Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#34 за 22.08.2003
КРИМСЬКА ВІЙНА: ШТРИХИ ТРАГЕДІЇ
Віктор КОРОЛЬОВ

У 1853 році Україну було втягнено у військовий конфлікт Російської імперії з іншими державами, які прагнули посилити свій вплив на Балканах і заволодіти протоками Босфором і Дарданеллами, контрольованими Туреччиною. Головним суперником Росії у цій війні була Англія, що очолила солідну коаліцію європейських держав.
Не вдаючись у подробиці, стисло окреслимо хід воєнних дій у чорноморському регіоні. У червні російський уряд без оголошення війни вводить свою армію в залеж-ні від Османської імперії Молдавію і Валахію, проводить там успішні воєнні операції, а в листопаді ескадра П. С. Нахімова, в якій служило чимало українців, завдає важкої поразки турецькому флоту в бухті Синоп, в той же час витісняє турків із Закавказзя. А неподалік знаходилася в безпосередній небезпеці Керч, яка була базою каботажного торгового флоту і годувала всю кримську армію і війська північної частини кавказького узбережжя. Відсутність у противника налагодженої морської розвідки врятувало кримський порт від розгрому. У квітні і липні 1854 р. невдале бомбардування англо-французькими військами Одеси змусило союзників відмовитися від висадження тут десанту. Після першого безуспішного сухопутного бою на річці Альма почалася 349-денна героїчна оборона Севастополя. "Ганебна", за висловлюваннями сучасників, війна закінчилася Паризьким миром, за яким Росії заборонялося мати флот і бази на Чорному морі.
Україна була найближчим тилом цієї війни, що викликала демографічну кризу: звідси було набрано велику кількість рекрутів і ополченців. У бойових діях в Криму і обороні Севастополя брали участь Одеський, Кременчуцький, Житомирський, Подільський і Волинський полки, сформовані головним чином з місцевого населення. Тільки Полтавська губернія відправила на війну 9,5 тисячі бійців. Багато селян оберігали кордони як "лісова охорона". Скорочення чисельності сільського населення супроводжувалося епідемією холери і неврожаєм. Крім поповнення армії "живою силою", на Україну припадали основні тяготи постачання армії. Наприклад, у 1854 р. з Херсона було поставлено 6 000 пудів пороху, з Миколаєва - 3 000, у 1855 р. з Шостки - більше 6 000, а з Києва - 2 000 пудів. До речі, на Шосткінському пороховому заводі тоді вироблялося 40% усього пороху Росії. Луганський ливарний завод був головним постачальником снарядів (за роки війни їхнє виробництво збільшилося удвічі й досягло 90 000 пудів на місяць). Повсюдно провадився збір грошей на військові потреби. Діяли так звані "Комітети державного рухомого ополчення" (фонди допомоги захисникам), серед яких на 1 лютого 1855 р. тільки Подільським комітетом було зібрано 70 000, а Волинським - більше 110 000 карбованців. Тільки за перші два роки війни було витрачено близько 500 мільйонів карбованців (трирічний доход імперії), значна частина цієї суми була стягнута з України.
Посилюючи облогу Севастополя, союзники провели Азовську експедицію, що мала на меті заволодіти входом в Азовське море і порушити зв'язок Криму з портами, які там знаходилися, відрізати сухопутні комунікації Криму від регіонів, що знаходилися за Арабатською стрілкою. Для цього були проведені бомбардування Керчі (тут були підірвані порохові склади, а невеликий військовий гарнізон залишив місто), незахищеного Бердянська (тут також були знищені казенні склади, 40 000 чвертей пшениці, прибережні судна), Генічеська, Маріуполя. Підкреслимо, що завдання союзницького командування так і не було виконано, тому що прибережні міста не пішли на капітуляцію і не допустили десантування противника.
Є в подіях тих років й інший трагічний відтінок долі українців. Тисячі з них стали захисниками Криму й учасниками оборони Севастополя. По іншу лінію фронту діяв козацький полк Садик-паші, що входив до складу турецької армії під головним командуванням Омера-паші. Сам Садик-паша - це М. І. Чайковський, особистість неординарна і помітна. По батьківській лінії він - польський шляхтич із західноруського краю, а по материнській - прямий нащадок українського гетьмана Івана Брюховецького. Михайло Іларіонович був учасником польського національно-визвольного повстання 1830 - 1831 р., де відзначився неабиякою хоробрістю. Потім емігрував у Париж і зблизився з князем Адамом Чарторийським, керівником польської еміграції, і згодом як його представник появився у Туреччині.
Чайковський був одержимий ідеєю утворити з козаків-розкольників, які тікали від переслідування з Росії, особливий козацький загін, а потім особливе слов'янське військо, яке б, залишаючись у межах Османської імперії і визнаючи верховну владу султана, стало оплотом широкої автономії всіх слов'янських народів. За діями українофіла, що мріяв про створення польсько-української республіки, уважно і роздратовано стежив Микола І, котрий неодноразово вимагав від турецького уряду видачі М. І. Чайковського. Коли французький уряд на прохання російського імператора відібрав у Михайла Іларіоновича французький паспорт, останній прийняв магометанство під ім'ям Садик-паші і турецьке підданство.
У 1853 році на гроші, виділені турецьким урядом, він організував козацький полк з 600 чоловік і вирушив воювати туди, де розгортався дунайський театр воєнних дій. Його полк увійшов до складу армії Омера-паші, що доручав йому відповідальні завдання, а одного разу навіть призначив командувати турецькою дивізією. Хоча козаки несли головним чином сторожову службу, займалися конвоюванням боєприпасів і провіанту, у ряді випадків вони виконували розвідувальні завдання.
На Чайковського покладала великі надії частина польської еміграції в Парижі (у тому числі великий поет Адам Міцкевич), яка вважала його гарантом успіху польської справи в дунайській кампанії. Деякі емігранти не любили його за релігійне відступництво і перехід в іслам (Михайло Іларіонович не добирав виразів, коли мова заходила про католицизм і єзуїтів, яких він терпіти не міг). Як стверджують історики, у 1854 р. він почував себе більше Садик-пашою ніж Чайковським, тому французький король не жалував його своєю довірою. У розпал оборони Севастополя, у лютому 1855 р. за нез'ясованих обставин помирає Микола І. Скориставшись цим, Чайковський одержав у спадкоємця імператорського престолу Олександра ІІ дозвіл повернутися в Росію, де незабаром покінчив життя самогубством. В некрологічній літературі знайшли відбиток різні пересуди і чутки, що супроводжували його протягом життя. Але шляхетні пориви і вчинки залишають його ім'я в історії Кримської війни помітною постаттю. А скільки таких командирів і рядових патріотів того часу ще не відомі дослідникам?!
Тягар війни ліг, головним чином, на плечі селян-кріпаків (рекрутський набір, зростання податків, гужова повинність тощо). Як наслідок - післявоєнні роки були відзначені зростанням соціальної напруженості й антифеодального руху в українських селах. Масові заворушення, відомі в історії як "Київська козаччина", "Похід у Таврію за волею" та ін., були придушені російським царатом.
Тисячі українців - учасників (за деякими оцінками) "дурної, бездарної епопеї" лежать у кримській землі і, на жаль, не мають збережених нащадками пристойних могил. Зверніть увагу, як завдяки демократичним перетворенням у нашій країні, одержавши можливість побувати в Криму, англійці, французи, росіяни, турки прагнуть облагородити пам'ять і поклонитися могилам своїх предків. І що вони бачать? Панування забуття? Мало того, вандалізм останніх років не має прецедентів у новітній історії краю. Місця сотень поховань як у радянський, так і, як не прикро, у наш час опоганені, стали чи то мотодромами (як у Петровській балці в Сімферополі), чи то кар'єрами для видобутку будівельних матеріалів для зведення державних чи приватних будівель. Тож не дивно, що нове покоління стає черствим і невдячним.
Як викладач української історії не можу погодитися з тим, що сторінкам Кримської війни приділено дуже мало уваги в численних навчальних виданнях останніх років. Це і наша, українська історія. Впевнений, що варто відходити від ідеологічних уявлень колишньої епохи. Сучасна історична наука повинна давати знання про долю всіх без винятку народів, що населяли в різний час територію теперішньої держави, і про усі, нехай і не дуже приємні, події, що тут відбувалися.
Не варто дивитися на Кримську війну як на сторінку тільки російської історії, як це культивувала однопартійна пропаганда. Нинішнє покоління молоді зрозуміє нас, якщо говорити йому історичну правду. Тому в дні пам'яті полеглих на цій війні треба скрізь приспустити державні прапори і ніяких політичних амбіцій не повинно бути висловлено з приводу ініціювання жалобних заходів російськими громадськими організаціями Криму. Навпаки. Слід вивести вшанування пам'ятних дат часів Кримської війни на загальнодержавний рівень. Пам'ять про всіх загиблих на полях боїв Кримської війни, у якій брали участь представники не одного десятка національностей (бо їхні нащадки складають нині народ України) забуттю не підлягає.
Віктор КОРОЛЬОВ,
доктор історичних наук, лауреат премії Автономної Республіки Крим, член Національної Спілки журналістів України, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2003 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1175

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков