Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 09.11.2012
МОГУТНЯ Й ЧАР╤ВНА

Мова про мову

Гортаючи журнал «Укра╖нська мова ╕ л╕тература в школ╕» за 1963 р╕к, в № 7 ми натрапили на чудову статтю в╕домого укра╖нського письменника, перекладача, публ╕циста Микити Шумила (нин╕ вже пок╕йного). Упевнен╕, ╖╖ й тепер, майже через п╕всотн╕ л╕т, з ╕нтересом прочитають читач╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕».

Могутн╕сть мови — це духовна могутн╕сть народу. Народ да╓ мов╕ силу й красу. В╕н сам у п╕снях творить зразки неперевершено╖ поез╕╖, а його ген╕╖ й таланти високо п╕дносять авторитет р╕дного слова, впл╕таючи у в╕нок сво╓╖ ╕ св╕тово╖ культури найпишн╕ш╕ троянди.
Отак╕ троянди вплели в той в╕нок ╕ Тарас Шевченко, ╕ ╤ван Франко, ╕ Леся Укра╖нка, ╕ Михайло Коцюбинський, ╕ Олександр Довженко, ╕ Юр╕й Яновський. Нас, укра╖нц╕в, ╕нш╕ народи знають по ╖хн╕х безсмертних творах, а краса укра╖нських народних п╕сень давно привернула до себе увагу видатних знавц╕в фольклору ╕ в нас на батьк╕вщин╕, ╕ за ╖╖ межами.
В середин╕ минулого стол╕ття в╕домий рос╕йський письменник, перекладач укра╖нських п╕сень та твор╕в Тараса Шевченка рос╕йською мовою Микола Берг уклав антолог╕ю п╕сень багатьох народ╕в св╕ту. На першому м╕сц╕ в╕н поставив л╕ричн╕ укра╖нськ╕ п╕сн╕. Ось як в╕н писав про них у передмов╕: «Чар╕вна, н╕жна й грац╕озна укра╖нська п╕сня. Скажу б╕льше: в н╕й ╓ щось, що хапа╓ за серце, щось глибоко задушевне. Як слушно пригодилися тут ц╕ численн╕ пестлив╕ слова, як╕ неможливо перекласти н╕якою ╕ншою мовою, нав╕ть ╕ рос╕йською. Але не на самих лише пестливих словах створю╓ться чар╕влив╕сть укра╖нсько╖ п╕сн╕. Ця чар╕влив╕сть розлита в усьому, в словах ╕ в пор╕вняннях, а ╕нод╕ й просто не зна╓ш, у чому: мило й год╕! Пор╕вняння, що ╖х дуже полюбля╓ укра╖нська п╕сня, мають у н╕й ту особлив╕сть, що вони зовс╕м не пор╕вняння, а так, щось таке. Але таке зачарування й грац╕я вислову, що й не пом╕ча╓ш цього, ╕ д╕ла нема╓, який зм╕ст виплива╓ з того, що
Рибалочка на бережку
Да рибоньку удить,
А милая по милому
Да серденьком нудить.
Рибалочка по бережку
Рибоньку хапа╓,
А милая по милому
Тихонько з╕тха╓...
Ус╕ знають, яка милозвучна й чар╕вна французька мова. Тим ц╕кав╕ше почути слово француза про укра╖нську мову. П’╓р Шеваль╓ тривалий час перебував у Польщ╕ ╕ в Укра╖н╕ п╕д час Хмельниччини, нав╕ть командував загоном укра╖нських козак╕в, завербованих у Польщ╕, ╕ разом з ними брав участь в облоз╕ Дюнкерка. Отже, сам╕ обставини спонукали його знайомитися з мовою тих, ким в╕н командував. У сво╖й прац╕ «╤стор╕я в╕йни козак╕в проти Польщ╕», яка вийшла в Париж╕ у 1663 роц╕, в╕н писав про укра╖нську мову: «Вона дуже н╕жна й сповнена пестливих вираз╕в та надзвичайно витончених зворот╕в».
Н╕мецький поет Ф. Боденштедт, який довгий час у минулому стол╕тт╕ жив у Москв╕ й подорожував по Укра╖н╕, чимало й добре переклав укра╖нських п╕сень н╕мецькою мовою. У сво╖й прац╕ «Поетична Укра╖на» в╕н замилувано, ╕з справжн╕м натхненням поета писав: «Укра╖нська мова — наймелод╕йн╕ша ╕ найголосн╕ша пом╕ж ус╕ма слов’янськими мовами, з великими музичними можливостями. Н╕де древо народно╖ поез╕╖ не дало ст╕льки смачних плод╕в, н╕де дух народно╖ поез╕╖ не в╕дбився ост╕льки виразно й сонячно, як в╕н в╕дбився на п╕снях укра╖нських».
А ось яку думку висловив про укра╖нську мову в╕домий учений ╤. Срезневський: «Сила людей переконана, що ця мова одна з найбагатших мов слов’янських, що вона навряд чи уважить богемськ╕й щодо рясноти сл╕в та вираз╕в, польськ╕й щодо барвистост╕, сербськ╕й щодо при╓мност╕, що це мова, яка нав╕ть ╕ в вигляд╕ необробленому може стати нар╕вн╕ з мовами, обробленими гнучк╕стю й багатством синтаксичним, мова поетична, музична, мальовнича».
Мова — це форма душ╕ народу. А народ — не графоман, у нього прекрасний зм╕ст вилива╓ться в прекрасну форму. Недарма ж в╕домий ╕сторик культури й критик, л╕нгв╕ст, академ╕к Д. Овсянико-Куликовський сказав: «Р╕дна мова — це музика й малювання душ╕ людсько╖».
* * *
Петро ╤ розпорядився ун╕ф╕кувати нав╕ть церковн╕ книги, щоб у них не було н╕чого «малорос╕йського». А Катерина II, сама н╕мкеня, яка до само╖ смерт╕ плутала зак╕нчення в╕дм╕нк╕в рос╕йсько╖ мови, проводячи нац╕ональну н╕веляц╕ю народ╕в, що населяли Рос╕йську ╕мпер╕ю, ось яку дала ╕нструкц╕ю генерал-прокуроров╕ князю В’яземському: «Мала Рос╕я, Л╕флянд╕я ╕ Ф╕нлянд╕я управляються наданими ╖м прив╕леями; порушити ╖х забороною вс╕х зразу дуже непристойно було б, проте й називати ╖х чужоземцями й поводитися з ними на так╕й же п╕дстав╕ було б б╕льше, н╕ж помилкою, а можна сказати певн╕ше — дур╕стю. С╕╖ пров╕нц╕╖, також Смоленську, треба найдел╕катн╕шими способами привести до того, щоб вони зрусиф╕кувалися ╕ перестали дивитися, як вовки в л╕с╕»...
Все робилося для того, щоб зруйнувати ╕ндив╕дуальн╕сть укра╖нського народу. Коли «дел╕катн╕» способи русиф╕кац╕╖ недостатньо допомагали, тод╕ пускали в х╕д найсувор╕ш╕, найбрутальн╕ш╕. В середин╕ Х╤Х стол╕ття м╕н╕стр внутр╕шн╕х справ Валу╓в проголосив, як смертний вирок укра╖нськ╕й мов╕, в╕дом╕ слова: «Не было, нет и быть не может!».
У 1876 роц╕ на укра╖нську мову найтяжч╕ впали заборони, як╕ тривали аж до деяких послаблень в революц╕йн╕ роки 1905-1906. А пот╕м, в роки реакц╕╖, петля почала затягатися знову. Не т╕льки найв╕рн╕ш╕ слуги монарх╕╖ шален╕ли, а й такий, скаж╕мо, «легальний марксист», як Петро Струве, апологет рос╕йського кап╕тал╕зму, л╕берал, у журнал╕ «Русская мысль» запевняв: «Кап╕тал╕зм розмовля╓ й розмовлятиме не по-укра╖нському, а по-рос╕йському».
У 1913 роц╕ вся оф╕ц╕йна Рос╕я була охоплена «рад╓н╕╓м» — святкувалось 300-р╕ччя царювання дому Романових. Професор Г. С╕корський, рос╕йський нац╕онал╕ст, в порядку п╕дготовки до того «рад╓н╕я» зробив допов╕дь у «Клубе русских националистов в Киеве» 7 лютого того ж року. У т╕й допов╕д╕ в╕н докладно спинився на укра╖нськ╕й мов╕, яка йому давно стирчала поперек горла: «Дв╕ паралельн╕ мови, р╕зн╕ за звуком (фонетикою), але тотожн╕ за духом (за сво╓ю психолог╕╓ю), — це розк╕ш, котру природа, як правило, не допуска╓. Укра╖нська мова, звичайно, ╕снуватиме, як психолог╕чне знаряддя талановитого племен╕, але чи стане вона органом ╕ м╕новим знаком психолог╕чного обм╕ну для багатьох м╕льйон╕в людей — це можна серйозно взяти п╕д сумн╕в. Мабуть, не т╕льки ╕нтел╕генц╕я Укра╖ни, а й публ╕ка з невеликою грамотною п╕дготовкою поступово, а може, й скоро перейде до користування загальною л╕тературною мовою, як це завжди робилося народами й племенами, як показу╓ ╕стор╕я людства. Це закон етн╕чно╖ психолог╕╖, котрий ╕ для п╕вденно-рус╕в рано чи п╕зно вв╕йде в сво╖ права; початок цього повороту вже виразно визначився. Швидке ознайомлення з загальною мовою кра╖ни, особливо, якщо вона психолог╕чно спор╕днена — це така природно принадлива перспектива, яка завжди ╕ скр╕зь вступа╓ в сво╖ права, бо в╕дкрива╓ легкий доступ до волод╕ння великим культурним знаряддям думки без томливого напруження процесу мислення. В мов╕ нам дорога психолог╕я думки й почуття, а не фонетика, не наб╕р звук╕в, ╕ якщо ╕нша мова, близько спор╕днена, ма╓ ту ж саму психолог╕ю, що й наша, ми легко готов╕ розлучитися ╕з звуками. Ця тенденц╕я, як сказано, вже пом╕чена в укра╖нському народ╕».
Вже давним-давно й к╕сточки погнили цього панка, а мен╕ й тепер шкода його за те, що в╕н так «томливо напружував св╕й процес мислення», марно вмовляючи укра╖нський народ в╕дмовитися в╕д самого себе. Допов╕дь цього монарх╕ста, слуги дому Романових, видана була окремою книжечкою в Ки╓в╕ 1913 року. На обкладинц╕ зверху значиться «ф╕рма»: «Клуб русских националистов в Киеве». Треба знати це ╕ пам’ятати, чи╖ це думки, щоб пильн╕ше берегти велике надбання народу — мову.
Для чорносотенця ╤. С╕корського укра╖нська мова була т╕льки набором звук╕в, а читати укра╖нською мовою — це т╕льки зайве томливе напруження процесу мислення. Яка там уже могла бути повага до укра╖нського народу, до його ╕ндив╕дуальност╕! Душили мову вс╕м чиновницько-бюрократичним ╕ пол╕ц╕йним апаратом, заборонами, презирством, об╜рунтовували л╕кв╕дац╕ю ╕ндив╕дуальност╕ укра╖нського народу «ученими» псевдотеор╕ями.
Ки╖вський цензор С. Щогол╓в випустив спец╕альну книгу про укра╖нство, в як╕й рекомендував урядов╕ широко розроблену систему заход╕в якнайскор╕шо╖ русиф╕кац╕╖ укра╖нського народу. Теоретизували й деяк╕ рел╕г╕йн╕ д╕яч╕. Один ╕з них писав у «Волынских епархиальных ведомостях»: «М╕сцеве малоруське нар╕ччя н╕як не може бути н╕ державною, н╕ адм╕н╕стративною, н╕ шк╕льною мовою». У школах ставилися дв╕йки за ненароком сказане укра╖нське слово. Заборонялося проголошувати лекц╕╖, промови ц╕╓ю мовою. Тяжкий кам╕нь лежав на укра╖нському народов╕, а рот йому все силкувалися забити кляпом. То були чорн╕ роки. Але разом ус╕ в╕дчували, що назр╕вають велик╕ зм╕ни. Ще не забулися под╕╖ 1905 року. Переляк не минув. Бюрократично-пол╕ц╕йна служба ╕мпер╕╖ нервувала й шален╕ла, вдаючись до крайн╕х засоб╕в репрес╕й.
Як бачимо, в тяжких випробуваннях гартувалася укра╖нська мова. Та вона здолала вс╕ бездор╕жжя, провалля, гори й нетрища. Бо стих╕ю повноводо╖ р╕ки не можна спинити. Укра╖нська мова, прорвавши вс╕ загати, вируючи на великих поворотах ╕стор╕╖, плескотом високих хвиль п╕дхопила й понесла багат╕ словесн╕ розсипи, в╕дбила в соб╕ гранд╕озн╕ соц╕альн╕ зрушення, збагатилася численною лексикою ╕ зворотами, стала гнучким ╕ довершено-тонким ╕нструментом ╕ поетично╖, ╕ ф╕лософсько╖, й науково╖, й ╕нженерно-техн╕чно╖ сучасно╖ думки. Мова велико╖ держави, велико╖ культури. ╤ св╕тле ╖╖ майбутн╓.

Микита ШУМИЛО
Друку╓ться з╕ скороченнями

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10996

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков