"Кримська Свiтлиця" > #24 за 14.06.2013 > Тема "Українці мої..."
#24 за 14.06.2013
ГЕН╤АЛЬН╤СТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ДО 200-Р╤ЧЧЯ КОБЗАРЯ
Вийшовши з глибин народу ╕ наснажений його визвольним духом, поет, мислитель ╕ художник-академ╕к Тарас Шевченко до останнього свого дня залишався на позиц╕ях нац╕онально╖ справедливост╕ та ╕сторично╖ правди. В╕н зрозум╕в перспективу розвитку цив╕л╕зац╕╖, створив зразки поез╕╖ св╕тового р╕вня. Шевченка у р╕зн╕ часи по-р╕зному витлумачували. То причисляли до революц╕онер╕в-демократ╕в, то нав╕шували ярлики радикального нац╕онал╕ста, ате╖ста, то робили з нього ╕кону. А в╕н не був н╕ тим, н╕ тим. В╕н був поетом в╕д Бога ╕ народився саме тод╕, коли укра╖нська нац╕я була п╕д загрозою знищення. Почуття приреченост╕, непевност╕, пост╕йних поразок у боротьб╕ з режимом царизму гнобило дух народу, загрожувало переродженням у потурнак╕в «правнук╕в поганих». Зникало саме географ╕чне поняття Укра╖на, зам╕сть нього утверджувалась назва Малорос╕я. Потр╕бний був поштовх, щоб збудити народ, дати йому в╕ру в незнищенн╕сть власного духу, пов╕рити, що кожна нац╕я створена природою задля ╕де╖ ╕снування самого людства ╕ ма╓ право на життя. Таку ╕сторичну м╕с╕ю узяв на себе Тарас Шевченко ╕ з честю ╖╖ виконав. В╕н зум╕в зрозум╕ти найголовн╕шу та╖ну вкра╖нця — бути самим собою, пост╕йно прагнути свободи. Ген╕альн╕сть Шевченка поляга╓ в тому, що в╕н з величезною поетичною силою у сво╖х творах показав об’╓ктивну д╕йсн╕сть сво╓╖ епохи. В╕н був винятковою особист╕стю, ц╕льною натурою, але одночасно людиною беззахисною ╕ вразливою. Катерина Федор╕вна Толстая у сво╖х спогадах зазнача╓, що Тарас був як дитина добродушний, лаг╕дний, дов╕рливий. Незважаючи на вс╕ несправедливост╕, яких в╕н зазнав у сво╓му багатостраждальному житт╕, його в╕ра в людей не похитнулась. В╕д час╕в «демократа» Б╓л╕нського до м╕н╕-б╓л╕нських, як╕ намагалися поставити п╕д сумн╕в його поез╕ю, поет потребував захисту. Нав╕ть ╕з крахом царсько╖ ╕мпер╕╖ не зак╕нчилось цензурне втручання в його поез╕ю, допускалися купюри, перекручення аж до в╕двертого фальшування текст╕в. Хресна прижитт╓ва й посмертна путь Шевченка — це хресна путь Укра╖ни, правдива ╕стор╕я гречкос╕╖в, як╕ г╕дно збер╕гали генну пам’ять буття сво╖х предк╕в. Для нього Укра╖на — це прекрасна мр╕я, альфа ╕ омега. В╕н в╕льний у сво╖х творах, знав, що страх не да╓ людин╕ дорости сам╕й до себе, тому не зважав на цензурн╕ перепони ╕ в╕дпов╕дн╕ насл╕дки. Сво╖ погляди не ховав м╕ж рядками. Маючи високу нац╕ональну св╕дом╕сть, шануючи культуру укра╖нського народу, поет толерантно ставиться до ╕нших нац╕ональних культур ╕ народ╕в. «╤ чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...». Тарас Шевченко щиро в╕рував у Бога, любив його. В╕н розум╕в, що антирел╕г╕йне, як ╕ антинац╕ональне, завжди аморальне, бо несе ╕дею насильства над конкретною людиною. Тому переважна частина його твор╕в — це молитви. Перлинами св╕тово╖ поез╕╖ стали його переклади з Б╕бл╕╖ «Давидових псалм╕в». Але не меншу любов в╕н мав ╕ до сво╓╖ Укра╖ни, боляче в╕дчував людськ╕ страждання, соц╕альну несправедлив╕сть ╕ нац╕ональне приниження.
Я так ╖╖, я так люблю Мою Укра╖ну убогу, Що проклену святого Бога, За не╖ душу погублю!
Таке прокляття йому ╕ жити не давало ╕ водночас тримало на св╕т╕. Як усяка мисляча людина в╕н шукав в╕дпов╕д╕: чому на земл╕ трима╓ться зло? ╤ в╕дпов╕д╕ не знаходив. З╕тканий ╕з суперечностей, говорив до Бога нелукаво, що мав на серц╕:
Дай жити, серцем жити, ╤ людей любити...
Сво╓ю любов’ю до Бога ╕ Укра╖ни в╕н як н╕хто був сильний ╕ непохитний. Розум╕ючи, що реакц╕йна суть рос╕йського ╕мпер╕ал╕зму сама по соб╕ не зм╕ню╓ться, в╕н в╕рить у завершальну перемогу справедливост╕, бачить св╕й народ в╕льним ╕ цив╕л╕зованим у майбутт╕. Як завжди трапля╓ться ╕з талановитими особистостями, Шевченков╕ випала щаслива нагода заприязнитись ╕з впливовими ╕ в╕домими на той час у л╕тературних ╕ мистецьких колах людьми, як╕ морально п╕дтримали його ╕ сприяли визволенню в╕д кр╕пацько╖ залежност╕, — Сошенком, Григоровичем, Греб╕нкою, Брюлловим, Жуковським та ╕ншими. Укра╖нський народ дов╕ку сердечно вдячний ╖м за проявлений гуман╕зм ╕ далекоглядн╕сть. Але найб╕льшу безкорисливу допомогу у найскладн╕ший для поета час надав в╕це-президент Академ╕╖ мистецтв граф Фед╕р Петрович Толстой. Саме в╕н зробив усе можливе для зв╕льнення поета в╕д солдатчини, особисто поручився за нього ╕ прихистив в Академ╕╖ мистецтв з наданням права п╕двищувати свою художню осв╕ту. Силове поле поез╕╖ Тараса Шевченка до наших дн╕в не змал╕ло. Його ╕дея братерства ╕ свободи нам не чужа. В╕н залиша╓ться жити у св╕домост╕ покол╕нь, ╕ сво╖м правдивим словом служить людському прогресу. П╕знавати Шевченка — п╕знавати себе, усв╕домлювати, що ти причетний до ╕де╖ — бути патр╕отом в╕льно╖ Укра╖ни.
╤ забудеться срамотня Давняя година, ╤ оживе добра слава, Слава Укра╖ни.
Микола ВАСИЛЕНКО, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни м. Херсон
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 14.06.2013 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11889
|