Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4500)
З потоку життя (7297)
Душі криниця (4191)
Українці мої... (1689)
Резонанс (2201)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1854)
Крим - наш дім (1190)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (246)
Бути чи не бути? (395)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (234)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗМ╤╢БОРЦ╤
Наш╕ традиц╕╖


З ПОДАРУНКОМ ДО Д╤ТЕЙ
Серед видань


АМЕРИКАНСЬКИЙ АРХ╤В УКРА╥НСЬКО╥ НАРОДНО╥ КУЛЬТУРИ
Онлайн-платформа «Велик╕ трансформац╕╖» постала з наукових експедиц╕й областями...


МИРОТОЧЕЦЬ
Наш╕ традиц╕╖


ПЕКЛИ ХЛ╤Б ╤ СПРАВЛЯЛИ ВЕС╤ЛЛЯ
Наш╕ традиц╕╖




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 05.04.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#14 за 05.04.2013
У НАС В ГОСТЯХ — Л╤ТЕРАТУРНА СТУД╤Я «ДЕБЮТ»...

Творч╕сть молодих
У НАС В ГОСТЯХ — Л╤ТЕРАТУРНА СТУД╤Я «ДЕБЮТ»,
ЯКА ПРАЦЮ╢ ПРИ ЧЕРКАСЬК╤Й ОБЛАСН╤Й ЮНАЦЬК╤Й Б╤БЛ╤ОТЕЦ╤ ╕м. В. СИМОНЕНКА

Кер╕вник л╕тературно╖ студ╕╖ «Дебют» Оксана Гала╓ва народилася 1980 року в сел╕ Фрунзе Сакського району тод╕ ще Кримсько╖ област╕. У 1987 роц╕ вступила до першого класу Фрунзенсько╖ середньо╖ школи. В╕рш╕ почала писати з 4-го класу, а навчаючись у 10-му клас╕ брала активну участь у шк╕льних, районних, республ╕канськ╕й ол╕мп╕адах з укра╖нсько╖ мови та л╕тератури, захищала роботу у Мал╕й академ╕╖ наук при С╕мферопольському державному ун╕верситет╕ (в секц╕╖ «Л╕тература та укра╖нознавство» — подавала, як в╕рш╕, так ╕ досл╕дження «Чар╕вн╕сть ╕ краса укра╖нсько╖ мови»). Як би зараз знадобилося таке досл╕дження для «Кримсько╖ св╕тлиц╕»!
11-й клас Оксана зак╕нчувала на Полтавщин╕, а пот╕м навчалась у Черкаському нац╕ональному ун╕верситет╕ (отримала диплом маг╕стра ф╕лолог╕╖) та Слов’янському державному педагог╕чному ун╕верситет╕ (логопед шк╕льних та дошк╕льних навчальних заклад╕в). Нин╕ – здобувач кафедри укра╖нсько╖ л╕тератури ╕ компаратив╕стики Черкаського нац╕онального ун╕верситету ╕м. Б. Хмельницького. Одночасно працю╓ вчителем-логопедом в одному з дошк╕льних заклад╕в м╕ста Черкаси.
Молода поетеса, творч╕сть яко╖ починалася в Криму, а розвива╓ться ╕ набира╓ться сил у м╕ст╕ над Дн╕пром, в якому колись розкв╕тнув талант витязя молодо╖ укра╖нсько╖ поез╕╖ Василя Симоненка, пост╕йно ╕ наполегливо шука╓ власний поетичний голос, намага╓ться передати у сво╖х в╕ршах ус╕ в╕дт╕нки ╕ красу р╕дного слова.
Оксана Гала╓ва – авторка трьох поетичних зб╕рок: «╤╓рогл╕фи тиш╕» (2009), «Коралов╕ рифи (рими)» (2012), «В╕траж╕» (2012) та л╕тературознавчих досл╕джень творчост╕ письменник╕в Черкащини «Маг╕я образного слова» (2012). Пише есе╖, опов╕дання, казки, в╕рш╕ — ╕ тепер, очолюючи л╕тературну студ╕ю, допомага╓ сво╖м юним колегам по перу оволод╕вати словесною майстерн╕стю.

Оксана ГАЛА╢ВА

* * *
Сонними незграбними св╕тами
Марить м╕сто кр╕зь тенета сл╕з,
Де блука╓ св╕тло, ╕ ночами
Перегуку╓ться променями хмиз.
Св╕т зм╕л╕в… Розплескан╕ в╕трила
Л╕хтарями дихають суцв╕ть…
Хвиледивно поринають крила
╤ летять хвилинами стол╕ть…
* * *
Перетнути б мегапол╕с дол╕,
Зазирнути в скриньку в╕траж╕в,
Н╕би чайка ловить зор╕,
Не промовить м╕сяць сл╕в.
╤ застигло слово у пов╕тр╕…
╤ завмерли л╕тери в руц╕,
Та гойдався спок╕й – св╕т на в╕стр╕
Пломен╕╓ в променях митц╕в.


Денис ╤ВАНОВ

Денис ╤ванов народився 8 березня 1994 р. у м╕ст╕ В╕нниця. Почав писати твори з 2010 р.
Навча╓ться в Черкаському нац╕ональному ун╕верситет╕ ╕м. Б. Хмельницького. У творчому доробку — два романи, дек╕лька нарис╕в, еcе╖в та в╕рш╕в.
«ПОМИЛКИ ДОДАЮТЬ РОЗУМУ»

Пат
— Помилки додають розуму…
В╕н дума╓, що я зверну на нього увагу. Сидить соб╕ там у в╕тальн╕, у сво╓му затишному кр╕сл╕, курить трубку. В╕н у зеленувато-коричневому сюртуку, чорних гетрах, домашн╕х м’яких черевиках, на ши╖ краватка аскот, ледь видн╕╓ться кр╕зь с╕ру хмару тютюнового диму ╕ власно╖ несв╕домост╕.
— Ти знову впада╓ш у крайнощ╕, м╕й друже! (В╕н мен╕ не друг). Ти знову дивишся кр╕зь окуляри об’╓ктивност╕, але з суб’╓ктивними л╕нзами. Не намагайся ╕ти збоку стежки. Не шукай такого правила, яке п╕д╕йшло б п╕д ус╕ пункти. Нема╓ правильного ╕ неправильного, хорошого та поганого. ╢ лише ти, от ╕ все. – Цифровий годинник на полиц╕ показу╓ як╕сь незрозум╕л╕ символи та штрихи. – Я веду до того, що не кожному помилки додають розуму. Потр╕бно бути дуже талановитим ╕ розумним, щоб пом╕чати ╖х. Дехто просто не може стати кращим. Люди не зм╕нюються.
— Але ╓ т╕, хто зважа╓ на сво╖ помилки. Не намагайся мене переконати.
В╕н категоричний.
— Я ╕ не хочу. Але, погодься, таких везучих людей небагато. Все ж, я не згоден з цим твердженням… Воно не так сформульовано. Помилки розуму не додають, вони додають мудрост╕. Зна╓ш у чому р╕зниця?
Н╕би здалеку я почув св╕й см╕х, св╕й охриплий см╕х, пот╕м кашель.
— Мудрий об’╓ктивно огляда╓ться назад, бачить шлях, який в╕н пройшов ╕ як в╕н його пройшов, мудра людина анал╕зу╓ себе та сво╖ вчинки. Наймудр╕ший з ус╕х смертних анал╕зу╓ чуж╕ вчинки, вчиться на чужих помилках. Я н╕коли не зустр╕чав такого ╕ навряд чи зустр╕ну.
— А розумн╕?..
В╕н стомленим, майже мертвим поглядом дивиться на багаття, на граюч╕ яскрав╕ язики полум’я. Вони зл╕тали уверх н╕би опудала багряних дракон╕в на китайському свят╕.
— А розумники лише книжки читають. Розумники не сприймають життя, не сприймають себе. Вони впевнен╕ у законах Ома, у теор╕╖ Дарв╕на, але чи допомага╓ ╖м це у скрутн╕ часи? Мудра людина зна╓ життя, а розумна – науку.


КАТАЛ╤ЗАТОР
Холодне морозне пов╕тря. Мертве гниле листя б╕ля страждаючих стовбур╕в одиноких дерев. Парк атракц╕он╕в у цю пору року впада╓ у стан кататон╕╖. Повсюду рожев╕ пухнаст╕, з людський зр╕ст, нежив╕ кролики. Вона сидить поруч на лавц╕ ╕ дума╓ про мишей.
— Помилки – це шкала нашого досв╕ду, наша мудр╕сть ╕ наш╕ навички – катал╕затор, що вплива╓ на швидк╕сть заповнення ц╕╓╖ шкали. – Я с╕в поруч, вона дивиться в одну ╕ ту саму точку, мабуть, не слухаючи мене. Та я все ж продовжу. – Найвища позначка шкали – це перех╕д на нову стад╕ю. У «Так казав Заратустра» Н╕цше писав про Надлюдину – Ubermensch. Людина усе сво╓ життя, як ус╕ люди усе життя людства, пряму╓ до самовдосконалення, до того, щоб стати Надлюдиною. Можливо, це ╕ ╓ сенс людського життя? Самовдосконалившись, людина, будучи нев╕д’╓мною частиною сусп╕льства, вдосконалю╓ ╕ його, соц╕ум. А помилки ╕ ╓ тими цеглинами, якими людина склада╓ будинок кращого майбутнього.
Вона вста╓ з лави ╕ йде, дивлячись прямо перед собою. Вона пада╓ у пр╕рву.

ПЕРЕЛОМ
Високий неп╕дступний мис. На вершин╕ його не тануть сн╕ги. Лапатий сн╕г пряму╓ з неба на свою к╕нцеву зупинку. Унизу жорсток╕ нестримн╕ хвил╕ намагаються прорвати оборону миса. Ганн╕бал б╕ля вор╕т. Вони без жалю б’ють гостре кам╕ння. У сн╕жному сугроб╕ лежить, помираючи, ворон. В╕н чесний перед собою ╕ перед життям, йдучи в небуття. Парадокс! Небуття сво╖м ╕снуванням стверджу╓ свою осмислен╕сть, а якщо воно осмислене, яке ж це тод╕ небуття?
Я лягаю у сн╕жний замет поряд ╕з вороном. Бездумне с╕ре небо. Безодня над╕ мною.
— Головне, щоб помилки тебе не зламали. Щоб у вс╕й ц╕й куп╕ негативу та невдач не наступив перелом. Згадай м╕ф про С╕з╕фа. В╕н пост╕йно п╕д╕ймав той кам╕нь на гору. Кам╕нь падав. Була це його провина, чи н╕, це була помилка. Але С╕з╕ф все одно знову ╕ знову п╕д╕ймав кам╕нь, незважаючи на помилки. ╤нша справа, чи потр╕бно це було? Найсильн╕ша зброя помилок – в╕дчуття нестач╕ сенсу. Усе част╕ше я задаюсь питанням «нащо?». Чи варто? Чи варт╕ т╕ зусилля тако╖ нагороди? Але це вже дещо ╕нше питання…
Я прокинувся. Пробудження життя…


Тетяна КОЗЛОВСЬКА

Тетяна Козловська – учениця 10 класу загальноосв╕тньо╖ школи № 15 м. Черкаси

НЕ ТАК
Все зовс╕м якось не так,
Не так, як було нав╕ть вчора.
Я с╕ла в житт╓вий л╕так
Й злет╕ла кр╕зь порван╕ штори.

Злет╕ла на крилах, як птах;
А може, мен╕ так здалося…
А може, то хтось на плечах
В╕тер пустив у волосся.

А може, то просто весна
Так дивно вплелася у душу.
А може, леген╕ сповна
Так тиснуть пов╕тря на сушу.

А може, то кв╕тень заграв
На скрипц╕ сво╖й майже л╕тн╕й,
А травень у руки поклав
Перш╕ пориви тенд╕тн╕…

Та все зовс╕м якось не так.
Хоч так, як було, вже не буде.
Лише в╕д кохання смак
Наповнить, як завжди, груди.

НЕ НАША ОС╤НЬ
Незаплетена ос╕нь т╕ка,
За собою лишаючи сл╕д.
Ти, як спогад, згубився в в╕ках
╤ розтанув для мене, як л╕д.

Вже торка╓ться холод к╕сток,
Об╕йма╓ ╕ р╕же в очах.
А годинник ковта╓ п╕сок
╤ хова╓ зор╕ у снах.

В╕дболить наша ос╕нь колись
╤ розтане, як перший сн╕г…
Ти на мене, прошу, не злись:
Ти тод╕ ще любить не м╕г.

 

Оксана ДУПЛ╤Й

Оксана Дупл╕й – переможниця численних л╕тературних та в╕деоконкурс╕в. Друкувалась у р╕зних зб╕рниках, альманахах, пер╕одичних виданнях. Вона ╓ автором книги «Маленьк╕ ╕стор╕╖» та режисером короткометражного ф╕льму «Капц╕».

СН╤Г
Я була б╕лою-б╕лою, чистою. Що може бути прекрасн╕ше, н╕ж бути сн╕гом?
Я вкривала гори, огортала ялинки, а найголовн╕ше – обороняла стару хатинку. Вона важко дихала димом, а до ╖╖ дверей у мен╕ була протоптана стежка.
Там завжди заходило сонце, посм╕халось – ╕ я в╕дпов╕дала йому сяйвом. Але сонце весь час зникало, ховалося, т╕кало в╕д самотньо╖ хати.
Хто там жив, я не знаю. Чому сонце т╕кало?
Але я в╕рою ╕ правдою служила хатинц╕.
Я – сн╕г, ╕з народження в мен╕ кайдани морозу. Можу думати, але не можу н╕чого вд╕яти, н╕ поворухнутись:
– Зникни, в╕дпусти, я хочу на волю! Боже, урятуй мене!.. Я хочу до мами, додому, а у мене лише ця хата, лише цей обов’язок ╕ н╕куди т╕кати, бо д╕м тв╕й тут ╕ ти – парал╕зована…
╤ сонце не зайшло, дивилося на мене, тримало за руку. ╤ я плакала бурульками за свободою, яко╖ н╕коли не було…
Зло в╕дпускало: у бурульках в╕д сонячно╖ посм╕шки народжувалася райдуга – вони падали ╕ розбивались. ╥хн╕ скалки зв╕льняли маленьк╕ райдуги на волю, зв╕льняли себе ╕ мене. Райдужки л╕тали в╕льно, плавали у пов╕тр╕, ╕ я тягнулась за ними.
Сонця ставало все б╕льше: я спускалася з г╕р, ╕з дерев, бо мене ставало б╕льше...
Свобода…
Хлинула бурхливим, нестримним потоком униз, могутн╕м змахом вируючого, всесильного крила, знесла хату ╕з поверхн╕ земл╕. Розбуялим шлунком р╕ки перетравила ╖╖ ╕ кинула уламки донизу… ╤ сл╕ду не стало… ╤ сл╕ду не треба…
Я усе текла, розбурхано ╕ безмежно падала вниз ╕ п╕дн╕малась до сонця, ╕ знову падала, дихала, мене стало безкраю, безкраю води, що л╕та╓, бурлить, руха╓ться, живе.
Мене так багато! ╤з велико╖ скел╕ донизу лечу безмежжям.
╤ пост╕йно св╕тить сонце, ╕ т╕льки:
– Ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш… – навкруги.
Що може бути прекрасн╕ше, н╕ж бути водою?


Денис АНДРУЩЕНКО

Денис Андрущенко – молодий черкаський молод╕жний л╕дер та волонтер-актив╕ст. У 2011 роц╕ виграв грант в╕д програми FLEX ╕ пров╕в р╕к у США, де остаточно зрозум╕в, що ╓ патр╕отом Укра╖ни. Денис пооб╕цяв соб╕, що зробить усе можливе для розвитку Батьк╕вщини, ╕ вже зараз збира╓ талановиту та активну молодь навколо спортивно-культурного проекту економ╕чного розвитку «I Run Ukraine» (http://vk.com/irunukraine). Навча╓ться в 11 клас╕ Першо╖ м╕сько╖ г╕мназ╕╖ м. Черкаси.
Та сама Америка надихнула укра╖нця на написання сер╕╖ верл╕бр╕в про р╕дну кра╖ну, як╕ вв╕йдуть до його першо╖ зб╕рки, що вийде цього року. Пропону╓мо ваш╕й уваз╕ один з ранн╕х в╕рш╕в юнака.

The UKRaine
«патр╕отична» од╕ссея
Азарту й бажань кавопади
пробивають буденност╕ скел╕,
збуджують кров – зл╕ джмел╕.
Неск╕нченний сет автостради.
А путь нам видасться довга…
Н╕чого. Велика кра╖на
не спить. Шансонно лине
не вкрадена ще магн╕тола.
Приземлившись на станц╕╖
 Хьюрк╕в,
зв╕дки зл╕тати повинн╕,
почали споглядать кра╓види;
маршрутка в Лос-Алчевськ
 п╕д мурку.
Неприступний Донецькв╕л –
 чкурнули
до ╕ншого кольору мапи,
«найб╕льшу в ╢вроп╕» п╕знати.
Новий Кривий Р╕г. Хоч на мулах
в’╖жджай у асфальтове царство.
Будь обачний: усюди в шк╕рянках
«р╓ша╓» авторитет.
В╕трянка
в╕д страху, що нове с╕╓ панство.
Та над╕я – прекрасн╕ м╕сця…
Лиш не взнавай,
 як пройти до Маку,
бо спитають, чи торгу╓ш маком –
не врятують ╕ ласти у водах Дн╕стра.
А тур по безкрайн╕й не ма╓ к╕нця;
нервами трас мчимо
 в Сан-Франк╕всько;
ворота в СоюзЕ чи хату батьк╕вську
шука╓м у м╕ст╕ Нью-Льв╕в; лиця
на тоб╕ нема╓: ск╕льки трудящих!
Клерк╕в ст╕льки у США,
 як в Черкаго
тих патр╕от╕в, в яких ембарго
на цю любов. Укра╖нц╕ найкращ╕.
Кажуть.
На Прут без пут у Черн╕в-ц╕т╕.
Викинь телик,
бо тут окультуришся,
це крут╕ше, н╕ж ти обкуришся,
╕ краще квартири у Драб╕в-с╕т╕.
Порожн╕ поля чи поля порожнеч…
Через сотню кеме – Флоридос╕я.
Лиш знаки холодн╕ бачу дос╕ я
торканням соняха всупереч.
Давно нас манить Р╕о-де-Житомир,
екзотичний Р╕о,
де на пляжах сосни,
а самих пляж╕в нема╓ зовс╕м.
Але ми ╖демо. В готел╕ номер,
а зранку знову
 можливостей зустр╕ч:
Республ╕ка Ки╖в чи Ки╖в О.╤кс.*
Дн╕про – жаль чи кльово –
 схожий на Ст╕кс.
Аби ж ╕ в Царств╕ почули з уст р╕ч.
Не кажи, що пряму╓ш на Чорне.
Дискрим╕нац╕я жодна не ладна
зовс╕м порушить
державний лад на#
При╖хали.
Та сонце вже чорне…

*О.Х. – округ Хрущовка


Валер╕я КАРБУШЕВА
Валер╕я Карбушева – учениця 7 класу ЗОШ № 12 м. Черкаси.
* * *
Б╕ле поле п╕д куполом
 з ср╕бних з╕рок
Колиха╓ться тихо ╕ зл╕чу╓ хмари.
Б╕ле поле — пергамент,
 де кожен рядок —
Це слова, що злет╕ли
 з чорнил й каламара.
Б╕ле поле байдуже
 й не ма╓ проблем.
Б╕ле поле не зна╓
 старезних колядок.
Я дивлюся на поле
 з похмурим жалем.
Б╕ле поле – л╕так,
 що не зна╓ посадок.
Заховало те поле чумацьк╕ стежки,
Замело ╕ сл╕ди,
 що залишив Шевченко,
Б╕ле поле мовчить
 ╕ мовчало завжди,
Та чи зна╓ воно,
 що стражда╓ даремно?!
Я дивлюся на поле й боюся утрат,
Я боюся, що все вже
 нав╕ки забулось.
Я боюся, що поле у в╕чних сн╕гах
П╕дзабуло про те,
як кра╖на боролась...


Оксана РАСУЛОВА
Оксана Расулова народилася в Черкасах. Зараз навча╓ться в 10-му клас╕ черкасько╖ г╕мназ╕╖ № 31. Писати почала вже давно, але довго шукала св╕й стиль, сво╖ власн╕ думки, сво╓ натхнення. ╤ врешт╕-решт знайшла. «Знайшла себе на м╕ських бульварах, у в╕чному шум╕ м╕ста, в депрес╕ях, як╕ наганя╓ ос╕нь. Коли я пишу, то намагаюся перш за все в╕ддати емоц╕╖ ╕ почуття, передати св╕й стан у в╕дпов╕дну секунду. Я в╕рю в те, що кожен ╕з нас здатний на б╕льше, н╕ж здогаду╓ться сам, кожен може наздогнати свою м╕рю ╕ знайти щастя в кожному момент╕ свого життя».
* * *
лишилося 10 чорних к╕мнат,
╕ у кожн╕й треба втопитися,
щоб пот╕м вип╕рнути,
вхопити пов╕тря, –
╕ знову на дно,
у наступну,
темн╕шу..;
н╕би у чорного ╓ в╕дт╕нки...
я так спод╕ваюся, що стою
перед дверима в 10-ту к╕мнату,
вдивляюся в ╖╖ темряву…
╕ безп╕дставно, на╖вно
боюся, 
що там ще темн╕ше,
н╕ж в п’ят╕й...
а варто т╕льки наважитися,
переступити пор╕г,
примружитись трохи,
╕ наосл╕п ув╕мкнути
св╕тло...
╕ в т╕й к╕мнат╕ все буде сво╓,
таке живе й таке р╕дне
до см╕ху...
але це, мабуть, т╕льки шоста..
до 10-о╖ – довго.
ще к╕лометри незнан╕
дор╕г...
* * *
Ус╕ ми люди-с╕рники…
Я теж трохи запальничка.
Горимо так швидко й замр╕яно,
А залиша╓ться т╕льки дим.
╤ поп╕л.
А в тому попел╕ ст╕льки щастя!
А в тому попел╕ ст╕льки життя..
Я ж тому попелу колись в╕рила…
Я ж оцим димом дихала…
Я ж колись так жила…


Кр╕ст╕на УСОВА
Кр╕ст╕на Усова – студентка ╤ курсу Черкаського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ Богдана Хмельницького. Переможниця обласного конкурсу «Ну що б, здавалося, слова».

БУРШТИНОВИЙ АСТРАЛ
Я обр╕заю ножицями дим, щоб н╕хто не почув думки вогню, а кривавий бурштин продовжу╓ сп╕вати...
Шип╕ння с╕рника п╕дрива╓ сво╓ тонке т╕ло, ╕ ╜нотик ново╖ св╕чки несм╕ливо прийма╓ жертву. А якщо примружитися? Ц╕ золот╕ локони вогню пахнуть передсвятковим вечором, коли ти намага╓шся зловити оживаюч╕ кути л╕хтар╕в, а пальц╕ лише звично обводять ╖х св╕тло. Але у мене ╓ маленьк╕ з╕рки велико╖ стих╕╖! ╥х химерний танець плете мен╕ кайдани, що коштують В╕чност╕, яка н╕кому не належить. У цих св╕тлячк╕в к╕лька годин життя, але коли вони зв╕льняються, то поглинають все, що слабше в╕д ╖хнього зривистого життя.
За спиною чути поклик в╕тр╕в, запаху, чи╖ невидим╕ руки метушливо роблять паси над вогнем, допомагаючи мен╕ зр╕зати восков╕ плоди. П╕д тьмяними матовими поглядами, вони н╕би ус╕ян╕ перловими кв╕тами невидимого лугу.
...ц╕ привиди беруть мене за руки, нечутно щось шепочучи...
Час спов╕льнить х╕д, зупинить сн╕г за в╕зерунчастим склом ╕, примруживши в╕тер, змусить його знову повернутися до хмар. А там що? Т╕льки бадьор╕ груднев╕ зор╕, чи╖ витончен╕ кра╖ спл╕таються в хитромудру посм╕шку неск╕нченност╕.
...Подивитися в серце? За мить в ц╕й сн╕гов╕й ст╕н╕ в╕дкри╓ться сяючий прох╕д, що веде до розуму будь-якого божев╕льного.
Дайте мен╕ лучину ср╕бла, ╕ я запалю восковий замок цього астралу!
А пот╕м згасимо пожежу, почека╓мо, поки застигнуть крапл╕, ╕ знову викри╓мо ╕люз╕ю!
Вона спалахне золотим сн╕гом, закута╓ться в ковдру тиш╕ ╕ засне в сфер╕ н╕мого оч╕кування, а зверху буде падати алмазний поп╕л... Я захоплюся ц╕╓ю н╕жн╕стю, холодною примовкою...
...Стук. Удар. Невидим╕ руки стукотять у в╕кно, шкребуть тонкими п╕р’╖нами м╕й сонний спок╕й. А, це ви! Ви, примружен╕ оч╕ мо╖х труд╕в ╕ дн╕в! Залишити мене не можете без болю, обр╕зати нитки життя — ваша смерть. Заради вас я беру ножиц╕ ╕ обр╕заю дим, щоб н╕хто не побачив образи в засн╕жен╕й ноч╕, щоб н╕хто не побачив багаття натхнення, ╕ не прин╕с сюди арктичну зав╕рюху, яка прагне поглинати тепло, якому так складно осп╕вувати гран╕т...
А коли об╕рветься ╕ ця музика, я в╕зьму за руку багряний м╕сяць ╕ засну на травах почорн╕лих св╕ч.

Катя ЛОШУК

Катя Лошук – учениця г╕мназ╕╖ № 31 м. Черкаси. Пише в╕рш╕, переклада╓ з англ╕йсько╖.

130 СОНЕТ В. ШЕКСП╤РА
Переклад
В мо╓╖ мило╖ в очах не ся╓ сонце,
Багрянцем не горять ╖╖ вуста,
Нема╓ сн╕гу б╕лизни
 на ц╕й долоньц╕
Волосся – не парча,
 а волос╕нь проста.

Троянди бачив я,
 червон╕ й б╕лосн╕жн╕.
Та на щоках ╖╖ в╕д них й сл╕да нема
У подиху ╖╖ –
не кв╕т╕в запах н╕жний,
А лиш глибока й неподолана
 журба.

Люблю ╖╖ розмову, н╕жну й тиху,
Та звуки музики при╓мн╕ш╕ на слух
Хода ╖╖, коли вона ступа╓ стиха
╤ натяку нема на корол╕вський дух.

╤ хоч краса ╖╖ не варта
 тих гучних в╕рш╕в –
За не╖ я в╕ддав би
 хоч ╕ тисячу житт╕в.


Олена ПАВЛОВСЬКА
Олена Павловська – учениця 11 класу черкасько╖ г╕мназ╕╖ № 31.

ПРОЩАННЯ
Життя – це пазли помилков╕,
На с╕р╕й сцен╕ – ми актори.
Знаю, що бачу тебе востанн╓:
Сльози в очах, у душ╕ – мовчання.
Лиш згадки деяк╕ мен╕ зостались,
Печаль, що так ╕ не з╕знались.
Б╕ль ╓, ╕ в╕н н╕коли не мине…
Нема╓ «я» ╕ «ми», нема «тебе»,
Ти тепер лише уява, сон ╕ мр╕я.
Так порожньо в душ╕, лише над╕я.

ОДИН АБОНЕМЕНТ
Об╕йму тв╕й голос тихо уноч╕,
Ув╕рвуся подихом до тебе,
Вкраду н╕ч, т╕льки не мовчи:
Удвох д╕станемося неба…
На двох один абонемент
Лишився нам з тобою –
В╕дчути радост╕ момент,
Скотитися сльозою.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 05.04.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11627

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков