Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 07.12.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 07.12.2012
ПОБОРНИК ПРОСТОТИ ╤ СПРАВЖНЬО╥ СВОБОДИ

Апостоли Укра╖ни

3 ГРУДНЯ — 290 РОК╤В В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Г. С. СКОВОРОДИ,
укра╖нського просв╕тителя, ф╕лософа, поета й музиканта

Вишукуючи напередодн╕ 20-л╕ття «Св╕тлиц╕» в газетному арх╕в╕ найпом╕тн╕ш╕, найзначущ╕ш╕ публ╕кац╕╖, не могли проминути цю статтю професора Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету П. Киричка, яка — нехай читач╕ сам╕ розсудять — не втратила сво╓╖ актуальност╕ й сьогодн╕.

Жоден з укра╖нських письменник╕в XVIII стол╕ття не користувався серед народу такою повагою ╕ любов’ю, як Григор╕й Савович Сковорода. Прост╕ люди «...почитали за особенное благословение божие дому тому, в котором поселился он хотя бы на несколько дней», — писав ╤. Срезневський. Безмежну любов ╕ повагу народу Г. Сковорода здобув сво╓ю невтомною працею, спрямованою на захист його прав ╕ свободи.
Серед народу письменник пров╕в майже все сво╓ життя. Безпосередн╕ми зв’язками з народом визнача╓ться тематика ╕ художня сво╓р╕дн╕сть його твор╕в. Г. Сковорода навчався в людей житт╓в╕й премудрост╕. В╕н просв╕щав народ, в╕дстоював демократичне спрямування художнього слова. Саме за це високо ц╕нував Григор╕я Сковороду великий Кобзар Укра╖ни Тарас Григорович Шевченко, вважаючи його не лише видатним сво╖м попередником, а й вчителем. У в╕рш╕ «А. О. Козачковському» в╕н писав:

Давно те д╕ялось. Ще в школ╕,
Таки в учителя — дяка
Гарненько вкраду п’ятака —
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге — та й куплю
Паперу аркуш. ╤ зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
╤ в╕зерунками з кв╕тками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду.

Народний поет Укра╖ни ув╕брав в╕д Григор╕я Сковороди в╕льнолюбство, патр╕отизм, повагу до народу, якому пророкував щасливу долю. До неправди ╕ вс╕лякого зла ставився в╕н виключно негативно, гн╕вно засуджував тих, хто знущався над людом простим.
Григор╕й Савович Сковорода — виходець ╕з простолюдин╕в. Батько — козак, мати — козачка, що мешкали в сел╕ Чорнухи Лубенсько╖ округи Полтавсько╖ губерн╕╖. Тому, ставши письменником ╕ ф╕лософом, в╕н м╕г сказати про себе: «Од б╕дних б╕дний я родився, нужду п╕дклав, нуждою вкрився».
У 1738 роц╕, на ш╕стнадцятому роц╕ життя, в╕н вступа╓ до Ки╓во-Могилянсько╖ духовно╖ академ╕╖, яка славилася у т╕ часи сво╖м професорсько-викладацьким складом, в╕домим у багатьох кра╖нах сво╖м мисленням ╕ ориг╕нальними творчими пошуками.
«В академии, — пише б╕ограф письменника М. Ковалинський у «Житии Григория Сковороды», — мальчик превзошел своих товарищей сверстников. Митрополит киевский Самуил Милославский, человек острого ума и редких способностей, был тогда соучеником его и во всем оставался ниже его».
Як музично обдарованого слухача академ╕╖, що мав ще й до того ж прекрасний голос, Григор╕я Сковороду було в╕дряджено до придворно╖ капели ╕мператриц╕ ╢лизавети Петр╕вни, де в╕н перебував майже два роки.
У 1744 роц╕ Г. Сковорода за власним бажанням залишив капелу ╕ повернувся до академ╕╖ для продовження навчання. В академ╕╖, як пов╕домля╓ Гесс де Кальве, в╕н «...занялся ревностно еврейским, греческим и латинским языками, упражнялся ...в красноречии, философии, метафизике, математике, естествознании, истории и богословии...».
Залишивши академ╕ю у 1750 роц╕, Г. Сковорода в склад╕ посольсько╖ м╕с╕╖ ви╖жджа╓ до Угорщини, ╤тал╕╖, де ц╕кавиться навчальним процесом в ун╕верситетах, знайомиться ╕з вченими, бес╕ду╓ ╕з звичайними людьми. Завдяки знанням латинсько╖, грецько╖ та н╕мецько╖ мов, Г. Сковорода без особливих труднощ╕в встановлював контакти з багатьма професорами ун╕верситет╕в, ц╕кавився новими науковими думками, в╕дкриттями, яких на батьк╕вщин╕ ще бракувало. Пильно спостер╕гав в╕н ╕ за життям народу. «Он заметил, — пов╕домляв Гесс де Кальве, — что не у нас только, но и везде, богатому поклоняются, а бедного презирают; видел, как глупость предпочитают разуму, как шутов награждают».
Повернувшись на батьк╕вщину з порожн╕м гаманцем ╕ глибокими науковими знаннями, в╕дкриттями ╕ новими поглядами на життя, природу ╕ св╕т, Г. Сковорода у 1753 роц╕ влаштову╓ться на посаду вчителя поез╕╖-п╕╖тики в Переяславському колег╕ум╕. Маючи глибок╕ знання в галуз╕ р╕зних наук, особливо ф╕лолог╕чних, в╕н написав для сво╖х вихованц╕в п╕дручник п╕д назвою — «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной», який не збер╕гся до наших дн╕в. Про його зм╕ст ╕ спрямування можна судити з того, що ректор колег╕уму категорично вимага╓ в╕д автора переробки, притому докор╕нно╖, його курсу лекц╕й. Проте Г. Сковорода не п╕дкорився цим вимогам, за що й було його зв╕льнено з посади.
Оп╕сля Г. Сковорода працю╓ домашн╕м учителем у пом╕щика Степана Томари, навчаючи його сина. Зв╕дси його теж було зв╕льнено, оск╕льки не сподобався пом╕щиц╕ сво╖м надто демократичним ставленням до сина та пробудженням у нього непотр╕бних думок.
У 1759 роц╕ його запрошують на викладацьку роботу до Харк╕вського колег╕уму. Пропонують читати новий лекц╕йний курс «Благонравие», який вводився зг╕дно з указом ╕мператриц╕ Катерини II. На цю пропозиц╕ю Г. Сковорода в╕дпов╕в: «Это доставит мне большое удовольствие». Незабаром для сво╖х слухач╕в в╕н написав курс лекц╕й п╕д назвою «Начальная дверь ко христианскому добронравию для молодого шляхетства Харьковской губернии», який адм╕н╕страц╕я колег╕уму визнала «сомнительным», «возбуждающим ненужные мысли у слушателей».
╤ справд╕, зам╕сть пок╕рливих ╕ одноман╕тних промов про незм╕нн╕сть ╕ законн╕сть шляхетного «благонравия» Г. Сковорода пробуджував у слухач╕в протилежн╕ думки сво╖ми лекц╕ями, в яких без натяк╕в, але образно, прямо ╕ дох╕дливо говорив: «Весь мир спит! Да еще не так спит, как сказано: аще упадет не разбиется; спит глубоко, протянувшись, будто ушиблен! А наставники не только не пробудживают, но еще поглаживают, глаголюще: спи, не бойся, место хорошее… чего опасаться!»
Сво╖ми помислами Г. Сковорода-педагог йшов, таким чином, у розр╕з з усталеною мораллю царизму, яка пропов╕дувала пок╕рлив╕сть ╕снуюч╕й кр╕посницьк╕й влад╕, чиновникам, ╕ намагався прищеплювати сво╖м вихованцям активне, вдумливе ставлення до вс╕ляких порядк╕в у сусп╕льств╕, п╕дходити критично до його оц╕нки. Адм╕н╕страц╕я Харк╕вського колег╕уму визнала цей лекц╕йний курс Г. Сковороди «сомнительным», а його автора «негодным педагогом» ╕ зв╕льнила його з посади викладача. Видавц╕ також в╕дмовилися друкувати цю працю Г. Сковороди, яка була наст╕льки новаторською, ц╕кавою ╕ доступною для масового читача, що вона розповсюджувалася серед народу в рукописному вигляд╕, зазнаючи при цьому р╕зних зм╕н та доповнень.
П╕сля зв╕льнення з посади педагога Харк╕вського колег╕уму Г. Сковорода б╕льше не влаштовувався на будь-яку роботу, хоча й жив б╕дно. В╕д «мира зла» в╕н п╕шов у народ, ставши справд╕ мандр╕вним «укра╖нським ун╕верситетом», як його називали. Маючи неабияку ерудиц╕ю, обширн╕ знання в галуз╕ багатьох наук, в╕н, живучи серед народу, просв╕щав його, пропагуючи вс╕ляко в╕льнолюбив╕ ╕де╖. «В крайней бедности, — пише Гесс де Кальве, — переходил Сковорода по Украйне из одного дома в другой, учил детей примерам непорочной жизни и зрелым наставлениям... Никто, во всякое время года, не видел его иначе, как пешим. Простой и благородный образ жизни... ему нравился. Так он воспитывал детей и развеселял разговорами сих честных стариков». Серед народу Г. Сковорода ╕ зак╕нчив св╕й житт╓вий шлях. ╤. Срезневський в «Утренней звезде» (1833) так розпов╕да╓ про останн╕ дн╕ ╕ години життя Г. Сковороди: «Был прекрасный день. К Ковалевскому (в якого тод╕ жив письменник — П. К.) собралось много соседей погулять и повеселиться. Послушать Сковороду было также в предмете. Его все любили слушать. За обедом Сковорода был необыкновенно весел и разговорчив, даже шутил, рассказывал про свое былое, про свои странствия, испытания. Из-за обеда встали, будучи все обворожены его красноречием. Сковорода скрылся. Он пошел в сад. Долго ходил по излучистым тропинкам, рвал плоды и раздавал их работавшим мальчикам. Так прошел день. Под вечер хозяин сам пошел искать Сковороду и нашел его под развесистой липой. Солнце уже заходило; последние лучи его пробивались сквозь чащу листьев. Сковорода с заступом в руке рыл яму — узкую длинную могилу. — «Что это, друг Григорий, чем это ты занят?» — сказал хозяин, подошедши к старцу. — «Пора, друг, кончать странствие!» — ответил Сковорода: — «Итак все волосы слетели с бедной головы от истязаний! Пора успокоиться!» — «И, брат, пустое! Полно шутить! Пойдем!» — «Иду! Но я буду просить тебя прежде, мой благодетель, пусть здесь будет моя могила...» — и пошли в дом. Сковорода не долго в нем остался. Он пошел в «кимнатку», переменил белье... и, подложивши под голову свитки своих сочинений и серую «свитку», лег, сложивши накрест руки. Долго его ждали к ужину. Сковорода не явился. На другой день утром к чаю тоже, к обеду — тоже. Это изумило хозяина. Он решился войти в его комнату, чтобы разбудить его, но Сковорода лежал уже холодный, окостенелый...»
Помер Григор╕й Савович Сковорода 9 листопада (29 жовтня) 1794 року на 73-му роц╕ життя в сел╕ ╤ван╕вц╕ (тепер село Сковородин╕вка) на Харк╕вщин╕. На могил╕ поета ╕ ф╕лософа, зг╕дно з його запов╕том, викарбуван╕ слова: «Мир ловил меня, но не поймал».
У 1795 роц╕ якийсь шанувальник творчост╕ письменника написав в╕рш, рядки якого вибит╕ на кам╕нн╕й брил╕ його могили як еп╕таф╕я:

