Версiя для друку Обговорити в форумi

У волинському селищі Луків до 70-річчя Української Повстанської Армії, яка зародилася на Волині, було встановлено пам’ятний хрест. Пам’ятник «Борцям за волю і незалежність України» є архітектурною композицією рукотворного хреста та природного каменю, розміщених на червоно-чорному — під колір повстанського прапора — гранітному трьохсходинковому монументі.
Рукотворний хрест, як і волинський та козацький хрести, є одним із різновидів мальтійського хреста, у якого рамена виконана у сокироподібній формі, що відображає багатовікову боротьбу нашого народу за свою православну віру і свободу. На передній частині хреста розміщено щит з малим Державним Гербом, який утверджує нашу Україну як державу. Зворотну частину прикрашає напис: «Благословенною будь, моя Україно!» — це заклик молитися за свою рідну Українську Вітчизну.
Природний камінь символізує природну міцність і твердість духу українського народу, його древню мудрість та незламність. Цей пам’ятник встановлено з ініціативи та за підтримки окремих громадян і посадовців Лукова (всього 23 особи).
Тут 14 жовтня 1942 року так звані шуцмани-поліцаї майже всім складом, понад два десятки людей, влаштували свято на честь Покрови Пресвятої Богородиці. За святковий стіл запросили сімох німецьких офіцерів і управителів району. Добряче їх напоїли, а потім зв’язали, посадили в кімнату для арештантів, зброю відібрали, окрім особистої, з якої витягли патрони, і пішли в ліс.
Недалеко від урочища Вовчак, бази УПА, біля села Дольськ Турійського району знаходився партизанський загін ім. Леніна, командиром якого був Іванов, куди Степан Омелянюк прилаштував із села Годовичі чотирьох євреїв і військовополоненого — поволзького татарина Зіновія Софіна. До речі, обидві військові структури — вояки УПА і червоні партизани спілкувалися, бо воювали на одній території проти спільного ворога — фашистів. Жодних неприязних стосунків між ними під час фашистської окупації не було.
Сім’я Степана Омелянюка врятувала двох єврейських хлопців — Рубіна Гросера і Лейбу Дейварка, яких у січні 1944 року переправили в партизанський загін, потім вони воювали в Червоній Армії. Рубін Гросер у Відні 1945 року перейшов до американської зони і виїхав до Нью-Йорка. Лейба Дейварк у 1945 році, демобілізувавшись з Червоної Армії, повернувся до Лукова, де його мобілізували в міліцію. Степан Омелянюк також проживав у Лукові, і Лейба Дейварк часто приходив до нього радитися.
У 1946 році, прийшовши до Степана Омелянюка, він запитав: «Що мені, Степане, робити? Мене примушують йти в ліси і вбивати вояків УПА, з якими я добре знайомий був під час мого партизанського минулого. Ми розташовувалися в одному лісі. То ти ж, Степане, мене і Рубіна врятував від німців, а тепер ось так у лісі невідомо за що можна загинути... Що робити?».
Степан сказав: «Лейбку, йдемо до Ягодина, що на кордоні з Польщею. Через річку Західний Буг переправишся до Польщі». На березі Західного Бугу попрощались, і Лейба у міліцейській формі переправився в Польщу, звідки виїхав до Аргентини, де жив до самої смерті у 1994 році. Його двоюрідний брат приїздив до Лукова в родину Омелянюків 24 червня 1993 року на відкриття трьох пам’ятників розстріляним євреям.
Загалом на території Волині і зокрема в Турійському районі діяло чимало людей, які допомагали українським повстанцям. Це — Степан, Марія і Олександр Омелянюки, Антон і Ликера Карпуки, Гнат, Варвара, Петро та Віталій Мартинюки, Василь та Калістрат Карасі, Ганна Остапенко та інші. Через багато років ці люди одержали звання Праведників України і Світу, дехто — посмертно. Вони були зв’язківцями, обшивали вояків і готували їм їжу, були й такі, що, вступивши до УПА, віддали своє життя у боях із ворогом.
Ці люди гідні пам’яті вдячних земляків, їхні імена повсякчас будуть на наших вустах і в наших молитвах.

Дмитро ОМЕЛЯНЮК,
Праведник України
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 19.10.2012 > Тема ""Білі плями" історії"