"Кримська Свiтлиця" > #1 за 11.01.2013 > Тема "Українці мої..."
#1 за 11.01.2013
В РИТМАХ ДЗВ╤НКОГОЛОССЯ
ДО 75-Р╤ЧЧЯ В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ УКРА╥НСЬКОГО ПОЕТА ДМИТРА ШУПТИ
Так склалася його житт╓ва ╕ творча доля, що молод╕сть Дмитра Шупти минула у Криму: працював на Севастопольському морському завод╕ роб╕тником, зак╕нчив тут усп╕шно мед╕нститут (саме тод╕ ╕ започаткувалася наша дружба), багато л╕т очолював С╕мферопольське обласне л╕тоб’╓днання «Гроно», тут у видавництв╕ «Тавр╕я» вийшли його перш╕ поетичн╕ зб╕рки. ╤ нин╕ тут живе його р╕дна сестра. Ось чому кримськ╕ ╕н’╓ктиви вельми част╕ в його сучасн╕й поез╕╖. Справд╕, життя летить швидкоплинними птахами, але в╕рн╕сть громадськ╕й пол╕тичн╕й тем╕ аж н╕як не затуплю╓ться на в╕стр╕ творчого пера Дмитра Романовича, котрому в с╕чн╕ виповню╓ться 75. Поетична каравела Д. Шупти нал╕чу╓ вже к╕лька десятк╕в зб╕рок ╕ впевнено плине в фарватер╕ ╕ к╕льватер╕ нашого такого непростого життя, займаючи ╕ сво╓ питоме м╕сце у цьому багатоскладному часопростор╕. Розв╕й його неперес╕чно╖ творчост╕ активно колобродить отим мистецьким морем, про що й засв╕дчу╓ його поетична зб╕рка «Турецький в╕тер», що недавно вийшла (Дрогобич, «Б. в.», 2012 р. — 92 стор.). Сво╓ громадянське кредо автор акценту╓ у в╕рш╕ «В мен╕ вам не знайти личини Гаспида»:
Душа моя в╕дкрита, незат╕нена, Та кинута конати на мороз. Оце — мо╓ останн╓ перевт╕лення, Найважлив╕ше ╕з метаморфоз.
Ф╕лософськ╕ ж силог╕зми в нього часто сус╕дять з вдало в╕днайденими неординарними поетичними образами:
Як в чалм╕ поважний мусульманин, У хмарин╕ м╕сяць молодий. («Парадокс чи висновок лог╕чний»).
Св╕же в автора ╕ слово про кохання:
Любить — твоя ╓дина сутн╕сть, ╤ не потр╕бно тут порад. Нитку╓ ауру присутн╕сть, Неначе кокон шовкопряд.
Без крикучих апломб╕в чи солодкавого ф╕лософування пише поет про плинн╕сть буття, в╕днаходячи й тут свою громадсько-духовну визначальн╕сть (чи саме не в цьому сила поез╕╖?):
Пок╕ль при здоров’╖ ╕ сил╕, ╤ поки ще сам соб╕ пан, На цвинтар╕ д╕д на могил╕ Фарбу╓ зелений паркан. («Пощез уже лютий»).
Екзистенц╕йн╕ сентенц╕╖ пронизують в╕рш «Ось пергамент. Кому в╕н належав?!». Одв╕чн╕ пошуки п╕знання мають тут явно драматичне трактування. А вже в наступному в╕рш╕ «В житт╓в╕й дик╕й верем╕╖» поет навпаки в╕днаходить свою дом╕нанту повнокровного людського ф╕лософського пошуковництва. Узагальнення ж нашо╖ баланс╕йно жорстоко╖ д╕йсност╕ автор спромага╓ться дати в к╕нц╕вц╕ в╕рша «Тут тьма проволоцюжилась босоти» м╕стким ╕ разючим масштабним пор╕внянням:
Неначе кит, що викинувсь на берег, Я ╕ валун з час╕в льодовика.
Езоп╕вська мова притаманна поез╕╖ «Ти, може, пригорта╓ш кримську хвою», коли Д. Шупта пор╕вню╓ дружн╓ прив╕тання з першим зустр╕чним променем. Зокрема, тут в╕дчутний елег╕йний б╕ль за безповоротною молод╕стю. Ц╕каво, чи обов’язково для народження справжньо╖ поез╕╖ вишукувати (спец╕ально) ударн╕ образи, робити силом╕ць версиф╕кац╕йн╕ в╕дкриття (в тропах, в евфон╕ц╕), аби добитися п╕дсилення зображувального тонусу? — Аякже, — скаже традиц╕онал╕ст. У в╕рш╕ Дмитра Шупти «Зринають згадки давн╕...» в другому катрен╕ жодного з цих чинник╕в нема╓, а поез╕я ╓:
Удосв╕та ми все-таки зустр╕лись, Неначе з ноч╕ вийшли на маяк. Ц╕кав╕ зор╕ в неб╕ ще св╕тились ╤ не хот╕ли танути н╕як.
Ще свого часу наш з Д. Шуптою сп╕льний знайомий л╕тератор Стан╕слав Тельнюк говорив про творчу особист╕сть Дмитра: — Ти пл╕дний, як самка. Я ж причетний до поез╕╖ нашого автора ще з тих п╕р, про як╕ в╕н набагато оп╕сля в лист╕ писав: «Ти зна╓ш мене ще з пелюшок...». Не раз рецензував його зб╕рки, починаючи в╕д районки ╕ до столичних журнал╕в. ╤ треба сказати — в╕н працював упродовж оцього п╕вв╕ку безжально в╕дносно себе (хоча й не завжди вдало, та це кануло в Лету). Ф╕лософською ваговит╕стю сповнений в╕рш «Якщо таки нема у тебе змоги» з ориг╕нальною к╕нц╕вкою:
Ти зна╓ш — у приречен╕м двобо╖ ╢ дещо симпатичн╕ше за смерть.
Во╕стину, недвозначний ор╕╓нтир на пошук правильного курсу для тих, хто знев╕рився у людських ц╕нностях. Наш юв╕ляр — учасник руху опору в Укра╖н╕, в╕н — лауреат прем╕й ╕м. Г. Сковороди, ╕м. В. Симоненка, ╕м. Яра Славутича, ╕м. ╤. Мазепи та ╕н. Безумовно, Дмитро Шупта до свого чергового творчого юв╕лею прийшов у ритмах дзв╕нкоголосся, з╕ щедрим козубом поетичних кв╕т╕в.
Фед╕р СТЕПАНОВ, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни м. С╕мферополь
Дмитро ШУПТА ЩОБ МОВА НАС ПЕРЕЖИЛА...
В ТУРПОХОД╤
На стежц╕ г╕рськ╕й при негод╕ Й коли молодик ср╕блиться п╕дковою, Мене розпитують у турпоход╕, Що там у блокнотик я занотовую? Тод╕ я нотатника свого листаю, ╤нколи по пояс забрьоханий, ╤ деяк╕ в╕рш╕ ц╕кавцям читаю Не про любов, бо ще не закоханий. Читаю про брата, хто у кри╖вц╕ Не у Криму, а в Под╕льських Товтрах. Соромляться в╕рш╕в мо╖х укра╖нц╕, Й декого з них пробира╓ острах. Декому мова моя – оскорбнота – Кида╓ погляд не╜речний, Дехто пропону╓ взам╕н анекдота, А той анекдот – недоречний… Читаю нашим туристам я сво╖ в╕рш╕, ╤ кожен з них розтулив свого рота, ╤ душа кожного вигляда╓ з власно╖ н╕ш╕, Й на мене зирить, немов на нов╕ ворота. Травень 1959, Чуфут-Кале
ДВ╤ ЦЯТКИ
Я глечик старий в╕дкупорю – Здивую тебе ╕ себе: Хай плине по Чорному морю Оранжеве ╕ голубе. Чудова картина хвилинна, Розгорнута в╕тром морським: Неначе небесна краплина ╤ сонця краплина ╕з ним. В╕д яг╕д тутешн╕х, в╕д лаг╕д, Як за повел╕нням бог╕в, Щось плине з╕ сходу на зах╕д За милю в╕д цих берег╕в. В╕дшуку╓ в син╕й долин╕ Загублен╕ т╕н╕ сво╖ – У неполохливому плин╕ Пряму╓ в далек╕ кра╖. Можливо, в заморськ╕ Аф╕ни Пливуть соб╕, хоч ти убий, По Чорному морю дельф╕ни – Оранжевий ╕ голубий. У мор╕ св╕т╕ння неверхн╕ Поновлюють шлях козака – ╥х сл╕д на спок╕йн╕й поверхн╕ По з’яв╕ раптово зника. Ц╕ крапельки неба й сонцятка У плавання вс╕х нас зовуть. Лазурна й оранжева цятка ╤ хмари за обр╕й пливуть. 4.8.2002
МОВНИЙ ШТОРМ
Мовний закон – шторм дев’ятибаловий Потряс Укра╖ну не вперше, Бо завше знаходились кол╓сн╕ченки й к╕валови – Еп╕гони ╕мперських звершень. Об╕рвано зойкнула струна бандурина, Щоб зан╕м╕ти до строку – Всеукра╖нський жах мовного Батурина Тисяча с╕мсот восьмого року. Так було в нас, так було на Кавказ╕ За окупант╕в. Чи ╓ незгоденц╕? Завше траплялись виконувач╕ височайших наказ╕в, Як ╕ проклятущ╕ запроданц╕. Ця ситуац╕я злочинна й виключна. Чого т╕льки не учворювали вороги здуру, Вона ними гарненько витлумачена, Але й це не вбереже ╖хню шкуру. * * * Я б╕ля сл╕в конем гарцюю, Щоб мова нас пережила. Що божий день соб╕ працюю В поту чола, як та бджола. Надвор╕ сонячно чи хмарно? Який надвор╕ президент? Лиш слово визр╕ле немарно Для мене владний аргумент. Розумн╕ ми, Боже, а не нездари, Багат╕ ми, Господи, все у нас ╓. Зав╕що ж тод╕ удосто╓н╕ кари Тако╖, що жить не да╓. Над нами – нем╕ряно неба блакит╕, У нас – золотий чорнозем… Та ми ж – обдарован╕ й талановит╕ – Сам╕ себе в╕чно гризем. Прихильно чату╓ недоля рогата, П╕дкошу╓ нашу могуть. В ╕мперських об╕ймах старшого брата Ми й дос╕ не можем дихнуть. 2012
МОЛИТВА ДО СЛОВА
Удосв╕та Прокинувсь, як завжди, ╤ досмерта Молюсь на вс╕ лади. Сп╕шу в дорогу Равлик я, молюск. Молюся Богу – Слову я молюсь. Су╓т полова Тл╕╓, наче ╜н╕т. Мистецтво слова – М╕й сакральний св╕т.
ШАНОБА
Зеленол╕сом заросли богари… У горл╕ в нас – гор╕лка й еск╕мо. Десь на Балканах мешкають болгари, А ми у Припонтид╕ живемо. Та ми лишень придатн╕ на потраву. ╤ нам гор╕ть в пекельному вогн╕, Що двадцять рок╕в нищили державу Й топтали р╕дну мову у багн╕. Нема╓ в нас вол╕в, а н╕ комон╕в. Ми ╖хн╕ табуни не встерегли… Шаную я болгар, що с╕м м╕льйон╕в Свою державу й мову зберегли.
ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ ДМИТРЕ РОМАНОВИЧУ! Творчий колектив Всеукра╖нсько╖ загальнопол╕тично╖ ╕ л╕тературно-художньо╖ газети «Кримська св╕тлиця», творче об’╓днання укра╖номовних письменник╕в КРО НСПУ та с╕мферопольське в╕дд╕лення Всеукра╖нського товариства «Просв╕та» ╕мен╕ Т. Г. Шевченка щиро в╕тають Вас, знаного письменника, активного пропагандиста укра╖нського друкованого слова з╕ славним юв╕ле╓м. Здоров’я Вам, творчо╖ наснаги ╕ нових книг! В. КАЧУЛА, М. ВИШНЯК, П. ВЛАСЕНКО
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 11.01.2013 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11259
|