Версiя для друку Обговорити в форумi

Розмаїття усіх барв української природи ввібрала в костюмах етнічного стилю художника-модельєра Віри Левицької та її вихованців — студентів Кримського інженерно-педагогічного університету виставка «Квітне у вишиванках моя Україна» у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі. А на її відкритті багатошарова взаємодія кольору і декоративної форми на основі інтерпретації української вишивки набула ще й музичного забарвлення в піснях «Ой я знаю, що гріх маю» та «Квітка–душа» у виконанні викладача вокалу Ельвіни Ібраїмової та студентки естрадного факультету Міли Ізотової.
Віра Левицька з дитинства шила з мамою і бабусею вишиванки — повсякденні та святкові, оздоблені стрічками і мережками. Мабуть, це і вплинуло на вибір її майбутньої професії. Закінчила Харківський коледж дизайну і текстилю, Московський інститут текстильної і легкої промисловості. Працювала в експериментальному цеху Сімферопольської швейної фабрики ім. Рози Люксембург, ательє «Віна–мода», а останніх вісім років є керівником спеціалізації «Моделювання костюма» в КІПУ.
— Костюм — це основний елемент матеріальної і духовної культури народу, — говорить Віра Олексіївна. — І в ньому нічого не буває випадковим, а завжди є практичне і символічне значення.
Для підтвердження сказаного вона як автор і модель водночас продемонструвала сукню з лляної тканини. Проста за кроєм, вона набуває вишуканого та елегантного вигляду за рахунок мереживних вставок у верхній та нижній частинах полотна і на рукавах, вишитої композиції з сонячним сплетінням у центрі. Від його кільця променями розходяться в різні боки мережки чотирьох стихій — землі, води, вогню і вітру, від яких струменіє позитивний енергетичний заряд, а захисну функцію виконує хрест.
Якщо ця сукня стилізована в ніжному пастельному колориті, то інший розроблений В. Левицькою костюм, що демонструється на манекені, має яскраво виражену кольорову тональність, характерну для північних регіонів України, в цьому випадку Чернігівщини. Коричневу спідницю прикрашає вишитий гладдю малюнок з червоними квітами. Білий фартух оздоблено плетеною мережкою, а білу з червоними візерунками блузку доповнює червоний жилет з рослинними орнаментами, вишитими бісером і золотими нитками.
У біло-червоній гамі цієї розробки автор, за її словами, художніми засобами передала витоки власного родоводу, в якому по лінії матері поєднані українські та польські корені. А для вишитої в такому ж колориті на лляному рушнику композиції з півником вона навіть створила нову техніку, якої до цього не було в рукоділлі. Це — набивне валяння повстю.
До такого ж експериментування в професії модельєра, декоративній творчості та своєму одязі В. Левицька спонукає і студентів власним прикладом і навчальними завданнями. Щоб їх виконати, вони заглиблюються в історичні першоджерела, здійснюють етнографічні експедиції в різні регіони України та Кримського півострова, виймають із шаф і скринь бабусь їхній ще домотканий гардероб. І в результаті цієї дослідної ретроспективи з’являються на папері ескізи різних варіантів суконь, сарафанів, блузок, спідниць, жилетів і брюк. А щоб розроблені силуети втілити у виробах з текстильних матеріалів, для чого використовуються лише натуральні тканини — льон, бавовна, шовк, штапель, технічну частину роботи студентки обговорюють з іншим викладачем університету — Марією Дорошевич.
— Щоб не затягувати строків і прискорити технологічний процес, не порушивши при цьому старовинних канонів, — говорить вона, — багато ручних робіт перекладаємо на машину.
Недавно, наприклад, розробили машинний варіант однієї мережки, що раніше виготовлялася лише вручну. Ще навіть назви цій новій техніці не придумали. І все ж якою б досконалою не була вишивка швейною машиною, виготовлену своїми руками річ, за переконанням В. Левицької, носити набагато приємніше, бо відчувається вкладена в неї душа майстра.
Щоб шви та стібки відповідали технічним вимогам, студенткам після експертного оцінювання їхньої роботи викладачами довелося окремі з них навіть розпорювати і вишивати заново. Глядачі ж, які побачили на показі кінцевий варіант творення: колекційні костюми «Чари мольфарки» за мотивами вишивок Закарпаття Світлани Плаксіної, «Ой на Івана, ой на Купала» Олени Романовської, «Мотиви полтавської вишивки» Юлії Тулупової, відзначали їхню колоритну та образну самобутність, зворушливі обереги, оригінальні деталі, оздоблені яскравою вишивкою, ажурним мереживом, об’ємною аплікацією, рубаним бісером. Характерні елементи народного одягу Київщини використала в своєму стилізованому українському костюмі Євгенія Набіркіна, Волині — Олександра Федорченко, Поділля — Тетяна Загрива, Херсонщини — Нізе Еміршаєва.
— Людина прикрашає свій одяг предметами і картинками, які бачить в природі та навколишньому світі, — коментує свою роботу над етнічним костюмом у дусі полтавських мотивів С. Плаксіна. — За основу оздоблення я взяла квітковий орнамент, який надає вбранню красивого і святкового вигляду. Основний його мотив на фартуху — дерево життя з мережкою внизу, що символізує корені роду, продовжується на жилеті, об’єднуючи візерунки в єдину композицію.
А другий її етнокостюм, стилізований за гуцульськими мотивами із шкіряним оздобленням різних відтінків і бісером, настільки незвичайний і по-молодіжному авангардний, що його можна одягати не лише на фольклорний фестиваль, а й на дискотеку. Цю колекцію дівчина планує доповнити ще двома костюмами, які стануть у майбутньому її бакалаврською роботою.
— І цей перелік вишивки, розпису одягу шкірою, аплікацією можна продовжувати, настільки різноманітна студентська творчість, як і все мистецтво українського народу, — сказала у своєму виступі завідувач кафедри образотворчого мистецтва і декоративно-прикладної творчості Нурія Акчуріна. — Його етнографія є чудесною скринею і потужним стимулом для розвитку етномоди та інших декораційних форм.
Колекцію етномодного одягу, головним елементом якого є вишивка, на виставці доповнюють рушники, гобелени «Пробудження», декоративні панно із шкіри, виготовлені технікою витинанки, композиції батика та із солоного тіста. Створені на основі класичних зразків і світових тенденцій з урахуванням багатого історичного і культурного досвіду країни, вироби зачаровують красою, в якій самобутність національних українських традицій і колориту органічно поєднується з кроєм і фактурою сучасного стилю. У кожного, хто доторкнувся до неї, зсередини душі немов пробивається назовні чиста, як кришталь, джерельна вода.

Валентина НАСТІНА

ОФОРМИТИ ПЕРЕДПЛАТУ на всеукраїнську загальнополітичну і літературно-художню газету «Кримська світлиця» та інші культурологічні видання ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» (газету «Культура і життя», журнали «Українська культура», «Український театр», «Театрально-концертний Київ», «Музика», «Пам’ятки України: історія та культура») можна в будь-якому поштовому відділенні зв’язку України. У країнах далекого зарубіжжя оформити передплату на ці видання можна через сайт www.presa.ua на сторінці «Передплата On-Line». Передплатити та придбати окремі примірники видань в електронній версії можна за адресою - http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Довідки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2013 > Тема "Душі криниця"