"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2012 > Тема "Душі криниця"
#44 за 02.11.2012
СИНЯ ТРОЯНДА КОСМОСУ
Тамара КОСТЕЦЬКА
Поез╕я Народилася я, Тамара Степан╕вна Костецька, 19 серпня 1949 року в сел╕ Зал╕ському Тальн╕вського району Черкасько╖ област╕ в родин╕ медик╕в. Оточена медициною в╕д народження, пост╕йно спостер╕гаючи за цими людьми у красивих б╕лосн╕жних халатах, слухаючи ╖хн╕ розмови на профес╕йн╕ теми, я просто не могла лишатися осторонь найважлив╕шо╖ проблеми в житт╕ людському — здоров’я. Шк╕льн╕ роки промайнули в сел╕ Биш╕в на Ки╖вщин╕. Там почала писати в╕рш╕, друкуватися. П╕сля школи працювала кореспондентом газети «Молода гвард╕я» ╕ водночас навчалася на редакторському в╕дд╕ленн╕ факультету журнал╕стики Укра╖нського пол╕граф╕чного ╕нституту ╕м. ╤вана Федорова (Ки╖вський веч╕рн╕й ф╕л╕ал), який зак╕нчила в 1972 роц╕. Дал╕ — журнал╕стська робота в газетах «Комсомольское знамя», «Веч╕рн╕й Ки╖в», «Друг читача». Пот╕м працювала дек╕лька рок╕в л╕тредактором у Жовтневому палац╕ культури, редактором у видавництв╕ дитячо╖ л╕тератури «Веселка», чимало друкувалася у пер╕одичних виданнях. 1969 року вийшла перша зб╕рка в╕рш╕в «Полювання на з╕рку», 1975 року — друга зб╕рка «Поклик». Побачивши, як пон╕вечили у видавництв╕ мою другу зб╕рку, нав╕ть назву нав’язали — як ультиматум, я зрозум╕ла, що такий л╕тературний шлях не для мене... Працювала над собою щоденно, писала, проте не видавалася. 1977 року мене прийняли до Сп╕лки письменник╕в. 1991 року у «Веселц╕» вийшли в мо╓му переклад╕ дв╕ пов╕ст╕ чудового рос╕йського дитячого письменника Володимира Степаненка п╕д загальною назвою «Замарайко». Прозу почала писати ще в молод╕ роки, по республ╕канському рад╕о прозвучали к╕лька мо╖х опов╕дань, як╕ так н╕де й не друкувалися. Тод╕ ж захопилася народною та нетрадиц╕йною медициною, почувши якось, як моя мама умовля╓ хворих, як╕ зверталися до не╖ за допомогою, не вживати таблеток без особливо╖ потреби, а л╕куватися травами, дарами природи, розма╖тими народними засобами. Згодом я почала навчатися на курсах з р╕зних напрямк╕в народно╖ та нетрадиц╕йно╖ медицини, що д╕ють при Асоц╕ац╕╖ народно╖ медицини Укра╖ни. Маю м╕жнародний сертиф╕кат народного ц╕лителя, чим дуже пишаюся, допомагаю хворим. Мр╕ю про той час, коли мо╖ сп╕вв╕тчизники схаменуться ╕ перестануть сам╕ себе знищувати вс╕лякими залежностями...
Тамара КОСТЕЦЬКА СИНЯ ТРОЯНДА КОСМОСУ
* * *
Синя троянда Космосу ронить пелюстки мен╕, з вол╕ тво╓╖ ╕ голосу, Господи, дн╕ осяйн╕. Св╕ж╕ св╕танки вродяться пом╕ж всесв╕тн╕х обнов, в нас тут любов ще водиться, водиться нав╕ть любов! Правда, ╖╖ все менша╓, – як же таке осягти? Там, за межею, мешка╓ святост╕ дух золотий... В св╕т╕ жорстокому й грубому пом╕ж самотн╕х душ ласку й тепло пригубимо син╕х косм╕чних руж. В н╕жному св╕т╕ ╕ теплому всього удосталь ╓! Добре, що Хтось невидимий щедро усе розда╓. Мужньо в пром╕нн╕ косому тиха розрада цв╕те, синя троянда Космосу – зц╕лення золоте. 7.10.2003 р.
ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАМА
Все спок╕йно було, т╕льки в╕щ╕ котилися сни: Все готово було ╕ в земн╕й, ╕ в косм╕чн╕й аптец╕. Я забула про в╕рш╕, нав╕що вони, Коли син в небезпец╕? В╕н ще мав народитись, за м╕сяць чи п╕втора, Аж планетою дико струснув б╕долашний Чорнобиль… ╤ сказав мен╕ Бог ув╕ сн╕: — не вмирай, не вмирай! – глянь на рай цей земний, а х╕ба ж в╕н не до вподоби? — ╤ мене в╕дключили: в╕д болю, в╕д страху, в╕д сл╕з, ╤ людей п╕д╕брали – найкращих – у б╕лих халатах, Птах з людськими очима у сн╕ мен╕ сина прин╕с, А вже пот╕м, п╕зн╕ш, народився в╕н в б╕лих палатах… Диво… Казка та й год╕, ╤ хто ж в це пов╕рити см╕в? ╤ чи треба мен╕ ще якогось ╕накшого раю? А навколо ж Чорнобиль так тяжко ╕ г╕рко дим╕в, ╤ народ м╕й конав, та ще й дос╕ тихенько вмира╓… Все спок╕йно було, т╕льки в╕щ╕ котилися сни, Я не знаю б╕ди – того лиха я не пам’ятаю!.. Боже праведний, в╕рш╕, не забудь, мен╕ в╕рш╕ верни, Я без них не живу на Земл╕, А лишень в╕дживаю… 5.05.1991 р. * * * Хоронять в Чорнобил╕ л╕с, ╕ сонце ляга╓ в траншею. Над його золотою душею Останн╕й пром╕нчик завис. Ти, сонце, стривай ╤ пробач наш ядерний плач. Так╕ уже ми безталанн╕… У ц╕м часов╕м океан╕ Нам кимось дарована мить ╕ ту не ум╕╓м прожить. Вставай! Бо робота не жде! Минул╕ в╕ки не пов╕рять, Що вже ми, убог╕ та с╕р╕, не в╕римо в те, що гряде. Такий в нас упертий зам╕с – х╕ба ж виживати нам вперше, ╕з пам’ят╕ розпач з╕терши! Хоронять в Чорнобил╕ л╕с… 20.02.1988 р.
Б╤ЛИЙ ДОЛ╤ ЦВ╤Т
Ск╕льки й пам’ятаю цього свята, Що зоветься райдужно – життя, моя мама в медсестринському халат╕ чийсь-то б╕ль в╕дводить в небуття. Так спок╕йно, впевнено говорить, Ан╕ су╓ти, н╕ метушн╕. А поглянеш – перед нею ж хвор╕! Може, л╕чить хто останн╕ дн╕… Тут би св╕тоньком перетужити, розчахнути серце на жал╕, та наказ холоднокровний: жити! Мусить хтось давати на земл╕. Довго з себе вражень тих не струшую, Маминих та╖н не осягти. — Важче, — каже, — л╕кувати душу, ан╕ж т╕ло взяти на бинти. А недавно вечор╕ло в хат╕, День ос╕нн╕й за садок спадав. — Вчора сорок л╕т минуло, як в халат╕ я, — мовить мама, — та н╕хто ╕ не згадав… Що могла на те я в╕дпов╕сти Так, аби доречно та й у лад? Що ╖╖ не позабуло м╕сто, М╕сто на ╕мення Ашхабад, Де ночами в госп╕тальн╕й змор╕ йшла з╕ смерт╕ю нер╕вна гра, хоронила в невимовн╕м гор╕ пац╕╓нт╕в юна медсестра. Ешелон д╕тей голодних. Втома. З фронту – похоронок чорний град. Чи ж пайок св╕й донесеш додому? Що тоб╕ там сниться, Ашхабад? Сорок л╕т! Недуги, б╕ль, напаст╕… Сотн╕ вдячних погляд╕в усл╕д. Все це, мамо, зветься просто – щастя. Як цв╕те халата б╕лий цв╕т!.. 8.07.1982 р.
Л╢НКА Колишн╕й сус╕дц╕-б╕лорусц╕
Стало дихати нелегко, ╤ не дихати несила… В цьому м╕ст╕, кажуть, Л╓нко, ╢ тепер твоя могила. Д╕д стол╕тн╕й схлипнув тонко: — Отакого час нако╖в! …Як же ти лишила Льоньку? В╕н не знайде б╕льш тако╖… Дивна кв╕тка Б╕лорус╕, Два синочки невгамовн╕… Нин╕ Ки╖в плаче в скрус╕, Завтра плакатиме Гомель… Пам’ята╓ш, як сп╕вала Ти п╕сн╕ сво╓╖ пущ╕? А в квартир╕ все с╕яло Чистотою невмирущо… Мабуть, в потойб╕чч╕ треба Чистоти тво╓╖ й сили, Щоби нам суз╕р’я з неба На Земл╕ ясн╕ш св╕тили… Вийдуть з пущ╕ вранц╕ зв╕р╕, Вийдуть кв╕ти кольоров╕… …Я у смерть твою не в╕рю! Залишайсь живою в слов╕!.. 28.05.2008 р. * * *
╢диний раз у житт╕ побачила моя матуся-фельдшериця привид╕в: п╕зньо╖ осен╕ 1944 року «в степу безкра╖м за Уралом», як писав Тарас Шевченко. — Хто ц╕ люди б╕ля товарняка — обдерт╕, голодн╕, з малими д╕тьми, весь час просять хл╕ба ╕ води? — дивувалися ус╕ з в╕йськового ешелону, що йшов з Ашхабада на Берл╕н, на фронт, з п╕дл╕кованими б╕йцями радянсько╖ арм╕╖. — Невже в наш╕й кра╖н╕ ╓ так╕ нещасн╕?... — Це Стал╕н депорту╓ кримських татар, — чулося у в╕дпов╕дь… Верн╕ться, татари! За вами тут плачуть сади, а ваш╕ уг╕ддя розбито на метри, на друзки... Нам стачить земл╕ на Вкра╖н╕, верн╕ться сюди! А руському серцю в Рос╕╖ найл╕пша музика. Моя Укра╖на – простори не об╕йти, у вас же над морем п╕вострова лаг╕дний клапоть. Нехай же н╕коли не мр╕ють н╕ чоб╕т, н╕ лапоть свою господарку у край золотий притягти. Що Богом дано – не ладна людина в╕днять. Верн╕ться додому! Верн╕ться! Я вас заклинаю. Нема╓ для вас на планет╕ дзв╕нк╕шого раю, де в душу лилася б осонцена благодать! Гей, Ки╓ве древн╕й, чого так зачумлено спиш? ╤ хто там при влад╕ такий уже в’ялий та млявий? (Китайцям – китайське, французам – коханий Париж). А кримським татарам — татарське в╕ддай, златоглавий! Вересень, 2006 р. Коктебель * * * Укра╖но-ненько, син тв╕й Кононенко укра╖нц╕в Криму звеселя! Кр╕зь ус╕ тар-тари йдуть за ним татари ╕ рос╕йський спам* довк╕л кружля. Видно, дар в╕н ма╓ в╕д самого Бога — вс╕ тривоги св╕ту заладна╓ в╕н… Вороженьк╕в лиця св╕тл╕ють, як св╕тлиця, храм любов╕ зводить Укра╖ни син. Кажуть, у Карпатах ще живуть мольфари, а один з них об’явився у Криму. Пане Кононенко, зв╕дки ваш╕ чари? «Что-то я ч╓го-то н╓ пойму…» Був же Морозенко, нин╕ – Кононенко звеселя╓ пом╕ж б╕д ╕ скрух! У сво╖й св╕тлиц╕ заживем гарненько, не вщуха╓ укра╖нський дух! 12.02.2010 р.
Спам* — (англ.) щось неспод╕ване, пропозиц╕я послуг, як╕ не замовлялися
ДО ОДНОГО ЮВ╤ЛЕЮ
Душуся в╕д см╕ху, безсил╕ю, син╕ю: Живе ╕з живим зна╓ться! – у бронзу вбирають Л╕ну Васил╕вну, а вона не вбира╓ться, а вона опира╓ться, небезпечно з╕ словом гра╓ться... Старий графоман все з велико╖ л╕тери гонить про не╖ укл╕нно: Мудр╕сть, Сов╕сть ╕ Честь... – подавися л╕ками! Вона не така – наша Л╕на. Юв╕ле╖, ╓ле╖, сиропи ╕ патока, новизна нафтал╕нних речень. Ця ж╕нка – безм╕р, потоку пастка, заперечення заперечень... Вже скоро, гляди, медальки забрязкають ╕ орденочки, солодк╕ сл╕вця батогом виляскують, не л╕пляться до лляно╖ сорочки. Ми ж бо ма╓мо найвище звання, Укра╖но, – тво╖ сини ╕ дочки... 20.12.2005 р. САМОВТ╤ШАННЯ
Як╕ б не трапилися зм╕ни у р╕к дракона чи зм╕╖, ми вс╕ – Геро╖ Укра╖ни вже тим, що любимо ╖╖…
ДЕЩО ПРО ДРУЖБУ НАРОД╤В «Село вигиба╓…» Марко Черемшина, 1925 р.
Укра╖нський народ ╕ рос╕йський народ… Нас веде алкоголь до косм╕чних висот! ╤ деревня й село вигиба╓… По притулках розб╕глись деб╕ли мал╕, Як же дал╕ нам жити на р╕дн╕й земл╕? – На похм╕лля ця думка довба╓! А про м╕сто й мовч╕ть! Нетверезо кричить Наше м╕сто по шинках чи пабах… — Ти мене поважа╓ш? — пол╕тик веде… Поп╕дтинню звитяга ╕ «удаль» гуде… — Ми у зм╕я зеленого в лапах! ╤ яких же нам треба ╕ще ворог╕в? Озовися, хто з досв╕та не зачмел╕в! Над Чорнобилем п’яно хита╓ться атом… Треба денно ╕ нощно молитися нам, Може, дивом очиститься клятий бедлам… А раптом… 4.07.2011 р.
ЕП╤ЛОГ
Знать, не з тими дружив! ╤ не т╕ п╕дливали у чарку, Адже бачили добре, Що буде небавом капець. (Був митець як митець…) Душу з хмелю тримав, як в╕вчарку, Приторговував словом ╤ думку виводив на герць… А коли закотилося сонце раптово у пляшку, П’яна муза вбрикнула — останн╕й жорстокий удар: Залицялась до ╕ншого, для годиться з╕тхаючи тяжко, ╤ воркуючи н╕жно: ось ╕ весь гонорар! 11.05.2007 р. * * * Син╕ руж╕ не руште ╕ рожев╕ не руште, Хай см╕ються, хай в’ються по узб╕ччях судьби! Я ще т╕льки в Одес╕, а ти вже в Алушт╕, А м╕ж нами — лиш море ╕ туман голубий. Я не можу спинити ╕ не можу догнати, ╤ збагнути не можу: куди ти сп╕шиш? Опадають щоноч╕ син╕ зор╕-троянди, Як л╕та обл╕тають на п╕вденний спориш. Це ж не ранок, а веч╕р. Вже закрито вс╕ каси, Треба стишити трохи весняний порив, Зачека╓ Полтава, Франк╕вськ ╕ Черкаси, Коли Бог для нас Ки╖в дуже мудро створив! Я з’явилась на Землю у божественне свято: З вол╕ Спаса цв╕ло все ╕ сп╕вало п╕сн╕, ╤ мен╕ не набридло це життя святкувати, Син╕ руж╕ небесн╕, а рожев╕ земн╕… Знову сняться дороги, до ╢вропи дороги, Заколисують душу… Нав╕ть думку облиш! Бо ж л╕та виростають, як дн╕провськ╕ пороги, Зачека╓ хай Лондон, зачека╓ Париж… 4.07.2004 р. * * * Панам Сердюкам – Н╕н╕ ╕ Юр╕ю з любов’ю Зберемося разом, пройдемось лужком, емоц╕й пригасимо зливу… Пам’ята╓те красуню Людмилу Глушко ╕ душу ╖╖ вродливу?.. Тод╕ я не знала, що час навмання ус╕м!.. над вс╕ма!.. верховодить, що добр╕ сус╕ди – найр╕дн╕ша р╕дня в житейському хоровод╕. Там, кажуть, нема того лугу й дуб╕в, ╕ сл╕д задуб╕в на в╕тр╕, там час, не питаючи нас, прибр╕в, нову розгорнув пал╕тру… Хай добре ведеться л╕сам ╕ полям, ╕ тим рудик╕вським трасам, ╕ нам, неодм╕нно здоровиться нам, хоч ми не ладна╓мо з часом… То дол╕ роздолля, перегук лишень розгублених в простор╕ дзвон╕в, осипались дн╕ розма╖ттям п╕сень ╕ цв╕том рожевих п╕вон╕й. Не треба сльози, щоб усе пропекла, ╕ мемор╕альних дощок. У Рудиках — л╕то. Безмежжя тепла. В Козинку накрапу╓ дощик… 22.02.2010 р . ПОЕТИЧНЕ МЕНЮ (майже за ╤. Котляревським)
На сн╕данок в╕рш приготувала… Та коли в╕зьмуся за об╕д, то здригнеться весь гурманський св╕т: свиняч╕ вушка ╕ пампушки, паштет, ковбаски, холодець, грибки, вареники, галушки, драгл╕ лимонн╕ нак╕нець! А ще – в╕зьмуся за салати, форшмак ╕ ковбик, дерунц╕, а швидкоплинн╕ коропц╕, а вогнедишн╕ голубц╕… А як же плов не зготувати – по Аз╕╖ сердечний щем, та не подати за борщем? Народ╕в дружба – то ╓ сила! Це значить, з куркою жуль╓н, п╕д соусом ╕ндич╕ крила, кавказьке лоб╕о, ткемаль, анчоуси й до них маслини ╕ патисони навмання, та ╕тал╕йськ╕ макарони… ╤ лиш одне мене спиня: (╤тал╕я то ╤тал╕я, а де ж осина тал╕я?) А як в╕зьмуся до напо╖в – х╕ба ж не укра╖нка я? – настоянки, ча╖, насто╖, вишн╕вка, спотикач… Моя уява невичерпна – досить! Д╕╓та ця мене розносить, тож, вочевидь, спинюся тут, аби не спивсь домашн╕й люд. 17.01.2005 р.
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2012 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10972
|