Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3708)
З потоку життя (6918)
Душі криниця (3714)
Українці мої... (1513)
Резонанс (1616)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВАСИЛЬ ЛАТАНСЬКИЙ: ТУТ БЕРЕГ М╤Й - В КРИМУ
До 82-р╕ччя в╕домого кримського укра╖нського поета, члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни


БЕЗКОМПРОМ╤СНА, М╤Л╤ТАРНА, ГОРДА…
доробок само╖ Ольги Петр╕вни - укра╖нсько╖ письменниц╕, публ╕цистки, педагога, етнографа,...


«ДОСТЕМЕННИЙ ПОЕТ, БОЖИЙ ДАР, БОЖИЙ ГЛАС…»
До 95-р╕ччя в╕д дня народження Ореста Корсовецького.


БАЛУХ ПОЧАВ ПРОХОДИТИ РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Ю
Приватна кл╕н╕ка «Нодус», в як╕й найближчими м╕сяцями проходитиме реаб╕л╕тац╕ю та...


ЙОГО НАЗИВАЛИ «СТР╤ЛЕЦЬКИМ БОЯНОМ»…
С╕човий рух в Галичин╕ був позначений неабияким сплеском народно╖ творчост╕, саме в цей пер╕од...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 28.12.2012
ЯК ДЗЕРКАЛО УКРА╥НИ

Постат╕

РОЗДУМИ НАД НОВОЮ КНИГОЮ ВОЛОДИМИРА СТАДНИЧЕНКА «САД╤ВНИК ЩАСТЯ. СКОВОРОДА ЯК ДЗЕРКАЛО УКРА╥НИ»

«В╕дчува╓мо деф╕цит в╕ри ╕ правди»
╢вген Сверстюк

╢ знаков╕ книги, жанр яких одразу не визначити нав╕ть досв╕дченим л╕тературознавцям ╕ вдумливим читачам, бо це — орган╕чний синтез прози й поез╕╖, хрон╕ки под╕й ╕ рефлекс╕╖ автора, анал╕тики й образност╕, документ╕в та ╖х духовно-морального, естетичного та осердеченого осмислення. До таких твор╕в я в╕дношу нову книгу лауреата Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка, М╕жнародно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Григор╕я Сковороди ╕ прем╕╖ ╕мен╕ ╤вана Франка в галуз╕ ╕нформац╕йно╖ д╕яльност╕, в╕домого публ╕циста Володимира Стадниченка «Сад╕вник щастя». У заголовку книга ословлена сучасним дев╕зом «Сковорода як дзеркало Укра╖ни».
╤ справд╕, читаючи зором ╕ серцем стор╕нку за стор╕нкою, я чую живий голос Григор╕я Сковороди, ср╕бну мелод╕ю його флейти, всотую вс╕м ╓ством запов╕т нашого Перворозума: «Ми народилися для справжнього щастя ╕ мандру╓мо до нього», в╕дчуваю на дотик закличний смисл ╕ зм╕ст книги, нац╕лений на реальне вт╕лення моральних настанов ф╕лософа, на духовну сковородин╕зац╕ю всього нашого життя.
Спрямована вгору ╕ вглиб, книга «Сад╕вник щастя» — ясна виразн╕сть гармон╕╖: це перехрестя доль ген╕я народно╖ мудрост╕ ╕ автора, як посл╕довника свого великого земляка-полтавчанина; це гармон╕я високого зм╕сту й прекрасно╖, вишукано╖ форми: мова живодайна, емоц╕йна, доб╕рна, лог╕чно струнка, довершена. Уся книга н╕би наелектризована глобальним мисленням творця «ф╕лософ╕╖ серця», протисто╖ть згасанню натхненних поривань сучасного сусп╕льства.
Олександр Блок колись точно ╕ влучно описав поняття гармон╕╖: «Що таке гармон╕я? Гармон╕я ╓ узгоджен╕сть св╕тових сил, порядок св╕тового життя. Порядок — космос на противагу безладу — хаосу». ╤ справд╕, книга «Сад╕вник щастя» про безмежн╕сть ╕ неповторн╕сть особистост╕ й творчост╕ Григор╕я Сковороди — вз╕рець гармон╕╖ у св╕тл╕ наведених думок великого поета, в н╕й во╕стину узгоджуються св╕тов╕ сили, земне й небесне, духовне й ╕нтелектуальне, в н╕й кв╕тують в╕чн╕ ╕стини християнсько╖ культури, як невичерпного джерела мудрост╕, соф╕йност╕, спас╕ння душ╕ у в╕чност╕. ╤ слава Богу за це благослов╕ння!
Тож книга — мудрий пров╕дник до гармон╕╖, краси, ╕стини, вона сприйма╓ться як роман-хрон╕ка, багатогранний кристал, кр╕зь чар╕вно-маг╕чну призму якого читач╕ зможуть наблизитися до та╓мниц╕ «внутр╕шньо╖ людини» — укра╖нського ген╕я мудрост╕ й доброчестя, бо, за словом Л╕ни Костенко, «народ шука╓ в ген╕ях себе». Внутр╕шн╕й св╕т Сковороди характеризують слова з його листа до харк╕вського знайомого Артема Карпова: «Ангел м╕й, м╕й охоронець, нин╕ з╕ мною звеселю╓ться пустинею. Я до не╖ народжений. Стар╕сть, б╕дн╕сть, смиренн╕сть — ось мо╖ з нею сп╕вжильц╕. Я ╖х люблю, а вони мене». Як╕ красномовн╕ слова!
Про самого Григор╕я Сковороду хочеться сказати як про сина божественно╖ гармон╕╖, бо Господь ╕ талановитий родов╕д над╕лили його багатьма дарами: ф╕лософа, богослова, поета, байкаря, просв╕тителя, музиканта, сп╕вака, композитора, пол╕глота, природолюба — Людини бароково╖ культури, що сформувала основи нового св╕тогляду Сковороди як «Учителя в╕чност╕».
Сковороду називали «Укра╖нським Сократом», диваком, «╓ретиком», «громадянином св╕ту», в╕н учився у кращих ╓вропейських ун╕верситетах, у славетн╕й Ки╓во-Могилянськ╕й академ╕╖, тому в його творч╕й особистост╕ знайшли ╕нтегральну силу нац╕ональна культура з культурою ╕нших народ╕в ╕ час╕в: в╕д шановано╖ ним античност╕ до буремного, з багатоспектральною культурою сьогодення. Во╕стину: Сковорода — на ус╕ часи! «В╕н чолом сягнув з╕рок» (М. Шудря), хоча страждав в╕д «язиковред╕я» деяких сучасник╕в.
Автор з великою любов’ю, сердечним трепетом змальову╓ феномен Сковороди, його духовний космос, соф╕йн╕сть його мислення ╕ житт╓вих д╕янь, мандруючи його стежками–дорогами в╕д р╕дних Чорнух на Полтавщин╕ до останньо╖ «земно╖ гаван╕» — Пан-╤ван╕вки (нин╕ Сковородин╕вки) на Харк╕вщин╕. В╕н м╕стично пророку╓: «На годиннику Сковороди — наш час». Можливо, тому, що деяк╕ наш╕ сучасники говорять про «великий бал сатани», про «╕нтернетний натурал╕зм», «порнограф╕ю духу»?
Разом ╕з автором — сковородознавцем ╕ земляком ф╕лософа — мандру╓мо й ми, читач╕, ╕демо за Сковородою, мов за В╕фле╓мською з╕ркою, зачарован╕ його м╕с╕╓ю: творити Новий Св╕т. Григор╕й Сковорода в╕дкрива╓ться сучасним читачам як подвижник духу, душа якого «в╕д поля до небес», як невтомний руш╕й культури, осв╕ти, науки, як л╕дер духовно-морального оздоровлення сусп╕льства, як творець практично╖ ф╕лософ╕╖ буття, в душ╕ якого в╕длунювали р╕зн╕ культури й епохи.
Його духовна енерг╕я колосальна, бо примножена подвижництвом власного аскетичного життя «старчика», «монаха в миру», як людини доброчесного християнського життя, хоча й ╕з фантомними болями душ╕. Колись Корн╕й Чуковський п╕дкреслював ц╕нн╕сть «ставлення до л╕тератури, як до постригу».Таку жертву любов╕ до Бога й людей плекав у соб╕ Сковорода — в╕д першого до останнього удару серця, бо й улюблену Б╕бл╕ю поклав п╕д голову в сво╖й могил╕, як струмування житт╓дайно╖ енерг╕╖ Всевишнього.
П╕д пером автора оживають основн╕ в╕хи драматичного життя ╕ творчост╕ мудрого ╕ праведного Сковороди, фундатора мандр╕вно╖ цив╕л╕зац╕╖ homo etikus. У Сковороди (Вар-Сави — сина спокою) в запас╕ була ╕ ╓ в╕чн╕сть, а у нас — якась мить життя, яку ми прагнемо присвятити Богов╕ й р╕дному народов╕, беручи за приклад образ славетного Укра╖нця. Велик╕ люди завжди самотн╕, про це пише Олександр Сизоненко у книз╕ «Не вбиваймо сво╖х пророк╕в!». Тому нам треба з особливою любов’ю, в╕дпов╕дальн╕стю донести св╕тло ╖хн╕х ╕дей, вчення, творчост╕ у найширш╕ верстви населення, аби ми г╕дно витримали вс╕ випробовування життя з його навальними спокусами й оманливими ц╕нностями так званого «золотого м╕льярда» людства.
Сковорода — великий м╕стик ╕ сто╖к, мандр╕вник за знаннями й благодаттю, бо для нього це — невичерпне й багатюще джерело п╕знання й духовного осягнення здобутк╕в р╕дного народу й усього людства, опанування св╕тового безм╕ру ╕з сол╕дарним переживанням кожно╖ дол╕, кожно╖ людини, яка траплялася на його тернистому шляху. Григор╕й Сковорода жив ╕ творив на злам╕ стол╕ть, в╕н став голосом свого терплячого, пригн╕ченого, зневаженого народу, силу духу, красу серця якого в╕н знав ╕ п╕дн╕с до самих небес, зокрема в «Саду божественних п╕сень», сво╖х богословських розглаголах.
Автор книги переконливо вводить нас у внутр╕шн╕й драматизм життя укра╖нського любомудра, у суперечлив╕ кол╕з╕╖ вибору «сродно╖ прац╕», ╕стинного щастя як мудрого мандр╕вного «старчика», народного просв╕тителя ╕з багатота╓мними дарами в╕д Бога. Тому образ Сковороди з-п╕д його пера вийшов таким рель╓фним, багатогранним, яскравим, психолог╕чно переконливим, глибинно р╕дним за архетипом «мудреця-миротворця» й «духовного наставника».
Доля Сковороди — загадкова, м╕стична, тому автор дару╓ нам, читачам, можлив╕сть ╕ самим дошукуватися загадок його дол╕, як сф╕нкса (за Валер╕╓м Шевчуком), духовно╖ м╕с╕╖ на р╕вн╕ суверенност╕ серця, а також в╕дкривати пота╓мн╕ скарби душ╕ ген╕я — океану думок, почутт╕в, учинк╕в, — реал╕зованих, а часом, на жаль, не зд╕йснених повною м╕рою. Кол╕з╕я в╕чного й плинного в дол╕ й особ╕ Григор╕я Сковороди, як духовного первня Укра╖ни, розв’язу╓ться на користь В╕чного новим гуманним поворотом в╕д «абстрактно╖ людини» до «конкретно╖ людини» через ген╕альну сковородинську ф╕лософ╕ю серця, яку натхненно висв╕тлю╓ на стор╕нках книги Володимир Стадниченко в наш╕ тривожн╕ часи, за висловом ╤. М. Дзюби, «присмерку творчо╖ думки».
Протистояння розуму й серця розв’язу╓ться на користь люблячого серця, так натхненно осп╕ваного Б╕бл╕╓ю — Книгою Книг. Серце ген╕ального поета — Великого Полтавця прагне великого, в╕чного, сакрального, воно осердечу╓ розум кожного укра╖нця, в╕дкритого Богов╕. З цього погляду книга «Сад╕вник щастя» сама синерг╕я щастя, омр╕яного Сковородою, коли у ХХ╤ стол╕тт╕ б’ють на сполох слова про «антиукра╖нську Укра╖ну», про культурний ╕ мовний геноцид, про абсурд п╕дм╕неност╕. Саме так сказав в╕рний посл╕довник Сковороди ╤ван Михайлович Дзюба: «Нам Укра╖ну п╕дм╕нили».
Поряд, одночасно з╕ Сковородою, жили, творили багато людей — знаних, багатих, усп╕шних, але не вони п╕шли у Безсмертя, а скромний «старчик», який за життя не мав жодного друкованого твору, не мав власно╖ дом╕вки, не мав матер╕ального багатства, ут╕шався Б╕бл╕╓ю, творч╕стю з╕ скибкою хл╕ба ╕ кухлем прозоро╖ води п╕д небесами Укра╖ни, на лон╕ осп╕вано╖ ним природи. Сковорода писав про себе: «Я н╕кому не заздрю, н╕кого не ненавиджу — вс╕м друг, ╕ для мого серця нема╓ ворога в ус╕м Всесв╕т╕». ╢ над чим подумати багатьом нашим сучасникам.
А як╕ чудов╕ назви розд╕л╕в подарував читачам Володимир Стадниченко! Вони лунають музикою серця ╕ слова: «╤демо до Сковороди», «Сад, що кв╕тне в грудн╕», «Рад╕сна чаша душ╕», «Сам╕тник холодно╖ криниц╕», «Громовик думки ╕ слова», «╤ тут п╕д╕йшов Сковорода», «Но╖в ковчег культури». Ц╕ та ╕нш╕ поетичн╕ знах╕дки ╓ знаком сакральних зустр╕чей, розмов, дивовижного сп╕лкування автора й ф╕лософа як побратим╕в Духу. Ц╕ стор╕нки книги особлив╕, м╕стичн╕, прекрасн╕ й неповторн╕… ╥х хочеться читати й перечитувати… Х╕ба це не ╓ г╕дною дякою талановитому авторов╕ в╕д його Духовного Наставника?!
Вража╓ опрозорене слово автора, укор╕неного в духовн╕ вим╕ри Сковороди ╕ в буття р╕дно╖ земл╕. Щоби так сказати про укра╖нського Перворозума, про його життя ╕ творч╕сть, треба, щоб пером автора водила рука його духовного наставника: «Старовинний Переяслав так ╕ проситься у пор╕вняння з Божою перлиною, що впала з неба» (с. 81). Або: «Духовна пектораль по╓днала внутр╕шн╕й стан великих боголюб╕в, тотожн╕сть ╖хнього мислення, розум╕ння вищо╖ ╕стини через майже п╕втори тисяч╕ рок╕в» (с. 139). Або: «Чим довше я, схиливши в пошан╕ голову, вдивляюся в кожну западинку й вигинок гран╕тного пам’ятника, чим ясн╕ше вловлюю загадкове струмування, що йде в╕д нього й бентежить душу, тим б╕льше вида╓ться, що перед╕ мною не кам╕нь, покладений людськими руками, а великий кристал Правди, маг╕чний кристал сковородин╕всько╖ сов╕ст╕ й вищо╖ моральност╕» (с. 159).
Книга «Сад╕вник щастя» в╕дроджу╓ або укр╕пля╓ в╕ру, помножу╓ наш╕ духовно-моральн╕ та ╕нтелектуальн╕ сили, ста╓ м╕цною цеглинкою в п╕дмурку майбутнього Укра╖ни, бо ж Сковороду справедливо вважають «тестом на майбутню Укра╖ну». Яку? Щасливу! З цим не можна не погодитись!.. Книга «Сад╕вник щастя» прийшла до нас у час пониження людського вим╕ру в св╕т╕, у час дегуман╕зац╕╖, наростаючих криз ╕ катастроф, апокал╕птичних оч╕кувань грудня 2012 року. Але ж грудень — це м╕сяць народин Григор╕я Сковороди, ╕ я в╕рю, знаю: в наших душах розкв╕тнуть божественн╕ сади, насаджен╕ ген╕╓м Сковороди.
Читацький усп╕х книги примножили видавниче мистецтво, пол╕граф╕чна культура, а також чотири фотонариси «Сковорода серед нас», як╕ милують око ╕ душу розма╖ттям людських постатей ╕ сюжет╕в. ╤накше й бути не могло, бо директор видавництва «Криниця», лауреат Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка, народний художник Укра╖ни Леон╕д ╤ванович Андр╕╓вський сприйняв життя Сковороди, його моральне вчення, книгу про нього, як власну долю, ╕ зробив усе можливе й неможливе, аби книга «Сад╕вник щастя» стала вз╕рцем видавничо╖ досконалост╕. Б╕льше того, в╕н написав прекрасну передмову «Духозорець в╕чност╕» ╕ зараз з притаманною йому енерг╕╓ю до п╕дготовки ново╖ книги — вже до 295-р╕ччя в╕д дня народження Григор╕я Сковороди. Особливу вдячн╕сть висловлюю ╕ за сво╓ фото в книз╕, зроблене в славних пенатах музею с. Каврай, пам’ять про яке нав╕ки в мо╓му серц╕.
Так само книга «Сад╕вник щастя» — розрада для тих, хто в╕дчува╓ свою в╕дчужен╕сть у розбурханому св╕т╕ пристрастей, душевне л╕кування для тих, хто прагне жити за Божими запов╕дями в часи наступу агностицизму, рац╕оцентризму, духовне опертя для тих, хто з якихось причин втратив в╕ру в людей свого оточення, але з якого все ж можна разом з╕ Сковородою дорости серцем до небес. Т╕льки нам ус╕м сл╕д плекати в соб╕ людську щедротну сол╕дарн╕сть!
Нещодавно я побувала на схилах Дн╕пра, у пречудовому Мар╕╖нському парку Ки╓ва, в Музе╖ Води, збудованому завдяки дружн╕й допомоз╕ колег ╕з казково╖ кра╖ни Г. Х. Андерсена — Дан╕╖, збудованого для Укра╖ни, ╖╖ д╕тей ╕ молод╕, для плекання еколог╕чно╖ св╕домост╕. Я милувалася «долею Крапельки», гуляла з киянами серед фонтан╕в, м╕н╕-озер ╕ водойм, чудувалася доброт╕ друз╕в-данц╕в, ╕ зрозум╕ла, що ╖х притягують до нас, в Укра╖ну, не лише наш╕ еколог╕чн╕ проблеми, чорнобильська катастрофа: вони ╕нту╖тивно тягнуться до наших сердець, залюблених у р╕дну землю, осп╕вану Сковородою: «Ах, ви, вод потоки чист╕! Береги р╕чок травист╕! Ах, зелень д╕бров шумливих ╕ гайк╕в…». Згадався «Сад божественних п╕сень», насичений гармон╕╓ю людини ╕ Бога, людини ╕ природи, ╕ водночас чу╓мо сучасний зойк душ╕: «Страшний скрипаль п╕дняв уже смичок. В╕н буде грати рекв╕╓м р╕чок» (Л╕на Костенко).
Схвилював щир╕стю, добротою й беззахисн╕стю розд╕л «М╕й дружн╕й запов╕т», в якому Володимир Стадниченко розпоряджа╓ться подальшою долею Великого проекту «Сковорода — 300» на наступн╕ роки, до ще далекого 2022 року. Запов╕т складено 9 березня 2012 року, в день народження Тараса Шевченка, ╕ затверджено ун╕кальною печаткою Сковороди. Ось вона, житт╓ва см╕лив╕сть ╕ водночас творча знах╕дка автора!
Книга «Сад╕вник щастя» — як неопалима купина у мо╖й уяв╕, колективн╕й св╕домост╕ вс╕х сподвижник╕в сковородинського духу, вона н╕би перех╕д, золотий м╕сток в╕д дол╕ одн╕╓╖ людини до дол╕ укра╖нського народу, дороговказ до ╕стинного щастя людей. Сковорода — знак нероз’╓мност╕ минулого, сучасного, майбутнього, бо, як проголошу╓ автор книги, «Кожне нове стол╕ття почина╓ться думкою ╕ словом Сковороди». Г╕дне народобуття, державне буд╕вництво ново╖ Укра╖ни можлив╕, але лише п╕д духовним омофором Григор╕я Сковороди, за азимутом його думки, за компасом його слова. А висока питома вага кожного його слова-логоса ув╕нчана всесв╕тньо в╕домою автоеп╕таф╕╓ю: «Св╕т ловив мене, та не сп╕ймав». ╤ ми р╕вня╓мося на приклад життя, високих вчинк╕в Того, хто жив так, як говорив, а говорив так, як жив, бо нин╕ нац╕я пережива╓ ╕нфляц╕ю слова, в╕ри, морал╕.
Чи чу╓мо ми голос Григор╕я Сковороди? Як дивовижно глянула нам у в╕ч╕ його Доля! А наша Доля: чи струснула вона наше серце?! Тож закликаю: при╓днуймося до благод╕йно╖ просв╕тницько╖ д╕яльност╕ член╕в Всеукра╖нського народного ун╕верситету ╕мен╕ Григор╕я Сковороди, бер╕мо ╕з собою в м╕ста ╕ села, школи й ун╕верситети, ╕нтернати-сиротинц╕, богад╕льн╕, тюрми й колон╕╖ книги Сковороди ╕ про Сковороду, сад╕мо сковородин╕вськ╕ д╕брови — по 300 дубочк╕в на честь славного юв╕лею, 300-л╕ття в╕д дня народження. Зрост╕мо наш Сад Божественних Справ п╕д пророчим благослов╕нням укра╖нського Перворозума.
Духовне в╕дродження Укра╖ни розпочалося…

Галина САГАЧ,
доктор педагог╕чних наук, доктор теолог╕╖, професор, академ╕к, проректор Всеукра╖нського народного ун╕верситету ╕мен╕ Григор╕я Сковороди

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11223

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков