Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4233)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3915)
Українці мої... (1558)
Резонанс (1793)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (537)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (106)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (109)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КРИМ 1944. ЗЛОЧИН БЕЗ КАРИ – ФУНДАМЕНТ НОВОГО ЗЛОЧИНУ
78 рок╕в тому кримських татар поголовно назвали зрадниками ╕ позбавили Батьк╕вщини.


ДЕПОРТАЦ╤Я КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ - СВ╤ДОМИЙ ЗЛОЧИН ТИРАН╤╥ ПРОТИ ЛЮДСТВА
«Сьогодн╕ ми знову зверта╓мось до того, що було пережито тод╕…»


«КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ НАРОД ВИСТОЯВ. ВИСТОЯТЬ ╤ ВС╤ УКРА╥НЦ╤»
рф зд╕йснювала геноцид кримських татар у 1944-му, а тепер хоче знищити укра╖нц╕в…


╤СТОР╤Я КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ МА╢ ШАНС ЗАЗВУЧАТИ УКРА╥НСЬКОЮ
30 липня на платформ╕ “Велика ╤дея” стартувала кампан╕я збору кошт╕в про╓кту...


ФЛЕШМОБ «БУДЕМО РАЗОМ»
У Ки╓в╕ запущено флешмоб «Будемо разом» на п╕дтримку людей, що проживають на...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 25.07.2003 > Тема "Крим - наш дім"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#30 за 25.07.2003
"МЕНІ РАДИЛИ НЕ ЗІЗНАВАТИСЬ, ЩО Я ТАТАРИН..."
Розмову вела Юлія КОВАЛЕНКО.

"Кримська світлиця" вже повідомляла, що у травні цього року головою Кримської республіканської організації Національної Спілки письменників України було обрано Валерія Басирова. Посада ця дісталася Валерію Магафуровичу в непрості часи: читачі напевне ж пам`ятають газетну публікацію двомісячної давності "Духовна депортація не пройшла!" про невдалу спробу під маскою "об`єднання" з іще трьома кримськими письменницькими союзами деукраїнізувати Спілку. Не вийшло! І, не в останню чергу, ще й тому, що попередній спілчанський керівник з 25-літнім стажем Данило Кононенко з власної ініціативи передав головування Спілкою молодшому колезі по перу, характерному і непоступливому В. Басирову.
Валерій Басиров - приватний книговидавець. Він очолює видавництво "Доля",
в якому видає літературу українською, кримськотатарською і російською мовами, президент кримськотатарського ПЕН-клубу. Переїхавши з м. Хмельницького на батьківську землю до Криму, допомагає духовному відродженню як українського, так і кримськотатарського народів. Він першим за останні 60 років видав твори Т. Шевченка українською і кримськотатарською мовами, а також "Коран" для свого народу.
Він розмовляє українською, за паспортом - татарин. Народився на Уралі, п'ятдесят років прожив у Хмельницькому, але все покинув і повернувся до Криму, поклавши своє майбутнє на плечі долі: письменницької, видавницької, людської...

 

- Валерію, доля Вас милувала?
- Я не з тих, кому створюють умови. Якщо їх створять - не буду працювати, а спочатку їх зламаю і тоді вже піду далі.
У мене, як у Багрицького: "З дитинства не любив овал, кути з дитинства малював". В школі, коли писали твори, відмінники тримали книги на колінах і списували, я ж писав сам і отримував за це "3". Напевно, якби тоді почав списувати, не став би письменником, втратив би самого себе.
Коли закінчував школу в м. Славуті, класний керівник порадила мені змінити по батькові з Магафурович на Михайлович і нікому не зізнаватись, що я - татарин. Не послухав. А коли повернувся з армії, в міліції заявили, що не пропишуть, доки не зміню національності... Згодом прописали.
- Ваша мама - українка, а батько - татарин. Мені цікаво, ким Ви себе відчуваєте, адже не лише мови наші значно різняться, але й віросповідання?
- Я - християнин, але коли на день пам'яті в Сімферополі тисячі кримських татар почали молитися, ставши на коліна, здійнявши руки до неба, я також став на коліна. Моя дружина полька за національністю. Молодша донька якось приносить паспорта, глянув - татарка... Якої б не була людина віри, національності, вона має сповідувати добро. Коли хтось каже: "Я не знаю української мови, і знати не хочу" - і це при тому, що все життя прожив на українській землі - я дивлюсь на нього, як на не зовсім повноцінного. То чого ж ти так мучишся, нещасний? Їдь туди, де така державна мова, яку ти спроможний знати і поважати, ніхто ж тебе тут не тримає.
- До того, як зайнялися книговидавничою діяльністю, Ви були журналістом. Які перемоги здобули на тому "фронті"?
- Я ж, як та Баба Яга з мультфільму - все життя "проти". Раніше як було, 9.00 - щоб вже був на роботі. Коли в 1988 році мене обрали редактором партійної газети, написав наказ, якщо побачу когось з творчих працівників о 10.00 на роботі - звільняю. Журналісти, які сидять на роботі, нічого не висмокчуть зі свого пальця. У нас було так - запланували матеріал на цей день, матеріал буде! Але це ж ті часи були - карали: "Чому людей немає?! Де всі?!!" Попри заборону, ввів у штат художника і, мабуть, першим в області відмовився від партійної дотації. Самі встановили собі оклади.Тираж зріс настільки, що замовив проект на будівництво вулиці Журналістів.
- Як відгукнулась ваша газета на хвилю відродження, що прокотилась Україною у 1989 - 1990 рр.?
- Наша газета "Трудівник Полісся" першою, після "Літературної України", надрукувала програму РУХу, і ми одними з перших створили осередок РУХу.
Ми - це наше ядро: Микола Руцький та Олексій Тимощук, яких тоді не раз водили по кабінетах КДБ.
Мене висунули кандидатом в народні депутати України. Коли голосування відбувалося (мислимими і немислимими засобами), секретар партійної організації Славутського заводу залізобетонних конструкцій Юрій Назаренко добалакав-ся до того, що випалив: "Я б цього українського буржуазного націоналіста... не знаю, щоб я з ним зробив, але добра він не принесе..." Спочатку я на це базікання не звертав уваги, але коли один почав так заявляти, потім другий, третій... Терпець урвався, і я написав позов до суду на секретаря компартійної організації. Суддя поцікавився, чи погоджуюсь я з навішеним мені ярликом "український буржуазний націоналіст"? На що я відповів:
- Не буржуазний націоналіст, а гірше. Я відстоюю інтереси України, хоча я не українець.
Виймаю паспорт і прилюдно демонструю здивованій публіці свою національність. А потім не витримав: "Дивні люди, якби я й був українцем або казахом, вірменином - яка різниця, коли відстоюю інтереси держави, в якій живу? Тут виріс, шаную цей народ, вивчив мову, врешті-решт став редактором української газети! Я ж нормальна людина!.."
Тоді я й написав, що партія узурпувала усі органи влади, пресу і має скинути з себе повноваження, бо не має права ні на що. А зараз пишу книгу "Худобі руку не подають"...
- Коли у вашій біографії настав "фініш" журналістської діяльності? Що змусило Вас піти з посади головного редактора?
- Одного разу, їдучи у відрядження, зайшов до нашої друкарні і побачив, що замість мого матеріалу стоїть інший, у якому мій заступник поливає мене грязюкою. Я, нічого не змінюючи, додаю в кінці сторінки: "Люди, я завжди підтримував вас, допоможіть вистояти! В. Басиров". Вийшов номер газети і мене викликали на бюро міськкому партії і запропонували піти з посади. Я погодився, але з умовою, що редактора призначу сам, а люди, які працювали зі мною, залишаться. Тільки-но я поставив підпис про звільнення, усі семеро моїх творчих працівників теж написали заяви про звільнення. Згодом усі вони стали редакторами районних газет. Продавши машину і купивши комп'ютер, я почав видавати книги. За тиждень у мене виходило 2 - 3 книжки. Набирав, верстав і вичитував одночасно.
- Правду кажуть, "що не робиться - все на краще"?.. Тепер у вашому житті нова сторінка - кримська.
- У 1996 році на з'їзді письменників України до мене підійшов Н. Умеров, редактор газети "Янъы дюнья" ("Новий світ"), і запросив до Криму. Хоч і розуміємо, що їдемо на нове, "пусте" місце, все ж наважуємось із дружиною. Даємо оголошення на продаж квартири, продаємо меблі. Меблі "проїли", спимо на підлозі. Грошей не вистачає на хату в Сімферополі. Позичаю гроші - їдемо. Півмісяця із псом, якого забрали з собою, їмо один хліб. Роботи ще не було, знайомих і родичів також. Але витримали і потроху почали розкручуватись. Вийшла одна книга, за нею друга, третя, четверта...
Призначення людини - зробити щось путнє. Будеш намагатися щось зробити - врешті зробиш. Не варто нарікати, що важко. Що, хіба горобцю легше?
- Про Вас можна сказати - один у полі воїн. Не складно бути "два в одному" - "людиною-книговидавництвом"?
- Звикли, що у видавництві повинно працювати 100 - 200 чоловік. Я у 1988 р. зробив експеримент і сам видав книгу за 48 годин. Вона була у Радянському Союзі "найшвидшою". Директори друкарень, в яких готувалась книга, отримали догани. Припиняти видання книг я не збирався, і створив видавництво "Доля". Нещодавно видав книжку, від набору до друку і продажу якої було затрачено сім годин. Мої замовники - Фонд "Відродження", письменники з Хмельницького, Криму. В Хмельницькому, якщо один і той самий автор замовляв у мене третю книжку, я друкував її безкоштовно. На жаль, сьогодні можу собі дозволити одну-дві
благодійні книжки в рік.
Готуємо "Бібліотеку для домашнього читання", великий українсько-кримськотатарський словник. Унікальна робота "В'язні фашизму" - книга кримськотатарською мовою на 500 сторінок про тих, хто був вивезений у Німеччину на примусові роботи, про те, чи були зрадниками татари. У рік видаю до 100 книжок.
- Ви пережили "пік" влади редакційної, а тепер, мабуть, настає ваш "пік" у видавничій справі. А який Ви вдома, у недосяжному для чужого ока житті?
- Я народився в свій час. Раніше, коли мене били словами, дуже переживав. Тепер загартувався. Можу сидіти і рюмсати над якимсь фільмом, але щоб ніхто не бачив. Я раніше був такий сором'язливий! Щоб зняти комплекси, ще в школі пішов у актори до народного театру. Займався спортом, кандидат в майстри з боксу. Через те, напевно, що флегматик, мене ніяк не могли "покласти". Я ж можу стояти на колінах... лише перед жінками.
Ось такий він - Валерій Басиров, джентльмен - з жінками і борець, коли йдеться про справу. Кажуть, очі - дзеркало душі. В його очах прочитується глибина думки та добра іронія, риси, які притаманні нашим великим народам і які допоможуть підвестися нам з колін на цій благословенній кримській землі.

м. Сімферополь

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 25.07.2003 > Тема "Крим - наш дім"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1097

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков