Версiя для друку Обговорити в форумi

Час... Час проходить, минає, біжить, летить — кажуть про нього люди. У нашому світі це дійсно так. А залежить це лише від нас самих. Коли на душі легко — то й час пролітає швидко, а ось коли важко, — то тягнеться й тягнеться, немов довга журлива українська народна пісня. Та й пам’ять — пташка перелітна, що допомагає нам плисти у ній, наче човен у морі, коли події були приємні, то забивається кудись за тридев’ять земель — і мовчить, бо не хоче щось згадувати.
Пам’ять дитинства... Що це таке? Чи задавались ви цим питанням? Скоріш за все — ні. Чому? Бо то — минуле, а ми, люди, живемо сьогоденням і рідко — майбутнім.
...Зоряні ночі. Схід сонця. Ліси і луки. Жовте море пшениці, в якій майоріють блакитні острівці волошок. Діти граються в хованки. Впадеш на землю — і тебе вже не видно, лише колосочки, що хитаються, видають тебе. А ліси! Які вони гарні на Київщині. Ви бачили, як там навесні квітне ряст? Ніби ковдра фіолетового кольору, яка випромінює найприємніший аромат.
То що таке дитинство? Це передусім враження, що вкладаються на все життя десь там глибоко-глибоко у самій душі дитини, яка потім стає підлітком, юнаком, зрілою людиною. І вони, ці враження, залишаються назавжди. Ось що таке дитинство.
Ми з вами, теперішнє доросле покоління, жили в інші часи. Тоді були інші людські цінності: матусина ласка, бабусина казка, дідусева молитва, татове слово, перше кохання, зоряні ночі — все це на сьогодення дало нам стійкий імунітет до нестабільності, яка є зараз. А діти цього покоління? Хто подбає про їхній імунітет? Кому вони будуть потрібні, як не нам? Державі? Можливо, у майбутньому — так. А зараз?
...Ось за такими вічними, справжніми враженнями і вирушили нещодавно четверо дітей із Криму зі своїм супроводжувачем. Куди? До гарного невеликого містечка у Прикарпатті — Івано-Франківська.
А почалася ця подорож із дзвінка до музичного училища ім. П. І. Чайковського, що у м. Сімферополі, відомого українського пісняра-виконавця Ярослава Борути, котрий запрошував до участі в V ювілейному фестивалі «Мистецький храм». Ціла доба у потязі промайнула мов одна мить. Сніг, білий пухнастий сніг — це було перше враження. Ось вона — справжня зимова казка. Львів... До відправлення потяга на Івано-Франківськ ще дві години. І ми стоїмо перед входом до костьолу. Високі пірамідальні куполи, спрямовані до небес, вказували на зв’язок зі Всевишнім. А слова, які ми прочитали біля образу Святої Марії, вразили нас ще більше, бо сказано там було про те, щоб люди не забували, що молитва повинна йти від серця, тоді вона буде почута...
Знову дзвінок пана Ярослава: хвилюється за нас, бо дуже багато снігу випало у Прикарпатті, замело доріжки. А для кримчан сніг — то радість. Ще дві години у потязі, виходимо на перон, а вслід нам чути побажання успіху.
Засніжений скверик, ліхтарі, зблиски снігу під ними, смачні вареники, затишна кімната готелю і дуже милі, добрі люди лише підсилили наші приємні враження.
Понеділок, день проведення конкурсу «Мистецький храм — 2012». Умови такі: хто став лауреатом — виходить наступного дня на справжню сцену для участі у гала-концерті, в якому нарівні з дітьми співатимуть дует «Писанка», Ярослав та Христина Борути, оксамитовий бас-баритон України Василь Лазарович, народний артист України Степан Гіга.
До речі, квиток на цей концерт коштував у середньому 130 гривень, а зал був увесь майже заповнений. І це теж дає змогу уявити мистецький рівень дітей, котрі брали у ньому участь. А їх було близько сорока з одинадцяти областей України та Автономної Республіки Крим. Всі переможці та учасники отримали цінні призи і подарунки від меценатів і благодійників, а їх цьогоріч було близько сорока: п’ять хутрових шуб від генерального мецената «Дизайн-студії Марії Волосовської», дві хутрові шуби від «Хутрофірми «Тисмениця», ноутбук від ТзОВ «Друг голубів», два ювелірні набори від «Ювелірного дому «Заріна», два костюми від магазину «Аристократ», два сертифікати від салону-магазину «Елегант-дизайн», портативні міні-скіпери від ТРК «Панорама-плаза» і від магазину «Ейпл», м’які іграшки від «Дитячого світу «Немовлятко», солодощі від «Прикарпатського дому торгівлі».
І знову враження: поїздка на голубодром, незвичайний обід, фотографії з голубами на згадку. А поїздка до садиби Святого Миколая поповнила наші враження катанням на санчатах, відвідуванням музею, цікавою екскурсією, солодощами та 20-градусним морозом.
Закінчувала нашу подорож ночівля у готелі при храмі у Львові. Нам дозволили заспівати у величезному залі з височенними куполами. Кожен вокаліст знає, що робить акустика зі звучанням голосу. І для дітей-виконавців ця надзвичайно хвилююча мить залишиться у пам’яті на все життя.
А перед цим ще одне незабутнє враження: темно, десята година вечора, чекаємо на трамвайчик. До нас прямує п’яний, замурзаний бомж. Виходжу трішки вперед, прикриваючи собою дітей. У душі — непокій.
— Дайте грошей, бо хочу їсти.
— То у нас немає грошей.
— Тоді дайте хоч їжі.
Знаходжу печиво, протягую зі словами:
— Зі святом Святого Миколая.
І тут його агресія кудись пропадає, і на очах бомжа з’являються сльози, і слова подяки злітають з його вуст.
— Рідненькі мої, якби ви знали, як я його люблю, як я замучився так жити, як я вже хочу до Бога.
«І хлинули сльози,
Тяжкі сльози...» (Т. Г. Шевченко).
Ми забігаємо до трамвайчика, бо час уже пізній, а з вуст дитини зриваються слова:
— То тут навіть бомжі про Бога говорять...
Мине час, діти, які подорожували, стануть дорослими, а згадка про почуте й побачене залишиться не лише у пам’яті, але й у серці, бо у кожного з них ця подорож викликала незабутні враження. І затишне містечко Івано-Франківськ буде притягувати до себе їхні думки, бо, прощаючись з ним, ми казали одне одному:
— Ми б тут і жити залишились.
Можливо, нам дійсно поталанило на гарних, щирих душею людей. Коли ми поділились цією думкою з провідником, він відповів, усміхаючись: «Не буває поганих націй, є просто погані люди...».
Погоджуємося з ним і залишаємо враження в думках дітей світлими. Нехай цей промінець тепла Західної України засяє яскраво на весь Крим і зігріває наші душі приємними згадками на довгі-довгі роки.

А й правда, крилатим
Ґрунту не треба,
Землі немає,
То буде небо.
Немає поля,
То буде воля.
Немає пари,
То будуть хмари.
В цьому, напевно,
Правда пташина...
А як же людина?
А що ж людина?
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!
Вони, ті крила,
Не з пуху-пір’я,
А з правди,
Чесності,
І довір’я.
У кого — з вірності
У коханні.
У кого — з вічного
Поривання.
У кого — з щирості
До роботи.
У кого — з щедрості
На турботи.
У кого з пісні,
Або з надії,
Або з поезії,
Або з мрії.
Людина нібито
не літає...
А крила має.
А крила має!
(Ліна Костенко)

А від спогадів нехай виростають крила, які підніматимуть нас над сьогоденням в інші виміри часу, де панує Любов!

Світлана КАНЕВА
м. Сімферополь

На фото: Біля садиби Святого Миколая

ОФОРМИТИ ПЕРЕДПЛАТУ на всеукраїнську загальнополітичну і літературно-художню газету «Кримська світлиця» та інші культурологічні видання ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» (газету «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Театрально-концертний Київ», «Музика», «Пам’ятки України: історія та культура») можна в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України. У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату на ці видання можна через сайт www.presa.ua на сторінці «Передплата On-Line». Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії можна за адресою - http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 05.04.2013 > Тема "Душі криниця"