Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 01.03.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 01.03.2013
ЗВ╤ЛЬНЕННЯ КАМ’ЯНЦЯ-ПОД╤ЛЬСЬКОГО В╤Д БОЛЬШЕВИК╤В У 1918 р.

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

Князь ╤гор КОМНЕН
ПАЛЕОЛОГ
Полковник

(Зак╕нчення. Поч. у № 8)

У Кам’янц╕ мене переховував д-р Борхан Едд╕н Какушк╕н, старший л╕кар ╕ начальник (розм╕щеного недалеко в╕д татарсько╖ кошари) 2-го Шпиталю Всеросийського Земського Союзу, — «кавалер» Костантин╕вського св. Георг╕я Ордена. В╕н записав мене хворим до свого шпиталю, де я перед тим уже був на л╕куванн╕, й прим╕стив мене в сво╓му помешканн╕. Тим то мен╕ не довелося зголошуватись у сов╓тського коменданта м╕ста, який безумовно мене затримав би. Доктор Какушк╕н був магометанин ╕ його часто в╕дв╕дував Мулла Садиков.

IV

Щодня було пом╕тно, як нервуються большевики, ╕ ця нервов╕сть з кожним днем зб╕льшувалась. Провадились арешти. Щохвилини ми спод╕вались обшуку. З усього було видно, що ма╓ бути якась неспод╕ванка.
15/28-го лютого мулла прийшов удосв╕та й пов╕домив, щоб нас порадувати, що Укра╖нське й Австр╕йське в╕йсько наближаються до м╕ста. Що большевики вже частково вт╕кають, а частково готуються до оборони. Що ╖хн╕ ем╕сари прибули до батальйону й погрозами хотять змусити батальйон виступити на ╖хн╕й сторон╕, але мулла не хот╕в прийняти ц╕╓╖ пропозиц╕╖. Я з╕ сво╓╖ сторони об╕цяв зробити все, що могло б в╕д мене залежати.
Коли вийшов мулла, я з д-ром Какушк╕ним ╕ з╕ старим обозним «унтер-оф╕цером кавалеристом», озбро╖вшись револьверами, п╕шли до канцеляр╕╖ батальйону, що м╕стилася в маленьк╕й хат╕, недалеко в╕д касарн╕.
Вартовий нас перепустив. Б╕ля само╖ канцеляр╕╖ два сотенних командири рос╕яни, поручик ╕ п╕дпоручик, р╕зали дрова. В╕д ╕нших вояк╕в вони в╕др╕знялися б╕лими пов’язками на л╕вих рукавах з надписом: «Командир роти». Коло них став мулла. Я коротко опов╕в ╖м, як стоять в╕йськов╕ справи й додав, що приймаю команду над батальйоном. Обидва старшини погодились мене п╕дтримати й п╕шли по сво╖ «револьвери» (п╕стол╕).
А я в супровод╕ Какушк╕на, мулли й обозного зайшли до канцеляр╕╖, де сид╕в командир батальйону, звичайний вояк-татарин з двома большевицькими ем╕сарами, нав╕в на них п╕столя й оголосив ╖х арештованими й наказав зв’язати ╖х; у той момент над╕йшли старшини, що р╕зали дрова, а мулла прив╕в к╕лька йому в╕рних вояк╕в татар. ╥м видали зброю й п╕д командою поручика наказано зняти вартових й захопити «цейхгауз».
П╕зн╕ше з╕брали батальйон. Я оголосив, що большевицьк╕ закони в╕д того дня втратили свою силу, а я приймаю команду батальйону, ╕ що батальйон виходить з╕ складу Шемах╕нського полку, а «сов╓т солдатських депутат╕в» розпуска╓ться, тобто в╕н перестав ╕снувати.
 Мулла переклав мо╖ слова на татарську мову й пояснив ╖х значення, що то в ╖хн╕х ╕нтересах п╕дкоритися мен╕, як сво╓му зверхников╕, бо т╕льки тод╕ вони зможуть повернутися до свого р╕дного краю.
Мулла запевнив мене в в╕рност╕ татар ╕ я дав наказ видати ╖м (татарам) зброю, ╕ оголосив, що батальйон зарахований до «Ордену». П╕сля того я в супровод╕ д-ра Какушк╕на, мулли й обох старшин, в╕дв╕дав старшин Шемах╕нського полку, як╕ були п╕д арештом у касарн╕. Застав ╖х в жахливому стан╕, розчарованими, апатичними, бо вони були засуджен╕ на кару смерти й ╖х мали вже розстр╕ляти того дня вранц╕ на бажання большевицьких ем╕сар╕в. Сид╕ли вони в темному п╕двал╕ шк╕льного будинку. Коли я оголосив, що вони вс╕ в╕льн╕ в╕д арешту й кари, то деяк╕ з них поставились з недов╕р’ям ╕ не хот╕ли виходити з п╕двалу, бо думали, що ми прийшли ╖х розстр╕лювати, а не зв╕льняти.

V

Полагодивши справу зв╕льнення старшин з-п╕д арешту, я з одною сотнею татар рушив до мосту, що сполучував передм╕стя з центром Кам’янця. Моста цього довелося атакувати п╕сля сильно╖ стр╕лянини; большевики ставили сильний оп╕р, бо через м╕ст була ╓дина дорога для в╕дступу й рятунку. Ми зайняли м╕ст п╕сля бою, втративши вбитими 12 татар, ╕ було ранених 21 вояк.
Друга сотня п╕д командою «кавалера Ордену» д-ра Какушк╕на п╕шла в обх╕д, щоб зайняти переправу через р╕чку Смотрич, щоб ╕ там перер╕зати дорогу до в╕дступу большевик╕в. П╕д прикриттям сильного скоростр╕льного вогню татарам пощастило зайняти переправу через р╕чку й закр╕пити сво╖ позиц╕╖ на берез╕ по сторон╕ м╕ста. Тут татари мали трьох забитими ╕ в╕с╕м раненими. У касарн╕ п╕д командою мулли було залишено дв╕ чоти, як резерв, а дв╕ чоти я в╕д╕слав на зал╕зничий дв╕рець п╕д командою обозного, як п╕дмогу старшинам рос╕янам, як╕, не порозум╕вшись з╕ мною, п╕дняли повстання й провадили б╕й з большевиками з допомогою гарматного обстр╕лу. Заарештованого командира батальйону, большевика, п╕д сильною охороною я тримав при соб╕, як закладника.
Оволод╕вши обома п╕дступами, що вели до центру м╕ста, я стягнув до мосту решту татар, кр╕м тих, що несли сторожеву службу в касарн╕, — комб╕нованим ударом з двох бок╕в, тобто з╕ сторони мосту й переправи, в╕рвався до центру м╕ста й п╕сля завзятого бою заволод╕в ним. У цьому бою на сторон╕ татар було вбитими 16 чолов╕к й раненими 7. Д╕ялось це об 11 годин╕ перед полуднем. Штаб св╕й я прим╕стив у Губерн╕яльн╕й управ╕. Об 11 годин╕ 30 хвилин ц╕ла операц╕я була остаточно зак╕нчена.

VI

Пок╕нчивши з большевиками, зразу в супровод╕ «кавалера» д-ра Какушк╕на ╕ старшого обозного, мавши при соб╕ заложника (к-ра батал.), я по╖хав назустр╕ч Укра╖нському й Австро-Угорському в╕йськов╕, що наближалися до м╕ста, а командування батальйоном тимчасово доручив поручников╕ п╕д доглядом мулли.
До шпиталю ми пройшли п╕шки, а дал╕ верхи польовими дорогами через р╕чку й прол╕сками. ╥хали обережно, бо кругом шлялись банди озбро╓них большевик╕в. Недалеко в╕д села Янчинець, на широк╕й дороз╕, праворуч в╕д села ми побачили велику колону в╕йська. Я зразу наказав обозному прикр╕пити б╕лий прапор до деревця, взятого для цього з собою, а трубачев╕ грати «сигнал», ╕ чвалом рушили в напрямку того в╕йська. Зауваживши нас з б╕лим прапором, колона зупинилась. Спереду були в╕дд╕ли Австро-Угорсько╖ п╕хоти, як авангард. За ними на досить велик╕й в╕дстан╕ в голов╕ колони на б╕лому кон╕ рослий козак тримав великий розгорнений жовто-блакитний Укра╖нський прапор, який лопот╕в в╕д в╕тру. За прапороносцем недалеко ╖хав верхи Под╕льський Губерн╕яльний Ком╕сар УНР й Губернатор м. Кам’янця-Под╕льського Доброд╕й Степура, а л╕воруч в╕д нього ╖хав Командувач Ц. й К. Австро-Угорським в╕йськом ген. Кек. Перший мав у сво╓му розпорядженн╕ 40 козак╕в, а другий — бригаду п╕хоти, в тому Ц. й К. 19-й стр╕лковий полк п╕д командою полк. Павлика. Козаки, що ╖хали верхи зразу за обома командирами та ╖х адьютантами, були в син╕х «черкесках» ╕ в с╕рих шапках — з караб╕нами. П╕хота складалась виключно з угорц╕в, у сталевих шоломах н╕мецького вз╕рця, озбро╓на, кр╕м караб╕н╕в, ручними гранатами. Доброд╕й Степура був у футр╕, покритому защитного кольору сукном, с╕рим барашковим ковн╕ром ╕ висок╕й барашков╕й шапц╕. До нас п╕д’╖хав адьютант генерала й запитав, чого ми хочемо? Я пояснив, чого ми при╖хали, ╕ просив дозволити нам говорити з командувачами. Нам дозволили. П╕сля прив╕тання з обома командувачами, я звернувся до п. Степури рос╕йською мовою. Я заявив, що прибув як парляментар в╕д татарського батальйону, щоб запевнити в повн╕й лояльност╕ батальйону, ╕ що в╕н готовий виконувати вс╕ розпорядження законно╖ Укра╖нсько╖ влади, а м╕сто Кам’янець-Под╕льськ, що його я в╕дбив в╕д большевик╕в, передаю ╖м. Т╕ сам╕ слова я переказав ╕ по-н╕мецькому генералов╕.
Пан Степура, вислухавши мене уважно, сказав, що в╕н високо ц╕нить мо╖ заслуги й в╕д ╕мени Уряду УНР подякував мен╕ й п╕дкреслив, що в╕н н╕коли не забуде мо╖х заслуг. Так само й генерал був дуже приязний й сказав, що я з╕ сво╖ми старшинами можу мати зброю при соб╕, але в м╕ст╕ таки повинн╕ ╖╖ здати п╕д охорону його вартових, на що я негайно без жодних заперечень погодився. Уся зброя батальйону була здана до нашого «цейхгаузу», а охороняли його наш╕ таки вартов╕. П╕зн╕ше я передав закладника адьютантов╕ генерала. Я в супровод╕ д-ра Какушк╕на й свого джури, ╖хав у голов╕ колони вряд з обома Командирами ╕ в такому порядку повз турецьку фортецю вступили до м╕ста.

VII

Як у самому Кам’янц╕, так ╕ на його околицях, залишились озбро╓н╕ большевицьк╕ в╕дд╕ли, як╕ не встигли в╕дступити; ╖х обезброювали й розформовували. А м╕й батальйон не був розформований; навпаки, через три дн╕ йому повернули зброю, а 7 березня був влучений до гарн╕зону Кам’янця-Под╕льського тимчасово виконувати вартову службу в склад╕ в╕йськ УНР. Б╕ля входу до будинку, де жив я ╕ д-р Какушк╕н, пов╕вав зелений мусульманський «значок» ╕ орденський (значок), б╕лий ╕з перехресним червоним хрестом; а на касарн╕ батальйону пов╕вав величезний Укра╖нський жовто-блакитний прапор.
Я як командир батальйону прийняв татарську назву м╕н-баш╕, що означало — тисяченачальник, а вояки пере╕менован╕ в «аскер╕в», ╕ батальйон став називатись «окремий Кам’янець-Под╕льський мусульманський таб╕р».
Укра╖нська влада тод╕ не мала такого великого гарн╕зону, щоб охороняти все державне майно, тим то моя частина дала велику допомогу в цьому, тим б╕льше, що «аскери», як виявилося, були неп╕дкупн╕ й в╕рн╕ та чесно виконували сво╖ обов’язки. Це й було зазначено в посв╕дц╕, що ╖╖ видав мен╕ Под╕льський Губерн╕яльний Ком╕сар з дня 2-го кв╕тня 1918 року, ч. 2444, де п╕дкреслено, що моя заслуга полягала саме в тому, що з приходом Укра╖нсько╖ влади до м. Кам’янця, я дав до ╖╖ розпорядження ц╕лком зформований батальйон, ╕ працював ╕з владою в т╕сному контакт╕, ╕ що батальйон п╕д мо╓ю командою був сильною й над╕йною в╕йськовою частиною.

VIII

Однак мен╕ не так легко далося д╕йти до цього. Подам приклад. Коли батальйонов╕ повернули зброю, я дав наказ виходити о 6 годин╕ ранком на муштру. Це багатьом татарам не сподобалося. Вони призвича╖лись п╕д час большевицького панування н╕чого не робити, ╕ почали р╕шуче аг╕тувати проти мене.
6-го березня вранц╕ прийшов до мене мулла й попередив, що проти мене ╓ змовники, як╕ мають нам╕р мене забити, як т╕льки я ще прийду до касарн╕. Щоб виконати св╕й плян, змовники залишили при соб╕ гранати й бойов╕ набо╖ в╕д вчорашн╕х вправ. Почувши таку новину, я наказав мулл╕ зараз же з╕брати в╕льних в╕д служби «аскер╕в», вишикувати й чекати на мене в актов╕й зал╕. Коли мулла вийшов, я з шаблею, але без револьвера, н╕кому н╕чого не сказавши, п╕шов до касарн╕. Коли я входив до касарн╕, вартовий здивовано подивився на мене, а я спустив шаблю ще нижче, щоб волочилася по кам’ян╕й п╕длоз╕, гуркот╕ла, ╕ дала вс╕м знати, що я йду. Прийшов я до актово╖ зали, де були вишикован╕ «аскери». Перед фронтом поруч мене, як ╕ завжди, став мулла без збро╖, а передо мною л╕воруч ╕ праворуч в╕д мене стояли два старшини з револьверами напоготов╕. Звернувшись до вишикованих «аскер╕в» з короткою промовою, я оголосив, що мен╕ в╕домий нам╕р деяких «аскер╕в» забити мене, а тому я змушений був про цю змову пов╕домити м╕сцеву в╕йськову владу. Касарню вже оточило кругом австр╕йське в╕йсько, ╕ якщо я впродовж 10 хвилин не вийду зв╕дси живим, то ц╕лий «таб╕р» буде роззбро╓ний й вивезений, т╕льки не на батьк╕вщину, а на ╕тал╕йський фронт копати окопи. А цього татари дуже боялися. Мулла мо╖ слова переклав по-татарському. П╕сля ц╕╓╖ мо╓╖ заяви я наказав видати мен╕ змовник╕в так скоро, поки я порахую до п’ятьох. Не встиг я дорахувати до п’ятьох, як «аскери» виказали змовник╕в ╕ вивели перед мене. Я, не сказавши до них н╕ одного слова, наказав зв’язати й передати комендантов╕ м╕ста. П╕сля мо╓╖ команди «роз╕йдись» я вийшов ╕з касарн╕. Мулла з признанням висловився, що я врятував сво╓ життя сво╓ю р╕шуч╕стю й неспод╕ваною, без охорони, появою перед «табором аскер╕в»; ╕ т╕льки цьому я зобов’язаний, що збер╕г сво╓ життя.
Тижн╕в через три, як у м╕ст╕ закр╕пилась Укра╖нська влада, мулла розказав мен╕, що йому в╕домо, командир Шимах╕нського полку та╓мно наказав в одному з ближчих хл╕в╕в закопати к╕лька скринь з дорогоц╕нностями. Я наказав скрин╕ викопати. Ш╕сть «аскер╕в» ледве несли кожну скриню. В двох скринях були в╕йськов╕ бойов╕ ордени, як╕, як в╕домо, були золот╕. Були там Георг╕╓вськ╕ хрести й ср╕бн╕ медал╕.
Скрин╕ ц╕ п╕д охороною перев╕з я до Ки╓ва й здав у розпорядження Укра╖нсько╖ влади. Татарський батальйон п╕зн╕ше був перевезений на сх╕д, де брав участь в операц╕ях проти большевик╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 01.03.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11488

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков