотозн╕мки н╕бито хтось спец╕ально з╕брав, для пол╕ц╕╖.
У шифротелеграм╕ Департаменту пол╕ц╕╖ в╕д 26 грудня 1915 р. на ╕м’я начальника ТГЖУ стверджу╓ться, що укра╖нськ╕ революц╕йн╕ орган╕зац╕╖, розраховуючи домогтися автоном╕╖ Укра╖ни за допомогою зовн╕шнього ворога, посилено аг╕тують П╕вдень Рос╕╖ за необх╕дн╕сть надавати можливе сприяння Австр╕╖. З цього питання входять у зносини з м╕сцевими рос╕йськими парт╕йними орган╕зац╕ями. Вимагалося потурбуватися про знищення под╕бних гуртк╕в, як╕ з огляду походу в Галичину можуть ускладнити справу розв╕дки.
╤нших документ╕в оперативна справа «Союзу зв╕льнення Укра╖ни», яку вело Тавр╕йське губернське жандармське управл╕ння, не м╕стить, ╕ справу фактично було закрито, очевидно, що за безперспективн╕стю.
Пол╕тична парт╕я «Союз визволення Укра╖ни» боролася за самост╕йн╕сть Укра╖нсько╖ держави, устр╕й яко╖ мав бути заснованим на конституц╕йн╕й монарх╕╖ з однопалатним парламентом. Б╕льш╕сть член╕в СВУ за переконаннями були соц╕ал╕стами з Наддн╕прянщини, як╕ втекли в╕д царського режиму, особливо п╕сля революц╕╖ 1905 р., до Австро-Угорщини. Певний час СВУ очолювали Д. Донцов ╕ М. Зал╕зняк, у подальшому д╕яльн╕стю парт╕╖ керувала презид╕я, до яко╖ входили: О. Скоропис-Йолтуховський, В. Дорошенко, А. Жук, М. Меленевський. З парт╕╓ю сп╕впрацювали та вс╕ляко допомагали в╕дом╕ галичани Р. ╕ С. Смаль-Стоцьк╕, В. С╕мович, М. Возняк, М. Лозинський, Б. Лепкий, Л. Ганкевич, ╤. Крип’якевич ╕ С. Рудницький. Центром перебування презид╕╖ СВУ був Льв╕в, а з вересня 1914 р. – В╕день. Парт╕я мала сво╖х представник╕в у багатьох кра╖нах ╢вропи (Н╕меччина, Туреччина, Болгар╕я, Румун╕я, ╤тал╕я, Швец╕я, Норвег╕я, Швейцар╕я). СВУ сп╕впрацювала з Головною укра╖нською радою (пол╕тична орган╕зац╕я галицьких укра╖нц╕в) ╕ Загальною укра╖нською радою (м. В╕день), в як╕й мала трьох сво╖х делегат╕в. У вересн╕ 1914 р. СВУ нав╕ть домоглася пол╕тично╖ заяви турецького м╕н╕стра Талгат-Бея щодо необх╕дност╕ надання Укра╖н╕ самост╕йност╕. Дещо вороже ставилися до СВУ рос╕йськ╕ ем╕гранти-б╕льшовики (В. Ульянов-Лен╕н) та ╖хн╕ менш╕ «брати» – укра╖нськ╕ соц╕ал-демократи в ем╕грац╕╖ (Л. Юркевич).
СВУ видавала у В╕дн╕ часопис «В╕сник визволення Укра╖ни» (з 1918 р. – «В╕сник пол╕тики, л╕тератури й життя», а також тижневик французькою ╕ н╕мецькою мовами у Лозанн╕ (Швейцар╕я). Всього було видано понад 40 книг ╕ 30 брошур про Укра╖ну, ╖╖ ╕стор╕ю та пол╕тичне життя багатьма ╓вропейськими мовами (╖хн╕ми авторами були М. Грушевський, В. Дорошенко, ╤. Крип’якевич, М. Лозинський, В. Темницький, С. Рудницький та ╕н.).
Орган╕зац╕йну, рел╕г╕йну та культурно-виховну роботу представники СВУ вели й серед полонених укра╖нц╕в – солдат╕в рос╕йсько╖ арм╕╖ у таборах, як╕ знаходилися в Австр╕╖, Угорщин╕, Н╕меччин╕. З дозволу в╕йськово╖ влади для полонених та за ╖хньо╖ участ╕ було орган╕зовано школи, б╕бл╕отеки, читальн╕, оркестри, хори, р╕зноман╕тн╕ курси ╕ нав╕ть самод╕яльн╕ театри. Для полонених також видавалися газети укра╖нською мовою: «Розсв╕т», «Громадська Думка», «В╕льне Слово», «Наш Голос», «Розвага». Весною 1917 р. полонен╕ укра╖нц╕ на П╕дляшш╕ (тепер Польща – Р. С.), де проживало багато етн╕чних укра╖нц╕в, орган╕зували близько сотн╕ народних шк╕л для навчання д╕тей.
П╕сля Лютнево╖ революц╕╖ в Рос╕╖ за участ╕ представник╕в СВУ з полонених укра╖нц╕в весною 1917 р. було сформовано дв╕ див╕з╕╖: «Синьожупанна» у Н╕меччин╕ та «С╕рожупанна» в Австр╕╖ з метою захисту укра╖нських територ╕й, як╕ згодом влилися в укра╖нську арм╕ю (ЗУНР, УНР, Директор╕ю).
Формально, як парт╕я, СВУ припинила свою д╕яльн╕сть у кв╕тн╕ (за ╕ншими даними – 1 липня) 1918 року.
Сьогодн╕, знаючи ╖хню подальшу долю, можна по-р╕зному оц╕нювати роль ╕ внесок у в╕дродження та формування нац╕онально╖ св╕домост╕ кожного з тих, хто орган╕зував СВУ ╕ кого перераховано у жандармських циркулярах. Наприклад, Михайла Грушевського – голову Центрально╖ Ради ╕ першого Президента Укра╖ни, видатного науковця-╕сторика ╕ не дуже усп╕шного пол╕тика (Семененко В. ╤. ╤стор╕я Укра╖ни: Прихована правда: В╕д козацьких час╕в до сьогодення. – Х.: ВД «ШКОЛА», 2009. – С. 192-209). Але не сл╕д забувати: коли ╕ в яких умовах усе це в╕дбувалося. Об’╓ктивне п╕знання будь-яких ╕сторичних под╕й, як ╕ вчинк╕в певних ос╕б, можливе лише з урахуванням обставин, за яких ц╕ под╕╖ в╕дбувалися, а люди – жили та д╕яли. Першим завжди важче, першим набагато складн╕ше ╕, безумовно, – небезпечн╕ше. ╤ це необх╕дно пам’ятати, анал╕зуючи та оц╕нюючи д╕яння тих, хто був серед перших у справ╕ пробудження нац╕онально╖ св╕домост╕ та державотворення Укра╖ни.
У наш╕й пол╕тичн╕й ╕стор╕╖ (1926-1929 рр.), як св╕дчить стенограф╕чний зв╕т судового процесу, ╕снувала й ще одна СВУ – Сп╕лка визволення Укра╖ни. Серед сучасних укра╖нських досл╕дник╕в переважа╓ думка, що орган╕зац╕йно СВУ була створена агентами Державного пол╕тичного управл╕ння (ДПУ – правонаступник ЧК), з в╕дпов╕дними явочними та консп╕ративними квартирами за участ╕ та п╕д контролем чек╕ст╕в ╕ перевербованих ними колишн╕х член╕в т. зв. «укра╖нських нац╕онал╕стичних орган╕зац╕й». До роботи в них агенти ДПУ активно залучали укра╖нських патр╕от╕в, особливо студентську молодь, робфак╕вц╕в, п╕дбурюючи ╖х до певних протизаконних, антидержавних д╕й, зокрема, аг╕тац╕╖, шк╕дництва та саботажу. Через так╕ псевдонац╕онал╕стичн╕ орган╕зац╕╖ ДПУ приймало та контролювало рух ╕ д╕яльн╕сть закордонних ем╕сар╕в у СРСР. П╕сля дек╕лькох рок╕в документування «контрреволюц╕йно╖» д╕яльност╕ наступав час реал╕зац╕╖ оперативних справ. Агенти, як╕ працювали на ДПУ, виводилися з п╕д удару, а вс╕ ╕нш╕ через оф╕ц╕йн╕ суди – «тройки» ╕ «особые совещания» (напр. Шахтинський процес 1928 р., справа Промпарт╕╖ 1930 р.) — отримували реальн╕ строки позбавлення вол╕ або ж вищу м╕ру соц╕ального захисту – розстр╕л.
 Саме за таким сценар╕╓м з 9 березня (вбача╓ться, зовс╕м не випадково – Р. С.) до 19 кв╕тня 1930 р. у Харк╕вському оперному театр╕ (!) проходив судовий процес у справ╕ над 45 кер╕вниками ╕ членами «Сп╕лки визволення Укра╖ни».
 Як св╕дчать оф╕ц╕йн╕ зв╕ти державних орган╕в, до к╕нця 1934 р. нац╕онал╕стична д╕яльн╕сть, а тим б╕льше – прояви пол╕тичного бандитизму на територ╕╖ УРСР органами ДПУ були л╕кв╕дован╕. Цьому сприяло й прийнятття постанови ЦВК СРСР (Закону – Р. С.) в╕д 1 грудня 1934 р., (у в╕дпов╕дь на вбивство 1 грудня 1934 р. у Лен╕нград╕ С. К╕рова – Р. С.), якою було запроваджено особливий порядок розсл╕дування (до 10 дн╕в) та розгляду крим╕нальних справ про терористичн╕ акти ╕ терористичну д╕яльн╕сть.
╤ т╕льки укра╖нське селянство, будучи у сво╖й б╕льшост╕ апол╕тичним ╕ безпарт╕йним, час в╕д часу доведене до в╕дчаю, част╕ше всього стих╕йно п╕дн╕малося на боротьбу проти, скор╕ше, не радянсько╖ влади, а свав╕льних д╕й р╕зних ╖╖ представник╕в у зв’язку з «продрозверстками», «продподатками», а в подальшому – поголовним насильницьким створенням колгосп╕в ╕ «усусп╕льненням» ╖хнього майна, зб╕жжя та худоби.
╤стор╕ю творять люди, особистост╕. Вони ╓ головними д╕йовими особами ╕стор╕╖, ╖╖ героями ╕ ╖╖ жертвами. Саме завдяки ╖м та Богу укра╖нське суп╕льство сьогодн╕ ма╓ державу, свободу слова ╕ розв╕й (чи розгул? – Р. С.) пол╕тичних парт╕й. ╤стор╕ю не потр╕бно замовчувати, перекручувати чи спотворювати, ╖╖ не потр╕бно соромитися, ╕стор╕ю необх╕дно вивчати, анал╕зувати та робити правильн╕ висновки заради майбутнього. Необх╕дно поважати свою ╕стор╕ю ╕ св╕й народ у н╕й. Т╕льки тод╕ й ╕нш╕ будуть поважати тебе ╕ твою державу.
Справд╕ незалежну державу можна збудувати, лише якщо усв╕домити, яку державу ми хочемо збудувати, для кого ╕ для чого? При цьому сл╕д шанувати та дотримуватися тих положень Основного Закону – Конституц╕╖, де у ст. 11 визначено, що держава сприя╓ консол╕дац╕╖ та розвитков╕ укра╖нсько╖ нац╕╖, ╖╖ ╕сторично╖ св╕домост╕ (вид╕лено мною – Р. С.), традиц╕й ╕ культури, а також розвитков╕ етн╕чно╖, культурно╖, мовно╖ та рел╕г╕йно╖ самобутност╕ вс╕х кор╕нних народ╕в ╕ нац╕ональних меншин. Прогалини в ╕сторичн╕й пам’ят╕ народу – перший крок до забуття себе як нац╕╖. ╤ якщо ми не «Иваны, не помнящие своего родства», то ма╓мо, не упод╕бнюючись меншоварт╕й бузин╕ та ╖й под╕бним, пам’ятати ╕ шанувати тих, як╕ були першими на цьому тернистому та жертовному шляху здобуття державно╖ незалежност╕.

Роман САВОНЮК,
доцент, кандидат юридичних наук, заслужений юрист АР Крим

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11964

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков