Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 13.07.2012
СОНЯЧНЕ СЕРЦЕ ГУЦУЛЬЩИНИ

Джерела

Саме у ц╕ дн╕ «серце» Гуцульщини — знамените село Космач в╕дзнача╓ сво╓ 600-л╕ття. У надзвичайн╕й казков╕й карпатськ╕й м╕сцин╕ розташоване це село, але не м╕сце його прикраша╓, а небайдуж╕, талановит╕, щедр╕ душею люди, котр╕ творять славу й ╕стор╕ю Космача. Про це — наша розпов╕дь.
Перша письмова згадка про Космач дату╓ться 1412 роком. Вт╕м, науковц╕ виявили тут залишки стоянки перв╕сних людей. У 1994 роц╕ археологи п╕д час розкопок на прис╕лку Медвежому досл╕дили дос╕ нев╕домий науц╕ солевидобувний центр, якому три тисяч╕ л╕т. Згадки про Космач ╓ у досл╕дженнях польського фольклориста Оскара Кольберга, у прац╕ Володимира Шухевича «Гуцульщина» ╕ багатьох-багатьох ╕нших, але й до сьогодн╕ достеменно не в╕домо, що ж означа╓ Космач ╕ ск╕льки йому насправд╕ рок╕в. Щоб прояснити ситуац╕ю, досл╕дники зверталися до фольклору, до стол╕тн╕х бабусь та д╕д╕в ╕, зрештою, дов╕далися, що «столиця» Гуцульщини зародилася з прис╕лка Заво╓ли. Кажуть, там колись був гарний тисовий замок — про це й дос╕ сп╕ва╓ться в коломийках. А ще переказують, що у Космач╕ були (та, напевне, й залишаються!) так╕ ж╕нки й д╕вчата, як╕ просто зачаровували чолов╕к╕в: легендарний ватажок опришк╕в Олекса Довбуш знайшов тут соб╕ любаску. Тут, правда, й загинув — в╕д зради... В Космач╕ ╓ якась сила, якась особлива енергетика, яка притягу╓ ╕ наснажу╓ вс╕х, хто сюди зав╕та╓.
Мовознавц╕ тлумачать назву Космач — як «Кел╕я Сонця», адже в космацьких одеж╕, вишиванках, тканих виробах, писанках переважають жовтогаряч╕ барви. Це п╕дкреслю╓ нав╕ть розташування Космача: село лежить у велик╕й розлог╕й долин╕ пом╕ж горами й нагаду╓ великий соняшник – у центр╕ соняшниковий диск, а 32 прис╕лки – його пелюстки або сонячн╕ промен╕.
Господарю╓ у цьому карпатському сонячному кра╖ с╕льський голова, а ще — письменник, журнал╕ст, громадсько-пол╕тичний д╕яч, етнограф, фольклорист, писанкар, вишивальник, заслужений майстер народно╖ творчост╕ Укра╖ни Дмитро Онуфр╕йович ПОЖОДЖУК. Нещодавно в╕н повернувся з Франц╕╖, де в╕дбулося в╕дкриття його особисто╖ виставки укра╖нських вишиванок.
— Пане Дмитре, як ви стали займатися такою, скажемо, не чолов╕чою, на перший погляд, справою, як вишивання?
— Коли я навчався ще у першому клас╕, в школ╕ був гурток вишивання, котрим керувала вчителька Мирослава Бойчук. Мене захопило це заняття, але в той час нитки були дуже дорогими, тому, з╕псувавши у перших мистецьких спробах все, що нишком забрав удома, добряче отримав в╕д матер╕ на гор╕хи. Я так переживав, що аж захвор╕в! Лежу в л╕карн╕, вже й не кашляю, бо всюди болить. Прийшла мене пров╕дати збентежена мати, а тут моя перша вчителька. Вона мам╕ й каже: «Ви його не лайте, в╕н н╕чого поганого не робив, краще давайте йому ниточок, якийсь непотр╕бний клаптик тканини — хай вишива╓». А люди ж — дивн╕ створ╕ння: за що нас б’ють — до того ми б╕льше тягнемося. От били мене за вишивку — то я й почав вишивати. ╤ раз вже така б╕да з матер╕алом — найпрактичн╕шою для вишивання у кризових умовах техн╕кою ╓ «низинка», якою вишивають ╕з зворотнього боку ╕ витрачають наполовину менше ниток.
Вже у першому клас╕ я вишив дв╕ роботи – дор╕жку «Два п╕вники горох молотили» болгарським хрестиком ╕ ж╕ночу сорочку з дотриманням вс╕х закон╕в традиц╕йного космацького орнаменту.
Село наше було досить в╕ддалене, як кажуть, в╕д цив╕л╕зац╕╖, учн╕ в школу одягалися у домоткан╕ вишиван╕ сорочки, бо ╕нших не було! Пам’ятаю, мати мого друга заробила грошей (бо мала коня ╕ орала людям землю) ╕ купила в Коломи╖ сину звичайну фабричну сорочку. Приходить в╕н до школи й хвалиться: «Друз╕, мама мен╕ купила панську сорочку!» А чому панську? Бо в таких сорочках ходили т╕льки пани – поляки, чехи, ╓вре╖, словаки. Ну ╕ що робити? Ц╕лий клас поб╕г на ╕нший прис╕лок дивитися на оту панську сорочку. Прийшла вчителька – н╕кого в клас╕ нема. Це була фабрична сорочка, яку ми вперше тод╕ побачили.
Техн╕ки вишивання я вивчав самотужки, а коли почав усюди ╖здити — придивлявся до р╕зноман╕тних роб╕т. За фахом я — журнал╕ст, працював на Буковин╕, у краю, де вишивка дуже поширена. Ось, наприклад, мав писати про доярку, розпитую, як працю╓, ╕ н╕би м╕ж ╕ншим питаю, а що вона робить, як випадуть сн╕ги ╕ справ у господарств╕ менше. Вона й в╕дпов╕да╓ – вишиваю. Ось тут я в не╖ ╕ випитую ус╕ секрети. Бувало, подару╓ мен╕ геро╖ня мо╖х статей кавальчик ком╕ра, рукава чи рушника. ╤ так назбиралося 25 тисяч орнамент╕в з Укра╖ни, Болгар╕╖, Чех╕╖, Польщ╕, Мордов╕╖. Укра╖нська ж╕нка в центральн╕й частин╕ Укра╖ни була пригноблена колгоспними буряками, мусила сапати в╕д зор╕ до зор╕, а ж╕нка на Покутт╕, Буковин╕, Гуцульщин╕ мала трошки вол╕ ╕ могла робити те, що вона хоче.
Я вишиваю в основному чолов╕ч╕ сорочки. Розробляю нов╕ фасони, шукаю найкращ╕ тканини. Взагал╕, я дуже великий противник того, щоб вишивати на поган╕й тканин╕. Ще за час╕в Запорозько╖ С╕ч╕ козаки мали дорог╕ шовков╕ тканини, дорог╕ нитки. Але я вишиваю ╕ добр╕ ж╕ноч╕ сорочки. Треба робити все наше, укра╖нське — модним, тод╕ люди, особливо молодь, потягнуться знову до нац╕ональних традиц╕й. П╕сля мо╓╖ персонально╖ виставки у Будинку моделей в Париж╕, де ц╕ сорочки демонстрували в╕дом╕ модел╕, я при╖хав у Пирогово – ╕ там вс╕ вже кричали: «Хочемо таку сорочку!»
— Чи були ви знайом╕ з нашою в╕домою кримською вишивальницею, Геро╓м Укра╖ни В╕рою Ро╖к, чи давала вона вам як╕сь поради? ╤ чи не плану╓те п╕сля Парижа орган╕зувати власну виставку у Криму?
— З В╕рою Ро╖к я познайомився десь рок╕в з тридцять тому. Вона тод╕ вже була в╕домою ╕ знаною, я ж т╕льки починав. В╕ра Серг╕╖вна — дивовижна людина! Наск╕льки непросто мен╕ було на Зах╕дн╕й Укра╖н╕, в краю, де традиц╕╖ все-таки збереглися. А вона змогла в╕днайти, зберегти, вдосконалити ╕ пронести через усе життя укра╖нську вишивку, а загалом ╕ Укра╖ну в не зовс╕м укра╖нському оточенн╕. Тож нема╓ р╕зниц╕, де людина знаходиться, у якому рег╕он╕ живе, все залежить в╕д не╖ само╖ – чи хоче, чи здатна вона нести св╕й укра╖нський ген, незважаючи н╕ на що. То ╓ велика внутр╕шня сила.
А до Криму я дуже хот╕в би при╖хати з виставкою, але все це потребу╓ певних кошт╕в, так вже виходить, що мен╕ прост╕ше по╖хати до Франц╕╖, де ╓ люди, як╕ охоче п╕дтримують мене ╕ те, що я роблю.
— Ви займа╓теся не лише вишивкою, а ╓ активним ╕н╕ц╕атором в╕дродження укра╖нських мистецьких традиц╕й, зокрема писанкарства. Чому ви захопилися ╕ цим?
— На вишивку у так зван╕ радянськ╕ часи був певний тиск, але все ж не такий, як на писанку, це для сов╓т╕в взагал╕ було щось вороже. У комун╕ст╕в, ате╖ст╕в було якесь ненормальне антагон╕стичне ставлення до писанки. Може, тому, що вона справд╕ ма╓ маг╕чну силу традиц╕й, молитви, мистецтва, а загалом – укра╖нства.

У мене не було вибору, я мав перейти ╕з вишивки до писанки. Все починалося з н╕чого, тому що книжок про писанки не було, писанкар╕ остер╕галися себе аф╕шувати. Натом╕сть за кордоном проводились виставки, майстер-класи, зн╕малися телепередач╕, видавались пос╕бники. Одарка Онищук з Торонто видала величезний альбом «Символ╕ка укра╖нсько╖ писанки», ╤ванка Чумак у Франц╕╖ видавала книжки французькою ╕ укра╖нською мовами про писанки. Лемк╕вська писанка була представлена в книз╕ «Укра╖нськ╕ писанки Сх╕дно╖ Словаччини» — у нас цього не було. От у мене й виникла ╕дея: а якби з╕брати ус╕х писанкар╕в разом, був би позитивний результат, тому що писанкарство в Укра╖н╕ гинуло на очах. Зараз ╓ дуже багато писанкар╕в ╕ ╖хн╕х книжок, альбом╕в, але коли я починав боротися за писанку ╕ потр╕бна була п╕дтримка, багато хто сид╕в по коморах ╕ боявся укра╖нською слово сказати.
Пишу лист за листом до м╕н╕стр╕в, н╕хто не реагу╓. У 1992 роц╕ вдалося вперше провести в ╤вано-Франк╕вську «Всеукра╖нський конгрес писанкар╕в», я тод╕ був просто журнал╕стом, звичайно, якби мав якусь посаду — було б легше. Укра╖нським центром народно╖ творчост╕ в Ки╓в╕ при М╕н╕стерств╕ культури керував Володимир Подкопа╓в. В╕н зац╕кавився мо╓ю ╕де╓ю ╕ об╕цяв п╕дтримати. Написали листи у 18 держав, були залучен╕ вс╕ обласн╕ центри. У серпн╕ 1992-го ми з╕брали перший М╕жнародний з’╖зд писанкар╕в у Ки╓в╕. При╖хали ╕менит╕ люди, президент Леон╕д Кравчук п╕дтримав ╕ з’╖зд пройшов на найвищому р╕вн╕. Укра╖на ╕ св╕т одноголосно вибрали мене головою Всеукра╖нсько╖ координац╕йно╖ ради з вивчення ╕ в╕дродження писанкарства, так як писанку знають у св╕т╕, але ще не знають молоду державу Укра╖ну. Рада прийняла р╕шення в╕дправити мене до Франц╕╖ — повезти укра╖нськ╕ писанки з ус╕х етн╕чних укра╖нських земель. Пов╕з я виставку до Франц╕╖, там вона наробила великого резонансу, десь ╕ укра╖нц╕ там знайшлися, й чимало. У Париж╕ ╓ б╕бл╕отека Симона Петлюри, укра╖нська картинна галерея, королева Франц╕╖ Анна — дочка ки╖вського князя Ярослава Мудрого. А тут – ще й писанка. Таким чином ми заявляли, що ми ╓, що ╓ Укра╖на.
Впродовж десяти наступних рок╕в, коли були вже наш╕, укра╖нськ╕ м╕н╕стри культури, як╕ абсолютно нас не п╕дтримували, не було б╕льше з’╖зд╕в писанкар╕в. Лише у 2002 роц╕ вдалося провести такий з’╖зд на громадських засадах у Коломи╖. Там було менше гостей ╕з закордону, ╕ хоч долучився музей Гуцульщини ╕ Покуття, але все в╕дбувалося без державно╖ п╕дтримки. На тому й зак╕нчилося. Можливо, якби я був впливовою особою, воно б розвивалося, а так — усюди перепони. Але все одно, коли мене обрали с╕льським головою, я оф╕ц╕йно заявив, що буду проводити под╕бн╕ заходи. Ми провели перший М╕жнародний фестиваль «Великдень у Космач╕». П╕сля цього цькували мене, як т╕льки могли, чиновники заперечували: «Як таке може бути: у сел╕ — м╕жнародний фестиваль?!» Але мене п╕дтримали молод╕ актив╕сти з Ки╓ва Наталка Лещенко, Олесь Журавчак, Валер╕й Гладунець, ╕ цей фестиваль таки в╕дбувся!
Ще один приклад чиновницько╖ антиукра╖нсько╖ повед╕нки: ось зараз, у липн╕ Космачу виповню╓ться 600 рок╕в. Верховна Рада Укра╖ни ухвалила постанову у жовтн╕ минулого року в╕дзначати цю дату на державному р╕вн╕, але не було вид╕лено нав╕ть коп╕йки на святкування.
— Що ж робити, щоб укра╖нськ╕ свята, культура, ╕стор╕я шанувалися в Укра╖н╕ не лише на словах?
— Насамперед треба, щоб були укра╖нц╕ при влад╕. У Франц╕╖ в 1993 роц╕ я мав розмову з прем’╓р-м╕н╕стром — укра╖нцем. Генерал-губернатор Канади — укра╖нець. Усюди ми — господар╕, т╕льки не в р╕дн╕й держав╕. Людям треба усв╕домити, що вони — горда, велика, роботяща, талановита нац╕я ╕ змусити рахуватися ╕з собою. А на неправд╕, несправедливост╕, зл╕ н╕коли н╕хто не побудував добра, тому це все, що д╕╓ться зараз, рано чи п╕зно зак╕нчиться. Наш╕ люди ще не навчилися контролювати ситуац╕ю, думати на виборах. Треба ж дивитися, усв╕домлювати, за кого голосу╓ш, за яке майбутн╓. Ще одна велика проблема — в╕дсутн╕сть правдиво╖ ╕нформац╕╖. Ось тут наша потужна д╕аспора мала б на самому початку незалежност╕ подбати, з╕брати кошти й допомогти створити хоча б один справд╕ незалежний укра╖нський телеканал, який би показував правду. Люди б бачили те, що ╓, ╕ тод╕ були б уже зовс╕м ╕ншими. Хто керу╓ нашими телеканалами — сам╕ бачите, то про що можна говорити? ╤ так в ус╕х ланках — укра╖нц╕ позбавлен╕ права бути укра╖нцями, бути господарями у сво╖й держав╕. У Франц╕╖ живуть рос╕яни, в Америц╕, але вони мусять рахуватися з тими порядками, як╕ ╓ в тих державах, а у нас чомусь диктують, як нам жити. Добре, що ╢вро-2012 проходило в Укра╖н╕, а то донедавна у св╕т╕ думали, що Укра╖на — то взагал╕ частина Рос╕╖. Ми ма╓мо розвиватися, показувати св╕ту, хто ми ╓, ╕ господарювати на власн╕й земл╕, у сво╖й держав╕. Ма╓ пробудитися це в╕дчуття значущост╕, не другорядност╕, не «меншого брата», розум╕ння, що в╕д кожного зокрема дуже багато залежить, боротися ╕ в╕дстоювати право кожного ╕ вс╕х на г╕дне життя у сво╖й держав╕.
 
Записала
Юл╕я КАЧУЛА
Фото Юр╕я Б╕лака ╕ Томаса ╫уаска (Париж).

На фото: Д. Пожоджук ╕з сином Дмитриком

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10505

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков