Версiя для друку Обговорити в форумi

20 серпня минуло 100 років від дня народження відомого вченого і дослідника Петра ОДАРЧЕНКА

Ім'я професора Петра Одарченка відоме кожному, хто відкрив для себе світ української літератури. Його праці приваблюють дослідників нашого письменства цікавими ідеями, чесним поглядом на події XX століття, збереженим наперекір тотальним тенденціям кон'юнктури. Але не менш показовим є і його життя, оскільки Петро Одарченко уособлює когорту тих витязів, що "кладуть своє життя на вівтар збереження і примноження духу нації" (Іван Андрусяк). І нині він не втратив молодості душі та продовжує докладати свої зусилля задля розвитку української освіти та культури на Батьківщині, хоч більша частина його життєвого шляху пройшла на американському континенті.
Петро Васильович Одарченко народився 20 серпня 1903 року в селі Римарівка Гадяцького повіту на Полтавщині. 1913 року закінчив сільську школу. Щиро перейнявся революційним романтизмом, але не поступився національними цінностями, як це сталося з багатьма його ровесниками. Він став членом гуртка українознавства гадяцької української шкільної молоді, брав участь у роботі товариства "Просвіта". Світогляд майбутнього вченого багато в чому формувався під впливом визначної землячки  палкої патріотки Олени Пчілки, матері Лесі Українки. 1919 року Петро навіть жив у будинку Драгоманових, і про цей час він ще довго згадуватиме з неодмінним пієтетом.
Трудову діяльність розпочав народним вчителем в хутірській школі, оскільки одночасно з гімназією закінчив педагогічні курси. Однак масштабність його натури дозволила юнакові впевнено крокувати до нових горизонтів. Незабаром він став студентом Ніжинського інституту народної освіти, а згодом успішно закінчив аспірантуру. Однак дисертацію захистити не встиг: 1929 року Петро Одарченко був заарештований і довгі роки поневірявся разом
з іншими жертвами більшовицьких репресій на казахській землі. Після закінчення терміну заслання деякий час працював у Курську, а на рідну землю повернувся лише з початком Другої світової війни.
Проте і для окупаційного режиму тип інтелектуала-патріота становив небезпеку, Петра Одарченка звинуватили у приналежності до групи Олени Теліги. Ці обставини змусили науковця мігрувати у чужі світи, де на нього також чекали суворі випробування. Однак Петро Одарченко не зраджував свого покликання. Переїхавши до Нью-Йорка 1950 року, заробляв на хліб по-різному - працював прибиральником на вокзалі, бібліотекарем, перекладачем, кореспондентом, редактором. Але з кожним роком помітно зростав і його науковий доробок, а відтак набирав ваги його авторитет вченого, який працював у галузях літературознавства, мовознавства, етнографії та фольклору.
Слід підкреслити особливо плідний вклад дослідника у вивчення творчості Лесі Українки. Важливими віхами у цьому напрямку стала його кандидатська дисертація та книга "Леся Українка: розвідки різних років", яка побачила світ 1994 року. Заслуговує справжнього подиву його підтримка музеїв Лесі Українки, зокрема наймолодшого серед них - кримського. Мабуть, Петро Одарченко перший з американських українців звернув увагу на становлення музею в Ялті та повсякчас допомагав поповнювати його фонди експонатами. Він і зараз виступає меценатом Музею та української школи в Ялті, за успіхами якої не перестає стежити з-за океану.Ми щасливі тим, що визначний вчений так сердечно опікується паростками української культури та освіти на Південному узбережжі Криму. Можна здогадатись, що наш сонячний край запав йому в душу ще з молодих літ. Освячений він також незабутньою для Петра Одарченка зустріччю з Миколою Зеровим, чиє ім'я нині справедливо стало символом трагедії Розстріляного Відродження. Ось що пише Одарченко в одній зі своїх статей:
"В серпні 1927 року я одержав від секції наукових працівників путівку в кримський будинок відпочинку "Буюрнус" у Гурзуфі. Прибув я туди 15 серпня і мав відпочивати один місяць. І тут, у Гурзуфі, я мав щастя зустрітися і познайомитися з Миколою Костьовичем Зеровим, а також і з іншими видатними діячами науки, літератури та мистецтва, зокрема з П. П. Филиповичем,
В. П. Петровим, П. М. Поповим, П. К. Ріттером і композитором М. І. Вериківським". З його спогадів надзвичайно рельєфно постає атмосфера овіяного міфами курорту: "...До моря було трохи далеко; особливо після купання тяжко було йти вгору. Їдальня була на відкритому повітрі. І от тут під час обіду та вечері або і в інший час [...] - часто відбувалися надзвичайно цікаві дискусії на літературні, мистецькі та філософські теми". Неважко уявити собі, з яким захопленням стежив ніжинський аспірант за цими дискусіями, як стояв він трохи осторонь під час урочистих проводів Миколи Зерова, коли група відпочиваючих влаштувала  справжню овацію і після коротких промов вручила йому величезний букет квітів. Мабуть, і Петро Одарченко підходив до метра, щоб потиснути йому руку і побажати плідної наукової діяльності. А у відповідь почув слова, які так важливі для кожного початківця: "Якщо будете в Києві, то обов'язково зайдіть до мене і поінформуйте, як іде ваша праця і які ви маєте труднощі".
Днів через десять в Криму стався страшний землетрус, свідком якого був Петро Одарченко. Він бачив ту страшну руйнацію, якої завдала стихія кримському собору природи.
...А ще через кілька років Дамоклів меч сталінської системи перетворить на духовну руїну всю Україну, опече її землю страшним голодомором. Ми і досі, мабуть, ще не випросталися після страшного лихоліття, яке випало на долю нашій Батьківщині у XX столітті. Але час прозріння нації настав, і сталось це завдяки невтомній праці таких невтомних сіячів доброго, розумного і вічного, до яких по праву належить Петро Одарченко.
Тож хай полине до високоповажного ювіляра сердечне "Многая літа" з кримських теренів!

наукові співробітники Музею Лесі Українки в Ялті.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 29.08.2003 > Тема "Українці мої..."