Версiя для друку Обговорити в форумi

Про існування кримського дискусійного клубу, який проводив уже свою ІХ сесію, дізналася цілком випадково. Її темою була «Міжконфесійна політика в АРК: долання стереотипів минулого, погляд у майбутнє» (керівник — Ескендер Барієв, який очолює кримський дискусійний клуб, а також є головою Центру політичного аналізу і прогнозування «Крим»).
Те, що створення такого клубу — не місцева ініціатива і не місцеві гроші, стало одразу зрозуміло після вітального слова доктора Володимира Олійника — проектного координатора Представництва Фонду Фрідріха Науманна в Україні. Промовець розповів про діяльність цього фонду в Німеччині, який сприяв там розбудові демократії та пропаганді її цінностей. Схоже, подібні функції він має на меті виконувати і в Україні. Одним із важливих моментів є свобода, що стосується віросповідання людини, її конфесійної приналежності.
Важко сказати, що дискусія з цього приводу із залученням здебільшого, як мені здалося, напіввипадкових людей була цікавою і змістовною або ж інформативно насиченою. Найгострішою проблемою виголошувалася руйнація стародавніх кримськотатарських кладовищ, що в принципі було всезагальною радянською практикою і не поширювалося на кладовища суто мусульманські, не знаю, як тепер, а за радянської доби кладовище офіційно зберігало свої функції 50 років. Сьогодні в Сімферополі на кістках розташовані парк Треньова та донедавна — військове училище. Йшлося про повернення або ж не повернення колишніх релігійних споруд громадам. Згадувалися і акти вандалізму, але складається враження, що цією темою присутні володіли не в достатньому обсязі, бо вона дійсно заслуговувала на увагу і не лише щодо мусульманських могил, але й іудейських. Не озвучувалися й ідея «хрестоповала» та інші болючі моменти, пов’язані з міжрелігійними та міжконфесійними (зокрема, серед православних) стосунками. Замість цього присутні спробували шукати в сучасних підручниках антикримськотатарську пропаганду, та жодного виразного прикладу так і не було наведено. В результаті розмова вийшла фактично безпредметною, а Україна від одного з «мислителів» одержала статус «напівфедеральної держави».
Тому перейду до єдиного виступу, який мав би стати предметом обговорення, чого, на жаль, не сталося. Це була промова кандидата філософських наук Юрія Решетникова, який представляв Національну академію державного управління при Президентові України і є директором Департаменту у справах державно-конфесійних стосунків і забезпечення свободи совісті Державного комітету України у справах національностей і релігій. Тема виступу: «Стан, проблемні питання та напрямки подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин в Україні».
Ось початок виступу: «За інформацією Міністерства культури України, релігійна мережа в Україні на 1 січня 2012 року була представлена 55 віросповідними напрямками, в межах яких діє 36 500 релігійних організацій, в тому числі 35 013 релігійних громад, 85 центрів та 190 управлінь, 471 монастир, 360 місій, 80 братств, 201 духовний навчальний заклад, 12 899 недільних шкіл».
Далі йдеться про домінування православ’я, до якого належить 52,2% релігійних осередків. Щодо послідовників ісламу, то якщо в Україні кількість їхніх організацій становить 3,34%, то в Криму ця частка дорівнює 48,5%. Найбільший приріст мають православні церкви Московського патріархату (в 4 рази більший, ніж Київського). Промовець зауважив, що у своєму щорічному посланні «Модернізація України — наш стратегічний вибір» (2011 р.) Президент України наголосив на необхідності діалогу між державою, суспільством і релігійними організаціями та необхідності рівного ставлення до релігійних організацій, вироблення надійних правових та адміністративних механізмів недопущення прихованої нетолерантності (при поверненні культових споруд, виділенні землі тощо).
Доповідач виділив як найзагрозливіші міжправославні суперечності, зауваживши, що «міжправославний конфлікт постійно загрожує суспільній стабільності, закладає глибинні суперечності у подальший розвиток усього релігійного життя країни». А також наголосив, що врегулювання цих суперечностей має стати важливою складовою державної політики. Для досягнення цієї мети необхідно, зокрема, проведення регулярних зустрічей представників влади з керівниками конфесій в АРК.
Ю. Решетников засудив також намагання деяких партій позиціонувати себе виключно як прихильників однієї релігійної спільноти, дбаючи тільки про її інтереси. В негативному контексті прозвучала і назва релігійно-політичної організації «Хізб ут-Тахрір». (А ось про це угруповання дійсно хотілося б дізнатися якомога більше).
Напругу в регіоні, на його думку, посилює і недостатня забезпеченість релігійних громад молитовними спорудами (на 66,1%). Відтак, пріоритетним залишається повернення культових споруд та церковного майна.
З метою гармонізації державно-конфесійних відносин Президентом було проведено кілька зустрічей із Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій, до якої входить 19 провідних релігійних об’єднань, у тому числі християнські церкви, одне іудейське і три мусульманські об’єднання, що загалом представляють 90% вірян України. Функціонують й інші об’єднання, як-от Нарада представників християнських церков України, Рада євангельських протестантських церков України та Рада представників духовних управлінь і центрів мусульман України.
Для поглиблення державно-конфесійного діалогу було запроваджено механізми, що вилилися у конкретну співпрацю, яка торкнулася переважно соціальної сфери. Так, при Міністерстві освіти, науки, молоді та спорту працює Громадська рада, до якої входять члени Всеукраїнської ради церков, яка є консультативно-дорадчим органом. У центрі її уваги — викладання предметів духовно-морального спрямування.
При Міністерстві охорони здоров’я Громадська рада зосереджує увагу на питаннях дотримання етики медичними працівниками, профілактики ВІЛ/СНІДу, запобігання абортів і пропаганді здорового способу життя.
З метою задоволення релігійних проблем військовослужбовців при Міністерстві оборони України утворено Раду у справах душпастирської опіки. В подальшому йдеться про створення інституту військового капеланства.
Всеукраїнська рада церков долучається і до роботи комісії з питань захисту суспільної моралі, беручи участь в аналізі публікацій та інших публічних матеріалів на предмет наявності в них елементів розпалювання релігійної та національної ворожнечі чи то образи почуттів віруючих.
Вже понад 10 років працює і Українська міжконфесійна християнська місія «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» в інтересах дотримання прав ув’язнених на свободу віросповідання.
Практика показує, що перекладання функцій державного органу у справах релігій на Міністерство культури України дещо звузило функції, які раніше виконувала окрема служба — Держкомнацрелігій. Негативно відбилася ця політика і на місцях, у результаті чого, приміром, у Криму було ліквідовано Республіканський комітет у справах релігій, а його функції передано Міністерству культури Криму, попри те, що це є досить складний щодо релігійного і національного розмаїття регіон.
Та, на жаль, ця змістовна доповідь так і лишилася не почутою, оскільки у присутніх не виникло жодного запитання, жодної пропозиції, не народилось жодного прикладу, який міг би проілюструвати ту чи іншу висловлену тезу. Ймовірно, модераторові дискусії варто було роздати заздалегідь текст доповіді найпідготовленішим людям, якщо цей захід дійсно проводився не для «галочки». А так поговорили в очікуванні фуршету про все і ні про що на рівні: «Люди міняються щороку, і щороку проблема виглядає по-різному», та й розійшлися, хоча від цього тема не втратила ні своєї гостроти, ні актуальності.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2013 > Тема "З потоку життя"