Версiя для друку Обговорити в форумi

«Перебудова», проголошена Михайлом Горбачовим наприкінці 80-х років ХХ століття, викликала у суспільстві спочатку шок, а потім усвідомлення того, що СРСР – насильницьке об’єднання народів різних за походженням, вірою, звичаями. Кожна нація почала прагнути свободи. Найбільша і наймогутніша Росія першою заявила про свою окремішність на державному рівні, проголосивши про свій вихід зі складу СРСР та суверенітет 12 червня 1990 року. Нині ця подія відзначається у Російській Федерації як свято «День Росії».
Україна була другою з числа радянських республік, кому набридли «братські» кайдани.
16 липня 1990 року на засіданні Верховної Ради Української РСР була прийнята «Декларація про державний суверенітет України». Цей маленький (на 6 сторінках), проте змістовний документ, прийнятий комуністичним складом керівництва тодішньої України, не лише став основою майбутньої Конституції України, але накреслив головні засади нашого державного існування на довгі роки.
Головні положення «Декларації»: «Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України... ПРОГОЛОШУЄ державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». «Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення». «Громадяни усіх національностей Республіки складають народ України, котрий є єдиним джерелом державної влади в Україні». «Українська РСР самостійна у рішенні будь-яких питань державного життя». «Народ України має виключне право на володіння, використання і розпорядження національним багатством України», «...турбується про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молоде покоління, та має національну комісію радіаційного захисту населення». «Українська РСР гарантує всім національностям право їх вільного національно-культурного розвитку. Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості й традицій, етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Турбується про задоволення національно-культурних, духовних та мовних потреб українців за межами Республіки». «Проголошує про свою постійну нейтральну державну позицію, не приймає участь у воєнних блоках». «Визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, верховенство міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права».
Справді, доленосні положення були прийняті ВР у далекому 1990 році. Тому на річницю визначної події просвітяни та представники різних партій Маріуполя зібрались біля пам’ятника свого духовного батька – Тараса Шевченка. Виришили згадати їх та подивитись, чи усе виконується з того, що намічалося?
Голова міської «Просвіти» Анатолій Мороз із болем зазначив, що на 22 році проголошення «Декларації» деякі її положення не виконуються. Особливо це помітно у сфері культурного розвитку титульної нації – українців. На сьогодні в Маріуполі практично не можна купити газету або журнал на українській мові, про українську казочку для дітлахів або український фільм на DVD годі й казати! Нема на чому долучати молодь до джерел національної культури! Хоча у місті є українські школи, проте лише викладання предметів там йде за статутом. На перервах вчителі та учні спілкуються російською мовою. І при тому деякі неправдиві політики кажуть про ущемлення прав російськомовного населення, коли титульна нація в шатах сиротини немає ніякої підтримки від влади. Голова «Просвіти» навів дані, що упродовж ХХ століття на теренах СРСР зникло понад 100 мов різних народів. «Невже Росія сподівається, що ми допустимо зникнення української мови? Ніколи!» — наголосив А. Мороз.
Маріупольські поети – люди емоційні, свої почуття висловлюють у римах. Анатолій Бутенко схвильовано прочитав:

Україно! Ім’я твоє
давно відоме в світі.
Ти захист друзям завжди надавала.
Для ворогів у далекім лихолітті
Напоготові меч міцний тримала.
Для нас тепер нові часи настали –
Прапор ситьо-жовтий
 в’ється на вітру,
Та не сини – «синки»
 з ним поруч стали,
Які вже прагнуть
 взяти в руки булаву.
Але ж, як видно, дуже вони хвацькі
До того, що належить нам –
 народу.
Настав вже час
 чинити по-козацьки,
Щоб зберегти омріяну свободу.

Поет, грек за походженням Анатолій Шевченко емоційно згадував, як у 37-му році за наказом КПРС в Маріуполі миттєво були знищені усі грецькі школи, закритий грецький театр, ліквідована грецька газета, а щоб не було навіть спокуси її поновити, розбили кувалдами грецький шрифт та потопили у морі. Попри це греки Приазов’я не загубили своєї мови, як і цигани, що ніколи не мали своєї держави. «Ми, представники різних національностей, мусимо за будь-яку ціну зберегти для нашої держави українську культуру. Як поет, я хочу славити Україну на різних мовах!» – під-креслив пан Шевченко, прочитавши свої вірші українською та російською мовами.
Я, як голова Маріупольського Союзу Українок, звернула увагу присутніх, що закон Ківалова–Колесніченка вже спрацював на розкол України. В Інтернет-мережі, де більш гуртується молодь, почали все частіше з’являтися провокаційні пропозиції. Одні висловлюються за визнання Галичини як федеративної республіки у межах України, інші малюють мапи, де Схід та Одещина належать Росії, Галичина відокремлена, Закарпаття відійшло до Румунії, а Україна «зіщулилась» до меж Чернігівщини, Київщини та Черкас. Наводять інтерв’ю з членом російської Думи, котрий пропонує об’єднати Росію з Україною та Білорусією, начебто здійснивши давню мрію руського населення про Велику Україну «від Карпат до Сахаліну». Тоді історичною столицею єдиної Русі знову стане Київ. «Адже Велика Русь — це Росія!» – зухвало каже російський чиновник.
Зібрання маріупольців біля пам’ятника Кобзарю одностайно засудило маячню різних сил, що спрямовують нашу державу до розколу. Наша мета – дотримуватися Конституції України, що проголошує Єдину Соборну Самостійну Україну. І в підґрунті такої єдності, безперечно, має бути єдина для України – українська мова!

Ірина МОЛЧАНОВА
м. Маріуполь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2012 > Тема ""Білі плями" історії"