Ревнитель истины,
духовный богочтец,
И словом, и умом, и жизнию мудрец,
Любитель простоты
 и от сует свободы,
Без лести, друг прямой,
доволен всем всегда,
Достиг на верх наук
познаний дух природы,
Достойный для сердец
пример Сковорода.

Як в╕льна ╕ незалежна н╕ в╕д кого людина Г. Сковорода в╕дстоював ╕ пропагував свободу, р╕вноправн╕сть м╕ж людьми ╕ народами. В╕н був приб╕чником республ╕кансько╖, а не монарх╕чно╖ форми державного устрою. Ц╕ сво╖ думки в╕н об╜рунтовував ф╕лософ╕╓ю, в╕дзначаючи, що вс╕ люди походять в╕д ╓диного кореня — ╓дино╖ матер╕ально╖ основи, матер╕╖ в╕чно╖, а в╕дтак вс╕ вони ╕ р╕вн╕ м╕ж собою. Виходячи з отако╖ ф╕лософсько╖ концепц╕╖, Г. Сковорода доводив, що д╕яльн╕сть людини в сусп╕льств╕ повинна визначатися не ╖╖ «родовим походженням ╕ майновим станом», а «природними покликаннями», зд╕бн╕стю ╕ нахилом до виконання тако╖ прац╕, яка б приносила користь людин╕ ц╕й ╕ всьому сусп╕льству. Але, щоб людина була корисною для сусп╕льства, вона повинна «п╕знати сама себе» ╕ стосовно усв╕домленого покликання братися за таку працю ╕ в╕дпов╕дно об╕ймати таку посаду, яка б приносила користь. «Человек — познай себя!» — проголошу╓ ф╕лософ.
Так╕ твердження Г. Сковороди йшли врозр╕з з монарх╕чною мораллю царського режиму, який зневажав людину прац╕, безжал╕сно експлуатуючи ╖╖. Письменник ста╓ на захист народу, засуджу╓ неробство, ледарювання ╕ дармо╖дство. У критиц╕ монарх╕╖, антинародного сусп╕льства Г. Сковорода вбача╓ сво╓ покликання. Саме з ц╕╓╖ критики в╕н робить ориг╕нальн╕ ╕ далекоглядн╕ висновки про «оточуючий його св╕т», який, на його думку, ╓ «миром тиранов, дармоедов», а навколо нього виру╓ море «обездоленого люду». Гн╕вно засуджуючи жорстокий кр╕посницький устр╕й, Г. Сковорода пророче передбача╓, що «вихори гн╕ву народного» зметуть, зрештою, пом╕щик╕в, цар╕в ╕ народ волю здобуде:

О мире! Мир бессовестный:
Надежда твоя в царях?..
Вихрь развеет сей прах.

Волю, незалежн╕сть Г. Сковорода проголошу╓ найзапов╕тн╕шою мр╕╓ю трудящо╖ людини. Волю народну в╕н осп╕ву╓ так, як п╕зн╕ше це зробить Т. Г. Шевченко:

Что за вольность?
 Добро в ней какое?
Ины говорят, будто золотое.
Ах, не златое: если сравнить злато,
Против вольности еще оно блато.

Тому письменник уславлю╓ народних геро╖в, справжн╕х борц╕в за волю ╕ незалежн╕сть свого народу, сво╓╖ Батьк╕вщини.
Будь славен во век, о муже избране,
Вольности отче, герою Богдане.
До вол╕, до незалежност╕, зрештою, прийде кожний народ. Поневолених народ╕в не може бути на кул╕ земн╕й. Але як, якою дорогою йти до вол╕, якими методами ╕ засобами ╖╖ здобути? Поет-ф╕лософ доводить, що зд╕йснити це людство може лише через виховання людини ╕ сусп╕льства. Коли, мовляв, людина буде осв╕ченою, св╕домою, тод╕ вона краще ╕ глибше «п╕зна╓ сама себе». ╤ саме через п╕знання ╕ осв╕ту вона прийде до омр╕яного демократичного устрою. Основою ж д╕яльност╕ людини ╕ основою процв╕тання сусп╕льства ╓, на думку Г. Сковороди, труд, який за його висловом ╓ «живым и невсыпущим всей машины ходом, до тех пор, пока он породит настоящее дело...». Осв╕та, на думку Г. Сковороди, спроможна сприяти наближенню демократичного сусп╕льного устрою. Але в╕н вважа╓, що кожне сусп╕льство, кожен народ повинн╕ розвивати т╕льки ту осв╕ту, т╕льки т╕ трудов╕ навички, як╕ допомагають людин╕, а отже, ╕ сусп╕льству, розвиватися шляхом прогресу. Осв╕та повинна бути творчою. Тому письменник ╕ виступав проти «схоластичного навчання ╕ схоластично╖ науки», як╕ виховують ледар╕в та дармо╖д╕в.
Як ф╕лософ Г. Сковорода переконливо доводив, що матер╕я ╕сну╓ в╕чно в час╕ ╕ простор╕:
«Если же мне скажешь, что внешний мир сей в каких-то местах и временах кончится, имея положительный себе предел, и я скажу кончится, сиречь начинается. Видишь, что одного места граница есть она же и дверь, открывающая поле новых пространностей...»

«Мир сей границ не имеет...
материя вечна…»

Сво╖ ф╕лософськ╕ роздуми Г. Сковорода висловлював образно, часто використовуючи для цього сюжетну форму притч, байок, трактат╕в.
Образна мова, яка забарвлювалась ╕ наснажувалась езоп╕вською лексикою, досконала художня форма його ф╕лософських трактат╕в певною м╕рою допомогли Г. Сковород╕ уникати пересл╕дування царськими чиновниками здеб╕льшого дворянського походження. Пересл╕дуючи ╕ забороняючи мови ╕ культури ╕нших народ╕в, що перебували в склад╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, вони в╕дмовлялися ╕ в╕д сво╓╖ культури, нехтували рос╕йською мовою ╕ в переважн╕й б╕льшост╕ розмовляли французькою. Такою повед╕нкою рос╕йського дворянства письменник був здивований. ╤ з приводу цього доречно зауважував: «Русь не русская видится мне диковинкою, как если бы человек с рыбьим хвостом или собачьей головою».
Кожна людина як ╕ндив╕дуум п╕зна╓ себе, стверджував ф╕лософ, через народ. Вс╕ народи з╕ сво╓ю мовою, культурою, побутом ╕ звичаями мають право на ╕снування.
«Всяк должен узнать свой народ и в народе себя. Рус ли ты?.. Будь им... Лях ли ты? Лях будь. Немец ли ты? Немечествуй. Француз ли ты? Францюзуй. Татарин ли ты? Татарствуй. Все хорошо на своем месте», — переконливо доводив Григор╕й Сковорода.

Петро КИРИЧОК,
доктор ф╕лолог╕чних наук, професор Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету ╕м. В. ╤. Вернадського

(Зак╕нчення буде)

Пам’ятник Сковород╕ в Переяслав╕-Хмельницькому


Нагаду╓мо читачам, що в б╕бл╕отец╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ╓ подарована автором В. Стадниченком та директором видавництва «Криниця» Л. Андр╕╓вським книга «Сад╕вник щастя» — «щира й чесна авторська спроба виписати об’╓мний образ Григор╕я Сковороди — видатного укра╖нського ф╕лософа, письменника, морал╕ста. Постать мислителя з╕ткана стереоскоп╕чно: з мандр╕вних дор╕г Сковороди Укра╖ною ╕ св╕том, ╕з проекц╕й його творчо╖ спадщини на наш час, з прямого дотику його вчення й моральних припис╕в до тривожних виклик╕в XXI стол╕ття...»
Запрошу╓мо до нашо╖ б╕бл╕отеки!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 07.12.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11139

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков