"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2013 > Тема "Українці мої..."
#3 за 18.01.2013
«Я, СИН ЗЕМЛ╤, ВСТАЮ ╤З ПРАХУ»
Л╕тература
На здобуття Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕м. Тараса Шевченка «Я, СИН ЗЕМЛ╤, ВСТАЮ ╤З ПРАХУ», АБО ПОРТРЕТ ХУДОЖНИКА В ╤НТЕР’╢Р╤ УКРА╥НСЬКО╥ РЕВОЛЮЦ╤╥ РЕЦЕНЗ╤Я НА КНИГУ РОМАНА КОВАЛЯ «МИХАЙЛО ГАВРИЛКО: ╤ СТЕКОМ, ╤ ШАБЛЕЮ»
Якби Роман Коваль написав лише одну книжку «Отамани Гайдамацького краю. 33 б╕ограф╕╖», уже цього було б достатньо, аби вважати його батьком ц╕ло╖ ╕сторико-л╕тературно╖ школи. Школи укра╖нсько╖ чест╕ та г╕дност╕ – тих нац╕ональних чеснот, як╕, власне, й стали руш╕йною силою Визвольно╖ боротьби укра╖нц╕в у 1917-1920 роках. Однак Роман Коваль присвятив цьому ╕сторичному пер╕оду ще ст╕льки яскравих досл╕джень, що це дало п╕дставу називати його ╕ людиною-╕нститутом, й батьком-отаманом визвольно╖ ╕стор╕ограф╕╖, ╕ хранителем холодноярського вогню – символу нашо╖ вол╕ ще в╕д Тараса. Ви т╕льки-но подив╕ться: щороку ма╓мо три-чотири книжки в╕д Коваля, а в сукупност╕ ц╕ видання творять окрем╕ сер╕╖ («Отаман╕я ХХ стол╕ття», «Укра╖нська во╓нна мемуаристика», «Видатн╕ укра╖нц╕»), як╕ становлять поважну б╕бл╕отеку ╤сторичного клубу «Холодний Яр». Тор╕к цю б╕бл╕отеку автор збагатив ще одн╕╓ю книгою-в╕дкриттям – «Михайло Гаврилко: ╕ стеком, ╕ шаблею». Сама назва св╕дчить, що це ╓ житт╓пис во╖на-митця, та чи багато говорить нам скромне ╕м’я героя? Б╕льшост╕ з нас – не говорить н╕чого. Це ╕м’я, як ╕ тисяч╕ ╕нших, несправедливо забулося-загубилося в атрофован╕й пам’ят╕ народу, який дос╕ не ма╓ оф╕ц╕йного права на свою правдиву ╕стор╕ю. Особливо там, де йдеться про борц╕в за його волю. Про геро╖в, чи╖ серця гор╕ли Укра╖ною. Михайло Гаврилко гор╕в ╕ згор╕в за Укра╖ну у прямому сенс╕ цього слова. То хто ж в╕н такий, цей во╖н-митець, якому доля вд╕лила 38 рок╕в земного шляху (1882-1920)? Селянський син ╕з Полтавщини, обдарований хистом художника-скульптора, в╕н упевнено п╕шов у широкий св╕т, який на початку ХХ стор╕ччя вже починав здригатися в╕д глобальних катакл╕зм╕в. Д╕ставши серйозну малярську науку в╕д знаменитого Опанаса Сластьона в Миргородськ╕й художньо-промислов╕й школ╕, нащадок давнього козацького роду Михайло Гаврилко вируша╓ до Санкт-Петербурга. Тут в╕н навча╓ться в Центральному рисувальному училищ╕ ╕м. барона Олександра Шт╕гл╕ца, але за в╕кном уже неспок╕йний 1905 р╕к – ╕ Михайло орган╕зову╓ демонстрац╕╖ та студентський страйк. Зам╕сть навчання д╕ста╓ «вовчий б╕лет», арешти, понев╕ряння по в’язницях та консп╕ративних закутках. 1907 року з «тюрми народ╕в» Михайло ем╕гру╓ до Австро-Угорщини. Тут йому усм╕ха╓ться «╓вропейська» доля. За п╕дтримки Натал╕ Кобринсько╖ та митрополита Шептицького в╕н здобува╓ осв╕ту в ╤мператорськ╕й академ╕╖ мистецтв у Краков╕. Там-таки вида╓ ╕ свою ╓дину зб╕рку в╕рш╕в «На румовищах» – коштом Костя Паньк╕вського. Але не поез╕я стала його покликанням. Митець укра╖нського «експресивного реал╕зму» прагне досконалост╕ у скульптур╕ ╕ ╖де до Парижа стажуватися у В╕льн╕й художн╕й академ╕╖ «Гранд Шом’╓р» Ем╕ля Бурделя на Монпарнас╕. Думаю, що десь зоддал╕к Михайло там бачив ╕ старенького на той час Родена, перед яким схиляв голову. Думаю, що його, Михайлова, доля могла б скластися зовс╕м ╕накше, без т╕╓╖ Голгофи, яка вже височ╕ла на в╕дстан╕ к╕лькох л╕т жертовно╖ прац╕ й боротьби. Принаймн╕ в╕н легко м╕г би стати в╕льним художником ╓вропейського р╕вня. Про силу його таланту св╕дчить той факт, що на конкурсах на кращий пам’ятник Тарасов╕ Шевченков╕ проект Михайла Гаврилка був найкращим. ╤ це при тому, що участь у цьому змаганн╕ брали скульптори з ус╕╓╖ ╢вропи. На думку Юр╕я Липи, робота Гаврилка була «одним ╕з найб╕льш монументальних проект╕в в укра╖нському р╕зьбярств╕». Михайло вклав у цей проект усю свою душу – вдихнув у глину живу ╕дею пробудження Укра╖ни, що «провадить дал╕ св╕й недок╕нчений ╕сторичний пох╕д у чар╕вну кра╖ну грядущо╖ слави». Не традиц╕йн╕ кожух ╕ зажуру вкладав скульптор в образ Пророка, ним «убожествленного», а його рв╕йне слово, що «паде, як стр╕ла божого грому», ведучи до бою кращих син╕в Укра╖ни. Назву проекту Гаврилко теж дав промовисту й однозначну: «Або здобути, або живому не бути». Сво╓ захоплення динам╕кою скульптурно╖ композиц╕╖ висловив ╕ Богдан Лепкий: «…Вс╕ постат╕ неначе йдуть». До реч╕, такого пам’ятника Тарасов╕, яким замислив ╕ спроектував Михайло Гаврилко, в Укра╖н╕ нема╓ ╕ дос╕. Та чи могла ╕дея революц╕йного укра╖нського пробудження припасти до душ╕ членам ком╕тету, серед яких були не лише московськ╕ п╕дн╕жки, але й в╕дверт╕ укра╖ножери? Вони не в╕д╕брали жодного проекту. Та й взагал╕ – х╕ба можна ставити пам’ятник «дерзкому мазепенцу», лютому ворогов╕ не т╕льки Рос╕╖, а й «всего русскаго»? – обурювалася чорносотенна газета «Киевлянин». Пам’ятник Тарасов╕ до його 100-р╕ччя так ╕ не звели, зате полтавський козак зм╕г оц╕нити сво╖ сили в «╓вропейському контекст╕». Потрапивши до Парижа, ц╕╓╖ св╕тово╖ столиц╕ мистецтва, в╕н м╕г би пристосуватися до богемного життя ╕ пересид╕ти лихол╕ття, передчуття якого вже витало в пов╕тр╕. М╕г би, якби не був… укра╖нцем. Творець Шевченк╕ани, в╕н уже давно був запалений Тарасовим вогнем боротьби ╕ сам обирав соб╕ долю, а не вона його. Тому й не лукавив – передовс╕м ╕з собою. Перша св╕това в╕йна принесла багато лиха й тривог, проте уярмленим народам вона подала й над╕ю. Укра╖н╕ – також, адже в╕йни руйнують ╕мпер╕╖. Повернувшись у Галичину, Михайло Гаврилко ста╓ одним ╕з засновник╕в Сп╕лки визволення Укра╖ни, орган╕затором Укра╖нських с╕чових стр╕льц╕в, а згодом ╕ С╕ро╖ див╕з╕╖ Арм╕╖ УНР. В╕н ╕ сам був во╖ном – чотарем УСС. Та нав╕ть коли пом╕няв стек на шаблю, у перервах м╕ж боями брав до рук ол╕вець або знаходив п╕ддатливу глину. А коли укра╖нська арм╕я зазнала краху, Михайло Гаврилко п╕шов у повстанц╕. В╕н повернувся на р╕дну Полтавщину, бо партизанська боротьба вимага╓ досконалого знання м╕сцевост╕, де тоб╕ кожен кущ за брата. ╤, схоже, узяв соб╕ псевдо «Шевченко». Так козак Михайло Гаврилко творив уже л╕сову шевченк╕ану. Його останн╕ дн╕ оповит╕ легендами. Червон╕ схопили героя в Полтав╕. Я бачу гордий погляд цього бранця. Уявляю, ск╕льки ненавист╕ викликало у ворога його мужн╓, непроникне обличчя. Вони не розстр╕ляли Михайла, як ╕нших. Вони спалили його живцем у печ╕ локомотива. Роман Коваль як письменник-╕сторик завжди був зор╕╓нтований на в╕домий постулат, що ╕стор╕я св╕ту – це б╕ограф╕╖ великих людей. Якщо говорити про св╕т укра╖нський, то житт╓пис Михайла Гаврилка ╓ надзвичайно широким в╕дображенням нашо╖ в╕тчизняно╖ ╕стор╕╖. З цього погляду виб╕р письменником достеменного героя вида╓ться напрочуд вдалим. Перед нами не просто яскрава постать могутнього характеру й чину, а виразник ц╕ло╖ епохи, герой, у дол╕ якого переплелися найдраматичн╕ш╕ й найхарактерн╕ш╕ моменти Укра╖нсько╖ революц╕╖. Михайло Гаврилко ц╕кавий ще й тим, що в╕н т╕сно пов’язав сво╓ життя з двома укра╖нськими св╕тами, як╕ лежали п╕д Австро-Угорською та Рос╕йською ╕мпер╕ями. М╕ж цими св╕тами так чи так завжди в╕брувала сила кровного поклику, ╕ Гаврилко став уособленням цього вза╓мотяж╕ння, а в╕дтак ╕ передв╕сником Соборно╖ Укра╖нсько╖ Держави. Ваги ╕ масштабност╕ книжц╕ дода╓ широке ╕сторичне тло, на якому автор розгорта╓ шлях героя. Робить це Роман Коваль, як завжди, з глибоким розум╕нням ╕сторичних обставин, ╕з залученням великого масиву арх╕вних матер╕ал╕в, з ретельною скрупульозн╕стю документал╕ста, який добре зна╓ ц╕ну ╕ значення кожно╖ детал╕, в╕дчува╓ ╖╖, сказати б, на нюх. Тут ми знайдемо виразн╕ картини з побуту полонених вояк╕в-укра╖нц╕в в австр╕йських таборах, як-от у Фрайштадт╕, де панували укра╖нська мова, осв╕та, друкувалися укра╖нськ╕ часописи, д╕яли церква, театр, художня майстерня, гуртки художньо╖ самод╕яльност╕, кооперативи, фотомайстерня «Св╕тло». Саме в австр╕йському полон╕ п╕д впливом осв╕чених патр╕от╕в тисяч╕ хохл╕в-малорос╕в ставали св╕домими укра╖нцями, як╕ п╕сля таборового гарту рвалися до бою за Укра╖нську Народну Республ╕ку. У вир╕ цих под╕й тут ╕ там зустр╕ча╓мо ц╕лу галерею в╕домих людей, укра╖нських громадських, пол╕тичних, в╕йськових д╕яч╕в, митц╕в, письменник╕в, осв╕тян, бандурист╕в, вояк╕в – яскравих особистостей, котр╕ творили духовну ╕ збройну потугу укра╖нства в час його Великого Пробудження. ╤ в цьому епохальному вир╕ пос╕в св╕й власний прост╕р пас╕онарний митець Михайло Гаврилко, про якого мр╕яв написати пов╕сть ще Юр╕й Липа. З огляду на виняткову насичен╕сть Михайлового життя драматичними пригодами, письменник вважав, що такий тв╕р був би ц╕кав╕шим «за не один зах╕дно╓вропейський динам╕чний роман». Юр╕й Липа не встиг написати пов╕сть про Михайла Гаврилка. Нин╕ ма╓мо книжку Романа Коваля, котрий не ставив соб╕ завдання написати пригодницьку пов╕сть. В╕рний сво╓му жанру, письменник створив масштабне документальне полотно про героя, що у вогненну добу згор╕в за Укра╖ну. Я переконаний, що така книжка про Михайла Гаврилка сьогодн╕ нав╕ть б╕льше потр╕бна, ан╕ж пригодницька. ╢ реч╕, про як╕ не варто опов╕дати на р╕вн╕ фантаз╕╖, поки вони не осмислен╕ документально. Нещодавно один читач звернувся до мене з проханням написати роман у жанр╕ альтернативно╖ ╕стор╕╖ про те, як би могли розгорнутися под╕╖, якби арм╕я УНР перемогла б╕льшовицьку Рос╕ю. Я в╕дпов╕в, що писати так╕ романи укра╖нцям ще рано. Рано тому, що ми дос╕ не опанували сво╓╖ правдиво╖ ╕стор╕╖. То як же ми можемо писати альтернативу? Альтернативу до чого? А от на правдив╕ ╕сторичн╕ книжки ми ще довго в╕дчуватимемо спрагу. На так╕, як╕ пише Роман Коваль. Останн╕м часом, дякувати Богу, з’явля╓ться дедал╕ б╕льше твор╕в на ╕сторичну тематику, отих, що заповнюють так зван╕ б╕л╕ плями, але вони не перетинаються з «територ╕╓ю впливу» Коваля. ╤ я знаю, чому. У центр╕ його болю не под╕╖, а людина. Людина, яка руха╓ ╕сторичними под╕ями, а не навпаки. Таким був ╕ Михайло Гаврилко, котрий ╕ стеком, ╕ шаблею творив ╕стор╕ю й славу свого народу. ╤з глибини ╕стор╕╖, ╕з праху ц╕лковитого забуття письменник воскреша╓ укра╖нського героя, щоб поставити його поруч ╕з нами, живими. Для прикладу, для насл╕дування, для подальшо╖ боротьби. Цього разу Коваль оживив ╕ поставив поруч ╕з нами Михайла Гаврилка. Див╕ться, в╕н повернувся! «Я, син земл╕, встаю ╕з праху», – писав Гаврилко-язичник у поетичн╕й зб╕рц╕ «На румовищах», можливо, знаючи та╓мничу сентенц╕ю давн╕х волхв╕в: «Хто постане ╕з праху земл╕ – той поведе за собою св╕т». ╤ якщо укра╖нський св╕т хоче йти вперед, то йому т╕льки залиша╓ться правильно обрати сво╖х поводир╕в. Спасиб╕ за гарячу книжку, батьку-отамане! Хочеться в╕рити, що тв╕й чин оц╕нить ╕ Шевченк╕вський ком╕тет. Що не кажи, а в╕н же не такий, як отой, що сто рок╕в тому оц╕нював роботи на м╕жнародному конкурс╕ на кращий пам’ятник батьков╕ Тарасов╕.
Василь ШКЛЯР «Л╕тературна Укра╖на», 13 грудня 2012 р.
ТВОРЧИЙ ВЕЧ╤Р РОМАНА КОВАЛЯ
24 с╕чня о 18.00 у велик╕й зал╕ Ки╖вського м╕ського будинку вчених (вул. Володимирська, 45А) в╕дбудеться творчий веч╕р письменника Романа Коваля з нагоди висунення його книжки «Михайло Гаврилко: ╕ стеком, ╕ шаблею» на Шевченк╕вську прем╕ю. * * * ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ «НЕЗБОРИМУ НАЦ╤Ю» — ГАЗЕТУ ╤СТОРИЧНОГО КЛУБУ «ХОЛОДНИЙ ЯР»!
╥╖ редактор Роман Коваль – досл╕дник Визвольно╖ боротьби укра╖нц╕в за свою державу у ╤ половин╕ ХХ стол╕ття. В╕дтак ця газета – про дол╕ Укра╖нських с╕чових стр╕льц╕в, вояк╕в Галицько╖ арм╕╖, Арм╕╖ УНР, повстанських отаман╕в та ╖хн╕х козак╕в, Карпатську С╕ч, ОУН, УПА, а також про кобзар╕в, укра╖нських письменник╕в, нов╕ книжки про Визвольну боротьбу, як╕ вида╓ ╤сторичний клуб «Холодний Яр». Газета виходить 1 раз на м╕сяць. Ц╕на – 17.34 грн. на р╕к. Передплатний ╕ндекс — 33545. Передплачуй «Незбориму нац╕ю» ╕ для сво╖х друз╕в та р╕дних – допомож╕ть ╖м п╕знати ╕стор╕ю боротьби укра╖нц╕в за свою свободу. Газета «Незборима нац╕я» в ╤нтернет╕ http://nezboryma-naciya.org.ua/
Прес-служба ╤сторичного клубу «Холодний Яр»
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2013 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11283
|