Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорога до Храму

Дорогі брати і сестри!
Вітаю вас з великими і радісними святами — світлим Різдвом Христовим та Новим 2013 роком цими зворушливими словами — Христос народився!
Небо і земля нині торжествують і возносять хвалу з подякою «Богу Великому і Дивному», прославляючи новонародженого Христа Спасителя. Нехай народжений Спаситель Світу Ісус Христос буде для вас зіркою, яка приведе до спасіння і життя вічного.
Бажаю, щоб Новий 2013 рік був для вас сповнений великою духовною радістю, переможним у всіх починаннях і благословенним, а Христос, який народжується, дарував вам Божу благодать та здоров’я на многії і благії літа.
З такими словами архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент (УПЦ Київського патріархату) звертається до парафіян у ці світлі Різдвяні дні.
А напередодні свята відбулася наша не зовсім святкова розмова, бо життя, як відомо, вишите не лише червоними, але й чорними нитками, і як би ми не налаштовували себе на оптимістичні очікування, та правда є не зовсім такою і навіть зовсім не такою, якщо подивитися на подальші перспективи очима православної Церкви, незалежно від конфесії.
І її серйозне занепокоєння викликають, зокрема, питання щодо інтеграції України до Євросоюзу, яку змальовують політики як величезне благо, і вже переконали в цьому переважну частину суспільства. Проте, вступивши до європейської спільноти, Україна в надії поліпшити своє матеріальне становище (хоча прагматична Європа навряд чи стане когось обдаровувати) тим часом втрачає часточку свого суверенітету, як би це сталося і при входженні до Митного союзу. Вона, зокрема, зобов’язується запровадити у себе європейські стандарти життя. А ось чи всі вони підуть на користь православному християнинові — про це в засобах масової інформації не розмірковують, не говорить про це і влада, більшість в якій, на відміну від радянських безбожників, не проти виступити в ролі смиренних християн. То невже їм не відомі аргументи, які наводить сьогодні Церква, чи то її позиція у цьому питанні є другорядною порівняно з безвізовим режимом, новими можливостями для розвитку бізнесу та іншими принадами, пов’язаними із євроінтеграцією? Навіть якщо це так і духовне програє в конкуренції матеріальному, чесніше було б ставити спільноту перед дійсно свідомим вибором, надаючи широку можливість озвучити свою позицію і православній Церкві, бо те, що я почула під час спілкування із владикою, переконана, стало б одкровенням для багатьох православних українців.
А тепер слово безпосередньо моєму співрозмовникові.
— Початок нового року позначився підписанням Президентом закону про біометричні паспорти. Згідно із ним кожен українець від самого народження стає потенційним суб’єктом прийняття такого паспорта. Щоправда, в додатку до закону застерігається право за громадянином відмовитися від паспорта у зв’язку зі своїми релігійними переконаннями. І цю можливість треба використовувати. Бо біометричний паспорт у вигляді звичайної книжечки, яку можна просто втратити, — це лише перший крок. Зараз розробляється програма щодо вживлення в руку людини біочіпу, від якого позбавитися зовсім непросто. А єдина перешкода для втілення цього  сатанинського наміру — це психологічна неготовність суспільства. І йдеться про одну із вимог Євросоюзу щодо вступу в це утворення України, бо в цілій низці країн таке вже практикується. А на черзі ухвалення законів, що суперечать духовно-моральним нормам православ’я, як-от закони про захист гомосексуалістів та одностатеві шлюби. Так, у Швейцарії вже прийнято закон, що не дозволяє батькам називати свого сина хлопчиком, а донечку — дівчинкою. Бо це буцімто є нав’язуванням дитині думки дорослих і зазіханням на її свободу. Тож дитина має визначитися сама, ким вона є насправді. Відтак, не дивно, що під маркою свободи в суспільстві можуть поширюватися розпуста і гріх. А в Америці вже розпочався відвертий наступ на християнство — там заборонено в публічних місцях носити на шиї хрестик. Не відстає від неї і Європа — така ж сама заборона діє й у Великій Британії.
Приймаючи Європейську хартію, євротовариство розглядало питання про те, що ж має бути покладено в основу європейської цивілізації — загальнохристиянські чи загальнолюдські цінності. Зупинилися на загальнолюдських. Отже, основною європейською цінністю є людина з її правами і свободами. А християнство, яке свого часу стимулювало європейський розвиток, відкинуте. Відкинуто Бога з його Божественними законами на користь нічим не обмежених людських бажань і потреб. Ще б пак, адже Божественні закони не зручні для виконання тим, хто має за мету перш за все власне збагачення, яке, зрештою, веде до занепаду європейської цивілізації. Все це європейські структури намагаються втілювати і в Україні, руйнуючи православну віру, національну культуру, знищуючи українську мову під гаслами свобод. Тож є всі підстави говорити про пришестя антихриста, його початок. Коли ми читаємо Святе Письмо, особливо від апостола Павла та Іоанна Богослова, то дуже часто зустрічаємо попередження про те, що настануть часи, коли люди від-ступляться від Бога. І хто стане чи вже став цими відступниками? Звичайно, це ті, хто прийняв Христа, не мусульмани, не іудеї та представники інших віросповідань, а ми, православні християни. Це ми опинилися перед дилемою, що нам обрати: європейські бездуховні блага чи животворного Христа, і цей вибір — особистий для кожного із нас. Настав час визначитися, з ким ми — з Христом чи антихристом?
Саме над цим мусимо замислитися, стоячи біля вертепу, в якому народився Христос Спаситель. Ми співаємо Йому колядки, прославляємо Його богослужіннями, а чи віруємо в Нього серцем, чи не затьмарює древня українська традиція, різдвяна коляда нашу віру? Якщо віруємо, то встоїмо перед будь-якими спокусами і не станемо віровідступниками. А якщо народна традиція є лише зовнішньою ознакою нашої віри, тоді горе нам.
Такою ж є оцінка ситуації Українською православною церквою Московського патріархату, бо всі, хто твердо стоїть на засадах християнства, готові усіма прийнятними засобами боронити християнську віру і оберігати паству від вовків, її губителів.
Аналогічну оцінку тому, що відбувається, дав у грудні і священний Синод, на якому було прийняте відповідне звернення до мирян.
Далі, на моє прохання, архієпископ Климент торкнувся питання щодо побудови духовного комплексу, в боротьбі за землю під який останню крапку було поставлено українським Президентом. Архієпископ розповів, що проект землевідведення пройшов усі підготовчі етапи і узгодження. Виготовлення в Івано-Франківську дерев’яної церкви на честь Різдва Христового, яка має стати першою із релігійних споруд на відведеній землі, вже завершується. Вартість її 210 тис. гривень, 90 з яких було зібрано парафіянами впродовж трьох місяців. Владика також закликав по можливості у ці Різдвяні дні зробити різдвяну пожертву на побудову цієї церкви, яку «буде встановлено з Божого благословення на відведеному полі». А ось банківські реквізити для пожертв: р/р 26004223022, АБ «Укргазбанк», МФО 320478, ОКПО 22325271, парафія свв. Володимира і Ольги, м. Сімферополь.
Єдиним рецептом у боротьбі з антихристом архієпископ Климент назвав глибоку віру і молитву. А можливо, ще й цей всеочищаючий Віфлеємський вогонь, який щойно привезли кримські пластуни зі святої землі і передали до церкви. Бо чим же він є, якщо не уособленням віри і знаком від Всевишнього! І чим більше людей братимуть участь у Різдвяних богослужіннях та дійствах, тим більше надії, що все у нашому житті якось залагодиться і незабаром не постане питання про виготовлення дитячих засобів від запліднення, яке вже стоїть на порядку денному у «цивілізованому» світі. Бо не тому навчав Господь, визнаючи лише шлюбний союз і вважаючи його «злиттям двох сердець в одне».
Наступним урочистим і незабутнім епізодом у святкуванні Різдва Христового цьогоріч стала поява 7 січня вертепу біля храму Святих Рівноапостольних князів Володимира та Ольги, який не міг не привернути увагу всіх перехожих (адже це центр міста) і подарував їм святковий настрій. А відбулося це стараннями громадської організації «Український дім» на чолі з Андрієм Щекуном. Та якщо вертеп прикрасив українське Різдво біля цього храму вперше, то урочиста Різдвяна хода української громади та учнів Української гімназії обіцяє стати традиційною. І готуються до неї школярі ледь не цілий рік, виготовляючи звізди та іншу різдвяну символіку.
І це також свідчить на користь того, що українське суспільство таки замислиться, чи варто, спокушаючись на достаток, якого може і не бути (перед нами приклад Греції), приймати за основу життя так звані свободи (у тому числі, від моралі, родинних обов’язків, Божих заповідей), і опинитися у ролі бідного родича в багатому домі, чи дотримуватися споконвічного, притаманного нашому роду-племені, для якого найвищою цінністю були рідна земля і віра  християнська. Бо саме з цими словами, якщо доводилося, йшли на смерть наші пращури.
А для тих, хто забажає протиставити християнській моралі мусульманську, бо країна наша має громадян різних віросповідань, хочу пояснити, що саме від мусульман я вперше почула про ті загрози, які несе в Україну європейська цивілізація, та, на жаль, поставилася до цього скептично, як до небажання розкріпачувати своїх жінок, котрі, у разі дотримання суворих канонів, й досі мусять ходити закутані в одяг до п’ят.
Втім, відгостювавши на цім світі і навіть пізнавши чимало задоволень, ми таки повернемося туди, звідки і прийшли, де діють закони, написані не Європарламентом. І ще невідомо, як там буде розцінено наші вчинки. Тому даваймо передовсім жити просто по совісті, а це ті ж самі Божі заповіді: «Не убий, не укради, не чини перелюб...», закладені людині в душу від народження. І тоді ми зможемо радісно сказати одне одному в ці дні: «Христос Народився!» — «Славімо Його!». Бо віра — це не мода, це спосіб мислення, життя, яке ніколи не закінчується.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 11.01.2013 > Тема "З перших уст"