Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3708)
З потоку життя (6918)
Душі криниця (3714)
Українці мої... (1513)
Резонанс (1616)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВАСИЛЬ ЛАТАНСЬКИЙ: ТУТ БЕРЕГ М╤Й - В КРИМУ
До 82-р╕ччя в╕домого кримського укра╖нського поета, члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни


БЕЗКОМПРОМ╤СНА, М╤Л╤ТАРНА, ГОРДА…
доробок само╖ Ольги Петр╕вни - укра╖нсько╖ письменниц╕, публ╕цистки, педагога, етнографа,...


«ДОСТЕМЕННИЙ ПОЕТ, БОЖИЙ ДАР, БОЖИЙ ГЛАС…»
До 95-р╕ччя в╕д дня народження Ореста Корсовецького.


БАЛУХ ПОЧАВ ПРОХОДИТИ РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Ю
Приватна кл╕н╕ка «Нодус», в як╕й найближчими м╕сяцями проходитиме реаб╕л╕тац╕ю та...


ЙОГО НАЗИВАЛИ «СТР╤ЛЕЦЬКИМ БОЯНОМ»…
С╕човий рух в Галичин╕ був позначений неабияким сплеском народно╖ творчост╕, саме в цей пер╕од...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 07.12.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 07.12.2012
ЖИВЕ БОЛЯМИ УКРА╥НИ

Борису Ткаченку – 75!

Борис ╤ванович Ткаченко — укра╖нський письменник, кра╓знавець, етнограф, ╕сторик, публ╕цист, почесний громадянин м. Лебедин Сумсько╖ област╕, член НСПУ. Народився 18 грудня 1937 року на хутор╕ Масюки Гадяцького району Полтавсько╖ област╕. Зак╕нчив Ки╖вський державний ун╕верситет ╕м. Т. Г. Шевченка. Автор книжок «Сов╕сть», «Поле без герб╕цид╕в, душа без погонича», «П╕д чорним тавром», «За горами гори. Правда про Чечню», «Лебед╕я», «П╕сн╕ р╕дного краю». Лауреат прем╕╖ ╕мен╕ М. Хвильового.
…Народився Борис Ткаченко в родин╕ селян ╤вана Давидовича Ткаченка ╕ Мар╕╖ Панас╕вни (у д╕воцтв╕ Шостак). Д╕да Давида родом ╕з Лебедина розкуркулили й родина опинилася на Донбас╕, там батько ╤ван побрався з мат╕р’ю, яка походила також ╕з Лебедина. Згодом молодята при╖хали до Гадяча, де й народився Борис. П╕сля смерт╕ матер╕ батько перев╕з д╕тей до Лебедина на куток Кобище, в р╕дн╕ кра╖, мешкав на околиц╕ села б╕ля л╕су, тому й мав пр╕звисько «Вовк».
Ц╕кавий факт у дол╕ Бориса ╤вановича: до першого класу п╕шов 1945 року в Лебедин╕, а навчався початково╖ грамоти у школ╕, яка була розташована у будинку, де в червн╕ 1859 року, втрет╓ при╖хавши в Укра╖ну, мешкав Тарас Шевченко. На просторах Лебединщини свого часу мандрував ╕ народний ф╕лософ-просв╕титель Г. Сковорода. У 50-х роках XIX стол╕ття до Лебедина при╖жджали професори Харк╕вського ун╕верситету ╤. Срезневський, О. Потебня, письменники П. Гулак-Артемовський ╕ Г. Кв╕тка-Основ’яненко. Значною под╕╓ю для лебединц╕в був при╖зд Т. Г. Шевченка – в╕домого поета ╕ художника, твори якого вже давно «ходили» в народ╕.
Перед в╕д’╖здом у Санкт-Петербурз╕ Тарас Шевченко познайомився з Олександром Дмитровичем Хрущовим — л╕беральним пом╕щиком, який був членом Харк╕всько╖ губернсько╖ ком╕с╕╖ «по влаштуванню селянського стану» ╕ брав участь у п╕дготовц╕ реформи 1861 року з розкр╕пачення селян. Тод╕ Хрущов ╕ запросив Шевченка погостювати у його ма╓тку на хутор╕ Лихвина, що на Лебединщин╕.
26 травня Т. Шевченко ви╖хав з Санкт-Петербурга до Москви, де поета чекав О. Д. Хрущов, котрий при╖хав туди з П╕вн╕чно╖ Пальм╕ри по╖здом на к╕лька дн╕в ран╕ше. 28 травня 1859 року Шевченко вже у Москв╕. Наступного дня Шевченко ╕ Хрущов ви╖жджають з Москви в Укра╖ну, маршрут пролягав через Тулу, Орел, Курськ, Суми. 5 червня прибули до Сум, пот╕м добиралися в╕домим харк╕вським поштовим трактом через Боромлю, Тростянець, Охтирку, а дал╕ на Олешню ╕, нарешт╕, Лебедин.
У Лебедин╕ поета тепло прийняли в господ╕ брат╕в Олекс╕я ╕ Максима Михайлович╕в Залеських. Вони жили в невелик╕й садиб╕ на колишн╕й Михайл╕вськ╕й вулиц╕. За переказами тут, у д╕да Залеських Федора, гостював мандр╕вник-ф╕лософ Григор╕й Сковорода. Так, майже через стол╕ття в Лебедин╕ переплелися стежки двох великих людей. Серед тих, хто щиро зустр╕чав Шевченка в Лебедин╕, був ╕ художник Отто Максимович Цеге фон Мантейфель. Художню осв╕ту в╕н здобув в Академ╕╖ мистецтв, пот╕м служив у Вознесенському уланському принца Гессенського полку, який у 1859 роц╕ квартирував у Лебедин╕. В Лебединському художньому музе╖ збереглась одна з картин Мантейфеля «Пом╕щицький дворик», на як╕й зображено садибу брат╕в Залеських. Отже, можна сказати, що основи духовност╕ Борис Ткаченко всотував у Шевченковому середовищ╕, в ст╕нах буд╕вл╕, яка пам’ятала укра╖нського пророка.
Повернувшись до Лебедина, Борис Ткаченко працював агрономом. Саме в цей час ╕ почав перш╕ проби пера — виробнич╕ агроном╕чн╕ дописи на тему орган╕чного землеробства, еколог╕╖. Доля не завжди була до нього поблажливою. Спец╕ал╕ста з ун╕верситетською осв╕тою не допускали до роботи за фахом. Працював лудильником, зварником, комбайнером, шофером, головним агрономом Лебединсько╖ райс╕льгоспх╕м╕╖, багато сил в╕ддаючи громадськ╕й робот╕ щодо зм╕цнення суверенност╕ Укра╖ни. Його ╕м’я знайоме читачам за гострими публ╕цистичними нарисами у м╕сцевих газетах та журнал╕ «Укра╖на». Книжки Бориса Ткаченка «Сов╕сть», «Поле без герб╕цид╕в, душа без погонича», «Лебед╕я», «Важка стежка до Бога» засв╕дчили його велику любов до земл╕ ╕ людини на н╕й.
Окр╕м с╕льськогосподарських проблем, Бориса ╤вановича непоко╖ла ╕нша жахлива тема укра╖нського буття – Голодомор, питання, як╕ непоко╖ли все б╕льше, як вглиблювався в арх╕ви та вслухався у спогади та на як╕ не м╕г дати в╕дпов╕дь. Чому такою важливою ╓ квал╕ф╕кац╕я Голодомору 1933 року як геноциду? Як╕ п╕дводн╕ камен╕ ми знаходимо на шляху до визнання ц╕╓╖ трагед╕╖ геноцидом? Чому так багато людей, як у наш╕й кра╖н╕, так ╕ за кордоном, в╕дмовляються пов╕рити в те, що радянська влада в часи Й. Стал╕на була здатна нищити людей? Чи мають ╕сторики в сво╓му розпорядженн╕ факти, як╕ можуть довести, що Голодомор 1933 року був геноцидом укра╖нського народу?
╤ розпочалася приск╕плива робота в арх╕вах, зустр╕ч╕ з очевидцями минулих трагед╕й на сел╕, листування. Зда╓ться, нема╓ на Сумщин╕ жодного села, в якому письменник не був, не записав його ╕стор╕ю, не зустр╕вся з очевидцями голодних рок╕в — дово╓нних ╕ п╕сля к╕нця Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. П╕д час тих мандр╕в та пошук╕в переконався, що сучасне покол╕ння громадян Укра╖ни пам’ята╓ сво╖х померлих в╕д голоду д╕д╕в та прад╕д╕в. Ось т╕льки причина голодних смертей залиша╓ться для багатьох нез’ясованою. Щоб розкрити стал╕нський злочин, щоб виявити вс╕ засоби маскування загибел╕ м╕льйон╕в людей на тл╕ голодних смертей десятк╕в тисяч людей, треба було провести справд╕ ювел╕рну роботу. Надто квал╕ф╕кованими в приховуванн╕ злочину виявилися кати укра╖нського народу. Не варто забувати й того, що Стал╕н не побажав залишити живими й безпосередн╕х орган╕затор╕в винищувально╖ акц╕╖ («нищ╕вного удару» — як в╕н висловлювався). Життя зберегли т╕льки найб╕льш наближен╕ до нього особи — Каганович ╕ Молотов. Обидва залишили спогади (Молотов — у форм╕ бес╕д з письменником Ф. Чу╓вим, який ╖х та╓мно записав на пл╕вку). Але у спогадах нема згадки про Укра╖ну. Нав╕ть про переб╕г колектив╕зац╕╖ в СРСР ц╕ кати розпов╕дали неохоче.
Нарешт╕ в Сумському видавництв╕ «Мр╕я-1», завдяки ф╕нансов╕й допомоз╕ Мар╕╖ Ф╕шер-Слиж (Канада) ╕ Сумсько╖ облдержадм╕н╕страц╕╖ та при художньому оформленн╕ ки╖вського художника Василя Перевальського (автора пам’ятного знаку Голодомору на столичн╕й Михайл╕вськ╕й площ╕), благословля╓ться на св╕т ун╕кальне видання Б. Ткаченка «П╕д чорним тавром. Документи, факти, спогади» — ╕сторична розв╕дка про геноцид в Укра╖н╕, ╕ зокрема на Сумщин╕ в 1932-1933 роках, скр╕плена найвищою суддею – людською пам’яттю. Це ╜рунтовне ╕сторичне досл╕дження причин ╕ насл╕дк╕в проведене на основ╕ м╕сцевих факт╕в, документ╕в ╕ спогад╕в очевидц╕в, матер╕ал╕в Сумського обласного арх╕ву, арх╕в╕в ╢катеринбурга (Свердловська) й Архангельська (РФ), куди висилали сумчан як «ворог╕в народу», а також Ки╖вського арх╕ву к╕нофотофонодокумент╕в, арх╕в╕в СБУ. Автор переконливо доводить вину тогочасного уряду СРСР та м╕сцевих представник╕в влади, п╕дн╕ма╓ зав╕су над жахливою та╓мницею ╕ злочином з винищення генофонду укра╖нського народу.
Ц╕╓╖ теми Борис Ткаченко торкався ще 1989 року, але розкрити ╖╖, як того хот╕лося, не зм╕г. Парт╕йне кер╕вництво району було обурене, мовляв, зводиться наклеп на радянську д╕йсн╕сть. Ще б╕льше були обурен╕ ╕деолог╕чн╕ п╕дпанки, яким було доручено пильнувати за газетним ╕ журнальним словом. Автора викликали в б╕л╕ апартаменти ╕ там писав пояснення, що це не наклеп, а чист╕с╕нька правда. ╤ багато хто ╕з творц╕в т╕╓╖ г╕рко╖ правди були просто сл╕пими виконавцями геноциду. ╤ що збирання св╕дчень очевидц╕в то╖ трагед╕╖ ╓ не п╕дкопуванням «под государственные устои», а лише даниною пам’ят╕ жертвам геноциду, зд╕йсненого тод╕шньою владою.
До Ткаченка приходили посильн╕ «з дружн╕ми порадами» — не зв’язуйся, невже тоб╕ мало на в╕ку непри╓мностей? ╤ взагал╕, кому воно оте все потр╕бне? Т╕, хто розкуркулював, — порядн╕ люди, пройшли фронти, ╖хн╕ портрети в кра╓знавчих музеях. Та й голод... Ну, був. Так коли це було... ╤ нав╕що все це п╕дн╕мати? Людей не на це треба нац╕лювати, а на трудов╕ звершення... Були й телефонн╕ дзв╕нки. Хриплим голосом сокор╕ли залякувач╕: пов╕симо, обов’язково пов╕симо.
Книжка на 800 стор╕нок — це велике досл╕дження, насичене колосальною к╕льк╕стю малов╕домих, а то й заборонених у радянськ╕ часи факт╕в. Автор спром╕гся донести до св╕домост╕ свого народу не т╕льки зовн╕шн╕й вигляд Голодомору. Це зроблено з деталями, в╕д яких перехоплю╓ подих. Фактичний б╕к справи — найсильн╕ша риса книжки, яка неспроста витримала два видання й справедливо ном╕нувалася на Шевченк╕вську прем╕ю, на ╖╖ основ╕ створено й документальний ф╕льм. З╕браного матер╕алу про укра╖нськ╕ печал╕ вистачило й на ╕нш╕ видання — «Важка стежина до Бога» — присвячена репрес╕ям церкви, як╕ чинили б╕льшовики, та «Погром» — про репрес╕╖ музейник╕в ╕ музейництва. 1993 року «П╕д чорним тавром» була ном╕нована на Шевченк╕вську прем╕ю, а 2008-го — створено однойменний документальний ф╕льм.
Пол╕тв’язень радянського режиму ╢вген Олександрович Сверстюк так дума╓ про твори ╕ творч╕сть Ткаченка: «Борис ╤ванович ╕ нин╕ живе болями Укра╖ни, а це значить – працюючи в кра╓знавчо-документальному жанр╕, вивчаючи арх╕вн╕ документи та занотовуючи св╕дчення очевидц╕в Голодомору, в╕н ╕де на захист укра╖нсько╖ Укра╖ни. У його руках караючий меч – перо публ╕циста ╕ об’╓ктивний факт – атакуючий жанр сучасного письменника».

В╕ктор ЖАДЬКО,
письменник, радник м╕н╕стра культури Укра╖ни

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 07.12.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11131

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков