"Кримська Свiтлиця" > #14 за 05.04.2013 > Тема "Душі криниця"
#14 за 05.04.2013
У НАС В ГОСТЯХ — Л╤ТЕРАТУРНА СТУД╤Я «ДЕБЮТ»...
Творч╕сть молодих У НАС В ГОСТЯХ — Л╤ТЕРАТУРНА СТУД╤Я «ДЕБЮТ», ЯКА ПРАЦЮ╢ ПРИ ЧЕРКАСЬК╤Й ОБЛАСН╤Й ЮНАЦЬК╤Й Б╤БЛ╤ОТЕЦ╤ ╕м. В. СИМОНЕНКА
Кер╕вник л╕тературно╖ студ╕╖ «Дебют» Оксана Гала╓ва народилася 1980 року в сел╕ Фрунзе Сакського району тод╕ ще Кримсько╖ област╕. У 1987 роц╕ вступила до першого класу Фрунзенсько╖ середньо╖ школи. В╕рш╕ почала писати з 4-го класу, а навчаючись у 10-му клас╕ брала активну участь у шк╕льних, районних, республ╕канськ╕й ол╕мп╕адах з укра╖нсько╖ мови та л╕тератури, захищала роботу у Мал╕й академ╕╖ наук при С╕мферопольському державному ун╕верситет╕ (в секц╕╖ «Л╕тература та укра╖нознавство» — подавала, як в╕рш╕, так ╕ досл╕дження «Чар╕вн╕сть ╕ краса укра╖нсько╖ мови»). Як би зараз знадобилося таке досл╕дження для «Кримсько╖ св╕тлиц╕»! 11-й клас Оксана зак╕нчувала на Полтавщин╕, а пот╕м навчалась у Черкаському нац╕ональному ун╕верситет╕ (отримала диплом маг╕стра ф╕лолог╕╖) та Слов’янському державному педагог╕чному ун╕верситет╕ (логопед шк╕льних та дошк╕льних навчальних заклад╕в). Нин╕ – здобувач кафедри укра╖нсько╖ л╕тератури ╕ компаратив╕стики Черкаського нац╕онального ун╕верситету ╕м. Б. Хмельницького. Одночасно працю╓ вчителем-логопедом в одному з дошк╕льних заклад╕в м╕ста Черкаси. Молода поетеса, творч╕сть яко╖ починалася в Криму, а розвива╓ться ╕ набира╓ться сил у м╕ст╕ над Дн╕пром, в якому колись розкв╕тнув талант витязя молодо╖ укра╖нсько╖ поез╕╖ Василя Симоненка, пост╕йно ╕ наполегливо шука╓ власний поетичний голос, намага╓ться передати у сво╖х в╕ршах ус╕ в╕дт╕нки ╕ красу р╕дного слова. Оксана Гала╓ва – авторка трьох поетичних зб╕рок: «╤╓рогл╕фи тиш╕» (2009), «Коралов╕ рифи (рими)» (2012), «В╕траж╕» (2012) та л╕тературознавчих досл╕джень творчост╕ письменник╕в Черкащини «Маг╕я образного слова» (2012). Пише есе╖, опов╕дання, казки, в╕рш╕ — ╕ тепер, очолюючи л╕тературну студ╕ю, допомага╓ сво╖м юним колегам по перу оволод╕вати словесною майстерн╕стю.
Оксана ГАЛА╢ВА
* * * Сонними незграбними св╕тами Марить м╕сто кр╕зь тенета сл╕з, Де блука╓ св╕тло, ╕ ночами Перегуку╓ться променями хмиз. Св╕т зм╕л╕в… Розплескан╕ в╕трила Л╕хтарями дихають суцв╕ть… Хвиледивно поринають крила ╤ летять хвилинами стол╕ть… * * * Перетнути б мегапол╕с дол╕, Зазирнути в скриньку в╕траж╕в, Н╕би чайка ловить зор╕, Не промовить м╕сяць сл╕в. ╤ застигло слово у пов╕тр╕… ╤ завмерли л╕тери в руц╕, Та гойдався спок╕й – св╕т на в╕стр╕ Пломен╕╓ в променях митц╕в.
Денис ╤ВАНОВ
Денис ╤ванов народився 8 березня 1994 р. у м╕ст╕ В╕нниця. Почав писати твори з 2010 р. Навча╓ться в Черкаському нац╕ональному ун╕верситет╕ ╕м. Б. Хмельницького. У творчому доробку — два романи, дек╕лька нарис╕в, еcе╖в та в╕рш╕в. «ПОМИЛКИ ДОДАЮТЬ РОЗУМУ»
Пат — Помилки додають розуму… В╕н дума╓, що я зверну на нього увагу. Сидить соб╕ там у в╕тальн╕, у сво╓му затишному кр╕сл╕, курить трубку. В╕н у зеленувато-коричневому сюртуку, чорних гетрах, домашн╕х м’яких черевиках, на ши╖ краватка аскот, ледь видн╕╓ться кр╕зь с╕ру хмару тютюнового диму ╕ власно╖ несв╕домост╕. — Ти знову впада╓ш у крайнощ╕, м╕й друже! (В╕н мен╕ не друг). Ти знову дивишся кр╕зь окуляри об’╓ктивност╕, але з суб’╓ктивними л╕нзами. Не намагайся ╕ти збоку стежки. Не шукай такого правила, яке п╕д╕йшло б п╕д ус╕ пункти. Нема╓ правильного ╕ неправильного, хорошого та поганого. ╢ лише ти, от ╕ все. – Цифровий годинник на полиц╕ показу╓ як╕сь незрозум╕л╕ символи та штрихи. – Я веду до того, що не кожному помилки додають розуму. Потр╕бно бути дуже талановитим ╕ розумним, щоб пом╕чати ╖х. Дехто просто не може стати кращим. Люди не зм╕нюються. — Але ╓ т╕, хто зважа╓ на сво╖ помилки. Не намагайся мене переконати. В╕н категоричний. — Я ╕ не хочу. Але, погодься, таких везучих людей небагато. Все ж, я не згоден з цим твердженням… Воно не так сформульовано. Помилки розуму не додають, вони додають мудрост╕. Зна╓ш у чому р╕зниця? Н╕би здалеку я почув св╕й см╕х, св╕й охриплий см╕х, пот╕м кашель. — Мудрий об’╓ктивно огляда╓ться назад, бачить шлях, який в╕н пройшов ╕ як в╕н його пройшов, мудра людина анал╕зу╓ себе та сво╖ вчинки. Наймудр╕ший з ус╕х смертних анал╕зу╓ чуж╕ вчинки, вчиться на чужих помилках. Я н╕коли не зустр╕чав такого ╕ навряд чи зустр╕ну. — А розумн╕?.. В╕н стомленим, майже мертвим поглядом дивиться на багаття, на граюч╕ яскрав╕ язики полум’я. Вони зл╕тали уверх н╕би опудала багряних дракон╕в на китайському свят╕. — А розумники лише книжки читають. Розумники не сприймають життя, не сприймають себе. Вони впевнен╕ у законах Ома, у теор╕╖ Дарв╕на, але чи допомага╓ ╖м це у скрутн╕ часи? Мудра людина зна╓ життя, а розумна – науку.
КАТАЛ╤ЗАТОР Холодне морозне пов╕тря. Мертве гниле листя б╕ля страждаючих стовбур╕в одиноких дерев. Парк атракц╕он╕в у цю пору року впада╓ у стан кататон╕╖. Повсюду рожев╕ пухнаст╕, з людський зр╕ст, нежив╕ кролики. Вона сидить поруч на лавц╕ ╕ дума╓ про мишей. — Помилки – це шкала нашого досв╕ду, наша мудр╕сть ╕ наш╕ навички – катал╕затор, що вплива╓ на швидк╕сть заповнення ц╕╓╖ шкали. – Я с╕в поруч, вона дивиться в одну ╕ ту саму точку, мабуть, не слухаючи мене. Та я все ж продовжу. – Найвища позначка шкали – це перех╕д на нову стад╕ю. У «Так казав Заратустра» Н╕цше писав про Надлюдину – Ubermensch. Людина усе сво╓ життя, як ус╕ люди усе життя людства, пряму╓ до самовдосконалення, до того, щоб стати Надлюдиною. Можливо, це ╕ ╓ сенс людського життя? Самовдосконалившись, людина, будучи нев╕д’╓мною частиною сусп╕льства, вдосконалю╓ ╕ його, соц╕ум. А помилки ╕ ╓ тими цеглинами, якими людина склада╓ будинок кращого майбутнього. Вона вста╓ з лави ╕ йде, дивлячись прямо перед собою. Вона пада╓ у пр╕рву.
ПЕРЕЛОМ Високий неп╕дступний мис. На вершин╕ його не тануть сн╕ги. Лапатий сн╕г пряму╓ з неба на свою к╕нцеву зупинку. Унизу жорсток╕ нестримн╕ хвил╕ намагаються прорвати оборону миса. Ганн╕бал б╕ля вор╕т. Вони без жалю б’ють гостре кам╕ння. У сн╕жному сугроб╕ лежить, помираючи, ворон. В╕н чесний перед собою ╕ перед життям, йдучи в небуття. Парадокс! Небуття сво╖м ╕снуванням стверджу╓ свою осмислен╕сть, а якщо воно осмислене, яке ж це тод╕ небуття? Я лягаю у сн╕жний замет поряд ╕з вороном. Бездумне с╕ре небо. Безодня над╕ мною. — Головне, щоб помилки тебе не зламали. Щоб у вс╕й ц╕й куп╕ негативу та невдач не наступив перелом. Згадай м╕ф про С╕з╕фа. В╕н пост╕йно п╕д╕ймав той кам╕нь на гору. Кам╕нь падав. Була це його провина, чи н╕, це була помилка. Але С╕з╕ф все одно знову ╕ знову п╕д╕ймав кам╕нь, незважаючи на помилки. ╤нша справа, чи потр╕бно це було? Найсильн╕ша зброя помилок – в╕дчуття нестач╕ сенсу. Усе част╕ше я задаюсь питанням «нащо?». Чи варто? Чи варт╕ т╕ зусилля тако╖ нагороди? Але це вже дещо ╕нше питання… Я прокинувся. Пробудження життя…
Тетяна КОЗЛОВСЬКА
Тетяна Козловська – учениця 10 класу загальноосв╕тньо╖ школи № 15 м. Черкаси
НЕ ТАК Все зовс╕м якось не так, Не так, як було нав╕ть вчора. Я с╕ла в житт╓вий л╕так Й злет╕ла кр╕зь порван╕ штори.
Злет╕ла на крилах, як птах; А може, мен╕ так здалося… А може, то хтось на плечах В╕тер пустив у волосся.
А може, то просто весна Так дивно вплелася у душу. А може, леген╕ сповна Так тиснуть пов╕тря на сушу.
А може, то кв╕тень заграв На скрипц╕ сво╖й майже л╕тн╕й, А травень у руки поклав Перш╕ пориви тенд╕тн╕…
Та все зовс╕м якось не так. Хоч так, як було, вже не буде. Лише в╕д кохання смак Наповнить, як завжди, груди.
НЕ НАША ОС╤НЬ Незаплетена ос╕нь т╕ка, За собою лишаючи сл╕д. Ти, як спогад, згубився в в╕ках ╤ розтанув для мене, як л╕д.
Вже торка╓ться холод к╕сток, Об╕йма╓ ╕ р╕же в очах. А годинник ковта╓ п╕сок ╤ хова╓ зор╕ у снах.
В╕дболить наша ос╕нь колись ╤ розтане, як перший сн╕г… Ти на мене, прошу, не злись: Ти тод╕ ще любить не м╕г.
Оксана ДУПЛ╤Й
Оксана Дупл╕й – переможниця численних л╕тературних та в╕деоконкурс╕в. Друкувалась у р╕зних зб╕рниках, альманахах, пер╕одичних виданнях. Вона ╓ автором книги «Маленьк╕ ╕стор╕╖» та режисером короткометражного ф╕льму «Капц╕».
СН╤Г Я була б╕лою-б╕лою, чистою. Що може бути прекрасн╕ше, н╕ж бути сн╕гом? Я вкривала гори, огортала ялинки, а найголовн╕ше – обороняла стару хатинку. Вона важко дихала димом, а до ╖╖ дверей у мен╕ була протоптана стежка. Там завжди заходило сонце, посм╕халось – ╕ я в╕дпов╕дала йому сяйвом. Але сонце весь час зникало, ховалося, т╕кало в╕д самотньо╖ хати. Хто там жив, я не знаю. Чому сонце т╕кало? Але я в╕рою ╕ правдою служила хатинц╕. Я – сн╕г, ╕з народження в мен╕ кайдани морозу. Можу думати, але не можу н╕чого вд╕яти, н╕ поворухнутись: – Зникни, в╕дпусти, я хочу на волю! Боже, урятуй мене!.. Я хочу до мами, додому, а у мене лише ця хата, лише цей обов’язок ╕ н╕куди т╕кати, бо д╕м тв╕й тут ╕ ти – парал╕зована… ╤ сонце не зайшло, дивилося на мене, тримало за руку. ╤ я плакала бурульками за свободою, яко╖ н╕коли не було… Зло в╕дпускало: у бурульках в╕д сонячно╖ посм╕шки народжувалася райдуга – вони падали ╕ розбивались. ╥хн╕ скалки зв╕льняли маленьк╕ райдуги на волю, зв╕льняли себе ╕ мене. Райдужки л╕тали в╕льно, плавали у пов╕тр╕, ╕ я тягнулась за ними. Сонця ставало все б╕льше: я спускалася з г╕р, ╕з дерев, бо мене ставало б╕льше... Свобода… Хлинула бурхливим, нестримним потоком униз, могутн╕м змахом вируючого, всесильного крила, знесла хату ╕з поверхн╕ земл╕. Розбуялим шлунком р╕ки перетравила ╖╖ ╕ кинула уламки донизу… ╤ сл╕ду не стало… ╤ сл╕ду не треба… Я усе текла, розбурхано ╕ безмежно падала вниз ╕ п╕дн╕малась до сонця, ╕ знову падала, дихала, мене стало безкраю, безкраю води, що л╕та╓, бурлить, руха╓ться, живе. Мене так багато! ╤з велико╖ скел╕ донизу лечу безмежжям. ╤ пост╕йно св╕тить сонце, ╕ т╕льки: – Ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш… – навкруги. Що може бути прекрасн╕ше, н╕ж бути водою?
Денис АНДРУЩЕНКО
Денис Андрущенко – молодий черкаський молод╕жний л╕дер та волонтер-актив╕ст. У 2011 роц╕ виграв грант в╕д програми FLEX ╕ пров╕в р╕к у США, де остаточно зрозум╕в, що ╓ патр╕отом Укра╖ни. Денис пооб╕цяв соб╕, що зробить усе можливе для розвитку Батьк╕вщини, ╕ вже зараз збира╓ талановиту та активну молодь навколо спортивно-культурного проекту економ╕чного розвитку «I Run Ukraine» (http://vk.com/irunukraine). Навча╓ться в 11 клас╕ Першо╖ м╕сько╖ г╕мназ╕╖ м. Черкаси. Та сама Америка надихнула укра╖нця на написання сер╕╖ верл╕бр╕в про р╕дну кра╖ну, як╕ вв╕йдуть до його першо╖ зб╕рки, що вийде цього року. Пропону╓мо ваш╕й уваз╕ один з ранн╕х в╕рш╕в юнака.
The UKRaine «патр╕отична» од╕ссея Азарту й бажань кавопади пробивають буденност╕ скел╕, збуджують кров – зл╕ джмел╕. Неск╕нченний сет автостради. А путь нам видасться довга… Н╕чого. Велика кра╖на не спить. Шансонно лине не вкрадена ще магн╕тола. Приземлившись на станц╕╖ Хьюрк╕в, зв╕дки зл╕тати повинн╕, почали споглядать кра╓види; маршрутка в Лос-Алчевськ п╕д мурку. Неприступний Донецькв╕л – чкурнули до ╕ншого кольору мапи, «найб╕льшу в ╢вроп╕» п╕знати. Новий Кривий Р╕г. Хоч на мулах в’╖жджай у асфальтове царство. Будь обачний: усюди в шк╕рянках «р╓ша╓» авторитет. В╕трянка в╕д страху, що нове с╕╓ панство. Та над╕я – прекрасн╕ м╕сця… Лиш не взнавай, як пройти до Маку, бо спитають, чи торгу╓ш маком – не врятують ╕ ласти у водах Дн╕стра. А тур по безкрайн╕й не ма╓ к╕нця; нервами трас мчимо в Сан-Франк╕всько; ворота в СоюзЕ чи хату батьк╕вську шука╓м у м╕ст╕ Нью-Льв╕в; лиця на тоб╕ нема╓: ск╕льки трудящих! Клерк╕в ст╕льки у США, як в Черкаго тих патр╕от╕в, в яких ембарго на цю любов. Укра╖нц╕ найкращ╕. Кажуть. На Прут без пут у Черн╕в-ц╕т╕. Викинь телик, бо тут окультуришся, це крут╕ше, н╕ж ти обкуришся, ╕ краще квартири у Драб╕в-с╕т╕. Порожн╕ поля чи поля порожнеч… Через сотню кеме – Флоридос╕я. Лиш знаки холодн╕ бачу дос╕ я торканням соняха всупереч. Давно нас манить Р╕о-де-Житомир, екзотичний Р╕о, де на пляжах сосни, а самих пляж╕в нема╓ зовс╕м. Але ми ╖демо. В готел╕ номер, а зранку знову можливостей зустр╕ч: Республ╕ка Ки╖в чи Ки╖в О.╤кс.* Дн╕про – жаль чи кльово – схожий на Ст╕кс. Аби ж ╕ в Царств╕ почули з уст р╕ч. Не кажи, що пряму╓ш на Чорне. Дискрим╕нац╕я жодна не ладна зовс╕м порушить державний лад на# При╖хали. Та сонце вже чорне…
*О.Х. – округ Хрущовка
Валер╕я КАРБУШЕВА Валер╕я Карбушева – учениця 7 класу ЗОШ № 12 м. Черкаси. * * * Б╕ле поле п╕д куполом з ср╕бних з╕рок Колиха╓ться тихо ╕ зл╕чу╓ хмари. Б╕ле поле — пергамент, де кожен рядок — Це слова, що злет╕ли з чорнил й каламара. Б╕ле поле байдуже й не ма╓ проблем. Б╕ле поле не зна╓ старезних колядок. Я дивлюся на поле з похмурим жалем. Б╕ле поле – л╕так, що не зна╓ посадок. Заховало те поле чумацьк╕ стежки, Замело ╕ сл╕ди, що залишив Шевченко, Б╕ле поле мовчить ╕ мовчало завжди, Та чи зна╓ воно, що стражда╓ даремно?! Я дивлюся на поле й боюся утрат, Я боюся, що все вже нав╕ки забулось. Я боюся, що поле у в╕чних сн╕гах П╕дзабуло про те, як кра╖на боролась...
Оксана РАСУЛОВА Оксана Расулова народилася в Черкасах. Зараз навча╓ться в 10-му клас╕ черкасько╖ г╕мназ╕╖ № 31. Писати почала вже давно, але довго шукала св╕й стиль, сво╖ власн╕ думки, сво╓ натхнення. ╤ врешт╕-решт знайшла. «Знайшла себе на м╕ських бульварах, у в╕чному шум╕ м╕ста, в депрес╕ях, як╕ наганя╓ ос╕нь. Коли я пишу, то намагаюся перш за все в╕ддати емоц╕╖ ╕ почуття, передати св╕й стан у в╕дпов╕дну секунду. Я в╕рю в те, що кожен ╕з нас здатний на б╕льше, н╕ж здогаду╓ться сам, кожен може наздогнати свою м╕рю ╕ знайти щастя в кожному момент╕ свого життя». * * * лишилося 10 чорних к╕мнат, ╕ у кожн╕й треба втопитися, щоб пот╕м вип╕рнути, вхопити пов╕тря, – ╕ знову на дно, у наступну, темн╕шу..; н╕би у чорного ╓ в╕дт╕нки... я так спод╕ваюся, що стою перед дверима в 10-ту к╕мнату, вдивляюся в ╖╖ темряву… ╕ безп╕дставно, на╖вно боюся, що там ще темн╕ше, н╕ж в п’ят╕й... а варто т╕льки наважитися, переступити пор╕г, примружитись трохи, ╕ наосл╕п ув╕мкнути св╕тло... ╕ в т╕й к╕мнат╕ все буде сво╓, таке живе й таке р╕дне до см╕ху... але це, мабуть, т╕льки шоста.. до 10-о╖ – довго. ще к╕лометри незнан╕ дор╕г... * * * Ус╕ ми люди-с╕рники… Я теж трохи запальничка. Горимо так швидко й замр╕яно, А залиша╓ться т╕льки дим. ╤ поп╕л. А в тому попел╕ ст╕льки щастя! А в тому попел╕ ст╕льки життя.. Я ж тому попелу колись в╕рила… Я ж оцим димом дихала… Я ж колись так жила…
Кр╕ст╕на УСОВА Кр╕ст╕на Усова – студентка ╤ курсу Черкаського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ Богдана Хмельницького. Переможниця обласного конкурсу «Ну що б, здавалося, слова».
БУРШТИНОВИЙ АСТРАЛ Я обр╕заю ножицями дим, щоб н╕хто не почув думки вогню, а кривавий бурштин продовжу╓ сп╕вати... Шип╕ння с╕рника п╕дрива╓ сво╓ тонке т╕ло, ╕ ╜нотик ново╖ св╕чки несм╕ливо прийма╓ жертву. А якщо примружитися? Ц╕ золот╕ локони вогню пахнуть передсвятковим вечором, коли ти намага╓шся зловити оживаюч╕ кути л╕хтар╕в, а пальц╕ лише звично обводять ╖х св╕тло. Але у мене ╓ маленьк╕ з╕рки велико╖ стих╕╖! ╥х химерний танець плете мен╕ кайдани, що коштують В╕чност╕, яка н╕кому не належить. У цих св╕тлячк╕в к╕лька годин життя, але коли вони зв╕льняються, то поглинають все, що слабше в╕д ╖хнього зривистого життя. За спиною чути поклик в╕тр╕в, запаху, чи╖ невидим╕ руки метушливо роблять паси над вогнем, допомагаючи мен╕ зр╕зати восков╕ плоди. П╕д тьмяними матовими поглядами, вони н╕би ус╕ян╕ перловими кв╕тами невидимого лугу. ...ц╕ привиди беруть мене за руки, нечутно щось шепочучи... Час спов╕льнить х╕д, зупинить сн╕г за в╕зерунчастим склом ╕, примруживши в╕тер, змусить його знову повернутися до хмар. А там що? Т╕льки бадьор╕ груднев╕ зор╕, чи╖ витончен╕ кра╖ спл╕таються в хитромудру посм╕шку неск╕нченност╕. ...Подивитися в серце? За мить в ц╕й сн╕гов╕й ст╕н╕ в╕дкри╓ться сяючий прох╕д, що веде до розуму будь-якого божев╕льного. Дайте мен╕ лучину ср╕бла, ╕ я запалю восковий замок цього астралу! А пот╕м згасимо пожежу, почека╓мо, поки застигнуть крапл╕, ╕ знову викри╓мо ╕люз╕ю! Вона спалахне золотим сн╕гом, закута╓ться в ковдру тиш╕ ╕ засне в сфер╕ н╕мого оч╕кування, а зверху буде падати алмазний поп╕л... Я захоплюся ц╕╓ю н╕жн╕стю, холодною примовкою... ...Стук. Удар. Невидим╕ руки стукотять у в╕кно, шкребуть тонкими п╕р’╖нами м╕й сонний спок╕й. А, це ви! Ви, примружен╕ оч╕ мо╖х труд╕в ╕ дн╕в! Залишити мене не можете без болю, обр╕зати нитки життя — ваша смерть. Заради вас я беру ножиц╕ ╕ обр╕заю дим, щоб н╕хто не побачив образи в засн╕жен╕й ноч╕, щоб н╕хто не побачив багаття натхнення, ╕ не прин╕с сюди арктичну зав╕рюху, яка прагне поглинати тепло, якому так складно осп╕вувати гран╕т... А коли об╕рветься ╕ ця музика, я в╕зьму за руку багряний м╕сяць ╕ засну на травах почорн╕лих св╕ч.
Катя ЛОШУК
Катя Лошук – учениця г╕мназ╕╖ № 31 м. Черкаси. Пише в╕рш╕, переклада╓ з англ╕йсько╖.
130 СОНЕТ В. ШЕКСП╤РА Переклад В мо╓╖ мило╖ в очах не ся╓ сонце, Багрянцем не горять ╖╖ вуста, Нема╓ сн╕гу б╕лизни на ц╕й долоньц╕ Волосся – не парча, а волос╕нь проста.
Троянди бачив я, червон╕ й б╕лосн╕жн╕. Та на щоках ╖╖ в╕д них й сл╕да нема У подиху ╖╖ – не кв╕т╕в запах н╕жний, А лиш глибока й неподолана журба.
Люблю ╖╖ розмову, н╕жну й тиху, Та звуки музики при╓мн╕ш╕ на слух Хода ╖╖, коли вона ступа╓ стиха ╤ натяку нема на корол╕вський дух.
╤ хоч краса ╖╖ не варта тих гучних в╕рш╕в – За не╖ я в╕ддав би хоч ╕ тисячу житт╕в.
Олена ПАВЛОВСЬКА Олена Павловська – учениця 11 класу черкасько╖ г╕мназ╕╖ № 31.
ПРОЩАННЯ Життя – це пазли помилков╕, На с╕р╕й сцен╕ – ми актори. Знаю, що бачу тебе востанн╓: Сльози в очах, у душ╕ – мовчання. Лиш згадки деяк╕ мен╕ зостались, Печаль, що так ╕ не з╕знались. Б╕ль ╓, ╕ в╕н н╕коли не мине… Нема╓ «я» ╕ «ми», нема «тебе», Ти тепер лише уява, сон ╕ мр╕я. Так порожньо в душ╕, лише над╕я.
ОДИН АБОНЕМЕНТ Об╕йму тв╕й голос тихо уноч╕, Ув╕рвуся подихом до тебе, Вкраду н╕ч, т╕льки не мовчи: Удвох д╕станемося неба… На двох один абонемент Лишився нам з тобою – В╕дчути радост╕ момент, Скотитися сльозою.
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 05.04.2013 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11627
|