Версiя для друку Обговорити в форумi

КРІЗЬ "ПРИЗМУ" ЛЬВОВА
Крим - це таки специфічна частина країни, де, здається, існують свої порядки, свої закони і якась своя гра - за своїми правилами, звичайно. Аби це відчути, варто лише пройтися вулицями його столиці, роздивитись навколо, прислухатись до перехожих, поспілкуватися з ними, і не тільки дивитися, а й бачити, більше того - вдивлятися, не тільки слухати, а й вслухатися, тоді панорама життя-буття буде у вас, мов на долоні.
Прибувши до Сімферополя, вже на вокзалі я зрозуміла, що потрапила в світ, який застиг у всій "красі і барвах" ще десять років тому: п'ятикутна червона зірка на шпилі вокзалу, скрізь і всюди російськомовні написи і, звичайно ж, російська говірка. Висновок один: це не Львів і навіть не Україна, а якийсь загумінок її поля. Здивуванню не було меж, коли на головній площі з висоти пташиного польоту на мене грізно подивився чорний вождь червоної епохи. А проїхавши половину міста, побачила лише два чи три україномовні рекламні щити і нічого
більше, що говорило б про Україну, бо "законспіровано" її дуже добре.
Тут є улицы і водночас не знають, що таке крамниці, є тут хлеб і немає хліба, є все, що треба і не треба, і майже нічого - українського. Те обличчя міста, яке сформувалось, аж ніяк не можна назвати привітним чи усміхненим. Бо сміятись, власне, і нема з чого, хіба що... з помилок.
У самому центрі міста натрапляю на вивіску, де написано з одного боку російською, а з іншого - невідомо якою мовою:

3 ПОЛІКЛІНИЧНЕ ОБЬЄДНАННЯ ТЕРРІТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

Я й поцікавилась в реєстратурі, чи, бува, не по-татарськи написано.
У відповідь почула: "Не знаю, никогда не обращала внимание. Ну вы же на украинском разговариваете, разберитесь сами". "Розбиратись" немає в чому: є законодавче зобов'язання, яке говорить, що на державних установах вивіски треба писати державною мовою, тільки не уточнено, що, бажано, без помилок. От і пишуть, як хочеться і що хочеться, а виходить каламбур. І це не поодинокий випадок. "Кримська світлиця" торік навіть конкурс оголошувала на грамотний переклад написів на державних установах. Та вчити кримським чиновникам мову, видно, треба ще не один рік...
Відрадним, щоправда, є те, що на величній будівлі Верховної Ради Криму напис зроблено спершу українською, а нижче - не тільки російською, а й кримськотатарською. Хоч тут визнали державну мову, але, як бачимо на прикладах, це, скоріше всього, формальне визнання.
Ну а знайти  у великому місті кафе "по-українськи" потребує взагалі титанічних зусиль. Довелось довго блукати Сімферополем, поки на вулиці  Пушкіна не прийшла до мети. Великими літерами висвітлено: ресторан "Вікторія", та, як солом'яний дим, згасла моя радість,  коли мені повідомили, що ресторан належить державній установі і вивіску просто зобов'язали зробити "так як треба", а їм, працівникам, все одно, на якій мові написано, як і відвідувачам. Головне, щоб у барі було і на кухні, а якою мовою все те замовлять, то не має значення. Лиш би гроші йшли, так буде правильніше сказано.
Отже, якщо держава іноді зобов'язує щось робити, то це виконується. Значить, просто нікому навести лад? Бо не все ж у житті вимірюється грошима. Ми хочемо, щоб нам було добре, щоб було що їсти й пити і хороше "походити", і зовсім забуваємо, хто ми, звідки ми родом, ким були наші предки, що ми робимо на цьому  світі, яку державу будуємо, для чого живемо.
Але ж якщо суспільство не зупиниться на порозі темряви, то світанку може й не бути...
Мирослава  ЛУЧКА,
студентка 2-го курсу факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 08.08.2003 > Тема "Крим - наш дім"