Версiя для друку Обговорити в форумi

З ІСТОРІЇ ПІСЕНЬ

В житті інколи трапляються події, які чимось особливо вразили, тому і залишаються в пам’яті назавжди. Такою подією було для мене пісенне свято «Осіннє золото» в селі Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області.
Тоді осінній день видався лагідним, теплим. На пісенне свято «Осіннє золото» приїхали вшанувати світлу пам’ять улюбленого земляка, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Національної премії імені Т. Г. Шевченка, поета-пісняра Дмитра Омеляновича Луценка хорові колективи художньої самодіяльності, співаки з усіх районів Полтавщини, гості із столиці: артисти, письменники, діячі культури. В репертуарі співаків і хорових колективів були пісні на вірші талановитого поета Дмитра Луценка.
Великий концерт відбувався під відкритим небом на великому співочому полі, в густому обрамленні дерев, за селом Березова Рудка. Сцена споруджена з дощок знаходилася внизу, на широкій долині, де повсюди зеленіла трава, а в ній виднілися пізні осінні квіти. Навпроти, на високому мальовничому пагорбі, на лавах, а то просто на пеньках і колодах сиділи багато глядачів, в основному земляки поета та полтавці з навколишніх сіл, міст та гості з Києва. Усі із захопленням слухали мелодійні пісні: «Києве мій», «Не шуми, калинонько», «Хата моя, біла хата», «Фронтовики», «А мати ходить на курган», «Батькове серце», сповнену туги і щемкого болю «Мамину вишню» та інші.
Мене запросила на це пісенне свято дружина поета Тамара Іванівна Луценко. Після концерту з нею побував на обійсті, де минули дитинство та юнацькі роки поета. Нині тут зі своєю сім’єю мешкає його молодший брат Іван Омелянович. Відчутно, що в цій родині люблять, шанують поета. В одній з кімнат на стіні висить великий портрет Дмитра Луценка, оповитий рушником з червоними маками. На видному місці стоять на книжкових полицях його твори. Чемний господар Іван Омелянович запросив нас з ним піти в садок за хату. Тут він показав розлогу вишню, що посадила мати Євдокія Оникіївна. Розповів, що вона виростила шестеро дітей. І всі вони казали про цю вишню, яка щороку щедро родила, пригощала смачними ягодами: це — мамина вишня. Та без своєї доброї господарки вона навесні похилилися у журбі, ніби й вишня плакала за нею... Тоді із серця сина, поета вихлюпнулися болючі, щемкі рядки:
Та не порадує літо
Душу мою молоду, —
Плаче тепер білим цвітом
Мамина вишня в саду.
Невдовзі у Березову Рудку до Дмитра Омеляновича Луценка (він ранньої весни відпочивав у родичів) приїхав його приятель, відомий український композитор Анатолій Пашкевич, автор славнозвісної пісні «Степом, степом...» на текст поета Миколи Негоди та чудових мелодій на вірші Дмитра Луценка: «А мати ходить на курган», «Хата моя, біла хата», «А серце не камінь». Вони удвох пішли за білостінну хату в садок. Тут поет показав гостеві мамину розлогу вишню, облиту рясно-рясно білим цвітом, і прочитав вірш «Мамина вишня». Як читав його, то тремтів голос, забриніли на віях сльози. Обійняв поета за плечі Анатолій Пашкевич і тихо сказав:
— Дмитре, в моєму селі також росте моєї мами вишня. А мами давно вже немає. Я слухав твій вірш — і в уяві постала моя мама, як іде по стежині, поспішає назустріч мені. Пелюстки вишні їй заквітчали плечі, косу, сяють ласкаво очі... У мене вже є мелодія на твій такий прекрасний вірш. І буде, Дмитре, твоя «Мамина вишня» піснею пам’яті нашим дорогим матерям.
Зайшли до хати. Невдовзі з неї полинула пісня про матір. Вони співали разом зворушливі, хвилюючі рядки:
Давнє й близьке сокровенне
Все там, аж терпне душа.
Начебто мама до мене
Стежкою в сад поспіша.
До серця глибоко припала ця неповторна і мелодією, і словами лірична пісня полтавці, народній артистці України Раїсі Кириченко. Завжди вона співала її неповторно, проникливо. Пісня талановитих митців Дмитра Луценка і Анатолія Пашкевича «Мамина вишня» і сьогодні хвилює усіх нас.

Володимир КАПУСТІН,
поет, публіцист, член Національної спілки письменників України

МАМИНА ВИШНЯ
Слова Дмитра Луценка
Музика Анатолія Пашкевича

Знову наснилось дитинство
Тепле, як гарна весна.
Вишня вдяглася в намисто,
Мама щаслива й сумна.
Там за село проводжала
Долю мою молоду…
Щедро мені щебетала
Мамина вишня в саду.
В даль голубими вітрами
Весни за обрій пливли.
Раннім туманом у мами
Коси, як дим, зацвіли.
Мама в тривогах вінчала
Щастя жадане й біду...
Радо мене зустрічала
Мамина вишня в саду.
Давнє й близьке сокровенне
Все там, аж терпне душа.
Начебто й мама до мене
Стежкою в сад поспіша.
Знов, як бувало, до столу
Кличе лиш в хату зайду...
Ронить зацвіток додолу
Мамина вишня в саду.
Пісня любові й дитинства
В серці бринить, як струна,
Наче священна молитва
З рідного краю луна.
Та не порадує літо
Душу мою молоду...
Плаче тепер білим цвітом
Мамина вишня в саду.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 10.05.2013 > Тема "Душі криниця"