Версiя для друку Обговорити в форумi

Відлуння свята

Запам'ятаймо цю хвилину -
Вона найвищих варта слів.
Мов усміхнулась Україна
І Севастополь заяснів
У мить, коли і сонце встало,      
Ти випростався поміж нас
На цім гранітнім  п'єдесталі -
Поет-пророк, бунтар, Тарас,
Духовний батько України.
Дійшов таки до нас єси,
Де Чорне море, мов перлина,
І місто дивної краси.
Тут шлях проліг
 з варяг у греки,
Яким ти щиру шану склав,
Переплелось близьке й далеке,
Щоб нам і ти ще ближчим став.
А як інакше, бо у слові
Твого святого "Кобзаря" -
Людської гідності основа
І волі нашої зоря.
Звучить розбудженим набатом
В краю, де море й кораблі:
"...І буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі..."
Душа вслухається у слово,
Душа ніжнішою стає,
Бо то не просто звуки мови -
То серце зболене твоє.
За тих рабів, німих і голих,
Яких душею возлюбив,
Підняв ти свій пророчий голос
І возвеличив їх, рабів.
Ти мріяв сам і вчив нас жити,
Щоб вільні, бачиться, були,
Щоб українцями на світі
Ми гордо зватися могли.
А ще в сім'ї  великій, новій,
Щоб не забули пом'януть
Тебе незлим і тихим словом,
Незлим і тихим - в тому суть,
Бо все величне, нелукаве,
Не потребує  ні литавр,
А ні фанфар, ні навіть слави -
Воно в серця людські вроста.
Отак і ти -  постав у місті,
Де море, сонце й кораблі,
Величний, як безсмертна пісня
Про нашу долю на землі.
Ми в ній живем від батька-неньки,
І я кажу: у добрий час,
Тарас Григорович Шевченко,
А ти таки дійшов до нас!

Такими зворушливими поетичними рядками відгукнувся Іван Левченко, генеральний директор Севастопольської державної телерадіокомпанії, на встановлення пам`ятника Тарасові Шевченку 24 серпня у Севастополі.

Створений Василем та Володимиром Одрехівськими, подарований львів'янами, встановлений на кошти українця із Торонто доктора Василя Іваницького пам'ятник Т. Шевченку постав перед севастопольцями в День незалежності. І це була найважливіша подія того дня. Для участі у церемонії відкриття прибули міністр культури і мистецтв України  Ю. Богуцький , численні гості  зі  Львова, Торонто, депутати ВР України від Севастополя, І. Вернидубов та В. Заїчко,  а також група депутатів з блоку Віктора Ющенка - Ю. Костенко, Д. Павличко, І. Драч, Б. Загрева, М. Ратушний, Г. Манчуленко, Б. Кожин.
Відкрив мітинг голова міської держадміністрації Леонід Жунько, зауваживши, що встановлення  пам'ятника у найпрестижнішому районі міста є глибоко символічним, бо саме про щасливе життя в Україні мріяв поет, і  тут, на його думку, Тарасові буде комфортно. Сам же пам'ятник, зі слів міського голови, є одним з найкращих в Україні.
Пам'ятник і справді прикрасив площу, над дизайном якої починаючи від 30 червня працювали кращі майстри. Все продумано до дрібниць. Постамент у формі бандури, виконаний за проектом художника Григорія  Григор'янца, доречно доповнив пам'ятну споруду.
Кожен виступаючий  на мітингу бачив у цій події  особливу символіку, згадував пророчі рядки творів, а  всі разом сходилися на тому, що Україна, нарешті,  повертає своїх геніїв.
Голос диктора тихо і проникливо виголошував рядки з Тарасових поезій, котрі тут, біля пам'ятника, набували особливого змісту.
- Хто ми?
- Чиї сини?
- Яких батьків?
Майоріли прапори. Слова западали в душу, хвилювали. Когось проймала сльоза...
Дмитро Павличко виступав не першим, але саме його промову переривали оплесками безліч разів. Потужне слово поета дійшло до кожного, хто прийшов віддати шану  Тарасові:
- Серед  усіх дат великої історії України найбільше і найповніше єднається з безсмертям  Шевченка  24-те серпня, коли український народ відзначає відновлення своєї державності. Якщо ми маємо сьогодні державу, якщо ми не зникли як нація у царських і сталінських концтаборах, тюрмах, караулах, сибірських засланнях, якщо ми не зникли в голодоморі та інспірованих нашими поневолювачами процесах русифікації, колонізації і всілякої іншої проклятої асиміляції, якщо ми є, якщо ми вижили, то заслуга в цьому найперша і найбільша - Тараса Григоровича Шевченка. Кожен раз, коли ми повставали у 18-му, 39-му, 91-му, ми завжди пам'ятали слова Шевченка, дозвольте мені нагадати їх:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хтось згадає, чи забуде
Мене в снігах на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: - Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. -
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
Оцей державотворчий,  патріотичний шевченківський дух не міг народитися з нічого. У шевченківське слово перейшла енергія козацьких отаманів, ватажків і гетьманів, перейшов крик української крові з підземних вод з-під Берестечка, з-під Конотопа,  з-під  Полтави....
Тарас сьогодні тут, і я хотів би, щоб цей район назвали його іменем. Шевченківський район у Севастополі... Слава цьому районові! Слава Україні!
Останні слова промови Дмитра Павличка потонули в бурхливих оплесках.
"Севастопольська земля отримала свого поводиря",  - наголосив у своїй промові Юрій Костенко. "Вперед зоріючий" - так назвав  пам'ятник Тарасу Іван Драч. "Величний дух Тараса продовжує єднати український народ з усіх сторін: Заходу і Сходу, Півночі і Півдня, формуючи патріотичну свідомість, зміцнюючи соборність нашої держави...", - зазначив міністр культури та мистецтв України Юрій Богуцький. І всі ці слова були правдивими, доречними, знаходили відгук у серці кожного. Таки дійшов до нас Тарас.
"Запам'ятаймо цю хвилину..."

м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 29.08.2003 > Тема "З потоку життя"