Версiя для друку Обговорити в форумi

У вересні, виступаючи з лекцією перед студентами та гостями Школи журналістики Українського католицького університету, відомий російський журналіст Валерій Панюшкін заявив: «Якщо ви читали тексти про хворих дітей, які я публікую в «Коммерсанте», я знаю, на якому місці ви почали плакати. І я знаю, як я це зробив. І можу навчити так робити за п’ять академічних годин». Керівництво Школи журналістики впіймало гостя на слові, й у листопаді він повернувся до Львова надовше, щоби стати гостьовим викладачем. Студентам під його керівництвом довелося слухати класичну музику й навіть співати. Перш ніж відлетіти до Москви, Валерій Панюшкін розповів про нові, умовно незалежні (а насправді часто залежні) осередки журналістики, що виникли останніми роками в Росії. У деяких із них Валерій має авторські проекти.
Цей тип ЗМІ, що розвивається переважно в онлайні, Валерій називає перехідними медіа. За його словами, традиційні медіа відходять у минуле, але соціальні медіа ще не можуть зайняти їхню нішу. Поки телебачення транслює «чорнуху» та згуртовує некритично налаштовану масу людей, на противагу йому перехідні ЗМІ творять нове інформаційне середовище. В цьому їм допомагають вихідці з традиційних медіа, які не змогли працювати в умовах несвободи, окозамилювання та свавілля теленачальників.
– Я ніде не працюю, – розповідає Валерій Панюшкін. – Журналіст Леонід Парфьонов ніде не працює. Найкращий телевізійний режисер Віра Кричевська не працює на жодному великому телеканалі. Стан російського телебачення сьогодні такий, що працювати там хорошому журналістові неможливо.
Щоб пересвідчитись у падінні якості російського телебачення, достатньо ввімкнути будь-який із тамтешніх центральних телеканалів. Причина цього занепаду, на думку Валерія, не лише в політичній заангажованості, обмеженні свободи слова та необхідності весь час вихваляти Володимира Путіна. Змінилася сама телевізійна аудиторія. «Як свідчать останні соціологічні дослідження, люди, що приймають рішення, перестали дивитися телевізор», – пояснює журналіст.
– Щось трапилося, – констатує він. На зміну традиційним медіа приходять такі, що працюють передусім в Інтернеті. Із часом, переконаний Валерій Панюшкін, традиційні ЗМІ в теперішньому вигляді зовсім перестануть існувати. Єдина проблема соціальних медіа – у верифікації інформації: перевірити, чи правдивою є інформація, яку ви прочитали у фейсбуці, майже неможливо. Тому перехідні ЗМІ, на думку Валерія Панюшкіна, є тимчасовими засобами верифікації: довіру до їхніх повідомлень формують журналісти з ім’ям, що озвучують новини та коментарі.
...У Нижньому Новгороді, розповідає Панюшкін, є успішний молодіжний телеканал, який транслює соціальний реп у дусі «банду Путіна під суд», а в перервах вмикає записи проекту «Гражданин поэт». Власник каналу – лідер пропутінського руху «Наши» Василь Якеменко. Причина, припускає журналіст, у тому, що у верхах зрозуміли: їхня громіздка інформаційна машина не працює, а лише імітує роботу. Тож потрібно створювати чи підтримувати інші, справжні медіа. При цьому ніхто з них не намагається зробити, приміром, НТВ хоч трохи об’єктивнішим чи запросити ліберальних ведучих на канал «Россия». Надії на те, що великі телеканали вилікуються, знову візьмуть на роботу професійних журналістів, і в їхньому ефірі буде можливе щось на кшталт програми «Намедни» Парфьонова, Валерій Панюшкін не має. «Я думаю, – каже він, – що з’явиться якесь зовсім інше інформаційне середовище. Натомість великі канали й газети остаточно перетворяться на цирк потвор».
«З одного боку – дике поле, в якому живуть страшні варвари, які дивляться по телевізору, як відрізають ноги й голови. З іншого – невеликі резервації людей, що споживають добірну інформацію», – змальовує він модель, до якої все йде. З погляду політичної доцільності «варварів» варто було б позбавити права голосу, адже вони «не усвідомлюють нічого і не роблять нічого». Одначе вони мають право голосу, тому, на думку Валерія Панюшкіна, при владі в Росії — не ті, хто міг би облаштувати життя країни по-людськи, а ті, хто вміють управляти «варварами».
Міф про аудиторію як «безмозку масу» створений і підтримується цією ж владою, вважає журналіст. Телебачення показує продукт, зорієнтований на найбільш ниці й примітивні інстинкти; стимулюючи ці інстинкти, програми мають високі рейтингові показники, а низька якість пояснюється легко – «такий народ». «Міф про ниций, тупий народ вигідний у країні, де нафта коштує 120 доларів за барель. Вигідний не лише владі, але й самим людям, які кажуть: ми — нікчемний народ, нам тільки грошей дайте», – каже Панюшкін.
Журналісти перехідних медіа в цій ситуації виконують роль шляхетних розбійників із Шервудського лісу: на ті самі нафтові гроші вони працюють для аудиторії, яка, крім грошей, потребує інших цінностей – самоповаги, наприклад. «Бо немає таких грошей, які можна було б дати Леонардо да Вінчі, щоб він написав погану картину чи не писав узагалі», – резюмує Валерій Панюшкін.

http://osvita.mediasapiens.ua
(Друкується зі скороченнями)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2012 > Тема "З потоку життя"